Постанова

від 14.11.2024 по справі 953/1433/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/1433/20 Головуючий суддя І інстанції Єфіменко Н. В.

Провадження № 22-ц/818/1945/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: надання послуг

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року, по справі № 953/1433/20, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договорів недійсними, зобов`язання повернення у власність земельних ділянок,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 у січні 2020 року звернувся до суду до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13.12.2019 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Конопацькою О.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 861; зобов`язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0121 га кадастровий номер 6310136600:08:001:0186 розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування від 13.11.2019 р., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 3935; зобов`язати ОСОБА_3 повернути у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0121 га кадастровий номер 6310136600:08:001:0186 розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 28.10.2019 Київським районним судом м. Харкова відкрите провадження у цивільній справі №953/21128/19 за його позовом до ОСОБА_4 про повернення позики у сумі 1963511,53 грн. Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 28.10.2019 у справі №953/21128/19 у застосуванні заходів забезпечення позову щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:001:0186 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено. Позивач зазначає, що про вказану ухвалу суду відповідач ОСОБА_4 могла отримати в період з 01 по 3.11.2019 р. 13.11.2019 р. відповідачем ОСОБА_4 укладений зі її матір`ю ОСОБА_3 спірний договір дарування земельної ділянки. 13.12.2019 відповідач ОСОБА_3 уклала договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки з відповідачем ОСОБА_2 . Позивач вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:08:001:0186 раніше складала частину земельної ділянки, яка зараз має кадастровий номер 6310136600:08:001:0185 та площу 0,05 га. та відокремлена для забезпечення доступу до належної позивачу земельної ділянки, що очевидно вбачається з її конфігурації та ширини. В період з 20 по 27.12.2019 р. відповідач ОСОБА_2 поставив паркан висотою близько двох метрів та металеві ворота, чим перегородив повноцінний доступ позивачу до будинку. Також позивач зазначає, що відчуження земельної ділянки, фактично позбавляє його можливості отримання виконання цивільного обов`язку від відповідача ОСОБА_4 у разі задоволення його позовних вимог як кредитора в судовому порядку, оскільки у відповідача відсутнє будь-яке майно, на яке може бути звернене стягнення. У зв`язку із цим, позивач вважає, що укладенням спірних договорів дарування та купівлі-продажу відбувалось майже негайно після того, як відповідач ОСОБА_4 дізналась про наявність цивільної справи стосовної стягнення з неї грошових коштів, у зв`язку із чим, спірні правочини є фіктивними.

Рішенням Київського районногосуду м. Харковавід 12січня 2024року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договорів недійсними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12.02.2020р., - скасовано.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове.

Апеляційна скарга мотивовано тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають матеріалам справи, в яких наявні докази на підтвердження позовних вимог.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції вказав наступні мотиви свого рішення.

Позивачем не доведено, що відповідачка знала про розгляд справи судомпро стягнення з неї на користь позивача боргута що вона могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що належить їй на праві власності.

З огляду на обставини справи достатніх доказів, що дії сторін при укладенні договору дарування та у подальшому при укладенні договору купівлі-продажу, направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому, судового рішення про стягнення коштів, суду не надано.

Позивач, звертаючись з позовом, посилався на фіктивність договору, оскільки очевидним вважав укладення договору дарування з метою уникнення відповідальності за договором позики, на підтвердження своїх доводів вказав на існування несплаченої до цього часу заборгованості. Крім того, позивач посилався на перешкоди у користуванні належним йому майном через встановлення паркану відповідачем-3.

Судовим розглядом встановлено, що навіть при наявності боргу у первісного власника спірної ділянки, відбулось фактичне виконання умов договору дарування та договору купівлі-продажу земельної ділянки, відтак, факту відсутності в учасників правочинів наміру створити юридичні наслідки- позивачем не доведено.

Доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:08:001:0186 є забезпеченням виконання боргових зобов`язань відповідача ОСОБА_4 перед позивачем, а також відсутності будь-якої іншої можливості ОСОБА_4 виконати ці зобов`язання перед позивачем, суду не надано.

Докази у вигляді документа з назвою «кадастрова карта», документа з назвою «Google Карты», роздруківки фотографічного зображення, документ з назвою «Деталізація по локальним і роумінговим дзвінкам», суд визнає неналежними доказами, оскільки дані докази не підтверджують обставини на які посилається позивач.

Крім цього, матеріали справи свідчать про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:08:001:0186 фактично передана ОСОБА_3 та в подальшому ОСОБА_2 , про що свідчить реєстрація у встановленому порядку права власності на неї.

ОСОБА_2 , після отримання права власності на земельну ділянку, розпочав користування нею, що свідчить про його волю на користування нерухомим майном. Вищевказані обставини свідчать про те, що на виконання спірних правочинів, передане майно, у зв`язку із чим, такі правочини не може бути кваліфіковані, як фіктивні.

Доводи позивача про порушення його прав, як суміжного землевласника та створення перешкод у користуванні його майном про наявність підстав для визнання правочинів недійснимине свідчить, а лише є підставою для звернення до суду за захистом порушених прав у інший визначений Законом спосіб. Так, позивач, як власник (володілець) сусідньої земельної ділянки має право звернутись, зокрема, і до відповідача-3, як власника суміжної земельної ділянки, на встановлення обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою відповідно до правил Земельного кодексу України, тобто встановлення земельного сервітуту.

Оцінюючи обґрунтування позовних вимог, в частині порушення прав позивача внаслідок укладення спірних правочинів, суд дійшов остаточного висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт того, що спірні правочини порушили права та інтереси позивача, а визнання правочинів недійсними призведе до відновлення його прав та інтересів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною 1 ст.202 ЦК передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1- ч.3, ч.5, ч.6 ст.203 ЦК.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення такого правочину лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалась досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 21.01.2015 у справі №6-197цс14, з якою погодився ВС у постановах: від 14.02.2018 у справі №379/1256/15-ц, від 8.02.2018 у справі №756/9955/16-ц.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої палати ВС від 3.07.2019 у справі №369/11268/16-ц.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові ВС у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 7.12.2018 у справі №910/7547/17-ц зроблено висновок, що з конструкції ч.3 ст.13 ЦК випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи. - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та обдаровуваний, які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Судовим розглядомна підставінаявних усправі доказівправильно встановлено,що 16.07.2019позивачем укладенийдоговір купівлі-продажужитлового будинкуліт.«З-2»з надвірнимибудівлями іспорудами,який розташованийза адресою: АДРЕСА_2 та земельноїділянки площею0,0380га,кадастровий номер 6310136600:08:001:0189, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л.А. та зареєстрований в реєстрі за № 4076 (т. 1 а.с.3,4).

Право власності позивача на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 173973934 від 16.07.2019 р. (т. 1 а.с. 5).

Право власності позивача на земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136600:08:001:0189 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 173974148 від 16.07.2019 р. (т. 1 а.с. 8).

25 жовтня 2019 р. ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_4 з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором позики, що підтверджується копією позовної заяви з відміткою канцелярії суду 25.10.2019(т. 1 а.с.33,34).

Згідно копії ухвали судді Київського районного суду м. Харкова Попраса В.О. від 28.10.2019 у справі № 953/21128/19, яка виготовлена з Єдиного державного реєстру судових рішень, позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі (т. 1 а.с. 35-37).

Відповідно до копії ухвали Київського районного суду м. Харкова від 08.11.2019 р. у справі 953/21128/19, ОСОБА_1 відмовлено у застосуванні заходів забезпечення позову (т. 1 а.с. 38).

13 листопада 2019 укладений договір дарування відповідно до якого ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_3 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0121 га, місце розташування АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310136600:08:001:0186. Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Конопацькою О.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 3935 (т. 1 а.с. 128).

13 грудня 2019 р. укладений договір купівлі-продажу відповідно до якого ОСОБА_3 передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0121 га, місце розташування АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310136600:08:001:0186. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 861 (т. 1 а.с. 126).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухому майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомості № 195486971 від 02.01.2020 року, власником земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:001:0186 є ОСОБА_2 .

Згідно рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2020 року по справі № 953/21128/19 позов ОСОБА_1 було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 12.09.2018р., що складається з основної суми заборгованості у розмірі 1916722 грн. 50 коп., та 3% річних у розмірі 46789 грн. 03 коп., а всього 1963511 грн. 53 коп. / один мільйон дев`ятсот шістдесят три тисячі п`ятсот одинадцять грн. 53 коп./ В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено (див у ЄДРСР https://reyestr.court.gov.ua/Review/91954380).

Відповідно дост.ст.12,81ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено судовим розглядом, спірні договори купівлі-продажу та дарування були фактично виконані внаслідок державної реєстрації права нових власників, та використання останнім власником земельної ділянки шляхом встановлення на ній паркана, що й було підставою для первинних позовних вимог у даній справі.

При цьому позивач всупереч процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України не довів поза розумним сумнівом, що на день укладення спірних договорів відчуження земельної ділянки відбулося з умислом на ухилення позичальника від сплати боргу за договором позики. Відповідне рішення Київського районного суду м. Харкова про стягнення боргу у справі № 953/21128/19 про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 12.09.2018р було ухвалено після укладення вказаних договорів та звернення до суду з цим позовом у справі № 953/1433/20, який був розглянутий рішенням суду, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Отже, позивач не довів достатніми доказами, що спірні договори мають фраудаторний характер.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 28 листопада 2024 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М. Мальований

Н.П. Пилипчук