Ухвала

від 19.12.2024 по справі 922/1674/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1674/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни (далі - ФОП Потаскаєва Ю.С., скаржниця)

на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024,

додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024,

додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024

за позовом Радгоспробкоопу «Безлюдівський»

до Фізичної особи - підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни

про розірвання договору та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ФОП Потаскаєва Ю.С. 06.12.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі №922/1674/24 скасувати, а справу повернути на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Крім того, скаржниця у касаційній скарзі просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до моменту перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №922/1674/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Булгакової І.В., Ємця А.А.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на пункт/пункти, частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

ФОП Потаскаєва Ю.С. у касаційній скарзі з посиланням на підпункти «а», «в» пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та ця судова справа має виняткове значення для відповідача. Наведені доводи та аргументи у касаційній скарзі в контексті передбачених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України є помилковими, адже вони є випадками для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не підставами для касаційного оскарження судових рішень, тоді як з огляду на предмет спору у цій справі (розірвання договору оренди майна та стягнення 110 220,08 грн), характер спірних правовідносин, за їх сукупності вона не визначається як малозначна справа чи справа у якій ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, у касаційній скарзі скаржниця посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що правові позиції судів у оскаржуваних судових рішеннях грубо суперечать правовим позиціям Верховного Суду у справах: щодо правових наслідків перебування майна на балансі підприємства, викладених у постановах Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №914/3178/22, від 12.10.2022 у справі №922/2773/21, від 12.01.2021 у справі №924/1103/19, від 31.08.2018 у справі №924/1020/17, від 11.06.2019 у справі №918/1400/14; щодо застосування приписів частини шостої статті 762 ЦК України (про відсутність обов`язків сплачувати орендну плату за час неможливості користування орендованим майном) у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/8040/20, №616/41/20, №910/14244/20, №911/1064/21, №910/13158/20, №910/10657/19, №914/2857/20, №915/1046/19, №914/2264/17, №911/3067/20; щодо можливості розірвання лише діючого договору у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18; щодо необхідності договірного визначення розміру пені як підстави для можливості її стягнення у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18; щодо критеріїв визначення обґрунтованого розміру витрат на професійну правничу допомогу у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18, від 04.12.2018 у справі №911/3386/17, від 11.12.2018 у справі №910/2170/18, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 та ін., а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц щодо доктрини venire contra factum proprium (принципу добросовісності поведінки) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц.

Отже, зазначена скаржницею підстава за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі не є очевидно неприйнятними.

Водночас скаржниця у касаційній скарзі з посиланням на частину третю статті 310 ГПК України вказує, що суди дійшли упереджених та невмотивованого висновків щодо обставин наявності у позивача речових прав на об`єкт оренди, які не підтверджені жодними належними доказами та ґрунтуються виключно на судженнях позивача.

Проте, скаржниця, не зазначає підставу касаційного оскарження визначену частиною третьою статті 310 ГПК (конкретний її пункт/пункти) з відповідним посиланням на відповідний пункт, відповідної частини статі 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що суди порушили норми процесуального права та суди дійшли упереджених та невмотивованого висновків щодо обставин наявності у позивача речових прав на об`єкт оренди, які не підтверджені жодними належними доказами та ґрунтуються виключно на судженнях позивача.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та підставами, які скаржник не навів у її тексті.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та визначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт) з відповідним посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що суди порушили норми процесуального права та суди дійшли упереджених та невмотивованого висновків щодо обставин наявності у позивача речових прав на об`єкт оренди, які не підтверджені жодними належними доказами та ґрунтуються виключно на судженнях позивача.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене касаційна скарга ФОП Потаскаєва Ю.С. підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржниці строку для усунення зазначеного вище недоліку, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції та зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини третьої статті 310 ГПК (конкретний її пункт) з відповідним посиланням на конкретний пункт частини другої статті 287 ГПК України у разі, якщо вважає, що суди порушили норми процесуального права та суди дійшли упереджених та невмотивованого висновків щодо обставин наявності у позивача речових прав на об`єкт оренди, які не підтверджені жодними належними доказами та ґрунтуються виключно на судженнях позивача.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржниці на те, що неусунення названого недоліку протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.

Враховуючи, що касаційна скарга містить недолік, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а отже, заявлене клопотання щодо зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до моменту перегляду цієї справи в касаційному порядку розглядатиметься після усунення недоліку касаційної скарги.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 291, 292 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Потаскаєвої Юлії Станіславівни на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2024, додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі №922/1674/24 - залишити без руху.

2. Надати Фізичній особі - підприємцю Потаскаєвій Юлії Станіславівні строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржницю про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

3. Роз`яснити Фізичній особі - підприємцю Потаскаєвій Юлії Станіславівні, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

4. Верховний Суд звертає увагу, що із введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова