Постанова

від 20.11.2024 по справі 551/2272/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 551/2272/22

провадження № 61-15186св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року у складі судді Вергун Н. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що 29 грудня 2019 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 275 400 дол. США. Останній зобов`язався повернути кошти до 01 травня 2020 року та сплатити винагороду в розмірі 5% за кожний місяць користування позикою. Проте, станом на час звернення до суду з позовом, відповідач борг не повернув.

Позивач просив:

стягнути з ОСОБА_2 основну суму позики у розмірі 275 400,00 дол. США, проценти від суми позики у розмірі 468 180,00 дол. США та 3 % річних за період прострочення зобов`язання з 02 травня по 01 листопада 2022 року у розмірі 20 673,86 дол. США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 29 грудня 2019 року - 275 400,00 дол. США в рахунок відшкодування основної суми боргу, 468 180,00 дол. США в рахунок відшкодування процентів від суми позики та 20 673,86 дол. США в рахунок відшкодування 3 % річних за період прострочення грошового зобов`язання з 02 травня 2020 року по 01 листопада 2022 року, а всього 764 253,86 дол. США.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються зі сплати судового збору в загальному розмірі 14 926,60 грн.

Застосовані судом заходи забезпечення позову відповідно до ухвал Шишацького районного суду Полтавської області від 10 листопада 2022 року, 22 грудня 2022 року, 04 січня 2023 року продовжують діяти протягом 90 днів після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у судовому засіданні відповідач підтвердив факт написання розписки, однак заперечив факт отримання грошових коштів. Оскільки матеріали справи не містять відомостей про виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики, позовні вимоги про стягнення суми боргу за договором позики з урахуванням процентів та 3% річних в загальному розмірі 764 253,86 дол. США, є обґрунтованими.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. В розписці також зазначено, що відповідач зобов`язується компенсувати винагороду по 5% за кожний місяць. Договір позики містить дату отримання коштів, суму отриманих коштів та строк повернення. Неповернення позики у передбачений договором строк, є неналежним виконанням зобов`язання та у розумінні статті 610 ЦК України, є його порушенням. З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути суму боргу за договором позики в розмірі 275 400,00 дол. США, заборгованість по сплаті процентів за період з 30 грудня 2019 року по 01 листопада 2022 року (34 місяців) у загальному розмірі 468 180,00 дол. США (275 400,00 х 5%=13770 дол. США х 34 (кількість місяців)), а також 3 % річних від суми боргу за договором позики 275 400,00 дол. США за період з 02 травня 2020 року по 01 листопада 2022 року в розмірі 20 673,86 дол. США. Доводи відповідача про те, що реально вказаних грошей відповідач не отримував від позивача, а тому написання цієї розписки не є наслідком отримання грошей у позику, апеляційний суд вважав необґрунтованими, оскільки вони не мають підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст доводів особи, яка подавала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди залишили поза увагою, що позивач звернувся до суду з позовом до закінчення позовної давності, відповідач ніколи не ігнорував спілкування з позивачем, був зацікавлений у поверненні розписки, оскільки кошти за розпискою не отримував. Вважає, що дії позивача є спробою отримання легкої наживи або реалізацією рейдерських схем, що мають на меті перешкоджання господарській діяльності відповідача та/або привласненню корпоративних прав в частках статутних фондів тих підприємств, засновником яких відповідач;

в рішенні суду не наведено мотиви відхилення доводів, вказаних відповідачем у відзиві, який не був прийнятий безпідставно, та мотивована оцінка аргументів відповідача, що міститься у поданих ним процесуальних документах;

укладення між сторонами договору позики не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами, відсутній письмовий документ, який би містив істотні умови договору позики, волевиявлення сторін у вигляді узгодження і прийняття цих істотних умов договору, розписка не містить дату отримання коштів, з неї не вбачається моменту передання грошей, а аналізуючи її текст можна зауважити на використанні саме слова «бере», а не «отримав, «взяв» тощо, тобто розписка не підтверджує самого факту отримання коштів. Вказує, що як вбачається із частини другої статті 1047 ЦК України, розписка є лише доказом і не підміняє собою документа із погодженими істотними умовами договору. Зазначає, що надана позивачу розписка була створена на підтвердження добросовісності намірів сторонами укласти договір позики в майбутньому;

на думку відповідача, умова про компенсацію винагороди 5% перетворює розписку на нікчемну, оскільки містить суперечливі трактування, а саме: це компенсація за кожен місяць можливого порушення строків або винагорода при належному чи достроковому виконанні зобов`язань за місяць користування коштами;

