Ухвала

від 28.11.2024 по справі 916/479/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 916/479/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Ємця А.А.,

перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , скаржник)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024

у справі № 916/479/24

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»

про визнання недійсним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

13.11.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Снітко Андрій Сергійович звернувся через систему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №916/479/24 разом з клопотаннями про звільнення від сплати судового збору або зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги та зупинення виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

13.11.2024 через підсистему "Електронний суд" від Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшло клопотання про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №916/479/24.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 , Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке.

Згідно частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, вона залишається без руху.

Щодо підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Поряд з цим, за приписами частини 2 зазначеної статті підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

При цьому пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абз.3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Скаржник повинен чітко зазначити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, повинно бути зазначено яке саме клопотання суд необґрунтовано відхилив про витребування, дослідження або огляд яких саме доказів або інше клопотання (заяву) щодо встановлення яких конкретно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Заявник касаційної скарги повинен враховувати і те, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

В своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що підставами касаційного оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у цій справі є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключних випадків, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Разом із тим, в касаційній скарзі ОСОБА_1 відсутнє належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до винесення незаконного рішення без повного з`ясування всіх обставин справи, а також що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. При цьому, наводить низку постанов Верховного Суду з описом їх змісту, окремим цитуванням деяких абзаців та окремих речень, але не зазначає норму права (норми права) щодо застосування якої (яких) викладені висновки у наведених постановах, та не вказує які саме висновки, викладені щодо конкретної норми права (норм права), не враховані судами першої та/або апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень першої та апеляційної інстанції у цій справі.

Суд вважає за необхідне зауважити, що у разі, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, він повинен чітко, послідовно та конкретно вказати норму/норми (пункт, частину, статтю) права, яку, на його думку, невірно застосували суди першої та/або апеляційної інстанцій, навести постанову Верховного Суду (номер справи і дату її ухвалення), в якій викладено висновок щодо застосування саме цієї норми права, та яку не врахували суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних скаржником постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.

Системний аналіз наведених положень ГПК дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої 287 ГПК, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не виклав у тексті касаційної скарги. При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним, тому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а відтак відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав і виключних випадків касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.

При цьому скаржник посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України не навів яка/які саме норма/норми права неправильно застосована/порушена/не застосована судами першої та апеляційної інстанцій у взаємозв`язку із наведеними нею постановами Верховного Суду: не вказала в якій саме постанові містяться висновки щодо застосування саме цієї неправильно застосованої/порушеної/не застосованої норми/норм права, які не врахували суди першої та/або апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень у справі № 916/479/24.

Отже, касаційна скарга підлягає залишенню без руху через наявність недоліків у зазначеній частині підстав касаційного оскарження (стосовно належного обґрунтування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України), які підлягають усуненню.

Наслідком не усунення цього недоліку є повернення касаційної скарги скаржнику на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Сплата судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно з частиною першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024» (на момент подання позову) прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року визначений у розмірі 3028, 00 грн.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в якому просить суд:

- визнати недійсним рішення Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, оформлене листом №65-02/2714 від 13.12.2023 "Про результати розгляду заяви";

- зобов`язати Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2023 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (зловживання монопольним (домінуючим) становищем) (зареєстровану Південним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України 13.11.2023 за вх.№65-01/64-АМ) у порядку та у межах повноважень, встановлених чинним законодавством України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 у справі № 916/479/24 позов задоволено повністю.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №916/479/24, зокрема, апеляційні скарги Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» задоволено, рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 у справі № 916/479/24 скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 7267,20 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» 7267,20 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що розрахунок судового збору, що належить до сплати за подання касаційної скарги залежить від вимог скаржника і меж оскарження судових рішень, а скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №916/479/24 повністю та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2024 , а тому при поданні касаційної скарги, у даному випадку, через «Електронний суд» в електронній формі, ураховуючи 2 вимоги немайнового характеру, скаржник мав сплати судовий збір, з урахуванням коефіцієнту 0,8, у сумі 9 689,60 грн (3028, 00 грн х 2 (2 позовні вимоги немайнового характеру) х 200 % х 0,8).

Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Натомість ОСОБА_1 заявлено клопотання у якому просить звільнити його від сплати судового збору під час подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №916/479/24. Посилаючись на статтю 8 Закону України «Про судовий збір», скаржниця зауважує, що за 2023 рік сума нарахованого їй доходу в 2023 році склала 126 349,82 грн., а сума виплаченого доходу - лише 108 037,97 грн, натомість сума судового збору за подання касаційної скарги у цій справі складає 12 112,00 грн, проте вказана сума судового збору є для неї непомірно великою, адже перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік (2023 рік). До клопотання про звільнення від сплати судового збору додано роздруківку відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, (нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 02.11.2024 № F1419103, за період з 1 кварталу 2023 по 4 квартал 2023 року та довідку про доходи за період з 01.08.2024 по 31.10.2024 від 11.11.2024 № 01-01-10/2222.

Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 висловлена наступна правова позиція:

У пункті 37 «З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення;

у пункті 39 "Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена";

у пункті 41 "Окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним".

Відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. (Пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 906/308/20).

Отже, питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є правом суду, а не обов`язком.

Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної в ухвалі Верховного Суду від 15.07.2024 № 917/1920/21, щодо доказів, якими можуть / могло бути підтверджено наявність майнового стану сторони, з якої вбачається, що:

«Суд зазначає, що положення статей Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

З урахуванням зазначених рішень Європейського суду з прав людини, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.

Крім того, Верховний Суд неодноразово вказував, що загальна сума отриманих доходів фізичною особою може бути підтверджена довідкою про доходи фізичної особи за попередній рік, виданою органом Державної податкової служби України, інформацією із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7 (див. ухвали Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 921/2/21(921/463/22), від 17.07.2023 у справі № 757/14112/20-ц, від 03.05.2022 у справі № 914/1147/20, від 10.11.2021 у справі № 922/1429/19, від 06.06.2021 у справі № 922/1775/19 та інші)».

Такої ж правової позиції щодо доказів висловлено й в низці інших ухвалах Верховного Суду, зокрема, від 26.04.2024 у справі № 910/5346/23, від 18.07.2024 у справі № 924/681/22.

Отже, аналіз положень Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням, у порядку статті 86 ГПК України та дотриманням статей 73, 76- 79 ГПК України.

Підставою для звільнення від сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо, які підтверджують у сукупності на визначений конкретний період майновий стан особи.

Натомість, скаржником, на підтвердження свого фінансового становища надано роздруківку відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми нарахованого доходу, (нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 16.07.2024, за період з 1 кварталу 2023 по 4 квартал 2023 року та довідка про доходи за період з 01.08.2024 по 31.10.2024 від 11.11.2024 № 01-01-10/2222. При цьому, скаржницею не надано: довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7; документів щодо наявності банківських рахунків із зазначенням коштів на них тощо.

Отже, надана ОСОБА_1 роздруківка сама по собі не може бути підставою для звільнення її від сплати судового збору, оскільки вона, у встановленому Законом порядку, не надала доказів на підтвердження того, що її майновий стан на день звернення з касаційною скаргою перешкодив їй сплатити судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі.

Також Касаційний господарський суд звертає увагу скаржниці, що наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і в строки, покладається на особу, яка подає скаргу.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу й на те, що як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, з ухвал Господарського суду Одеської області від 12.02.2024, від 19.02.2024 у справі № 916/479/24, ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 2 422,40 грн за подання позовної заяви. Водночас скаржницею не надано інформації щодо джерел існування, доказів безоплатності надання йому правничої допомоги адвокатом Снітко Андрієм Сергійовичем або джерел оплати такої правничої допомоги, у тому числі щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна (в Україні), цінних паперів.

Враховуючи встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір, розмір судового збору (суму), відсутність посилань з підтверджуючими належними та вірогідними доказами на наявність у ОСОБА_1 підстав щодо звільнення від сплати судового збору або пільг щодо його сплати, з урахуванням принципів рівності сторін перед законом і судом та змагальності судового процесу в тому числі, що скаржник звертаючись до суду першої інстанції з власним позовом сплатив судовий збір, Суд вважає, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами особи стосовно можливості реалізації права на звернення до суду касаційної інстанції дотримано.

З огляду на викладене Суд, оцінивши доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору, та роздруківку відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми нарахованого доходу, (нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 02.11.2024 надану на підтвердження майнового стану та довідки про доходи за період з 01.08.2024 по 31.10.2024 від 11.11.2024 № 01-01-10/2222, з огляду на відсутність інших документів, які б свідчили, що розмір судового збору (9 689,60 грн) перевищує 5 відсотків розміру річного доходу скаржника за попередній календарний рік, дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання, оскільки скаржником не вжито всіх можливих заходів задля доведення відсутності реального доходу.

Отже, у клопотанні скаржниці про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі № 916/479/24 Суд відмовляє, що не позбавляє особу права на звернення до суду з відповідним клопотанням разом з поданням належних і допустимих доказів на підтвердження умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», для звільнення від сплати судового збору у строки і порядку, передбаченими ГПК України, до закінчення строку, передбаченого в цій ухвалі.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху на підставі частин другої та третьої статті 292 ГПК України із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків шляхом надання:

- касаційної скарги в новій редакції з належним обґрунтуванням виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме чіткої вказівки яку саме норму права (які саме норми права) невірно застосували/не застосували/порушили суди першої та/або апеляційної інстанцій, висновки щодо застосування якої (яких) викладені у наведених скаржницею постановах Верховного Суду, які не були враховані судами при ухваленні оскаржуваного судового рішення у справі № 916/479/24;

- документа на підтвердження сплати судового збору в розмірі 9 689,60 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом (Касаційним господарським судом), які розміщені на сайті Судова влада України та є актуальними на час вчинення дії.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 ГПК України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

У свою чергу клопотання скаржника про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, буде розглянуто Судом після усунення недоліків касаційної скарги.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №916/479/24 - залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

3. Документи про усунення недоліків направляти поштою на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016 або через підсистему "Електронний суд".

4. Роз`яснити ОСОБА_1 , що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Верховного Суду А. А. Ємець