Постанова

від 19.11.2024 по справі 922/1674/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Харків Справа № 922/1674/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Пуль О.А.,

за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни (вх.№2250) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 (рішення ухвалено суддею Присяжнюком О.О. в приміщенні Господарського суду Харківської області 04.09.2024 о 10:45, повний текст складено 06.09.2024, додаткове рішення ухвалено суддею Присяжнюком О.О. в приміщенні Господарського суду Харківської області 10.09.2024, повний текст складено 10.09.2024) у справі №922/1674/24

за позовом Радгоспробкоопу «Безлюдівський» (вул. Зміївська, буд. 58А, смт Безлюдівка, Харківський р-н, Харківська обл., 62489)

до фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни ( АДРЕСА_1 )

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 у справі 922/1674/24 позовні вимоги задоволено повністю; розірвано договір оренди майна № 05 від 01.02.2020 р. між фізичною особою-підприємцем Потаскаєвою Ю.С. та Радгоспробкоопом «Безлюдівський»; стягнуто з фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» (вул. Зміївська, буд. 58А, смт Безлюдівка, Харківський р-н, Харківська обл., 62489, код 01768507) - 110220,08 грн., з яких сума основного боргу - 86800,00 грн., інфляційні втрати - 7762,62 грн., 3% річних - 3049,16 грн., пеня - 12608,30 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 6056,00 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 заяву Радгоспробкоопу «Безлюдівський» про розподіл судових витрат (документ сформований в системі «Електронний суд» 05.09.2024) задоволено повністю; стягнуто з фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» (вул. Зміївська, буд. 58А, смт Безлюдівка, Харківський р-н, Харківська обл., 62489, код 01768507) - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39000,00 грн.

Фізична особа-підприємець Потаскаєва Юлія Станіславівна звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 у справі №922/1674/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Радгоспробкооп «Безлюдівський» про розірвання договору та стягнення коштів відмовити у повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 у справі №922/1674/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Радгоспробкооп «Безлюдівський» у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі, стягнути з Радгоспробкоопу «Безлюдівський» на користь фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни усі судові витрати, понесені під час розгляду справи №922/1674/24, в тому числі судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 7267,20 грн за подання апеляційної скарги, витрати на професійну правничу допомогу при апеляційному розгляді справи у розмірі 13000,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи у суді першої інстанції у розмірі 15000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачка зазначає, що у позивача не було достатньої правомочності на укладення договору оренди щодо магазину №37 за адресою: Харківська область, с. Логачівка, вул. Нова, у зв`язку з відсутністю у нього правовстановлюючих документів на предмет договору оренди та в цілому права власності на таке (чи навіть інших речових/майнових прав), а тому були відсутні і підстави для стягнення орендної плати.

Разом з тим, відповідачка вважає, що суд першої інстанції мав усі підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та відповідно не стягувати з неї на користь позивача орендну плату за період, в який відповідачка не використовувала та не могла використовувати приміщення, внаслідок обставин, які від неї не залежали, однак в порушення вимог законодавства, суд не застосував таку норму.

Відповідачка також стверджує, що договір оренди №05 від 01.02.20220 діяв до 31.01.2022 (закінчення річного строку продовження дії договору за додатковою угодою №1 від 01.02.2021) і жодна із сторін після цього строку не вчиняла будь-яких дій, які б свідчили про продовження договірних відносин оренди. На думку відповідачки, суд не врахував вказані обставини, не врахував усталену практику Верховного Суду щодо неможливості розірвання в судовому порядку договору, строк/термін дії якого закінчився, у зв`язку з чим суд виніс необґрунтоване рішення про задоволення вказаної вимоги.

Зважаючи на обставини розвитку подій на території України та Харківської області, в тому числі на території села Логачівка, на те, що позивач протягом більш ніж двох років жодного разу не звертався із вимогами про сплату орендної плати, на відсутність письмових угод про продовження строку дії договору, відповідачка вважає, що мала усі обґрунтовані підстави вважати договір оренди №05 від 01.02.2020 припиненим. Окрім того, вона вважає, що така поведінка позивача (а саме не пред`явлення жодних вимог, не встановлення зв`язку із відповідачем протягом більш ніж двох років та звернення до суду за стягненням орендної плати за період з 2022 по 2024 рік) є очевидно суперечливою та недобросовісною, спрямованою на штучне збільшення розміру позовних вимог, що може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо нарахування пені заявник апеляційної скарги зазначає, що ані позовна заява, ані рішення суду не містить посилань на те, що сторони погоджували застосування такої штрафної санкції як пеня та її розмір. Водночас, право на нарахування штрафних санкцій, включаючи пеню діяло тільки шість місяців перед зверненням до суду, що встановлено положеннями статті 232 ГК України, а тому здійснений позивачем розрахунок є помилковим.

За твердженням відповідачки, суд першої інстанції не врахував та не надав жодної оцінки її доводам про те, що ані з договору № 07/09/2023 про надання правничої допомоги, ані з акту наданих послуг до договору №07/09/2023 про надання правничої допомоги від 07.09.2023 не вбачається надання правничої допомоги саме в Господарському суді Харківської області та саме за позовом Радгоспробкоопу «Безлюдівський» до фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Ю.С. про стягнення коштів.

Крім того, відповідачкою зазначено, що розмір судових витрат підлягав зменшенню, оскільки він є завищеним та не співмірним зі складністю справи, яка не потребує значних зусиль для її супроводження, позов про розірвання договору оренди у зв`язку з несплатою орендної плати та стягнення орендної плати є типовим позовом, судова практика по таким позовам є сформованою, розрахунки позовних вимог не потребують особливих зусиль зважаючи на наявність спеціальних безкоштовних програм, що здійснюють такі розрахунки.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що підлягають виключенню з переліку наданих послуг послуги на загальну суму 6000,00 грн, а саме: підготовка проекту пропозиції про розірвання договору у розмірі 1500,00 грн; організація (супровід) перекладу договору оренди та заява про долучення перекладу договору оренди до матеріалів справи у розмірі 2000,00 грн; запланована участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 04.09.2024 у розмірі 2500,00 грн. Разом з тим, підлягає зменшенню вартість наданих послуг, а саме за складання проекту позовної заяви з 6000,00 грн до 2000,00 грн; за підготовку та направлення відповіді на відзив з 6000,00 грн до 1000,00 грн; за участь представника в першому судовому засіданні в суді першої інстанції 09.07.2024 з 16000,00 грн до 1000,00 грн; за участь представника в судовому засіданні 06.08.2024 з 2500,00 грн та 27.08.2024 з 2500,00 грн - до 2000,00 грн.

На думку відповідачки, позивач не обґрунтував у своїй заяві та не довів причин, з яких витрати на надання професійної правничої допомоги є більшими, аніж заявлені у позовній заяві, не довів, що не міг передбачити витрати в заявлених після ухвалення рішення розмірах на час подання їх попереднього (орієнтовного) розрахунку разом з позовною заявою. Відповідачка також зазначає, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження здійснених витрат на правову допомогу в розумінні ст. 126 ГПК України, що в свою чергу свідчило про відсутність правових підстав для стягнення з неї на користь позивача витрат на професійну правову допомогу у даній справі, адже документи, що долучені позивачем на підтвердження наданих послуг не містять чіткого визначення, що дані послуги дійсно відносяться до справи №922/1674/24, як і не міститься обґрунтування щодо співмірності розміру заявлених сум наданим послугам.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни (вх.№2250) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 у справі №922/1674/24, встановлено учасникам справи строк по 18.10.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 19.11.2024.

18.10.2024 від Радгоспробкоопу «Безлюдівський» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив відмовити ФОП Потаскаєвій Ю.С. в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 та додаткове рішення від 10.09.2024 залишити в силі.

У судовому засіданні представниця відповідачки підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити, представниця позивача проти апеляційної скарги заперечувала та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень ч. 1 ст. 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

01.02.2020 між Радгоспробкоопом «Безлюдівський» (надалі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Потаскаєвою Юлією Станіславівною (надалі - орендар) було укладено договір оренди №05 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 51,0 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що оформлюється актом приймання-передачі, з метою ведення орендарем господарської діяльності.