вважає, що стягнення коштів з відповідача є порушенням принципу справедливості і рівності сторін між якими не виникло зобов`язань, а статті 229, 230 ЦК України встановлюють, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення- без змін, судові витрати покласти на відповідача.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що сторони мали дружні відносини, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з проханням позичити грошові кошти та на підставі письмової розписки від 29 грудня 2019 року взяв у позивача у борг суму грошей у сумі 275 400,00 дол. США строком до 01 травня 2020 року із зобов`язанням компенсувати винагороду по 5% за кожний місяць. Зміст розписки є зрозумілим і не викликає неясностей, не містить будь-яких згадувань чи посилань на те, що вона складена на підтвердження виконання будь-яких інших домовленостей між сторонами, намірів укласти інший договір позики, оформлена належним чином та відповідає встановленим вимогам чинного законодавства України щодо письмової форми договору позики. Верховний Суд та Верховний Суд України у постановах, перелічених в касаційній скарзі, не робив висновків, які підтверджували б доводи відповідача, у цих справах встановлені різні фактичні обставини справи, які не дають підстав для висновку про неоднакове застосування норм права у подібних правовідносинах. Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду, відповідач не зазначає які норми суди застосували без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Відповідач не звертався із позовом або зустрічним позовом про визнання договору позики недійним. З розписки вбачається, що винагорода у розмірі 5% має сплачуватися щомісячно за весь період користування коштами. Така презумпція відповідачем не спростована, тому тлумачення її змісту повинно здійснюватися на користь позивача. Доводи відповідача про те, що судами неправомірно були залишені поза увагою доводи відповідача у справі, є необґрунтованими, оскільки відповідачем не наведено жодних об`єктивних підстав, які б перешкоджали йому подати відзив у встановлені судом строки. Відповідач не вжив заходів щодо аргументування та доведення поважності причин пропущення строку для подачі відзиву, не вжив заходів щодо поновлення строку на подання відзиву. Вважає, що суди, встановивши, що одержані в позику кошти та визначені договором проценти, нараховані в межах періоду користування позикою ,відповідач не повернув, суди зробили правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2023 року продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_2 строкна касаційне оскарження рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року та постановиПолтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

У лютому 2024 року матеріали цивільної справи № 551/2272/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року задоволено частково заяву ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_4 , про зупинення виконання рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року. Зупинено виконання рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. У задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_4 , про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 лютого 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року № 369/3340/16-ц, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, від 08 жовтні 2020 року у справі № 194/1126/18, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 31 січня 2019 року у справі № 295/11438/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 05 вересня 2018року у справі № 367/7135/16-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 904/8932/17, від 20 січня 2022 року у справі № 910/772/21, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, від 19 червня 2019 року у справах № 646/14523/15-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 756/12238/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, 18 жовтня 2017 року у постанові № 6-1662цс17, від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-110цс12, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 29 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 у простій письмовій формі було укладено договір позики, за яким позивач передав відповідачу 275 000 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути позичені кошти до 01 травня 2020 року та сплатити винагороду за користування коштами в розмірі 5 % за кожний місяць.

Даний факт підтверджується розпискою відповідача ОСОБА_2 від 29 грудня 2019 року, особисто ним підписаною.

У судовому засіданні відповідач підтвердив факт написання розписки, однак заперечив факт отримання грошових коштів.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про стягнення боргу за договором позики та 3 % річних

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказомне лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких висновків Верховний Суд не встановив».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити суму 3 % відповідно до статті 625 цього Кодексу, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 754/10827/20 (провадження № 61-13136св21) зазначено, що «у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 13 000,00 дол. США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 дол. США. Отже, у частині другій статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що позичальник свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу у встановлений договором строк не повернув;

за таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики у розмірі 275 400,00 дол. США та 3 % річних у розмірі 20 673,86 дол. США.

Доводи касаційної скарги про те, що розписка не підтверджує отримання відповідачем грошей, оскільки в ній заначено, що ОСОБА_2 «бере» в боргу, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначення в розписці, що ОСОБА_2 бере в борг грошові кошти, вказує на дію, що вчиняється в теперішньому часі, а не буде вчинена в майбутньому (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2018 року у справі № 760/8234/16-ц (провадження № 61-19109св18)).

Посилання в касаційній скарзі на статті 229, 230 ЦК України є необґрунтованими, оскільки вчинення правочину під впливом помилки чи під впливом обману, є підставою для визнання його недійсним, а позивач не заявляв позовні вимоги щодо визнання недійсним договору позики.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за договором позики

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи викладене, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року у справі № 498/1105/15-ц (провадження № 61-18065св18) зазначено, що: «право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У спірних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-465цс18. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування коштами, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене уваги не звернули та стягнули з відповідача на користь позивача проценти, нараховані після закінчення строку дії договорів позики відповідно до статті 1048 ЦК України, а не в його межах, що суперечить змісту зазначених норм права. Тому період нарахування процентів за користування коштами підлягає зменшенню в межах позовних вимог та строків надання позики, передбачених договорами».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що 29 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу 275 000 дол. США, а відповідач зобов`язався повернути позичені кошти до 01 травня 2020 року та сплатити винагороду за користування коштами в розмірі 5 % за кожний місяць;

при стягненні з відповідача процентів за користування позикою, суди вказали, що матеріали справи не містять відомостей про виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором позики, тому позовні вимоги про стягнення процентів, є обґрунтованими. Апеляційний суд, погодившись з рішення суду про стягнення з відповідача процентів за користування позикою вказав, що заборгованість по сплаті процентів за період з 30 грудня 2019 року по 01 листопада 2022 року (34 місяців) складає 468 180,00 дол. США (275 400,00 х 5%=13770 дол. США х 34 (кількість місяців));

суди залишили поза увагою, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У спірних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання;

з огляду на те, що договором позики визначено строк її повернення 01 травня 2020 року, з відповідача на користь позивача слід стягнути проценти за період з 01 січня 2020 року по 01 травня 2020 року у розмірі 55 080 дол. США (13 770 дол. США (275 400 дол. США х 5 %) х 4 (місяці)).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення в частині стягнення з відповідача процентів слід змінити, зменшивши розмір процентів за користування позикою до суми у розмірі 55 080 дол. США та викласти абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: Полтавська область, Миргородський район, с. Ковалівка, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 29 грудня 2019 року 275 400 дол. США в рахунок відшкодування основної суми боргу, 55 080 дол США в рахунок відшкодування процентів від суми позики та 20 673,86 дол. США в рахунок відшкодування 3 % річних за період прострочення грошового зобов`язання з 02 травня 2020 року по 01 листопада 2022 року, а всього 351 153,86 дол. США».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з рахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині визначеного розміру процентів за користування позикою змінити, зменшити розмір процентів за користування позикою до суми у розмірі 55 080 дол. США та викласти абзац другий у редакції цієї постанови, в частині стягнення судового збору скасувати, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись з позовом до суду позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 764 253,86 дол. США, рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, стягнуто з відповідача на користь позивача 764 253,86 дол. США, судом касаційної інстанції визначено суму до стягнення 351 153,86 дол. США.

При подачі позову ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 12 405 грн, за подачу заяви про забезпечення позову - 496,20 грн.

Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 928,10 грн.

ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги на рішення суду сплатив 22 389,90 грн. Проте, з урахуванням приписів підпунктів 1, 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» повинен був сплатити 18 607,50 грн.

ОСОБА_2 за подачу касаційної скарги на рішення суду сплатив 29 853,20 грн. Проте, з урахуванням приписів підпунктів 1, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» повинен був сплатити 24 810 грн.

Тому, з урахуванням часткового задоволення касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 19 950,35 грн.

Частиною 10 статті 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином, на підставі взаємозаліку відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути судовий збір у загальному розмірі 14 022,25 грн (19 950,35 грн - 5 928,10 грн).

Щодо зупинення виконання рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року зупинено виконання рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Оскільки рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року в частині визначеного розміру процентів за користування позикою змінено, наявні підстави для поновлення його виконання в частині стягнення основного боргу та 3 % річних.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою змінити та викласти абзац другий резолютивної частини рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року у наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: Полтавська область, Миргородський район, с. Ковалівка, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 29 грудня 2019 року 275 400 дол. США в рахунок відшкодування основної суми боргу, 55 080 дол. США в рахунок відшкодування процентів від суми позики та 20 673,86 дол. США в рахунок відшкодування 3 % річних за період прострочення грошового зобов`язання з 02 травня 2020 року по 01 листопада 2022 року, а всього 351 153,86 дол. США».

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення основного боргу за договором позики та 3% річних залишити без змін.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині судового збору скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 14 022,25 грн.

Поновити виконання рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року в частині стягнення основного боргу та 3 % річних.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в скасованій та зміненій частинах втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко