Постанова

від 02.12.2024 по справі 473/77/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

02.12.24

22-ц/812/1604/24

Справа №473/77/22

Провадження № 22-ц/812/1604/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 листопада 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за відсутності учасників справи повідомлених належним чином про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 ,

подану адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною

на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 вересня 2024року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Лузан Л.В., дата складання повного тексту не вказана, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірним розрахунку заборгованості зі сплати аліментів старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Барбунової Таміли Леонідівни

В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Обґрунтовуючи скаргу вказував, що він перебував у сімейних відносинах з ОСОБА_2 , від яких вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до його повноліття.

Виконавчий лист, виданий на підставі вищевказаного рішення суду, перебуває на виконанні у Першому відділі ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

З часу відкриття виконавчого провадження, заявник постійно сплачував аліменти на утримання дитини, проте згодом дізнався, що має заборгованість зі сплати аліментів. Вказана заборгованість виникла через те, що державний виконавець не направив постанову про звернення стягнення на заробітну плату заявника за місцем проходження ним служби, а також не повідомив останнього про те, що він сплачував аліменти в недостатньому розмірі.

В подальшому після направлення вищевказаної постанови за місцем проходження служби заявника, отримання інформації щодо розміру грошового утримання, державний виконавець здійснив перерахунок розміру заборгованості за аліментами.

Станом на 18 липня 2024 року визначено, що розмір заборгованості за аліментами становить 95745,32 грн. Проте, заявник з вказаним розрахунком не погодився в частині визначення необхідної до сплати суми аліментів за липень 2023 року, оскільки державним виконавцем було здійснено нарахування аліментів з урахуванням виплаченої заявнику грошової допомоги для оздоровлення в сумі 36890,80 грн. Разом з тим, утримання аліментів не здійснюється з грошової допомоги на оздоровлення.

Посилаючись на викладене, просив визнати частково неправомірним розрахунок заборгованості за аліментами в частині включення в липні 2023 року грошової допомоги на оздоровлення в сумі 36980,80 грн в розмір доходу заявника, з якого здійснюється відрахування аліментів, а також зобов`язати державного виконавця здійснити відповідний перерахунок.

Крім того, заявник ОСОБА_1 просив поновити строк на звернення з даною скаргою до суду, оскільки він проходить службу в Збройних Сил України, тому ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, розрахунком заборгованості за аліментами, отримання правової допомоги є ускладненим через обмеження в пересуванні та спілкуванні, в тому числі засобами телефонного чи електронного зв`язку.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного судуМиколаївської області від 06 вересня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів відмовлено.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи, зокрема долучені до справи копії матеріалів виконавчого провадження № 6906718 не містять доказів ознайомлення заявника, його представниці адвоката Вуїв О.В. з розрахунком заборгованості за аліментами від 18 липня 2024 року, а тому є підстави для поновлення заявнику строку для подання скарги.

Щодо суті скарги, то суд вказав, що грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини.

Матеріальна допомога, яку установа може надати своїм працівникам у грошовій формі, може бути систематичною (як правило, надається всім або більшості працівників) і разовою (надається окремому працівникові в зв`язку із певними обставинами). Така допомога належить до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Між тим, заявник не надав доказів, що вказана виплата носила індивідуальний характер та була зумовлена певними обставинами.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Вуїв О.В. не погоджується з оскаржуваною ухвалою та вказувала, що судом першої інстанції неповно встановлені всі обставини справи, не доведені обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, висновків суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, порушені норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а тому просила про її скасування та ухвалення нового судового рішення, яким скаргу задовольнити у повному обсязі.

Так, зазначає, що скаржник ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що не заперечувалося сторонами та державним виконавцем. З цієї обставини також виходив і суд першої інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом МО України від 07 червня 2018 року № 260 (далі Порядок № 260).

Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 від 15 квітня 2024 року №203, копія якої була долучена до скарги, у липні 2023 ОСОБА_1 за місцем служби було нараховано грошове забезпечення в сумі 35634,76 грн, також була нарахована грошова допомога для оздоровлення в сумі 36980,80 грн та додаткова винагорода згідно Постанови КМУ №168 - 3000грн. З цих сум було здійснено утримання військового збору в сумі 1134,23грн. та виплачено фактично ОСОБА_1 на картковий рахунок 74481,33 грн.

Державним виконавцем, як вбачається з розрахунку, було здійснено нарахування аліментів за липень 2023 року саме виходячи з суми 74481,33 грн, без врахування того, що в цю суму входить також грошова допомога для оздоровлення в сумі 36890,80 грн, яка не є постійною допомогою чи постійною доплатою, що входить до складу грошового забезпечення боржника.

Це і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою на розрахунок виконавця в цій частині.

Відповідно до п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року N 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.

Разом з тим, відповідно до п.10 Переліку додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, здійснених у грошовій формі, що не підлягають обліку при відрахуванні аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України за № 316 від 15.05.2013, грошова допомога на оздоровлення не підлягає обліку при відрахуванні аліментів.

Вказана норма не була взята судом першої інстанції до уваги, хоч скаржник і посилався на неї в скарзі.

При цьому суд першої інстанції не зазначив в ухвалі, чому дана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

І хоча суд першої інстанції і послався на Порядок №260, проте не застосував норми вказаного Порядку, які регулюють саме нарахування та виплату допомоги на оздоровлення, яка є одноразовою виплатою.

Звертає увагу, що в довідці військової частини НОМЕР_1 від 15 квітня 2024 року №203 в окремому стовпці за липень 2023 року зазначено про нарахування ОСОБА_1 допомоги для оздоровлення в сумі 36980,80 грн. В інші місяці така допомога не нараховувалося йому та не виплачувалася. Що також є підтвердженням того, що дана допомога носить одноразовий характер та не є постійною.

Суд першої інстанції безпідставно не надав правової оцінки зазначеній довідці, вказавши, що скаржником не надано доказів, що така виплата не носить характер постійної виплати і має індивідуальний характер.

Так само, в 2024 році - відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №104 від 24.04.2024 ОСОБА_1 на підставі його рапорту було виплачено 38960,45 грн грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік (копію наказу про виплату допомоги на оздоровлення в 2023 році наразі ОСОБА_1 не може отримати, хоча подав запит на отримання копії).

Тобто такі виплати носять індивідуальний характер та не є постійними виплатами.

А тому, вказаний розрахунок державного виконавця від 18 липня 2024 року є незаконним в частині врахування в липні 2023 року грошової допомоги на оздоровлення в сумі 36980,80 грн в розмір доходу ОСОБА_1 , з якого здійснюється відрахування аліментів, та державний виконавець зобов`язаний здійснити перерахунок заборгованості аліментів та скласти новий розрахунок.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою представник боржника ОСОБА_1 адвокат Вуїв О.В. просила поновити строк для подання доказу, який не було надано суду першої інстанції, а саме копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 липня 2023 року №202, у зв`язку з перебуванням скаржника на військові службі в ЗСУ та труднощі у видачі документів військовою частиною та долучити до матеріалів справи надану копію наказу.

Правом на подачу відзиву державний виконавець та стягувач не скористалася.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України. Будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити перелік, вказаний у цій статті, та інші відомості, що вимагаються цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Відповідно до частини 4 статті 183 ЦПК України закріплено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Від адвоката Могили С.М., який був представником стягувача у Вознесенському міськрайонному суду Миколаївської області Волосовської Я.Л. на підставі ордеру серія ВА №1088982 від 22 серпня 2024 року( а.с.48 зворот) надійшла заява про розгляду справи за його відсутні та відсутності стягувача. Оскільки ОСОБА_5 до заяви не долучено докази на підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_2 у Миколаївському апеляційному суді, не містять таких відомостей і матеріали справи. Тому подана заява повертається заявнику без розгляду.

Про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заявлене представником боржника ОСОБА_1 адвокатом Вуїв О.В. клопотання про поновлено строк для подання доказу, який не було надано суду першої інстанції, а саме копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 липня 2023 року №202, у зв`язку з перебуванням скаржника на військові службі в ЗСУ та труднощі у видачі документів військовою частиною та долучити до матеріалів справи надану копію наказу, колегією суддів задоволено, причини пропуску строку на подання нового доказу визнано поважними, а відтак строк на подачу письмового доказу підлягає поновленню, а доказ слід долучити до матеріалів справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Звертаючись до суду з вказаною скаргою боржник не погоджуючись із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 18 липня 20204 року в частині визначення необхідної до сплати суми аліментів за липень 2023 року, оскільки державним виконавцем було здійснено нарахування аліментів з урахуванням виплаченої заявнику грошової допомоги для оздоровлення в сумі 36890,80 грн. Разом з тим, утримання аліментів не здійснюється з грошової допомоги на оздоровлення.

За правилами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Згідно частин 2,3 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Отже за змістом вказаних норм закону, обов`язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та до його повноліття( а.с.22).

Виконавчий лист, виданий на підставі вищевказаного рішення суду, перебуває на виконанні у Першому відділі ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 20 травня 2022 року, відкрито виконавче провадження № 69067018 ( а.с.37-39).

26 квітня 2024 року старший державний виконавець Першого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Барбунова Т.Л. винесла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (уточнююча)( а.с.58).

Згідно розрахунку заборгованості, заявник станом на 18 липня 2024 року має заборгованість зі сплати аліментів у межах вказаного виконавчого провадження в розмірі 95745,32 грн.( а.с.40).

Звертаючись до суду з вказаною скаргою боржник не погоджуючись із вищевказаним розрахунком заборгованості зі сплати аліментів частині визначення необхідної до сплати суми аліментів за липень 2023 року, оскільки державним виконавцем було здійснено нарахування аліментів з урахуванням виплаченої заявнику грошової допомоги для оздоровлення в сумі 36890,80 грн., з якої утримання аліментів не здійснюється.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції вказав, що грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини.

Матеріальна допомога, яку установа може надати своїм працівникам у грошовій формі, може бути систематичною (як правило, надається всім або більшості працівників) і разовою (надається окремому працівникові в зв`язку із певними обставинами). Така допомога належить до фонду оплати праці у складі інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Між тим, заявник не надав доказів, що вказана виплата носила індивідуальний характер та була зумовлена певними обставинами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Положеннями ст.129-1 Конституції України, ч.1 ст.18 ЦПК України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, щоб ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 Конвенції тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Hornsby v. Greece», п.40).

За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені такі заходи примусового виконання рішень: 1)звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2)звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3)вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4)заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5)інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1-3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Порядок стягнення аліментів здійснюється відповідно до вимог статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», норм СК України, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 04 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року №489/20802 (далі Інструкція).

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, шостоїстатті 71 Закону «Про виконавче провадження»виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), здійснюється виконавцем у порядку, встановленому сімейним законодавством. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомляти про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1)находження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2)подання заяви стягувачем або боржником; 3)надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідну заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4)надіслання виконавчого документу за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5)закінчення виконавчого провадження (частина 4 статті 71 Закону).

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном (частина 1статті 195 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини 2статті 73 Закону України «Про виконавче провадження»стягнення не здійснюється також із сум вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц зроблено висновок, що «загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії».

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року, у справі № 572/2303/19 вказано, що «відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчисляється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що матеріалами виконавчого провадження підтверджена наявність певного боргу по аліментам з боку заявника, а останній не був позбавлений подати такі докази на спростування наявного у виконавчому провадженні розрахунку, проте належними та допустимими доказами не спростував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», у редакції яка діє з 16 листопада 2022 року, зокрема підпункту 2 пункту 1 утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з: усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати.

При цьому, пунктом 8 цієї постанови (у редакції, яка діє з 16 листопада 2022 року) передбачено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.

Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.

На виконанняпостанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146, яким затверджено цей Перелік,наказом Міністра оборони України № 316 від 15 травня 2013 рокудодатково затверджено Перелік додаткових видів грошового забезпечення та інших виплат, здійснених у грошовій формі, що не підлягають облікові при відрахуванні аліментів з військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Перелік за наказом МОУ №316) , до яких зокрема, належить і грошова допомога для оздоровлення( п.10).

Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року з наступними змінами, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Відповідно до пункту 2 розділу 1 цього наказу грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад;оклад за військовим званням;надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу;надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 4 розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;одноразові грошовідопомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Таким чином, допомога на оздоровлення відноситься до одноразових грошових виплат.

Відповідно до пунктів 1,2 розділу XXIII (виплата грошової допомоги для оздоровлення) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Отже, грошова допомога на оздоровлення не належать до видів доходів, з яких проводиться стягнення аліментів на підставі положень Переліку № 146 та Переліку за наказом МОУ № 316.

Так, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 від 15 квітня 2024 року вбачається нарахування ОСОБА_1 за липень 2023 року допомоги для оздоровлення в сумі 36980,80грн. В той же час, за інші місяці така допомога не нараховувалося та не виплачувалася. Нарахування вказаної допомоги підтверджується копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 липня 2023 року №202.

З огляду на наведене, вказана виплата носить індивідуальний характер та не є постійною виплатою.

Суд першоїінстанції безпідставноне надавправової оцінкизазначеній довідці,вказавши,що скаржникомне наданодоказів,що такавиплата неносить характер постійної виплати і має індивідуальний характер.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку що розрахунок державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18 липня 2024 року в частині врахування у липні 2023 року грошової допомоги на оздоровлення в сумі 36980,80грн в розмір доходу ОСОБА_1 , з якого здійснюється відрахування аліментів, є незаконним.

За такого, старшого державному виконавцю державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) слід зобов`язати здійснити перерахунок заборгованості та скласти новий.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що розрахунок заборгованості від 18 липня 2024 року проведений старшим державного виконавця при виконанні судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина, не в повній мірі відповідають вимогам Закону України «Про державну виконавчу службу», Переліку № 146 та Переліку за наказом МОУ № 316, а тому скарга ОСОБА_1 є обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги такими, що заслуговують на увагу.

Вищевказані обставини суд першої інстанції в повній мірі до уваги не взяв, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому оскаржувана ухвала в частині відмови у задоволенні скарги про визнання частково неправомірним розрахунок заборгованості за аліментами від 18 липня 2024 року в частині включення в липні 2023 року грошової допомоги на оздоровлення в сумі 36980,80 грн в розмір доходу заявника, з якого здійснюється відрахування аліментів та зобов`язання державного виконавця здійснити відповідний перерахунок, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 .

Ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 червеня 2024 року в частині поновлення строку стягувачем та державним виконавцем не оскаржувала ся, а відтак не є предмет апеляційного перегляду.

В силу приписів частини 13 статті 141, 452 ЦПК України з Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) підлягає стягненню сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 484 грн. 48 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною задовольнити.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 вересня 2024 року щодо відмови у визнанні неправомірним в частині розрахунку заборгованості по аліментам від 18 липня 2024 року та зобов`язання проведення перерахунку заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на розрахунок заборгованості з виплати аліментів старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Барбунової Таміли Леонідівни задовольнити.

Визнати неправомірним розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 18 липня 2024 року у виконавчому провадженні № 69067018 в частині включення в розмір доходу при відрахуванні аліментів з ОСОБА_1 отриманої ним у липні 2023 року грошової допомоги на оздоровлення у сумі 36980 (тридцять шість тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн. 80 коп.

Зобов`язати старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Барбунову Тамілу Леонідівну здійснити перерахунок заборгованості по сплаті аліментів у виконавчому провадженні №69067018.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Стягнути з Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 45077434) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.