Відповідно до п.1.3. договору орендоване приміщення належить орендодавцю і за цим договором викупу не підлягає.

Строк оренди встановлюється з моменту підписання договору по 31.01.2021. Строк оренди може бути змінений за письмовою домовленістю сторін (п. 1.4. договору).

Відповідно до п.1.5. договору договір набуває чинності з моменту фактичного передання приміщення та підписання сторонами акту приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору. У момент підписання акту приймання-передачі орендодавець передає орендарю ключі від приміщення, що передається в оренду.

Згідно з умовами п. 3.2, 3.3 договору орендар зобов`язаний використовувати орендоване приміщення за цільовим призначенням відповідно до умов цього договору; своєчасно здійснювати розрахунки з орендної плати та інші платежі, передбачені умовами цього договору.

Відповідно до п. 3.10 договору орендар зобов`язаний використовувати приміщення, що орендується, спільно з іншими організаціями (у такому разі укладається додаткова угода між сторонами за цим договором), здавати в суборенду на підставі договору суборенди третім особам на строк і в межах дії договору оренди, лише за письмовою згодою орендодавця із застосуванням до договору суборенди положень цього договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендна плата вноситься щомісяця не пізніше 05 числа поточного місяця в сумі 2850,00 грн, в тому числі ПДВ 20% на поточний рахунок орендодавця. Вартість комунальних послуг до орендної плати не включається. Нарахування орендної плати починається з дати, зазначеної в акті передачі, і припиняються датою підписання сторонами акту повернення. Орендар вважається таким, що сплатив орендну плату, тільки після надходження всієї суми платежу на рахунок орендодавця.

Відповідно до п. 4.7 договору орендар сплачує орендну плату за користування нежитловим приміщенням у будь-якому випадку, навіть за час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає та не залежали від вини орендодавця.

Відповідно до п. 6.3 договору у разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору за тридцять днів до закінчення строку його дії він вважається пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах.

Відповідно до п. 6.4 договору дострокове розірвання договору з ініціативи орендодавця може мати місце в таких випадках, зокрема, при використанні орендарем приміщень, що орендуються, не за функціональним призначенням; у разі порушення строку внесення орендної плати понад місяць з моменту виникнення зобов`язання; у разі не погодженої передачі орендарем орендованого майна у суборенду третім особам.

Відповідно до акту приймання-передачі основних засобів в оренду від 01.02.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, магазин №27, Харківський район, с. Логачівка, вул. Нова загальною площею 51 кв.м. відповідно до умов договору оренди №05 від 01.02.2020.

Додатковою угодою від 01.02.2021 про зміни та доповнення №1 до договору оренди №05 від 01.02.2020 сторони погодили змінити п. 4.1 договору і викласти його в такій редакції: «Орендна плата вноситься щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця в сумі 3200,00 грн в касу (на поточний рахунок) Орендодавця.».

Листом від 03.05.2024 Радгоспробкооп «Безлюдівський» повідомив ФОП Потаскаєву Ю.С. про наявність заборгованості у розмірі 86800,00 грн та вимагав виконати належним чином зобов`язання за договором, розірвати договір та підписати акт передачі-приймання приміщення, а також додаткову угоду про розірвання.

За твердженням позивача, з початку 2022 року відповідачка не виконувала належним чином своїх зобов`язань за договором щодо внесення орендної плати, при цьому повноцінно користувалася переданим їй приміщенням для здійснення своєї господарської діяльності, внаслідок чого у відповідачки з січня 2022 року по квітень 2024 року включно виник борг у розмірі 86800,00 грн, що стало підставою для звернення до суду із позовом про його стягнення з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за договором №05 від 01.02.2020 у розмірі 86800,00 грн є обґрунтованою, доведеною та не спростованою належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем.

Судом першої інстанції встановлено, що здійснені позивачем нарахування пені у розмірі 12608,30 грн за період з січня 2022 року по квітень 2024 року, 3% річних за період з січня 2022 року по квітень 2024 року у розмірі 3049,16 грн та інфляційних втрат у розмірі 7762,62 грн є арифметично вірними, не суперечать вимогам чинного законодавства, є обґрунтованими і такими, що підлягають стягненню.

Місцевим господарським судом також зазначено, що відповідачкою не надано суду доказів сплати орендної плати за договором та не спростовано факту виникнення заборгованості, про яку зазначає позивач, а порушення орендарем такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є істотним і слугує достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.

За змістом норм пункту 1 частини 2 статті 11 та частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторін виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526, частина 1 статті 628, статті 629 ЦК України). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно положень ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Враховуючи встановлену ст. 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору оренди, апеляційний господарський суд вважає їх належною у розумінні ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. 173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених такими правовідносинами кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

В силу приписів статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною першою ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до положень ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Стосовно посилань відповідача про наявність підстав для звільнення його від сплати орендної плати відповідно ч.6 ст. 762 ЦК України, яка передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, колегія суддів зазначає таке.

Стаття 762 ЦК України не встановлює вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.

Підставою для застосування норми частини 6 статті 762 ЦК України є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак, для звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати.

При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин.

Так, відповідач посилається на те, що неможливість використання орендованого майна обумовлена тим, що приміщення зазнали руйнувань внаслідок бойових дій у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та виїздом ОСОБА_1 за кордон.

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідачкою не доведено обставин неможливості користування орендованим майном.

У апеляційній скарзі на підтвердження неможливості використання об`єкта оренди відповідачка посилалася на лист виконавчого комітету Роганської селищної ради Харківського району Харківської області від 05.08.2024 №03-19-2035 (т. 1, а.с. 193), у якому зазначено, що с. Логачівка Харківського району Харківської області знаходиться в зоні можливих бойових дій, повномасштабних бойових дій на території села не було, але село перебувало під обстрілами з артилерії в період з 24.02.2022 по 20.04.2022, власники будівлі, чи будь-які особи, які мають відношення до цієї будівлі магазину не звертались до Роганської селищної ради з метою обстеження будівлі на предмет пошкодження внаслідок збройної агресії рф, тому будівля комісією з фіксації пошкоджень не обстежувалася.

Втім, колегія суддів звертає увагу, що поданий відповідачем лист із клопотанням про долучення доказу до матеріалів справи (вх.№ 19693/24 від 05.08.2024) ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.08.2024 залишено без розгляду. У вказаній ухвалі судом першої інстанції зазначено, що клопотання про долучення доказу до матеріалів справи (вх. №19693/24) подано на стадії розгляду справи по суті, і тому суд на підставі ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України залишив його без розгляду.

Колегія суддів зауважує, що вказана ухвала суду першої інстанції не оскаржувалася та заперечення щодо неї не включалися до апеляційної скарги відповідачкою.

Так, у клопотанні про долучення доказу (лист Роганської селищної ради від 05.08.2024 №03-19-2035) до матеріалів справи (вх.№19693 від 06.08.2024, т. 1 а.с.192) відповідачка просила визнати поважними причини неподання його разом із відзивом на позовну заяву, долучити до матеріалів справи №922/1674/24 і врахувати при її розгляді. В обґрунтування причин неподання відповідачка зазначала, що 05.08.2024 представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких серед іншого містилися посилання на відповідь Роганської селищної ради на адвокатський запит від 31.07.2024, однак до заперечень вказаний лист помилково не був доданий.

Водночас апеляційний господарський суд не може не звернути увагу, що заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (т. 1, а.с. 148-160) не містить такого додатку як лист Роганської селищної ради від 05.08.2024 №03-19-2035, а тому причини неподання вказаного доказу є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на умову договору про сплату орендної плати за користування нежитловим приміщенням у будь-якому випадку, навіть за час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає та не залежали від вини орендодавця (п. 4.7. договору).

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Разом з тим за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частин другої та третьої статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

Відтак, суд вважає, що положення п.4.7. договору слід тлумачити як таке, що має бути враховано сторонами та судом, а тому подальша поведінка сторони, яка не приймає вказану умову є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.

Також колегія суддів зазначає, що факт виїзду самої відповідачки за кордон не свідчить про неможливість використання орендованого майна в її господарській діяльності, зокрема, за допомогою найманих осіб.

Окремо суд звертає увагу, що саме відповідачкою по справі до відзиву на позов був долучений договір про надання торгового приміщення (магазин №37, розташованого за адресою Харківська область, Харківський район, село Логачівка, вул. Центральна) підприємцем Потаскаєвою Ю.С. у безкоштовне користування волонтеру Роганської селищної ради з метою надання послуг населенню під час воєнних дій на території України.

Вказані дії свідчать не тільки про фактичне визнання відповідачкою обставин користування орендованим майном, зокрема, після закінчення (як вона стверджує) строку договору найму, а й про вчинення дій щодо розпорядження ним.

Матеріали справи не містять заяв сторін про припинення договору, а отже він продовжив свою дію відповідно до п. 6.3 договору після погодженого сторонами пунктом 1.3. строку. При цьому, укладена між сторонами додаткова угода про зміни та доповнення №1 від 01.02.2021 до договору також свідчить про взаємне бажання сторін продовжувати договір оренди.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується із доводами відповідачки про відсутність достатнього підтвердження наявності у позивача права власності на об`єкт оренди. Проте, в даному випадку колегія суддів не вважає їх вирішальними, оскільки предметом даного спору не є вимоги про визнання договору оренди недійсним. При цьому, в силу закріпленої у статті 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також відповідно до ст. 629 ЦК України договір оренди між Радгоспробкоопом «Безлюдівський» та фізичною особою-підприємцем Потаскаєвою Юлією Станіславівною №05 від 01.02.2020 є обов`язковим до виконання сторонами.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що до періоду виникнення заборгованості відповідачка здійснювала оплату за договором оренди, тобто виконувала обов`язки за договором, чим фактично визнавала існування договірних взаємовідносин між сторонами.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 86800,00 грн.

Що стосується вимог про стягнення пені у розмірі 12608,30 грн, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

Згідно приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.2. договору у разі несвоєчасного внесення орендної плати (п.4.1. договору) орендар виплачує орендодавцю договірну санкцію в розмірі 10% за кожний день прострочення суми недоїмки, а також 20% річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦКУ.

Суд першої інстанції правильно врахував, що договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на положення п. 5.2. договору позивач розрахував договірну санкцію у розмірі, що не перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а тому положення частини шостої статті 232 ГК щодо порядку нарахування штрафних санкцій не застосовується.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не заперечує правильність самого розрахунку, не надає свій контррозрахунок, а лише зазначає про неможливість застосування відповідальності при відсутності вказаного положення у договорі.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Тож, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості нарахування позивачем пені.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Суд зауважує, що лист ТПП України від 28.02.2022 не є сертифікатом у розумінні наведеного положення Закону, та не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини.

Відповідачем не надавався відповідний сертифікат ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо невиконання обов`язку (зобов`язання), а саме щодо сплати орендної плати за договором.

Втім, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Тобто, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини, суд має оцінювати цей доказ у сукупності з іншими.

Відтак, одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану в Україні до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором. Відповідну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.03.2023 у справі №922/1093/22, від 23.03.2023 у справі №920/505/22 тощо.

У спірних питаннях колегія суддів також наголошує на тому, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Згідно з наведеними позиціями Верховного Суду факт наявності для сторони форс-мажорних обставин слід встановлювати в кожному конкретному випадку на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Отже, істинність твердження відповідача, що воєнний стан, введений на території України, позбавляє його можливості належного виконання договірних зобов`язань (своєчасної сплати орендних платежів) за даних умов, як і взагалі наявність таких обставин, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягали доведенню відповідачем перед судом.

Втім, відповідних доказів (зокрема, пошкодження або руйнування орендованого ФОП Потаскаєвою Ю.С. майна) відповідачем до суду надано не було.

Також колегія суддів зазначає, що факт виїзду відповідачки за кордон у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації також не свідчить про неможливість належного виконання договірних зобов`язань ФОП Потаскаєвою Ю.С.

Тому посилання відповідачки на наявність обставин непереборної сили не були доведені перед судом належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни в цій частині без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2024 у справі №922/956/24 без змін.

Щодо вимог апеляційної скарги про скасування додаткового рішення, яким стягнуто з фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни на користь Радгоспробкоопу «Безлюдівський» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39000,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено види адвокатської діяльності, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Складання та подання стороною документів, які пов`язані із представництвом інтересів у суді, без наявності відомостей щодо їх явної безпідставності, може бути предметом розподілу витрат за результатом розгляду справи, з огляду на те, що такі дії в повній мірі слугуватимуть можливості надати правничу допомогу (відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/19650/20).

Тож, вибір форми та суб`єкта надання правової допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, відповідно до якої частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Згідно із частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 цього Кодексу).

Частина 5 статті 129 ГПК України передбачає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Колегія суддів також враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статі 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Як свідчать матеріали справи, після ухвалення рішення 04.09.2024 від представника Радгоспробкоопу «Безлюдівський» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 39000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником надані такі докази: ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1222511 від 04.06.2024, договір про надання правової допомоги №07/09/2023 від 07.09.2023, акт наданих послуг від 03.09.2024 до договору №07/09/2023 про надання правничої допомоги від 07.09.2023, платіжна інструкція №583 від 03.09.2024 про сплату Радгоспробкооп «Безлюдівський» Адвокатському бюро Ободовської Наталі 39000,00 грн та виписку АТ «СЕНС БАНК» за рахунками за 03.09.2024.

З наданих документів вбачається, що Радгоспробкооп «Безлюдівський» та Адвокатське бюро «Ободовської Наталі» уклали договір про надання правової допомоги №07/09/2023 від 07.09.2023, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 1.3. договору за довіреністю від імені клієнта мають право діяти помічники адвоката Ободовської Наталі Сергіївни та інші співробітники Адвокатського бюро, які мають право виконувати всі обов`язки Адвокатського бюро, за винятком тих, які відповідно до законодавства України, можуть надаватись лише адвокатом.

Відповідно до підпункту 2.1.4. пункту 2.1. договору Адвокатське бюро, на підставі звернень клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання правової допомоги: представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в місцевих судах, апеляційних судах, Верховному Суді, а також в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності під час розгляду правових спорів.

Правову допомогу, що надається Адвокатським бюро, клієнт оплачує в національній валюті України гривні, шляхом переказу суми на рахунок Адвокатського бюро (п.4.1. договору).

Пунктом 4.2. договору визначено, що сума, яка підлягає сплаті клієнтом визначається відповідно до акту наданих послуг. Клієнт оплачує фактично надані Адвокатським бюро послуги у розмірі, що зазначається в акті наданих послуг.

Факт надання передбачених цим договором послуг підтверджується актом наданих послуг. Адвокатське бюро після фактичного надання належної правової допомоги, що передбачена предметом даного договору готує і надає (відправляє) клієнту будь-яким не забороненим законодавством засобом зв`язку акт наданих послуг. При цьому сторони домовилися, що акт може складатися за будь-який період часу та включати в себе всі послуги, які були надані клієнту протягом відповідного періоду часу. Акт наданих послуг підписується представником кожної зі сторін. В акті наданих послуг вказується загальна вартість наданої Адвокатським бюро правової допомоги. Клієнт зобов`язаний підписати акт наданих послуг не пізніше наступного дня, після його отримання від Адвокатського бюро (п. 4.3. договору).

Пунктом 4.4. договору визначено ставки вартості надання Адвокатським бюро видів правової допомоги. Так, складання документів індивідуальних/типових від 3000,00 грн, складання договорів типових від 1600,00 грн, індивідуальних від 3000,00 грн, складання позовної заяви (відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, інше) від 6000,00 грн, участь у судовому засіданні в суді першої інстанції від 16000,00 грн (перше судове засідання) та 2500,00 грн (кожне наступне судове засідання), подання будь-яких клопотань від 3000,00 грн.

Відповідно до п. 7.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків, до повного виконання зобов`язань за ним.

03.09.2024 між клієнтом і Адвокатським бюро був складений акт надання послуг до договору, відповідно до якого Адвокатське бюро надало клієнту такі послуги вартістю 39000,00 грн:

- підготовка проекту пропозиції про розірвання договору - 1500,00 грн;

- складання проекту позовної заяви - 6000,00 грн;

- організація (супровід) перекладу договору оренди та заява про долучення перекладу договору оренди до матеріалів справи - 2000,00 грн;

- підготовка та направлення відповіді на відзив - 6000,00 грн;

- участь представника в першому судовому засіданні в суді першої інстанції 09.07.2024 - 16000,00 грн;

- участь представника в судовому засідання в суді першої інстанції 06.08.2024 - 2500,00 грн;

- участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 27.08.2024 - 2500,00 грн;

- запланована участь представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 04.09.2024 - 2500,00 грн.

Матеріали справи містять платіжну інструкцію АТ «ПриватБанк» щодо оплати позивачем послуг за договором №07/09/2023 від 07.09.2023 Адвокатському бюро Ободовської Наталі на суму 39000,00 грн.

Дослідивши подані докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведений перелік робіт у акті наданих послуг відповідає положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо видів адвокатської діяльності, змісту договору про надання правової допомоги та матеріалам даної справи, якими підтверджується участь адвоката Бородіної Євгенії Анатоліївни у розгляді справи та складенні відповідних процесуальних документів.

Суд також зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. У той же час, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Колегія суддів враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15.04.2021 у справі №910/7540/19, відповідно до яких від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії. Колегія суддів зазначає, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Твердження представника відповідача про те, що вартість послуг є завищеною, зводяться до його власної суб`єктивної оцінки змістовного навантаження кожного зі складених представником документів та процесуальної участі представника позивача у розгляді справі. Так, вказуючи на зменшення вартості наданих послуг (складання проекту позовної заяви, підготовка та направлення відповіді на відзив, участь представника в першому судовому засіданні в суді першої інстанції 09.07.2024, участь представника в судовому засіданні 06.08.2024), жодного доказу неспівмірності заявлених до стягнення витрат заявником апеляційної скарги не надано.

Разом з тим, розмір наданої послуги, зазначений в акті надання послуг від 03.09.2024, узгоджується із ставками, які були погоджені позивачем та Адвокатським бюро у відповідності до п. 4.4. договору.

Окремо суд звертає увагу, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні. Такі етапи представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому паралельно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Тому такі стадії, як прибуття до суду чи інших установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19.

Щодо доводів представника відповідача про виключення з переліку наданих послуг - підготовки проекту пропозиції про розірвання договору; організацію (супровід) перекладу договору оренди та заяви про долучення перекладу договору оренди до матеріалів справи; запланованої участі представника в судовому засіданні в суді першої інстанції 04.09.2024, то вказані послуги охоплюються видами адвокатської діяльності відповідно до положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а отже є такими, що мають бути розподілені при стягненні витрат на правову допомогу.

Доводи відповідача, що долучені позивачем на підтвердження наданих послуг докази не містять чіткого визначення, що дані послуги відносяться до справи №922/1674/24, є необґрунтованими, з огляду на те, що вказаний та наданий перелік послуг підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Колегія суддів також звертає увагу, що позивач мав підтвердити саме фактичну суму витрат у розмірі 39000,00 грн, адже попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми витрат, які підлягають розподілу між сторонами, і наявність документального підтвердження відповідних витрат та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, виходячи з критерію реальності, співмірності та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає заяву представника позивача щодо стягнення 39000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції обґрунтованою.

На підставі викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги і в цій частині без задоволення, а додаткового рішення - без змін.

З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024 у справі №922/1674/24 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024 у справі №922/1674/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.11.2024.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя О.А. Пуль