Постанова

від 21.11.2024 по справі 465/8044/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/8044/21 Головуючий у 1 інстанції: Величко О.В.

Провадження № 22-ц/811/1678/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання Зеліско-Чемерис К. Р.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Кравця В. Ю., представника відповідача адвоката Подоляк О. Р., представника третьої особи адвоката Ільницького І. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року (повний текст рішення складно 29 квітня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укргазвидобування», третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

в жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо поновлення його на попередній посаді або надання іншої рівноцінної посади;

- зобов`язати відповідача поновити його на попередній посаді заступника начальника управління з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань або надати іншу рівноцінну посаду відповідно до статті 118 КЗпП України;

- стягнути з відповідача на його користь шляхом одноразової грошової виплати 200 000 (двісті) тисяч гривень компенсації моральної шкоди; стягнути з відповідача компенсацію судових витрат, в тому числі витрат на правову допомогу орієнтовно в сумі 17 000 (сімнадцять) тисяч гривень.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 1999 року працював на посаді заступника начальника ГПУ «Львівгазвидобування» з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань. 05 вересня 2001 року його обрано головою профспілкової організації ГПУ «Львівгазвидобування» на постійній основі. 09 листопада 2010 року на конференції членів профспілки працівників Газопромислового управління «Львівгазвидобування» його, ОСОБА_1 , повторно обрано головою профспілки на 5 років до 09 листопада 2015 року. 13 серпня 2015 року військовим комісаріатом за місцем перебування на обліку позивач був призваний для проходження військової служби на особливий період. Повідомлення військового комісаріату було розглянуте 13 серпня 2015 року на засіданні профспілкового комітету ППО ГПУ «Львівгазвидобування» і ухвалено постанову № 5, якою залишено за позивачем посаду голови профспілкової організації на час проходження військової служби із збереженням середнього заробітку на час проходження військової служби. Наказом т.в.о. голови ППО ГПУ «Львівгазвидобування» № 1 від 13 серпня 2015 року мене звільнено з посади з 14 серпня 2015 року зі збереженням за мною робочого місця, посади та середнього заробітку до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. В подальшому у період з 14 серпня 2015 року по 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 , як капітан ЗСУ, учасник АТО і бойових дій, проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Після демобілізації 31 жовтня 2016 року відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 10 жовтня 2016 року № 198 і припису командира в/ч пп В 6250 від 31 жовтня 2016 року № 183 позивач прибув у розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 і став на облік. Однак, коли він з`явився в ГПУ «Львівгазвидобування» для продовження роботи, його не допустили до виконання посадових обов`язків. Як стверджує позивач, йому повідомили, що з 21 жовтня 2015 року він звільнений з посади голови профспілкової організації.

З наведеним позивач був не згідний, вважаючи, що згідно Законів України, а також рішення ППО ГПУ «Львівгазвидобування» від 13 серпня 2015 року виборна посада голови профспілки залишена за ним на час проходження військової служби. Відтак, припинення його повноважень голови профкому 21 жовтня 2015 року є достроковим, оскільки в цей час він ще перебував на фронті. Надалі 27 березня 2017 року постановою профспілкового комітету ГПУ «Львівгазвидобування» № 1 ос від 27 березня 2017 року ОСОБА_1 повторно звільнено з посади вже іншою датою 04 листопада 2016 року, тобто дату звільнення змінено на момент закінчення проходження військової служби, але без урахування 87 днів, що лишились до закінчення 5-річного строку, які позивач мав відпрацювати. Переговори з профкомом про повернення на посаду не дали результатів і ОСОБА_1 змушений був звернутись до суду.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2021 року йому відмовлено у задоволенні позову до Первинної профспілкової організації ГПУ "Львівгазвидобування" про поновлення на посаді голови профспілки. 22 липня 2021 року Львівський апеляційний суд рішення Франківського районного суду від 13 січня 2021 року скасував, а провадження у справі закрив.

Оскільки суд не вирішив його вимог до профспілкової організації про поновлення на посаді голови профспілки, він звернувся 11 серпня 2021 року до директора підприємства із заявою про надання йому попередньої посади заступника начальника управління, як це передбачено законом.

Позивач наполягає, що на нього, як особу, яка була призвана на військову службу в особливий період, поширюються гарантій, передбачені статями 118, 119 КзПП України.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укргазвидобування», третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в травні 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач працював на підприємстві Газопромислове управління Львівгазвидобування з 1999 року на посаді заступника начальника управління з матеріально технічного забезпечення загальних питань. 05 вересня 2001 року його було обрано головою профспілкової організації «Львівгазвидобування» на постійній основі.

09 листопада 2010 року на конференції членів профспілки працівників Газопромислового управління Львівгазвидобування, позивача повторно обрано головою профспілки на 5 років - до 09 листопада 2015 року.

13 серпня 2015 року військовим комісаріатом за місцем перебування на обліку позивач був призваний для проходження військової служби на особливий період .

Повідомлення військового комісаріату було розглянуте 13 серпня 2015 року на засіданні профспілкового комітету ППО ГПУ «Львівгазвидобування» і ухвалено постанову № 5, якою залишено за ним посаду голови профспілкової організації на час проходження військової служби із збереженням середнього заробітку в проходження військової служби.

Наказом т.в.о. голови ППО ГПУ «Львівгазвидобування» № 1 від 13 серпня 2015 року позивача звільнено з посади з 14 серпня 2015 року зі збереженням робочого місця, посади та середнього заробітку до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

У період з 14 серпня 2015 року по 31 жовтня 2016 року позивач отримав звання капітана ЗСУкраїни, був учасником АТО та бойових дій, проходив військову службу за призовом під час мобілізації особливий період.

Після демобілізації 31 жовтня 2016 року, відповідно до Наказу командира А 1314 від 10 жовтня 2016 року № 198 і припису командира в/ч пп НОМЕР_2 від 31 жовтня 2016 року №183, позивач прибув у розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 та став на облік.

Однак, коли позивач з`явився в ГПУ «Львівгазвидобування» для продовження роботи, його не допустили до виконання посадових обов`язків. Повідомили, що з 21жовтня 2015 року позивач звільнений з посади голови профспілкової організації. Вважав, що припинення повноважень голови профкому 21 жовтня 2015 року є достроковим.

27 березня 2017 року постановою профспілкового комітету «Львівгазвидобування» № 1 - ос від 27 березня 2017 року позивача повторно звільнено з посади вже іншою датою - 04 листопада 2016 року, тобто дату звільнення змінено на момент закінчення проходження військової служби, однак, без урахування 87 днів, що лишились до закінчення 5-річного строку, які позивач мав відпрацювати.

Позивач звернувся до адміністрації підприємства одразу після демобілізації про прийняття на роботу: 07 листопада 2016 року усно та із письмовою заявою 22 листопада 2016 року.

Оскільки переговори з профкомом про повернення на посаду не дали позитивних результатів, він змушений був звернутись до суду.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2021 року в справі № 465/649/17 позивачу відмовлено у задоволенні позову до Первинної спілкової організації ГПУ Львівгазвидобування про поновлення на посаді голови профспілки, а 22 липня 2021 року Львівський апеляційний суд рішення Франківського районного суду від 13 січня 2021 року скасував, а провадження у і закрив.

Оскільки суд не задовольнив вимог позивача до профспілкової організації про поновлення на посаді голови профспілки, він 11 серпня 2021 року звернувся до начальника управління Сендеги О.С., із заявою про надання попередньої посади заступника начальника управління, як це й передбачено законом. Позивачу було відмовлено, тому він змушений був звернутися до суду із даним позовом.

18 квітня 2024 року Франківський районний суд незаконно відмовив у задоволенні його позовних вимог, не з`ясувавши обставин, що мають значення для розгляду справи, вважає, що ним доведено повністю заявлені позовні вимоги, а в матеріалах справи міститься достатньо доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог. Вважає, що на нього, як особу, яка була призвана на військову службу в особливий період, поширюються гарантій, передбачені статями 118, 119 КзПП України.

05 липня 2024 року зареєстровано відзив акціонерного товариства «Укргазвидобування» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року.

Відзив обґрунтовано законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 1999 року працював на посаді заступника начальника ГПУ «Львівгазвидобування» з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань.

01 жовтня 2001 року згідно наказу № 448-ос від 03 жовтня 2001 року ОСОБА_1 було звільнено за пунктом 5 статті 36 КЗпП України з посади заступника начальника з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань у зв`язку з обранням головою профспілкового комітету Газопромислового управління «Львівгазвидобування».

В подальшому, змінами до штатного розпису від 24 жовтня 2001 року посада, з якої ОСОБА_1 обирався головою профспілкового комітету, а саме заступника начальника з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань, ліквідована.

На підставі постанови профкому первинної профспілкової організації ГПУ «Львівгазвидобування» № 5 від 13 серпня 2015 року та згідно повідомлення військового комісара Галицько-Франківського РВК від 10 серпня 2015 року, у відповідності до статті 119 КЗпПП та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 звільнено від виконання обов`язків голови ППО ГПУ «Львівгазвидобування» на період проходження військової служби по мобілізації із збереженням посади та середньомісячної зарплати. Цією ж постановою обрано ОСОБА_3 тимчасово виконуючим обов`язки голови ППО ГПУ «Львівгазвидобування» на термін повноважень ПК.

Відповідно до розпорядження голови ППО ГПУ «Львівгазвидобування» № 2-Р від 21 жовтня 2015 року ОСОБА_1 21 жовтня 2015 року звільнено з посади голови ППО ГПУ «Львівгазвидобування» у зв`язку зі закінченням строку повноважень згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України.

Згідно припису в/ч польова пошта НОМЕР_2 від 31 жовтня 2016 року та на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 №198 від 10 жовтня 2016 року капітану ОСОБА_1 наказано вибути в розпорядження військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік.

Таким чином, з 13 серпня 2015 року до 31 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією в особливий період.

22 листопада 2016 року позивач звернувся до філії ГПУ «Львівгазвидобування» з письмовою заявою про працевлаштування в порядку статті 118 КЗпП України.

28 листопада 2016 року листом за № 14-05-873-2 надано відповідь ОСОБА_1 на його заяву від 22 листопада 2016 року щодо його працевлаштування та, враховуючи відсутність посади з якої його було звільнено, запропоновано для розгляду перелік всіх вакантних посад станом на 22 листопада 2016 року. До запропонованих посад увійшли наступні: слюсар-ремонтник, слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики, водій автотранспортних засобів, машиніст технологічних компресорів, оператор з добування нафти й газу, водій автотранспортних засобів, прибиральник службових приміщень, оператор заправної станції, начальник сектору адміністративно-господарського обслуговування відділу соціального розвитку, головний геолог.

13 грудня 2016 року до ГПУ «Львівгазвидобування» надійшов лист від позивача про відмову від запропонованих посад.

23 грудня 2016 року листом №14-01-3035-2 ОСОБА_1 повторно було повідомлено про вакантні посади та запропоновано в семиденний термін розглянути їх та повідомити своє рішення.

У зв`язку з відсутністю реагування позивача, в подальшому 03 січня 2017 року листом № 14-01-2-2 позивачу вкотре повідомлено про наявність вакантних посад, з яким ОСОБА_1 ознайомився особисто 04 січня 2017 року.

17 січня 2017 року до філії «Львівгазвидобування» надійшла заява ОСОБА_1 , в якій останній погодився прийняти одну з вакантних посад, а саме, посаду начальника сектору адміністративно-господарського обслуговування відділу соціального розвитку (вх.№4 від 17 січня 2017 р.).

За наслідками надходження заяви позивача 19 січня 2017 року листом №14-05-157-2 ОСОБА_1 повідомлено, що для укладення трудового договору йому необхідно надати ряд документів до відділу кадрів Управління, а саме: паспорт, трудову книжку, документ про освіту, довідку про стан здоров`я, довідку податкового органу про присвоєння ідентифікаційного номера, військовий квиток, інші наявні документи, заяву про прийняття на роботу.

Впродовж 13 січня 2017 року 20 січня 2017 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області за зверненням ОСОБА_1 проводилася позапланова перевірка дотримання ГПУ «Львівгазвидобування» ПАТ «Укргазвидобування» законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування. За наслідками проведення вищевказаного заходу контролю складено акт №13010230061 від 20 січня 2017 року, в якому констатовано відсутність порушень законодавства про працю.

24 січня 2017 року ОСОБА_1 надав заяву про прийняття на посаду начальника сектору адміністративно-господарського обслуговування відділу соціального розвитку.

Згідно акту від 25 січня 2017 року за підписами начальника відділу кадрів Гуцуляка В.М., провідного інженера з кадрів ОСОБА_4 , механіка Комарнівського НГП Крутія М.Я. 25 січня 2017 року у відділі кадрів ОСОБА_1 під приводом необхідності виготовлення копії військового квитка з тієї, що була подана днем раніше, вихопив частину документів, які готувалися для погодження його на посаду і з такими пішов, зазначивши, що поверне їх, проте, більше не повертався.

Достовірність даного акту підтвердили допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки.

27 січня 2017 року листом №14-01-238-2 повідомлено ОСОБА_1 про невиконання останнім вимог про надання документів, зокрема, трудової книжки та військового квитка і повідомлено, що укладення трудової угоди погоджується в юридичній особі ПАТ «Укргазвидобування».

Надалі 31 січня 2017 року позивачем подано чергову заяву від 27.01.2017 року до канцелярії ГПУ «Львівгазвидобування» (вх. №19) про відмову від запропонованої посади та визнання недійсною заяви про прийняття його на роботу від 24 січня 2017 року.

Листом від 07 лютого 2017 року за №14-01-348-2 ОСОБА_1 ще раз запропоновано до 15 лютого 2017 року визначитися щодо працевлаштування в філії ГПУ «Львівгазвидобування». 22 березня 2017 року ОСОБА_1 знову звернувся у «Львівгазвидобування» із заявою про прийняття його на роботу на посаду начальника відділу соціального розвитку апарату управління ГПУ «Львівгазвидобування».

Листом від 27 березня 2017 року за №14-01-912-2 позивачу повідомлено про необхідність подання документів для прийняття на роботу.

Надалі ОСОБА_1 пройдено співбесіду з директором з корпоративних та загальних питань ПАТ «Укргазвидобування» 09.06.2017 року та листом №16-05-4939 РБФ «Укргазвидобування» погоджено кандидатуру ОСОБА_1 на посаду начальника відділу соціального розвитку (вх. №05/2672-01-2 від 15.06.2017 р.).

Листами філії №14-14-1856-2 від 03 липня 2017 року, а в подальшому №104-14-1941-2 від 08 вересня 2017 року, повідомлено ОСОБА_1 про необхідність надання до 20 вересня 2017 року інформації щодо бажання працевлаштування на посаду начальника відділу соціального розвитку.

06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 своєю заявою підтвердив намір працювати в філії (вх. №117 від 06 жовтня 2017 р.).

02 листопада 2017 року в ГПУ «Львівгазвидобування» відбулася зустріч ОСОБА_1 з працівниками філії з питань оформлення його працевлаштування. В ході такої позивачу було повідомлено, що наявні усі необхідні погодження для його працевлаштування в порядку гарантії статті 118 КЗпП України та запропоновано позивачу написати заяву про прийняття на роботу та надати інші документи згідно вимог статті 24 КЗпП України.

Як убачається з протоколу зустрічі від 02 листопада 2017 року, ОСОБА_1 повідомив, що напише заяву про прийняття його на роботу виключно на загальних підставах. Після зауваження менеджера з персоналу ОСОБА_5 про те, що з часу звернення усе діловодство і переписка велися з позивачем в межах гарантії, передбаченої статтею118 КЗпП, ОСОБА_1 повідомив, що порадиться з адвокатом, однак, в подальшому покинув зустріч і не повернувся.

Після цього, листом філії ГПУ «Львівгазвидобування» №2-0-2-09-375 від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність прибуття в філію для працевлаштування. Відповіді на даний лист позивач не надав.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2021 року у справі № 465/649/17 за позовом ОСОБА_1 до з участю третьої особи: голови Первинної профспілкової організації газопромислового управління «Львівгазвидобудування» Левтюха А.Є., про скасування рішення звітно-виборної профспілкової конференції ГПУ «Львівгазвидобування» від 21 жовтня 2015 року у частині обрання голови первинної профспілкової організації, про скасування постанови профспілкового комітету первинної профспілкової організації ГПУ «Львівгазвидобування» № 1 від 21 жовтня 2015 року про звільнення з посади та розпорядження голови цієї ж первинної профспілкової організації № 2 Р від 21 жовтня 2015 року, про поновлення на посаді голови первинної профспілкової організації промислового управління «Львівгазвидобування» з часу незаконного звільнення та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2016 року до дати ухвалення відповідного судового рішення та стягнення моральної шкодив розмірі 200000 грн відмовлено.

Після апеляційного та касаційного перегляду вказаного рішення суду першої інстанції, при новому апеляційному розгляді постановою Львівського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 січня 2021 року у цій справі залишено без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

11 серпня 2021 року на адресу філії надійшла заява від ОСОБА_1 щодо надання йому в порядку статті 118 КЗпП України попередньої посади.

20 вересня 2021 року позивач звернувся до філії ГПУ «Львівгазвидобування» з листом щодо надання йому роботи згідно статті 118 КЗпП України на попередній посаді в ГПУ «Львівгазвидобування», з якої він був обраний на профспілкову роботу, а при її відсутності іншу рівноцінну роботу (посаду).

На звернення ОСОБА_1 10 вересня 2021 року листом за №2-2-2-01-627 ГПУ «Львівгазвидобування» повідомило, що з часу демобілізації позивача у листопаді 2016 року підприємством робились неодноразові пропозиції працевлаштування позивача, однак, останній з незрозумілих причин відмовився від цього. А тому в листі констатовано, що в ГПУ «Львівгазвидобування» надалі відсутні правові підстави для працевлаштування позивача в порядку статті 118 КЗпП України.

Позивач наполягає на тому, що, будучи призваним на військову службу за мобілізацією, на нього поширювалися гарантії, визначені статями 118, 119 КЗпП України, та після демобілізації він мав право повернутися на попередню посаду, а оскільки він призивався з виборної посади голови ППО ГПУ «Львівгазвидобування» та не був поновлений судами на цій посаді, то вправі претендувати на зайняття посади, з якої він пішов на виборну посаду з ГПУ «Львівгазвидобування», а саме, заступника начальника ГПУ «Львівгазвидобування» з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань.

Заявлені вимоги про поновлення на роботі обґрунтовані позивачем положеннями статей 118, 119 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до таких висновків.

Відповідно до положень статті 118 КЗпП України працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Стаття 118 КЗпП України передбачає суб`єктивне право звільнених з роботи працівників внаслідок обрання їх на виборні посади на одержання після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередньої роботи (посади) на тому ж підприємстві. Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми право на одержання попередньої роботи (посади) виборні працівники мають за умови, якщо вони звільнені з виборної посади після закінчення їх повноважень, а у підприємства ця посада є вакантною чи має бути такою з дотриманням вимог трудового законодавства. Такі висновки зроблено Верховним Судом України в рішенні від 11 березня 2009 року в справі № 6-3288св09 про поновлення на роботі.

Згідно позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 417/2027/16-ц (провадження № 61-8231св18), при укладенні з працівником, прийнятим для заміщення вакантної посади, яка утворилася у зв`язку з обранням на виборну посаду, трудового договору на невизначений строк або на строк, що не закінчився до часу закінчення повноважень виборного працівника, поворотне прийняття на роботу у зв`язку із закінченням повноважень за виборною посадою за відсутності вакансій законодавством не передбачено.

Також згідно правового висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі № 183/2102/20 (провадження № 61-2253св21) про зобов`язання надання попередньої роботи, статтею 118 КЗпП України працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при їй відсутності інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Як зазначив суд касаційної інстанції, ця норма передбачає право звільнених з роботи працівників внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах на одержання після закінчення їх повноважень за виборною посадою в державних органах попередньої роботи (посади) на тому ж підприємстві. Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми, право на одержання попередньої роботи (посади) виборні працівники мають за умови, якщо вони звільнені з виборної посади після закінчення їх повноважень, а у підприємства ця посада є вакантною чи має стати такою з дотриманням вимог трудового законодавства, або є інша рівноцінна робота.

Враховуючи викладене, гарантія, встановлена статтею 118 КЗпП України, може бути реалізована лише за умови наявності вакантної попередньої посади, а в разі її відсутності - іншої рівноцінної вакантної посади. Статтею 118 КЗпП України не встановлено обов`язку роботодавця зберігати попередню посаду на час перебування працівника, з яким припинено трудові відносини.

У цій справі встановлено, що після звільнення ОСОБА_1 01 жовтня 2001 року згідно наказу №448-ос від 03 жовтня 2001 року з посади заступника начальника з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань у зв`язку з обранням головою профспілкового комітету Газопромислового управління «Львівгазвидобування» за пунктом 5 статті 36 КЗпП України, посада, з якої ОСОБА_1 обирався головою профспілкового комітету, а саме, посада заступника начальника з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань, 24 жовтня 2001 року ліквідована згідно змін, внесених до штатного розпису.

Таким чином, з 24 жовтня 2001 року посада заступника начальника з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань в ГПУ «Львівгазвидобування» не існувала.

Відповідно, на час звернення ОСОБА_1 із заявою про працевлаштування його на попередній посаді, з якої він обирався на виборну посаду, такої не було, більш того, вона була відсутня і на час мобілізації позивача у 2015 році та на час його демобілізації у 2016 році.

За таких обставин у відповідача об`єктивно не було можливості працевлаштування позивача саме на посаді заступника начальника з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань.

Водночас дослідженими в ході судового розгляду доказами підтверджено, що відповідач на виконання вимог статті 118 КЗпП України неодноразово пропонував ОСОБА_1 зайняти вакантні посади на підприємстві та позивач неодноразово писав заяви з погодженням зайняти посаду у відділі соціального розвитку ГПУ «Львівгазвидобування». Причини неподання позивачем необхідного пакету документів для завершення оформлення працевлаштування, вимоги про надання яких передбачені положеннями статті 24 КЗпП України, зокрема, щодо представлення оригіналу трудової книжки та військового квитка, перебувають поза волею відповідача. А тому, нереалізація позивачем свого права на працевлаштування згідно раніше поданих заяв є його добровільною позицією і не може трактуватися як порушення з боку відповідача.

Суд визнав обґрунтованими доводи представника відповідача про те, що з метою працевлаштування впродовж 2016-2021 років відповідачу були створені належні умови, зокрема, посада начальника відділу соціального розвитку апарату Управління ГПУ «Львівгазвидобування» тривалий час залишалася вакантною з урахуванням висловленого ОСОБА_1 . бажанням її зайняти, позивача було скеровано для проходження співбесіди до АТ «Украгзвидобування», за результатами якої отримано необхідне погодження про прийом на роботу позивача. Крім цього, ОСОБА_1 неодноразово у письмовому вигляді інформувався відповідачем про необхідність представлення конкретного пакету документів для того, щоб можна було винести наказ про його призначення.

У свою чергу, вважав неспроможними посилання позивача на те, що в пред`явленні, зокрема, трудової книжки, паспорта та військового квитка не було потреби, що, на думку позивача, обумовлювалось наявністю копій таких документів в його архівній особовій справі, адже з часу звільнення ОСОБА_1 з ГПУ «Львівгазвидобування» у вересні 2001 року до часу його демобілізації у 2016 році та в подальшому до часу написання заяв про прийняття на роботу минув значний період. За таких обставин інформація про особу об`єктивно підлягала актуалізації. Крім цього, береться до уваги те, що статтею 24 КЗпП не передбачено право для роботодавця при прийнятті на роботу використовувати особисті документи особи, яка працевлаштовується, в копіях, які не є актуальними на час подання заяви про працевлаштування.

За наведених обставин для працевлаштування ОСОБА_1 необхідні були не лише односторонні дії роботодавця, але й активні дії самого позивача щодо надання необхідного для працевлаштування пакету документів. З огляду на викладене, за відсутності активної поведінки з боку ОСОБА_1 як реакції на неодноразові пропозиції відповідача щодо працевлаштування, будь-які ризики, пов`язані з цим, лежать саме на позивачеві.

В ході розгляду справи не було встановлено наявності будь-яких обставин, які б могли вказувати на те, що відповідач не виконав своїх обов`язків за статтею118 КЗпП України, а сторона позивача доказів наявності таких обставин не представила.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, підстав для поновлення позивача на роботі згідно статті 118 КЗпП України немає.

Що стосується гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України, то суд першої інстанції звернув увагу на те, що згідно частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З наведеної правової норми слідує, що вищезазначені гарантії, зокрема, щодо збереження місця роботи і посади за працівниками, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, поширюються виключно на працівників у їх правовідносинах з підприємствами, установами, організаціями, в яких вони працювали до моменту призову на військову службу та в яких займали посади, з яких в подальшому були призвані.

Дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджено, і це не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 у серпні 2015 року був призваний на військову службу за мобілізацією з посади голови Первинної профспілкової організації ГПУ «Львівгазвидобування» (код ЄДРПОУ 37612740), що підтверджується також постановою профкому первинної профспілкової організації ГПУ «Львівгазвидобування» № 5 від 13.08.2015 року.

Отже, посада, з якої ОСОБА_1 було призвано на військову службу, перебувала в штаті профспілкової організації, яка є самостійною юридичною особою, відмінною від відповідача (АТ «Укргазвидобування» - код ЄДРПОУ 30019775, Філія ГПУ «Львівгазвидобування» - код ЄДРПОУ 39585756).

За таких обставин гарантії збереження місця роботи і посади, визначені статтею 119 КЗпП України, не поширюються на правовідносини між позивачем та відповідачем у даній справі. При цьому суд першої інстанції врахував, що з ГПУ «Львівгазвидобування» позивач ОСОБА_1 звільнений 01.10.2001 року згідно наказу №448-ос від 03.10.2001 року та з цього часу у трудових відносинах із вказаним підприємством не перебував, в тому числі, на час призову на службу ОСОБА_1 у 2015 році.

А тому, пред`явлення позивачем позовних вимог до АТ «Укргазвидобування» з вимогою поновлення його на роботі, зокрема, з підстав, визначених статтею 119 КЗпП України, є необґрунтованим.

З наведеного вище вбачається, що позовна заява в частині вимог позивача про визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо поновлення його на попередній посаді або надання іншої рівноцінної посади, а також зобов`язання відповідача поновити його на попередній посаді заступника начальника управління з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань або надати іншу рівноцінну посаду відповідно до статті 118 КЗпП України не підлягає задоволенню, оскільки з боку сторони відповідача не встановлено порушень щодо позивача в частині гарантій працівників, які призвані на військову службу за мобілізацією.

Висновки суду першої інстанції є правильними, ґрунтуються на вимогах закону, тому колегія суддів погоджується із такими, а відтак і з тим, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання незаконною бездіяльність відповідача щодо поновлення його на попередній посаді або надання іншої рівноцінної посади та зобов`язання відповідача поновити його на попередній посаді заступника начальника управління з матеріально-технічного забезпечення та загальних питань або надати іншу рівноцінну посаду відповідно до статті 118 КЗпП України.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів враховує наступне.

Суд при прийнятті рішення виходить з того, що поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Вирішуючи вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди місцевий суд вірно врахував, що право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому заподіяно шкоду відповідачем, а також позивач не довів наявність такої шкоди, існування причинного зв`язку між шкодою і діянням, яке він вважає протиправним, і вини відповідача в її заподіянні, правомірно відмовив в задоволенні такої вимоги.

Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З урахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки спростовуються вищенаведеним. Суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 листопада 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич