Постанова

від 13.11.2024 по справі 914/1425/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1425/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є. В.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 (колегія суддів: Скрипчук О. С. - головуючий, Кравчук Н. М., Матущак О. І.)

за позовом Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б37»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю:

позивача: Шевченко М. І. (самопредставництво)

відповідача: Галайський О. В. (адвокат)

третьої особи: Чижович І. З. (самопредставництво)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б37», у якому просила:

1.2. - витребувати з чужого незаконного володіння відповідача нежитлове приміщення площею 19,7 кв.м та приміщення під інд. 16-1 площею 10,5 кв.м, загальна площа 30,2 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 37 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1057576646101 на користь позивача.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем не приймалося будь яких рішень стосовно відчуження спірного нерухомого майна, тому воно вибуло з володіння незаконно, поза волею позивача та підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння відповідача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 (суддя Юркевич М. В.), позов задоволено.

2.2. Рішення суду мотивовано тим, що спірне нерухоме майно вибуло із законного володіння позивача без його згоди та незважаючи на заборони його відчуження, тому права та охоронювані законом інтереси позивача підлягають судовому захисту.

2.3. Оскарженою постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 26.08.2024, вище вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволені позову відмовлено.

2.4. Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що на момент подачі позову 24.05.2021, протягом розгляду цієї справи у суді і прийняття рішення по суті спору 03.08.2021, була зупинена дія постанови Львівського апеляційного суду від 24.12.2020 у справі № 461/1980/17, на яку посилався місцевий господарський суд, тому спірне нерухоме майно не перебувало у позивача, оскільки існує спір у справі № 461/1980/17. Також апеляційний суд зазначив, що позивач не був титульним власником спірного нерухомого майна, ні на момент звернення до суду із позовом, ні на даний час, тому він не вправі був звертатися до суду про витребування цього майна у відповідача.

3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційних скаргах позивач та третя особа просять скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. На обґрунтування касаційних скарг позивач та третя особа твердять, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявники касаційних скарг вважають, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду, що перелічені у касаційних скаргах.

3.3. Відповідач у відзиві на касаційні скарги, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм чинного законодавства, зазначив про безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційних скаргах, у зв`язку з чим просив відмовити у їх задоволенні.

3.4. У відповіді на відзив, позивач вказує на безпідставні заперечення відповідача та вважає їх такими, що вони не спростовують доводів касаційних скарг.

4. Мотивувальна частина

4.1. Апеляційний суд приймаючи оскаржену постанову виходив із того, що позивач в обґрунтування позовних вимог спирався на те, що спірне майно належало на праві власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, що підтверджується постановою Львівського апеляційного суду у справі № 461/1980/17 від 24.12.2020, якою було встановлено, що: Львівська міська рада не надавала згоди на відчуження нежитлового приміщення площею 19,7 кв. м та приміщення під інд. 16-1 площею 10,5 кв. м, загальна площа 30,2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1057576646101 та спірне майно вибуло з володіння власника Львівської міської ради поза його волею до ОСОБА_1 .

4.2. При цьому апеляційним судом встановлено, що 01.04.2021 Верховним Судом постановлено ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі № 461/1980/17 та зупинена дія постанови Львівського апеляційного суду від 24.12.2020 до касаційного провадження.

4.3. 11.08.2022 Верховним Судом прийнято постанову у справі № 461/1980/17, якою, зокрема, постанову Львівського апеляційного суду від 24.12.2020 в частині вирішення позовних вимог Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4.4. Встановивши, що на момент подачі позову (24.05.2021), протягом всього розгляду даної справи в суді першої інстанції та на момент прийняття оскаржуваного рішення (03.08.2021), дія постанови Львівського апеляційного суду від 24.12.2020 у справі № 461/1980/17, на яку посилався позивач та суд першої інстанції була зупинена, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне нерухоме майно не перебувало у власності позивача, оскільки існував та існує спір у справі № 461/1980/17, тому позивач не був титульним власником спірного нерухомого майна ні на момент подання позову, ні станом на сьогодні, відтак не мав права в порядку статті 387 Цивільного кодексу України звертатись до суду з позовом про витребування, тобто він є неналежним позивачем.

4.5. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.6. Як встановлено місцевим господарським судом в ході розгляду даної справи незважаючи на ухвалу Галицького районного суду м. Львова про заборону відчуження та накладення арешту на спірне майно, 21.08.2018 згідно акта приймання-передачі нерухомого майна в рахунок збільшення статутного капіталу, відповідач протиправно набув у приватну власність спірні нежитлові приміщення, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 49927673 від 29.11.2019. Реєстраційні дії права власності на нежитлові приміщення всупереч забороні було вчинено державним реєстратором Славської селищної ради Сколівського району Львівської області Яремою Наталією Володимирівною.

4.7. Також місцевий господарський суд зазначив, що позивачем було долучено до матеріалів справи копію наказу Мінюсту від 24.06.2021 № 2288/5 з висновком Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг, з яких вбачається, що на задоволення скарги Львівської міської ради від 28.04.2021 було скасовано рішення державного реєстратора Яреми Н. В. про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем та анульовано реєстратору доступ до державного реєстру. Підставою для скасування рішення державного реєстратора було порушення останнім норм ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", а саме те, що реєстратор незважаючи на наявність заборони вчинення реєстраційних дій за рішенням суду, прийняла таке рішення про державну реєстрацію.

4.8. Отже, наведені вище висновки суд апеляційної інстанції про те, що зупинення дії постанови Львівського апеляційного суду від 24.12.2020 до касаційного провадження можуть бути правовою підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та для відмови у позові не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

4.9. Крім того слід зазначити, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.08.2020 зі справи № 461/1119/18 житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на окремі об`єкти нерухомого майна в будинку комунальної власності для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

4.10. У зв`язку із цим Верховний Суд у наведеній вище справі погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника (територіальної громади міста Львова) поза його волею, у зв`язку з чим нежилі півпідвальні приміщення підлягають поверненню територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради.

4.11. У справі, що переглядається у касаційному порядку, місцевим господарським судом встановлено, що будь-яких рішень позивачем, як власником спірного нерухомого майна, щодо його відчуження чи передачі фізичним чи юридичним особам не приймалося.

4.12. Згідно з приписами частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

4.13. За статтею 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

4.14. Відповідно до статті 387 наведеного Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

4.15. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

4.16. Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. Інакше кажучи, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц на яку, зокрема, посилається позивач).

4.17. Тобто, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду, позивач, з володіння якого вибуло спірне майно (будівлі), має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа і саме така вимога буде належною у межах спірних правовідносин та може бути підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

4.18. Зважаючи на викладене та враховуючи обставини, які встановлені місцевим господарським судом, згідно яких, перехід права власності на спірне майно до відповідача та проведена державна реєстрація на нього, здійснені в період коли в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був актуальний запис про обтяження на цей об`єкт нерухомості на підставі судових рішень у цивільній справі № 461/1980/17 та у кримінальному провадженні, що позбавляло будь яких суб`єктів вчиняти дії відносно цього майна, а також відсутність рішень позивача про відчуження спірного майна на користь інших осіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього майна у відповідача.

4.19. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

4.20. Ураховуючи наведене, Суд вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції належить залишити в силі.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 312, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задовольнити.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 у справі № 914/1425/21 скасувати, а рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов