Постанова

від 12.11.2024 по справі 910/8666/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8666/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів -Баранця О.М., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Розпаченюка А.С. (адвокат),

відповідача - Бойкова О.С (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-7»

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Головіна К.І.)

від 07.11.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуюча - Іоннікова І.А., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

від 06.03.2024

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-борг»

до Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-7»

про стягнення 992 850, 84 грн.

та за зустрічним позовом Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-7»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-борг»

про визнання недійсною додаткової угоди.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" (надалі - Товариство, позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Автотранспортник-7" (надалі - Кооператив, відповідач за первісним позовом, скаржник) про стягнення заборгованості в сумі 992 850, 84 грн.

2. Позов обґрунтовано порушенням Кооперативом зобов`язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 07.08.2000 № 260067 (з урахуванням додаткової угоди від 30.08.2017) в частині своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії. Станом на 01.05.2023 у Кооперативу утворилась заборгованість, право вимоги на яку позивач за первісним позовом набув 30.08.2021 за результатами продажу на аукціоні майна постачальника послуг - Акціонерного товариства "К.Енерго", як банкрута.

3. Кооператив подав до суду першої інстанції зустрічний позов до Товариства про визнання недійсною додаткової угоди від 30.08.2017 до договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 07.08.2000 № 260067.

4.Зустрічний позов обґрунтований тим, що Голова правління ЖБК "Автотранспортник-7" Закалюжна Н.В. на час укладення спірної додаткової угоди перебувала у відпустці та цю угоду не підписувала, тобто на переконання скаржника, вказана угода була підписана особою, яка не наділена відповідним обсягом цивільної правоздатності, що підтверджується наданим висновком почеркознавчої експертизи.

5. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2023 зустрічний позов об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

6. 07.08.2000 Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (найменування якої було змінено з 01.01.2019 на Акціонерне товариство "Київенерго", а з 09.08.2019 - на Акціонерне товариство "К.Енерго") - енергопостачальна організація та Житлово-будівельним кооперативом "Автотранспортник-7" (Абонент) укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 26-0067 (надалі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1 Договору).

7. Відповідно до підпункту 2.2.1 пункту 2.2 Договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

8. Абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (підпункт 2.3.1 Договору).

9. Згідно з пунктом 4 додатку № 1 від 07.08.2000 до Договору дата зняття абонентом показників приладів обліку по 25 число поточного місяця: надання звіту в РВТ № 3 не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно з максимальними договірними навантаженнями.

10. Відповідно до додатку № 3 до Договору (тарифи на теплову енергію) розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 47 від 15.01.1999 за кожну відпущену гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ.

11. Згідно з пунктом 2 додатку № 4 до Договору від 07.08.2000 (порядок розрахунків за теплову енергію) абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 3 за адресою: вул. Щекавицька, 37/48, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Сплату за вказаними у пункті 2 цього додатку документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця (пункт 3 додатку № 4 до Договору).

12. Обов`язок зі своєчасної сплати абонентом вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатках № 3, 4, передбачений також підпунктом 2.3.2 Договору.

13. Пунктом 8.1 Договору визначено, що вказаний договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункт 8.4 Договору).

14. Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до розрахунку заборгованості за спожиту теплоенергію за договором у період з 01.08.2017 по 01.05.2023, а також довідки про стан розрахунків за спожиту теплоенергію за період з 01.01.2003 по 01.01.2021 у відповідача склалася заборгованість на суму 1 922 615,48 грн.

15. Як стверджував позивач, вказану заборгованість в сумі 1 922 615,48 грн відповідач визнав, що підтверджується наявним у справі листом ЖБК "Автотранспорник-7" від 20.07.2017 № 7/29, у якому відповідач просив ПАТ "Київенерго" надати дозвіл на реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію у період з 01.12.2014 по 01.05.2017, яка утворилася станом на 01.05.2017 в розмірі 1 922 615,48 грн, на строк 42 місяці, починаючи з серпня 2017 та зобов`язався щомісячно до 25 числа кожного місяця сплачувати поточні нарахування, а також заборгованість за договором реструктуризації. Даний лист свідчить про підтвердження відповідачем фактичного споживання у зазначений період теплової енергії, отриманої від АТ "К.Енерго", та погодження ним виставленої до сплати вартості теплової енергії на суму 1 922 615,48 грн.

16. Звертаючись з позовом до суду, Товариство зазначало про порушення Кооперативом взятих на себе зобов`язань за Договором з урахуванням додаткової угоди від 30.08.2017, в частині своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 992 850, 84 грн, право вимоги на яку позивач за первісним позовом набув 30.08.2021 за результатами продажу на аукціоні майна постачальника послуг - Акціонерного товариства "К.Енерго", як банкрута.

17. Кооператив, звертаючись з зустрічною позовною заявою до Товариства, вказував про те, що Голова правління ЖБК "Автотранспортник-7" Закалюжна Н.В. на час укладення спірної додаткової угоди перебувала у відпустці та цю угоду не підписувала, тобто, на переконання Кооперативу, додаткова угода до Договору підписана особою, яка не наділена відповідним обсягом цивільної правоздатності, що підтверджується наданим висновком почеркознавчої експертизи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, позов Товариства задоволено повністю, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

19. Суд першої інстанції виходив з того, що подані Товариством в обґрунтування первісного позову докази є більш вірогідними ніж заперечення Кооперативу. Разом з цим, в частині зустрічних позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Публічне акціонерне товариство "Київенерго", укладаючи додаткову угоду, діючи добросовісно, розумно та справедливо, як це передбачено статтею 92 Цивільного кодексу України, враховуючи, що правомірність правочину презюмується (стаття 204 Цивільного кодексу України) та будучи обізнаним з умовами договору, не встановило і не могло встановити відсутність повноважень у особи, яка підписала спірну угоду зі сторони відповідача за первісним позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

20. 18.06.2024 Кооператив подав до Верховного Суду касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків та уточненої касаційної скарги), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, а також ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 та ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 та направити справу на новий розгляд.

21. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначив пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

22. Обґрунтовуючи наявність зазначених підстав касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій:

- порушили вимоги статей 73-79 ГПК України та помилково застосували норми статей 95, 512, 517 ЦК України;

- помилково вважали момент переходу права вимоги тотожним її доведеності (за відсутності доказів в обґрунтування такої вимоги) та безпідставно, в порушення вимог частини першої статті 77 ГПК України, дійшли висновку, що довідка первісного кредитора може підмінити собою умови договору теплопостачання, покази приладу обліку, розрахунок обсягу теплової енергії на підтвердження заборгованості, переданої новому кредитору, відповідно, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, з урахуванням пункту 4 частини третьої статті 310 цього Кодексу);

- не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.01.2018 у справі № 2-1390/11, від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16, від 09.11.2021 у справі № 910/17661/19, від 14.06.2021 у справі № 910/17658/19, щодо застосування вимог статей 73-79 ГПК України та необхідності застосування вимог статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999, частини першої статті 517 ЦК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

- не враховуючи умови договору № 260067 від 07.08.2000 року та пункт 23 "Правил користування тепловою енергією" щодо порядку визначення обсягу спожитої теплової енергії, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.02.2018 у справі № 910/25126/15, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, щодо застосування вимог пункту 23 "Правил користування тепловою енергією" та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" при визначенні заборгованості за теплову енергію обґрунтованою (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

- помилково застосували норму частини п`ятої статті 95 ЦК України, згідно з якою помилково вважали, що підписання довідки керівником філії (Структурного відокремленого підрозділу) Куніним Л.М. за визначенням вказаної норми наділяє такого керівника повноваженнями, і відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування зазначеної норми права в обґрунтування повноважень керівника філії, замість застосування вимог частини четвертої статті 95 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України);

- помилково послалися на пункт 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.98 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 736 (736-2016-п) від 19.10.2016, тобто втратила чинність до дати складення додаткової угоди від 30.08.2017 до договору № 26-0067, яку визнавав недійсною відповідач, і відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування вимог постанови Кабінету Міністрів України №1893 від 27.11.1998 після втрати нею чинності, тобто після 19.10.2016 року (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

23. Крім того, скаржник зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновкам суду першої інстанції в рішенні Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у цій справі щодо змісту самої додаткової угоди від 30.08.2017, який, зокрема, зауважив, що в додатковій угоді погоджено призначення платежу, та посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.04.2021 у справі № 910/5447/20, стосовно застосування статті 518 ЦК України та статті 76 ГПК України.

24. 02.09.2024 від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувані відповідачем судові рішення без змін.

25. 20.09.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому останній вказує про те, що Товариство на даний час є неналежним позивачем, оскільки позивачем відступлене право вимоги. До клопотання надає відповідні докази на підтвердження зазначеного.

26. 30.09.2024 від позивача надійшла заява, в якій останній просить Суд долучити до матеріалів справи докази в підтвердження того, що Товариство не втратило право вимоги до Кооперативу та є належним позивачем. До заяви додає докази на підтвердження наведеного.

27. 29.10.2024 від скаржника надійшли додаткові пояснення по справі, які останній просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

28. Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Причиною виникнення спору у цій справі за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Кооперативу заборгованості в сумі 992 850, 84 грн за Договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 07.08.2000 № 260067 (з урахуванням додаткової угоди від 30.08.2017), а за зустрічним позовом питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 30.08.2017 до Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 07.08.2000 № 260067.

31. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

32. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

33. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

34. Відповідач за первісним позовом визначив підстави для касаційного оскарження пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

35. В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказав на те, що суди попередніх судових інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.01.2018 у справі № 2-1390/11, від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16, від 09.11.2021 у справі № 910/17661/19, від 14.06.2021 у справі № 910/17658/19 (щодо застосування вимог статей 73-79 ГПК України та необхідності застосування вимог статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999, частини першої статті 517 ЦК України), а також висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.02.2018 у справі № 910/25126/15, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18 (щодо застосування вимог пункту 23 "Правил користування тепловою енергією" та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" при визначенні заборгованості за теплову енергію обґрунтованою).

36. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов`язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

37. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

38. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

39. Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

40. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

41. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

42. Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

43. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

44. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

45. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

46. Проаналізувавши висновки, що викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли у зазначених скаржником справах та у справі № 910/8666/23, не є подібними.

47. Так, предметом позову у справі №2-1390/11 є солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов кредитного договору, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яку Банк просив стягнути солідарно з поручителів та позичальника. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до поручителя ОСОБА_5 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з недоведеності ПАТ «Дельта Банк» права вимоги до відповідача, оскільки витяг з договору купівлі-продажу та витяг з переліку боржників (додатку до договору купівлі-продажу) ніким не підписані та не завірені. Витяг з договору купівлі-продажу та акт приймання-передачі не містять посилання на спірні кредитний договір №11372668000 та договір поруки № 217782 від 23 липня 2008 року. У витягу з переліку боржників кредитний договір зазначений з виправленнями номеру, і ці виправлення також не посвідчені. Виписка за кредитним договором, розрахунок заборгованості та акт прийому-передачі містить інший номер кредитного договору та суму кредиту, що видавалась ОСОБА_1, і не містить відомостей щодо набуття права вимоги за договором поруки, що був укладений з ОСОБА_5. Недоведеність вимог ПАТ «Дельта Банк» також установлена рішенням апеляційного суду Донецької області від 3 лютого 2015 року, ухваленим у цій справі, яким відмовлено у задоволенні позову в частині вимог до поручителя ОСОБА_2. Верховний Суд залишив рішення апеляційного суду Донецької області без змін.

48. Постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2020 у справі № 916/2286/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" до Спільного українсько-індійського підприємства "Кораса" про стягнення 868 369,68 грн, тобто, ухвалена за результатом перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

49. У справі № 910/17661/19, на яку здійснює своє посилання скаржник, Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного господарського суду (про повне задоволення позову) та направляючи справу на новий апеляційний розгляд вказав на те, що прийнявши докази, суд апеляційної інстанції не дослідив акт №5 приймання-передавання первинної документації, за яким Позивачу передано первинну документацію, починаючи лише з 2014 року. Також суд не взяв до уваги посилання Позивача на п. 3.1.1. Договору цесії, який регулює передачу первинних документів про право вимоги, та те, що Позивач до справи долучив лише витяг з Договору цесії, який не містить п. 3.1.1 Договору цесії. Крім того, з листа від 20.02.2020 вбачається, що Позивач звертався до третьої особи з проханням надання копій угод про реструктуризацію заборгованості, зокрема за Договором №540731, відповідно до яких, за змістом листа, ТОВ "Водоканал-Сервіс" визнало заборгованість за отриману теплову енергію. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 86 ГПК України щодо належної оцінки та порядку дослідження доказів, вимог ст. 236 ГПК України щодо обґрунтованості і законності рішення суду, вимог ст. 282 ГПК України, а відтак про передчасність висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

50. У справі № 910/17658/19 Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного господарського суду (про повне задоволення позову) та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, вказав проте, що судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінки чи є надані позивачем до позовної заяви у даній справі облікові картки (табуляграми), роздруковані за твердженням позивача з переданих йому ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" носіїв/пристроїв зберігання інформації (зовнішніх жорстких дисків, USB) резервних копій баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" та ПК "БІТеК" електронними доказами чи їх паперовими копіями, письмовими доказами у розумінні статей 91, 96 ГПК України. Суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінки тому, чи є такі докази (акт №23 та облікові картки (табуляграми)) достатніми, належними та допустимими для належного обґрунтування поданої позовної вимоги у контексті встановлення обсягу поставленої та неоплаченої теплової енергії, наявності заборгованості і її розміру, періоду за який виникла заборгованість тощо. Відтак, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою вказане та не надано оцінки щодо належності, допустимості, достовірності такого доказу як облікові картки (табуляграми) як окремо так і враховуючи вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з наданням оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі.

51. У справі № 910/25126/15 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду (про відмову у позові), погодився з висновком апеляційного суду про те, що з урахуванням матеріалів справи та висновку комплексної судової експертизи встановлено, що розмір оплати за спожиту відповідачем теплову енергію за спірний період складає 601 984,36 грн, яка споживачем сплачена у розмірі 687 022,80 грн, відповідно вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2012 по 01.11.2012 у сумі 376 615,67 грн не підлягають задоволенню, враховуючи невірний розрахунок Позивачем обсягу спожитої теплової енергії та її вартості.

52. У справі № 910/30728/15 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду (про часткове задоволення позову) вказав, що суд апеляційної інстанції, діючи в межах наданих йому повноважень, надав належну правову оцінку наявному у матеріалах справи висновку комплексної судової експертизи, врахував розмір спожитої теплової енергії, вказаний у табуляграмі за березень - квітень 2015 року, правильно взяв до уваги судові рішення у справі №826/15733/15, на підставі яких визнано нечинною з моменту прийняття постанову НКРЕКП від 03.03.2015 року №613 та встановив факт переплати відповідачем 107 307,55 грн за договором № 23-0094. Відтак, обґрунтованим є висновок суду про те, що основний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором у спірному періоді складає 57 801,24 грн. Натомість, всі доводи касаційної скарги по суті зведені до необхідності встановлення інших фактичних обставин справи, відмінних від обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, а також надання повторної оцінки документам, що містяться у справі. Проте, суд касаційної інстанції з огляду на приписи ст.300 ГПК України такими повноваженнями не наділений.

53. У справі № 922/1163/18 предметом позову є стягнення плати за користування вагонами у розмірі 1 946 251,16 грн згідно з відкоригованими позивачем відомостями. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення позивачем у 2017 році ревізії фінансово - комерційної діяльності станції Білий Колодязь встановлено, що фактичний час користування вагонами відповідачем не відповідає часу користування, зазначеному у відомостях плати за користування вагонами за 2016 рік, сплачених відповідачем, у зв`язку з чим ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" було складено відкориговані відомості, які відповідач не підписав та відповідно донарахованої суми не сплатив. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду (про відмову у позові) вказав про те, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки встановлено, що позивачем не здійснено операцій сторно (засіб виправлення помилок у первинних бухгалтерських документах), не складені нові щоденні відомості, не складені нові акти виконання робіт, не зазначені первинні документі і відповідні їм відомості у зведеній відомості, не надані суду пам`ятки, які фіксують дійсні господарські операції подання і забирання вагонів, і на підставі яких можна зробити розрахунки часу використання вагонів. Напроти судом встановлено факт належного виконання грошового зобов`язання відповідачем, надані самим позивачем (докази першої групи). В свою чергу, позивачем не надано допустимих доказів, на підставі яких можна довести розмір позовних вимог (доказів другої групи).

54. Проте у справі, яка переглядається, предметом первісного позову є стягнення з Кооперативу заборгованості в сумі 992 850, 84 грн за Договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 07.08.2000 № 260067 (з урахуванням додаткової угоди від 30.08.2017), а за зустрічним - визнання недійсною додаткової угоди від 30.08.2017 до Договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 07.08.2000 № 260067. Суди попередніх судових інстанцій, задовольняючи первісну позовну заяву дійшли висновку, що відповідач прийняв та спожив теплову енергію у вказаному позивачем обсязі; заперечень щодо факту отримання теплової енергії та її обсягів зі сторони відповідача за первісним позовом не надходило; доказів пред`явлення ЖБК "Автотранспорник-7" претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії, а також будь-яких зауважень щодо неналежного виконання АТ "К.Енерго" умов договору з боку відповідача матеріали справи не містять; відсутні і докази відключення від постачання теплової енергії у гарячій воді за об`єктами ЖБК "Автотранспорник-7; заборгованість ЖБК Автотранспортник-7" частково погашена (зокрема за рахунок фінансової допомоги), у зв`язку з чим залишок цієї заборгованості склав 992 850,84 грн; вказана сума заборгованості викуплена ТОВ "Спортсервіс-СТМ" на аукціоні з придбання майна банкрута-АТ "К.Енерго" за лотом № 71, що підтверджується електронним протоколом торгів № UA-PS-2021-08-10-000016-3 від 25.08.2021, актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 та витягом з додатку № 1 до акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 (результати аукціону розміщені за посиланням https://prozorro. sale/auction/UA -PS-2021-08-10-000016-3); за результатами вищевказаного аукціону ТОВ "Київенерго-Борг" (попереднє найменування ТОВ "Спортсервіс-СТМ") набуло право вимоги дебіторської заборгованості ЖБК "Автотранспортник-7" за спожиту теплову енергію за договором № 260067 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 07.08.2000 у розмірі 992 850,84 грн і жодних обмежень такого переходу прав вимоги вказаним правочином не було визначено; на адресу ЖБК "Автотранспортник-7 позивач направив повідомлення від 10.11.2021 про заміну кредитора та вимогу про сплату заборгованості № 623 від 07.07.2022, однак, вказаної заборгованості відповідач не сплатив. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди дійшли висновку, що укладаючи спірну додаткову угоду, сторони досягли згоди щодо суми наявної у ЖБК "Автотранспортник-7" заборгованості перед ПАТ "Київенерго" та домовились про те, що у разі отримання фінансової допомоги за рішенням Київради ці кошти ЖБК направить на часткове врегулювання вказаного боргу; відтиск печатки підприємства, наявний на додатковій угоді є свідченням участі ЖБК "Автотранспортник-7" як юридичної особи, в укладенні додаткової угоди до договору про постачання теплової енергії у гарячій воді № 260067; на виконання спірної угоди сторони вчинили ряд юридично значимих дій, зокрема, ЖБК "Автотранспортник-7" направило ПАТ "Київенерго" лист № 7/29 від 20.07.2017, в якому Кооператив підтвердив та визнав наявність заборгованості на вказану суму; сторони підписали акт взаєморозрахунків для отримання фінансової допомоги з міського бюджету; у подальшому за рахунок отриманої субсидії ЖБК "Автотранспортник-7" сплатив частину заборгованості на виконання п. 2 додаткової угоди, про що свідчать наявні у справі відповідні докази. За таких обставин визнання спірної угоди, яка була схвалена юридичною особою незалежно від повноважень представника цієї особи, визнати недійсним неможливо.

55. З викладеного вбачається, що судові рішення у зазначених справах ухвалені за інших предмета і підстав заявлених позовних вимог, інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин, та зібраних у таких справах доказів, іншого нормативно-правового регулювання, а також іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто, зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

56. Отже, посилання скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у перелічених скаржником постановах Верховного Суду є безпідставними.

57. Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

58. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

59. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/8666/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

60. Обґрунтовуючи пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що суди попередніх судових інстанцій помилково застосували частину п`яту статті 95 ЦК України, тому довідка про стан розрахунків за спожиту теплову енергію за укладеним Договором є неналежним доказом, оскільки підписана неуповноваженою особою і наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості застосування зазначеної норми права в обґрунтування повноважень керівника філії, замість застосування вимог частини четвертої статті 95 ЦК України, а також щодо можливості застосування вимог постанови Кабінету Міністрів України №1893 від 27.11.1998 після втрати нею чинності, тобто після 19.10.2016 року.

61. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

62. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

63. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

64. Зі змісту судових рішень вбачається, що суди при вирішенні цього спору дослідили та оцінили, за правилами статті 86 ГПК України, всі зібрані у справі докази у їх сукупності та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи дійшли заснованого на законі висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову. При цьому суди вказали, що довідка про стан розрахунків за спожиту теплову енергію за Договором підписана керівником (директором) Структурного відокремленого підрозділу "Енергопостачальна компанія "Акціонерного товариства "К.Енерго" Куніним Л.М, який мав повноваження на її підписання, тому зазначена довідка відповідає критеріям, визначеним статтями 73-79 ГПК України, та приймається в якості належного, допустимого та вірогідного доказу наявності заборгованості у відповідача (за первісним позовом).

65. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги, якими обґрунтовано підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, встановив відсутність неправильного застосування судами попередніх судових інстанції норм як матеріального чи порушення процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

66. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, які склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх судових інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

67. Враховуючи викладене, підстава касаційного оскарження, а саме пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.

68. Стосовно посилання скаржника на те, що суди попередніх судових інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, з урахуванням пункту 4 частини третьої статті 310 цього Кодексу), а саме довідки первісного кредитора на підтвердження заборгованості за Договором, переданої новому кредитору, Суд вказує таке.

69. Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

70. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

71. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

72. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19.

73. Таким чином, доводи скаржника про те, що суд встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, не підтвердилися під час касаційного розгляду, що виключає правові підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій з цієї підстави.

74. Верховний Суд не встановив порушення господарськими судами попередніх інстанцій приписів процесуального законодавства, зокрема, статей 73-79 ГПК України, відповідно, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження.

75. Враховуючи викладене, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що наведені відповідачем за первісним позовом підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

76. Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, відкрите з підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, водночас, касаційна скарга, подана на підставі пунктів 3 та 4 частини 2 статті 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

77. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

78. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

79. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

80. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

81. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, пунктом 5 частини 1 статті 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/8666/23 за касаційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-7» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Автотранспортник-7» в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/8666/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко