Рішення

від 28.11.2024 по справі 922/278/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/278/24 (922/3530/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА ЕНЕРГОПРОМ" до 1 - Приватне акціонерне товариство "У.П.Е.К." , 2 - Акціонерне товариство "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" , 3 - Приватне акціонерне товариство "Харківський підшипниковий завод" про визнання договору недійсним та визнання відсутнім права вимоги в межах справи №922/278/24 про банкрутство ПрАТ "У.П.Е.К." розпорядник майна Бова Дарія Володимирівна

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

04.10.2024 до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА ЕНЕРГОПРОМ" (позивач) з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "У.П.Е.К." (відповідач 1), Акціонерного товариства "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідач 2) та Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (відповідач 3) в якій позивач просить суд:

1 - Визнати недійсним Договір поруки № 74/12-S3 від 30.12.2020, укладений між ПрАТ У.П.Е.К. (ідентифікаційний код 23001858), ПрАТ ХАРКІВСЬКИЙ ПІДШИПНИКОВИЙ ЗАВОД (ідентифікаційний код 05808853) та АТ КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК (ідентифікаційний код 34576883).

2 - Визнати відсутнім право вимоги АТ КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК (ідентифікаційний код 34576883) до ПрАТ У.П.Е.К. (ідентифікаційний код 23001858) за Договором поруки №74/12-S3 від 30.12.2020

ТОВ ФІРМА «ЕНЕРГОПРОМ» вважає, що договір поруки № 74/12-S3 від 30.12.2020 року цілеспрямовано укладений на шкоду іншим кредиторам АТ «У.П.Е.К.» з метою зменшення грошових активів останнього, які підлягають розподілу між кредиторами у справі про банкрутство, тобто таким, що укладений на шкоду кредитору (фраудаторний) та вважає, що АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» на підставі Договору поруки було сформовано штучну, необґрунтовану заборгованість АТ «У.П.Е.К.» в сумі 57 747 084,55 грн. та безпідставно заявлено до останнього вказані грошові вимоги у справі про банкрутство.

Також позивач зазначає, що метою діяльності АТ «У.П.Е.К.» є отримання прибутку. За таких обставин, немає сенсу укладати договори, які не відповідають цьому виду діяльності, а тим паче договори, які не приносять прибутку, чи іншого економічного ефекту. В цьому контексті не вбачається жодних розумних підстав для укладення АТ «У.П.Е.К.», як поручителем за зобов`язаннями АТ «ХАРП» перед АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» договору поруки № 74/12-S3.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.

Відповідно до протоколу передачі судової справи від 04.10.2024 справі присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 922/278/24 (922/3530/24) та визначено її до розгляду судді Прохорову С.А. в провадженні якого розглядається справа про банкрутство Приватного акціонерного товариства "У.П.Е.К.".

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відтак, заявлений позов ТОВ фірма "ЕНЕРГОПРОМ" підлягає розгляду господарським судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою суду від 09.10.2024 відкрито провадження у справі №922/278/24 (922/3530/24). Призначено справу №922/278/24 (922/3530/24) до розгляду в межах справи № 922/278/24 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "У.П.Е.К." за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

17.10.2024 до суду надійшло клопотання ТОВ фірма "ЕНЕРГОПРОМ" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яке було залишено судом без задоволення ухвалою від 22.10.2024.

Відповідачем - АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК надано відзив на позовну заяву ТОВ фірма "ЕНЕРГОПРОМ" (вх. №25605 від 11.10.2024) в якому Банк заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні.

17.10.2024 позивач надав до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №26235).

14.11.2024 АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК надані заперечення на відповідь на відзив (вх. №28648).

15.11.2024 розпорядником майна ПрАТ "У.П.Е.К." надані до матеріалів справи пояснення щодо позову ТОВ фірма "Енергопром" (вх. №28827).

19.11.2024 АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК надані заперечення на пояснення розпорядника майна (вх. №29015).

Правом на подання відзиву ПрАТ "У.П.Е.К." (відповідач 1) та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідач 3) не скористалися, клопотань про надання часу на підготовку відзиву або інших заяв по суті справи відповідачами заявлено не було.

Відповідно до ч. 9ст. 165 ГПК України, ч. 2ст. 178 ГПК Українивизначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

03.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» (далі-Кредитор) та Приватним акціонерним товариством «ХАРКІВСЬКИЙ ПІДШИПНИКОВИЙ ЗАВОД» (далі- Позичальник) укладено Договір про надання фінансових послуг №74/12 від 03.12.2012 року (далі - Кредитний договір).

За умовами Кредитного договору кредитор відкрив Позичальникові генеральну револьверну (відновлювальну) мультивалютну лінію із загальним лімітом 150 000,00 доларів США, строком дії лінії до 25.10.2023 року, у межах якої боржник мав можливість отримувати Строкові Кредити із максимальним строком користування до 180 днів (включно).

Відповідно до відкритої на умовах Кредитного договору кредитної лінії Позичальник одержав від Кредитора на умовах повернення, строковості та платності Строковий Кредит у сумі 1 450 000,00 доларів США (один мільйон чотириста п`ятдесят тисяч доларів США, 00 центів), який був наданий 06.10.2017 року на підставі Заяви на надання Строкового Кредиту в доларах США №19 від 06.10.2017р. з датою погашення 25.10.2023р.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором мультивалютної лінії №74/12 від 03.12.2012 року між АТ «Кредит Європа Банк» та ПАТ «У.П.Е.К.» укладено договір поруки № 74/12-S3 від 30.12.2020 року.

Згідно з п. 2.1 Договору поруки визначено, що Поручитель зобов`язується відповідати в сумі до 1500 000, 00 доларів США (один мільйон п`ятсот тисяч доларів 0 центів) включно перед Банком за своєчасне і повне виконання Клієнтом своїх грошових зобов`язань за Основним Договором, в тому прострочених, а також тих що виникнуть в майбутньому (надалі - Порука).

Згідно з п. 3.1 договору поруки № 74/12-S3, у разі невиконання Клієнтом грошових зобов`язань у строки та на умовах, передбачених Основним договором, Клієнт і Поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники.

Пунктом 3.2 договору поруки № 74/12-S3 Сторони визначили, що цей Договір та Порука, створена за цим Договором, забезпечують всі поточні та майбутні вимоги Банку щодо виконання Клієнтом всіх його поточних та майбутніх грошових зобов`язань згідно Основного договору зі змінами і доповненнями, які можуть час від часу вноситися до нього впродовж строку його дії, включаючи, але без обмеження:

(І) погашення на користь Банку наданих сум основного боргу (всі та будь-які Строкові кредити за Основним договором зі всіма існуючими та майбутніми додатковими угодами та додатками до нього);

(ІІ) сплата на користь Банку процентів за ставками, вказаними в Основному договорі чи (існуючих та майбутніх) додаткових угодах та додатках до нього);

(ІІІ) сплата будь-яких плат, комісій, визначених в Основному договорі;

(IV) відшкодування на користь Банку сум Регресу, за сплаченими Банком сумами Гарантій та Акредитивів, наданих за заявами Клієнта;

(V) сплата на користь Банку будь-яких штрафних санкцій (штраф, пеня) встановлених Основним договором, а також відшкодування збитків та витрат, які Банк може зазнати в результаті використання Клієнтом Лінії за Основним договором.

За умовами п. 3.3 договору поруки № 74/12-S3 - Поручитель, який виконав всі зобов`язання Клієнта перед Банком, отримує всі права Банку за Основним договором.

Поручитель зобов`язується не пізніше 5 робочих днів з дати отримання письмового повідомлення від Банку про невиконання Клієнтом прийнятих на себе грошових зобов`язань сплатити Банкові відповідну грошову суму (п. 4.1 договору поруки № 74/12-S3).

У разі прострочення Поручителем виконання платежу згідно з п. 4.1 цього Договору, Поручитель зобов`язаний сплатити Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який стягується пеня (п. 4.3 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020).

Відповідно до п. 5.1. 5.2 договору поруки № 74/12-S3, Порука набирає сили з дати підписання представниками Сторін цього Договору, і діє до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

Згідно з п. 6.3 договору поруки № 74/12-S3, ця Порука надається Поручителем за Клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Докази припинення дії зазначеного договору поруки у зв`язку з припиненням забезпеченого ним зобов`язання або про досягнення сторонами домовленості про його дострокове розірвання в матеріалах справи відсутні, а отже вказаний договір є діючим.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

Звертаючись до господарського суду із позовом, ТОВ фірма "ЕНЕРГОПРОМ" посилається на недійсність договору поруки №74/12-S3 від 30.12.2020 та наявність у зазначеному договорі ознак фраудаторного правочину.

Так, за твердженнями позивача, спірний тристоронній договір поруки укладено між відповідачами для реалізації недобросовісної мети - створення штучної кредиторської заборгованості у ПрАТ "У.П.Е.К." (1-го відповідача), що в подальшому дало можливість АТ "Кредит Європа Банк" (2-му відповідачу) подавати заявити про грошові вимоги до боржника.

Посилаючись на умови п. 2.1, 3.1, 3.2 та 6.3 спірного договору поруки, позивач зазначає, що боржник на підставі цього договору безоплатно та без жодної матеріальної та фінансової вигоди (прибутку) і будь-якої зрозумілої легітимної господарської мети прийняв на себе ризик понесення фінансових втрат за зобов`язаннями перед Банком іншої особи - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідача 3) по Кредитному договору в розмірі щонайменше 1.500.000,00 доларів США, маючи при цьому на момент укладення договору поруки непогашену заборгованість перед іншими кредиторами.

Означені обставини в своїй сукупності на думку позивача свідчать, що спірний договір поруки укладено не з метою настання реальних наслідків, а зі свідомого розрахунку на те, що 3-й відповідач (ПрАТ "Харківський підшипниковий завод") не виконає взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, а 1-й відповідач (ПрАТ "У.П.Е.К.") не виконає свої зобов`язання за договором поруки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором.

Посилаючись на судову практику Верховного Суду, позивач зазначає, що фраудаторні правочини, тобто правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема в банкрутстві. Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Предметом позову в даній справі є дві вимоги, а саме: вимога про визнання недійсним вищезазначеного договору поруки з підстав його недійсності, а також з підстав наявності в зазначеному договорі ознак фраудаторного договору, та вимога про визнання відсутнім права вимоги Банку до Поручителя за вказаним договором, яка є похідною від першої позовної вимоги.

Стосовно визнання недійсним вищезазначеного договору поруки з підстав його недійсності, а також з підстав наявності в зазначеному договорі ознак фраудаторного договору суд зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі №369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), є присічним та становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Проте, спірний правочин - договір поруки № 74/12-S3 від 30.12.2020 року (далі - Договір поруки) укладений між АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» (далі - кредитор або АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК») та ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «У.П.Е.К.» (далі-поручитель чи УПЕК) саме 30.12.2020 року, тобто за 3 роки 4 місяця та 6 днів, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство № 922/278/24.

Позивач у порушення імперативних вимог з трирічного присічного строку для визнання правочинів недійсними господарським судом, встановленого ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства подав позов про визнання недійсним Договору поруки та визнання відсутнім права вимоги у кредитора.

Строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), є присічним та становить так званий «підозрілий період», у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

В даному випадку оспорюваний Позивачем Договір поруки від 30.12.2020 №74/12-S3 був укладений за межами зазначеного строку, що унеможливлює застосування положень ст.42 КУзПБ до спірних правовідносин, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним зазначеного договору поруки з підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Так, позивач в обґрунтування вимоги про визнання недійсним договору поруки посилається, зокрема на те, що договір поруки є фраудаторним і має бути визнаний недійсним в судовому порядку з огляду на те, що вказаний договір, був укладений на шкоду іншим кредиторам боржника, оскільки внаслідок його укладення створено штучну, необґрунтовану заборгованість, цей договір укладений без будь-якої матеріальної та фінансової вигоди (прибутку) і без будь-якої зрозумілої легітимної господарської мети.

Згідно з ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В силу ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами чинного законодавства, порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, а виконання поручителем солідарного обов`язку може мати місце лише у разі порушення зобов`язання боржником. У випадку ж виконання поручителем перед кредитором зобов`язання боржника він набуває усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні.

Статтею 558 ЦК України визначено, що поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Дослідивши спірний договір поруки, суд зауважує, що укладення боржником договору поруки від 30.12.2020, умови якого не суперечать вищенаведеним нормам права, не може свідчити про взяття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або взяття на себе економічно невигідних фінансових зобов`язань при наявності невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами та незадовільного фінансового стану, тобто укладення сторонами фраудаторного правочину, про що стверджує позивач.

Так, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір поруки №74/12-S3 був укладений з метою забезпечення Поручителем - ПрАТ "У.П.Е.К." виконання грошових зобов`язань Основного боржника - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" перед Кредитором - АТ "Кредитор Європа Банк" за договором про надання фінансових послуг №74/12 від 03.12.2012 (Кредитним договором).

Пунктом 6.3 договору сторони домовились, що ця Порука надається Поручителем за Клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Пунктом 3.3 договору поруки сторони домовились, що Поручитель, який виконав всі зобов`язання Клієнта перед Банком, отримує всі права Банку за Основним договором.

Така домовленість кореспондує з положеннями ч.2 ст.556 ЦК України, згідно з якими до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а отже не суперечить вимогам щодо наявності певної правової та фактичної мети укладеного правочину (яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, нерозумною), адже у випадку виконання Поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, до останнього перейдуть відповідні активи, тому будь-якої втрати активів ні на час укладення спірного договору, ні на майбутнє, не відбувається.

Щодо тверджень про те, що укладенням спірного договору поруки було створено штучну кредиторську заборгованість боржника, наявність якої в подальшому надало АТ "Кредит Європа Банк" можливість заявити до боржника грошові вимоги в межах справи про банкрутство №922/278/24, суд зазначає, що обов`язок подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника в межах процедури банкрутства прямо передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема ст. 45 зазначеного Кодексу, та не є забороненими чи протиправними, наявність конкуренції грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство є нормальним явищем.

За приписами ст. 1 КУзПБ, заінтересованими особами стосовно боржника є: юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Якщо правочини вчиняються із заінтересованими особами у підозрілий період, визначений ст. 42 КузПБ, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у ст. 1 КУзПБ, де визначене коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 ПК України).

У ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Отже, з огляду на зазначене та наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов`язані особи", укладення боржником правочину з заінтересованою особою може бути підставою для визнання його недійсним відповідно до ч. 2 ст. 42 КУзПБ.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, положення ст. 42 КУзПБ не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі, у зв`язку з тим, що оспорюваний договір поруки був укладений за межами трирічного строку, встановленого ст. 42 КУзПБ.

До того ж, відповідно до стандартної ділової практики, боржнику зазвичай відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов`язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником як правило спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов`язань боржника.

Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, на їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов`язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов`язанням (аналогічного висновку дійшов Верховний Суду в постановах від 02.11.2022 у справі № 925/367/20(925/107/21) та від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18).

В свою чергу, суд зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідними Витягами із зазначеного Реєстру, наявними в матеріалах справи, ПрАТ "У.П.Е.К" та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" мають спільного кінцевого бенефіціарного власника (контролера), отже, з 1-й та 3-й відповідачі є пов`язаними юридичними особами.

За даними, які знаходяться у відкритому публічному доступі, зокрема на сайті Компанії - Індустріальна група «УПЕК» (https://upec.ua/ua/manufacture/), і ПрАТ "У.П.Е.К" і ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" входять до складу зазначеної Компанії, яка була заснована в 1995 році ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 , як Контролер, який здійснює підприємницьку діяльність через групу пов`язаних юридичних осіб, в тому числі 1-го відповідача (поручителя) та 3-го відповідача (основного боржника), тим самим здійснює вирішальний вплив на їх рішення та господарську діяльність.

Тобто, завдяки укладеному 3-м відповідачем з Банком Кредитному договору та укладеному в забезпечення цього Кредитного договору між відповідачами 1, 2, 3 спірного договору поруки, і відповідач 1, і відповідач 3, і сам Контролер внаслідок отримання відповідачем 3 від Банку активів у вигляді кредитних коштів, досягли позитивного економічного результату, що свідчить про неспроможність посилання позивача на відсутність економічного обґрунтування (мети) укладення спірного договору поруки та на обізнаність Поручителя про негативний фінансово-господарський стан ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" на момент укладення спірного договору поруки.

Окремо слід зауважити, що договір поруки завжди укладається не для мети отримання прибутку, бо відноситься до правочинів, що забезпечують виконання грошових зобов`язань, поряд з неустойкою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546, глава 49 ГК України) й кредитор укладав його для виконання очевидної законної мети забезпечення грошових зобов`язань за Кредитним договором відповідно до приписів ч. 7 ст. 179 ГК України та ст. ст. 7, 553 ЦК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що укладення Договору поруки між поручителем та кредитором за Кредитним договором не носило очевидно неправомірного, недобросовісного нерозумного характеру, відповідало усталеним звичаям ділового обороту в кредитуванні, є дуже широко розповсюдженою правомірною банківською діяльністю (ст. ст. 7, 553 ЦК України).

В чому полягає очевидність недобросовісних дій сторін Договору поруки та яку саме шкоду завдав пріоритетний кредитор Позивачу фактом укладення Договору поруки, не розкрите останнім і не доведене, як не доведене належними, достовірними доказами й зловживання правом, чого не допускають приписи ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Фактів настання для боржника будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення вказаного правочину судом не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

На підставі зазначеного, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання договору поруки від 30.12.2020 №74/12-S3 недійсним є недоведеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 173 ГПК України, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання відсутнім права вимоги АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" до ПрАТ "У.П.Е.К." за договором поруки від 30.12.2020 № 74/12-S3 є похідними від вимог про визнання недійним договору поруки, у задоволенні яких відмовлено судом, правові підстави для задоволення похідних вимог відсутні, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

На підставі зазначеного, враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на положення п. 2 ч. 1 та ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 42, 43, 73-74, 76-79, 86, 129, абз. 2 ч. 1 ст. 173, ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "28" листопада 2024 р.

СуддяС.А. Прохоров