Постанова

від 12.11.2024 по справі 643/17028/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/17028/20 Номер провадження 22-ц/814/3107/24Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Чумак О.В.,

суддів Обідіної О.І., Пилипчук Л.І.,

при секретарі Галушко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відноконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 03 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Московського районного суду м.Харкова із позовом до Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка стверджувала, що з 01 жовтня 2015 року працювала на посаді доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Після виходу з лікарняного з 05 вересня 2020 року по 15 вересня 2020 року постійно перебувала на роботі і виконувала свої трудові обов`язки.

З 16 вересня по 01 жовтня 2020 року вона перебувала на лікарняному, а 02 жовтня 2020 року після виходу на роботу дізналася, що її звільнено за прогул.

Вважала своє звільнення незаконним, так як відсутній сам факт прогулу, наказ про звільнення не містить даних про дати вчинення нею прогулу, у порушення вимог ст.149 КЗпП України у неї не відібрано пояснень, первинна профспілка, членом якої вона є, розглянула подання адміністрації про згоду на звільнення без її участі.

З урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просила ухвалити рішення, яким:

скасувати параграф 2 наказу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди №128 від 02 жовтня 2020 року;

поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди;

стягнути ізХарківського національногопедагогічного університетуімені Г.С.Сковороди накористь ОСОБА_1 середній заробітокза часвимушеного прогулуз 08вересня 2020року по28березня 2023року усумі 143616грн.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 08 березня 2022 року №2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, справи підсудні Московському районному суду м.Харкова підлягають розгляду Октябрським районним судом м. Полтави.

19 вересня 2022 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Октябрського районного суду м.Полтави з Московського районного суду м.Харкова за підсудністю розподілена цивільна справа №643/17028/2020.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 03 травня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у справах такої категорії тягар доказування законності звільнення працівника покладений на відповідача, який не долучив до справи жодного локального нормативного акта, яким врегульовані трудові відносини між позивачкою і відповідачем з урахуванням того, що вона на момент звільнення працювала на 0,5 ставки посади доцента кафедри, тобто мала працювати три години щоденно у шестиденному робочому тижні.

У матеріалах справи відсутні документи, а саме розклад занять, індивідуальний навчальний план, тощо, які б підтверджували, що позивачка 05 і 07 вересня 2020 року була задіяна у будь-яких навчальних чи інших заходах кафедри чи навчального закладу у цілому.

Посилання суду на п.1.2. положення про кафедру і, відповідно, його висновок, що кафедра є основним місцем роботи суперечить ст.33 ЗУ «Про вищу освіту» з урахуванням вимоги закону про наявність не менше п`яти науково-педагогічних працівників, які працюють на кафедрі за основною посадою.

Визнаючи доведеним факт прогулу 05 вересня 2020 року, суд першої інстанції проігнорував наявні у справі докази про те, що саме у цей день позивачка приймала іспит у студента. Аналогічним чином стосовно прогулу, який начеб-то мав місце 07 вересня 2020 року, суд не взяв до уваги те, що саме у цей день позивачка була присутня у навчальному закладі, подала особисто заяву в.о. ректора з вимогою розібратися у питанні відсутності навантаження для неї на навчальний рік.

Судом також не надано оцінки тій обставині, що станом на 05 вересня 2020 року роботодавець не виконав обов`язку із забезпечення умов праці, а саме не встановив навчальне навантаження для позивачки.

У наказі про звільнення відсутнє посилання на дати прогулу, лише зроблене посилання на рішення профспілкового комітету про надання згоди на звільнення, яке ухвалене без участі позивачки.

Судом не надано оцінки факту невиконання відповідачем вимог ст.149 КЗпП України.

Звертається увага, що текст судового рішення, його мотивувальна частина є автентичною копією додаткових письмових пояснень відповідача, які містяться у справі на а.с.122-126.

Відзив на апеляційну скаргу судом не надходив.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 03 травня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення по суті позовних вимог.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним і скасовано параграф другий наказу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди №128 від 02 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 07 вересня 2020 року за прогули.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Стягнуто із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 жовтня 2020 року по 06 листопада 2023 року у сумі 181360 грн 08 коп.

Стягнуто із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 610 грн 40 коп.

Стягнуто із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь держави судовий збір у розмірі 1681,60 грн.

Постановою Верховного Суду від 27 червня 2024 року касаційну скаргу Харківського національного університету імені Г.С. Сковороди задоволено частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції стало неналежне повідомлення відповідача про час розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

З матеріалів справи вбачається, що з 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 займала посаду доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти ХНПУ ім.Г.С.Сковороди, згідно наказу про переведення №156 від 05 жовтня 2015 року.

Наказом від 29 серпня 2019 року №124 ОСОБА_1 , доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти, переведено з 02 вересня 2019 року на 0,5 ставки (т.1 а.с.99, зворот).

ОСОБА_1 з 26 серпня 2020 року по 04 вересня 2020 року та з 16 вересня 2020 року по 01 жовтня 2020 року була тимчасово непрацездатна за станом здоров`я, що підтверджується копіями листків непрацездатності відповідно (т.1 а.с.26, 27).

Згідно актів співробітників кафедри: від 07 вересня 2020 року, від 08 вересня 2020 року, від 09 вересня 2020 року, від 10 вересня 2020 року, від 14 вересня 2020 року, від 11 вересня 2020 року, від 14 вересня 2020 року, від 15 вересня 2020 року «Про відсутність на робочому місті», доцент кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти ОСОБА_1 була відсутня на роботі без попередження 05 вересня 2020 року з 08.00 до 16.00 годин, 07 вересня 2020 року з 08.00 до 16.00 годин, 08 вересня 2020 року з 08.00 до 16.00 годин, 09 вересня 2020 року з 08.00 до 16.00 годин, 10 вересня 2020 року з 08.00 до 16.00 годин, 11 вересня 2020 року з 08.00 до 16.00 годин, 12 вересня 2020 року з 08.00 до 16.00 годин, 14 вересня 2020 року з 08.00 до 17.00 годин. ОСОБА_1 не надавала письмових пояснень щодо відсутності на роботі (т.1 а.с.61, 62, 66-70, 72).

Відповідно до акту від 14 вересня 2020 року нач.відділу кадрів ХНПУ імені Г.С.Сковороди Пузанової Л.В., пом. ректора з режиму та безпеки ОСОБА_3 , ОСОБА_1 повідомлено про направлення до профспілки подання про звільнення за прогули, бо після лікарняного, що закінчився 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 з`явилася на кафедрі і здала лікарняний 10 вересня 2020 року о 16.00 годині. До цього на кафедрі і у відділі кадрів ОСОБА_1 не з`являлася (т.1 а.с.59).

09 вересня 2020 року, як слідує із рапорту від 09 вересня 2020 року нач.відділу кадрів ХНПУ імені Г.С.Сковороди ОСОБА_2 , згідно з заявою ОСОБА_1 від 07 вересня 2020 року її лікарняний закінчився, але не зважаючи на те, що вона пише у заяві, що вона була на кафедрі і розмовляла з завідувачем кафедри ОСОБА_4 , на кафедрі вона не була і до відділу кадрів університету лікарняний не надала. Про її відсутність на роботі з 27 серпня 2020 року складені акти співробітниками кафедри. Прохає порушити клопотання перед профспілкою університету на розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_1 за прогули (т.1 а.с.57).

09 вересня 2020 року в.о.ректора ХНПУ імені Г.С. Сковороди Бойчук Ю.Д. звернувся до Голови Первинної профспілкової організації ХНПУ імені Г.С. Сковороди ОСОБА_5 з поданням, про звільнення 07 вересня 2020 року за п.4 ст.40КЗпП України ОСОБА_1 доцента кафедри суспільно-політичних дисциплін і менеджменту освіти (т.1 а.с.55).

24 вересня 2020 року оскільки ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, тому питання щодо звільнення за прогули (п.4 ст.40 КЗпП України) було вирішено за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, що слідує із копії листа первинної профспілкової організації від 28 вересня 2020 року №001/09 щодо надання згоди на звільнення; протоколу засідання профспілкової організації №11 від 24 вересня 2020 року (т.1 а.с.29, 47, 48).

Подання на звільнення ОСОБА_1 роботодавцем направлене до первинної профспілкової організації 09 вересня 2020 року та у встановлений законом термін (15 днів) отримано погодження, надане президією профспілкового комітету ХНПУ імені Г.С. Сковороди від 24 вересня 2020 року.

Наказом Харківського Національного педагогічного університету ім.Г.С. Сковороди №128 від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти 07 вересня 2020 року за прогули п.4 ст.40 КЗпП України. Підстава наказу рішення президії профспілкового комітету (т.1 а.с.46-48).

02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 вручено витяг з оскаржуваного наказу та трудову книжку (т.1 а.с.2).

Згідно табелів обліку використання робочого часу кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Історичного факультету ХНПУ імені Г.С. Сковороди за вересень 2020 року в графі «Відмітки про явки та неявки за числами місяця» щодо доцента ОСОБА_1 05 вересня 2020 року та 07 вересня 2020 року значиться позначка «П» (т.1 а.с.73-76).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності фактів відсутності позивачки на робочому місці 05 і 07 вересня 2020 року більше трьох годин без поважних причин, а також з того, що відповідачем виконана передбачена законом процедура звільнення працівника.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина 1 статті 147 КЗпП).

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Відповідно до статті 139КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц). прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 зазначено, що Кодекс законів про правцю України не містить ані визначення місця роботи, ані визначення робочого місця. Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (стаття 93 ЦК України).

За загальним правилом місцезнаходження підприємства, установи, організації збігається з місцем його виробничої діяльності. Але на деяких підприємствах з особливим характером роботи місце їх знаходження не збігається з місцем розташування об`єктів і територій, на яких фактично трудяться працівники, тобто дільниці можуть бути розташовані за межами населеного пункту, в якому знаходиться офіс підприємства.

Коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства розташовані в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором. Особливості місця роботи (розташування не за місцем знаходження підприємства, а також зміна місця їх розташування) мають бути обумовлені при прийнятті на роботу. Якщо такої домовленості не було, то переміщення з одного об`єкта на інший, розташований в іншій місцевості, є переведенням на роботу в іншу місцевість і потребує згоди працівника.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).

Робоче місце працівника характеризується визначенням частини виробничого простору, оснащення основним і допоміжним технологічним обладнанням, інвентарем, інструментом, робочими меблями, необхідними для виконання певної трудової функції.

Таким чином, прогулом вважається відсутність працівника не просто на робочому місці, а на роботі. Відсутність працівника за фіксованим та визначеним для нього робочим місцем за умови, що він виконує трудову функцію на території підприємства, не є прогулом.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Процедура звільнення за прогул передбачає врахування не лише загальних правил звільнення працівників (частина перша статті 47, стаття 116 КЗпП України), але й порядку звільнення працівників з ініціативи роботодавця (частина третя статті 40, стаття 43 КЗпП України), а також строків застосування, правил та порядку накладання і оголошення дисциплінарних стягнень (статті 147-149 КЗпП України).

Таким чином, звільнення працівника за прогул передбачає здійснення низки послідовних дій, які можна розділити на декілька етапів. Зокрема, роботодавець має: 1) встановити та зафіксувати факт відсутності працівника на роботі, 2) з`ясувати причини відсутності працівника на роботі, 3) оформити звільнення працівника, який допустив прогул без поважних причин.

Відповідно до ст.29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про:

1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи;

2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами;

3) права та обов`язки, умови праці;

4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис;

5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення);

6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;

7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено);

8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці;

9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифікованоПостановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина 1 та 2 статі 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи

Статті 80 ЦПК України передбачегно, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частини 6 та 7 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи матеріали справи колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних, достовірних, достатніх доказів прогулу ОСОБА_1 .

Суду не надано доказів виконання відповідачем вимог ст.29 КЗпП України у частині визначення робочого місця позивачки, ознайомлення її з правилами внутрішнього трудового розпорядку або умовами встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу.

Крім того, суд апеляційної інстанції не може вважати достовірними докази на підтвердження прогулу позивачки 05 вересня і 07 вересня 2020 року, а саме акти від 07 вересня і від 08 вересня 2020 року (т.1 а.с.61,62), у яких зазначено, що ОСОБА_6 була відсутня на роботі з 08.00 до 16.00, оскільки викладені у них обставини не відповідають дійсності та спростовуються іншими матеріалами справи.

Так, відповідачем визнається і підтверджено поданими у справу доказами те, що ОСОБА_1 05 вересня 2020 року перебувала на роботі і приймала іспити у студентів, скасування ж у подальшому результатів цих іспитів не спростовує факта перебування ОСОБА_1 на роботі.

Також наданими у справу доказами підтверджено те, що ОСОБА_1 не було встановлене педагогічне навантаження на 2020-2021 навчальний рік, у зв`язку з цим вона саме 07 вересня 2020 року була в університеті і зверталася до керівництва із відповідною заявою.

При цьому,з29 серпня 2019 року ОСОБА_1 , доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти, переведено з 02 вересня 2019 року на 0,5 ставки (т.1 а.с.99, зворот), отже кафедра згідно п.1.2 Положення не може вважатися її основним місцем роботи. Інших внутрішніх документів учбового закладу, які б визначали робоче місце ОСОБА_1 , яка працювала на 0,5 ставки, у справу не надано.

Згідно табеля використання робочого часу (т.1 а.с.76) на кафедрі суспільно-правових дисциплін і менеджмента був встановлений шестиденний робочий тиждень, отже з урахуванням 0,5 ставки, а також Галузевої угоди між Міністерством освіти України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки тривалість робочого дня ОСОБА_1 мала становити три години.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт прогулу 05 і 07 вересня 2020 року, тобто відсутність на робочому місці більше трьох годин без поважних причин, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування наказу про звільнення та поновлення її на роботі підлягають задоволенню.

У свою чергу, відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 1 статті 27Закону Українивід 24березня 1995року №108/95-ВР«Про оплатупраці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 08лютого 1995року №100 (далі - Порядок № 100), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з підпунктом «е» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, у яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац другий пункту 3 Порядку № 100).

Згідно копії довідки про доходи від 24 травня 2021 року № 33-32-119 (т.1 а.с.146) позивачці була нарахована заробітна плата (за два попередні місяці роботи перед звільненням): липень 2020 року (23 робочих дні) 5 010,22 грн, серпень 2020 року (20 робочих дні) 4 836,30 грн, всього 9846,52 грн (з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору).

Отже, розмір середньоденної заробітної плати, обчислений відповідно до положень Порядку № 100, становить 228,99 грн (9846,52 грн / 43 відпрацьованих робочих дні).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац третій пункту 8 Порядку № 100).

Період вимушеного прогулу позивачки обчислюється з наступного дня після звільнення, яким є 05 жовтня 2020 року (03.10.2020 (субота) та 04.10.2020 (неділя), по день ухвалення судом рішення - 12 листопада 2024 року, і це складає 64 робочі дні 2020 року + 250 робочі дні 2021 року + 257 робочих днів 2022 року + 258 робочий день 2023 року + 227 робочих днів 2024 року = 992 робочих дні.

Тобто, середній заробіток за час вимушеного прогулу буде складати 992 дні х 228,99 грн = 227158 грн. 08 коп.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, оцінюючи докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 03 травня 2023 року.

Позов ОСОБА_1 до Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати параграф другий наказу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди №128 від 02 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 07 вересня 2020 року за прогули.

Поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 жовтня 2020 року по 06 листопада 2023 року у сумі 227158 грн. 08 коп.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судом встановлено, що при подачі позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1681 грн. 60 коп. (2 вимоги по 840 грн. 80 коп.) При цьому позивач при подачі позову судовий збір не сплачувала. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 1610 грн. 40 коп.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги та позовних вимог з Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 610 грн 40 коп.

А також стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь держави судовий збір за подачу позову у розмірі 1 681,60 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 912 грн 00 коп.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 03 травня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати параграф другий наказу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди №128 від 02 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 07 вересня 2020 року за прогули.

Поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 227158 грн. 08 коп.

Стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 610 грн 40 коп.

Стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь держави судовий збір за подачу позову у розмірі 1 681,60 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 912 грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді О.І. Обідіна

Л.І. Пилипчук