Рішення

від 25.11.2024 по справі 629/6858/23

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/6858/23

Номер провадження 2/629/133/24

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2024 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Цендри Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., адвокатів Смірнової С.А., Свистуна А.В., Ільченко І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КСВ», третя особа: державний реєстратор речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергій Володимирович, про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію речового права, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24 лютого 2017 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області 15 лютого 2017 року та зареєстрований за №240, укладено договір оренди землі. Предмет вказаного договору є земельна ділянка площею 5,2075 га, з кадастровим номером 6323955700:01:000:0218, розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказана земельна ділянка належна відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 грудня 2011 оку, посвідченого державним нотаріусом Лозівської державної нотаріальної контори Харківської області Щербиною В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №2-2948. За змістом п.7 вказаного Договору вбачається, що договір укладено на 49 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. 24 лютого 2017 року вказаний договір було зареєстровано державним реєстратором виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Мальцевою А.М. При укладенні вказаного Договору сторонами погоджено його умови, у тому числі щодо зміни умов договору і припинення його дії. Так, згідно п.33 Договору дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; загибелі об`єкта оренди. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до п.34 Договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (п.35 Договору). Разом з тим, 11 квітня 2023 року при перевірці інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стало відомо, що 24 травня 2019 року відповідач, всупереч діючому на той час договору оренди від 24 лютого 2017 року, уклала інший договір оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-КСВ» рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47085612 від 28.05.2019 року). Строк дії спірного договору оренди - 20 років з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду). Вважає спірний договір оренди землі від 24.05.2019 року незаконним та таким, що підлягає розірванню, оскільки оспорюваний договір оренди землі був укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі від 24.02.2017 року, та він до теперішнього часу між сторонами не розірваний, з будь-якими вимогами щодо розірвання вказаного договору оренди відповідач до мене не зверталася. А відтак, спірний договір оренди порушує його права, як законного користувача та орендаря земельної ділянки за раніше укладеним та чинним договором оренди. Також, державний реєстратор КП «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богословець С.В., здійснив державну реєстрацію спірного договору оренди землі від 24.05.2019 року незаконно, без вчинення всіх необхідних дій з метою перевірки та встановлення відповідності заявлених відповідачами прав і поданих документів вимогам діючого законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на спірну земельну ділянку та її обтяженнями. Тобто, дії реєстратора були вчинені всупереч обов`язкам, передбаченим п.1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». В результаті чого відбулася подвійна реєстрація права оренди землі. Тому вважає, що укладення спірного договору оренди земельної ділянки у період дії попереднього чинного договору оренди щодо тієї самої земельної ділянки порушує його права на користування орендованою ділянкою, завдало йому матеріальних збитків, суперечить актам цивільного законодавства та є достатньою правовою підставою для визнання такого договору недійсним.

22 листопада 2023 ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано час учасникам строк для подання відзиву та письмових пояснень.

Не погодившись з позовом відповідач подав до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи тим, що в 2012 році між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 усно було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 га кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області. Тобто останній обробляв її земельну ділянку без документального оформлення виниклих правовідносин. Протягом 2012-2016 років ОСОБА_1 не сплачував належним чином орендну плату за користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , при цьому завіряючи останню, що розрахується з нею в повному обсязі, після того як зареєструє договір оренди в Державній реєстраційній службі. Не являючись обізнаною людиною у сфері земельних відносин, 15.02.2017 року ОСОБА_2 дає довіреність ОСОБА_3 , на підставі якої він укладає договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 га кадастровий номер 6323955700:01:000:0218. Даний договір було підписано і зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.02.2017 року. Після укладання договору оренди земельної ділянки, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 угоду про розірвання цього ж договору, без дати. Угода про розірвання договору оренди земельної ділянки була підписна ОСОБА_1 на вимогу ОСОБА_2 , на випадок, якщо він не буде виконувати належним чином умови договору щодо розрахунку по орендній платі. Так як ОСОБА_1 у 2017 році та 2018 році не розрахувався у повному обсязі, ОСОБА_2 звернулася до нього з проханням укласти договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 гa кадастровий номер 6323955700:01:000:0218. При цьому вона йому надала угоду про розірвання договору оренди від 24.02.2017 року, який був підписаний нею і ОСОБА_4 25.04.2019 року він уклав з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 га кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, та проведено реєстраційні дії щодо розірвання попереднього договору та реєстрації договору від 25.04.2019 року. Так як на земельній ділянці кадастровий номер 6323955700:01:000:0218 ОСОБА_1 в 2019 році вже було проведено сільгоспроботи, направлені на отримання урожаю, він не вчиняв жодних дій, які б перешкоджали господарській діяльності останнього. При цьому він сподівався, що він восени 2019 року передасть цю земельну ділянку у користування його сільгосппідприємству, так як він повідомляв йому про укладення 25.04.2019 року договору з ОСОБА_2 . В 2020 році ОСОБА_1 продовжив користування земельною ділянкою № 6323955700:01:000:0218, але вже без жодних законних підстав, що змусило його звернутися до нього з листом від 11.05.2020 року, в якому просив останнього не виконувати сільгоспроботи на цій земельній ділянці. Однак залишив без реагування, та 04.11.2020 року знов звернувся до нього з листом, яким просив його припинити користуватися земельною ділянкою № 6323955700:01:000:0218. І тільки після численних листів та усних прохань, з весни 2023 року він нарешті зміг приступити до обробки земельної ділянки №6323955700:01:000:0218. Зазначає, що ним не порушені норми чинного законодавства, і підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відсутні. Крім того, ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки договір оренди між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений 25.04.2019 року, а ОСОБА_1 повідомлялося про укладення вказаного договору.

08.02.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, ним не підписувалась угода про розірвання договору оренди землі від 24.02.2017 року на вимогу ОСОБА_2 , про її існування нічого не відомо. Відповідачі не надали жодних доказів на підтвердження існування такої угоди, а тому є сумніви, що така угода була укладена за підробки його підпису. Окрім цього, незрозумілим є звинувачення ТОВ «ЛІДЕР-КСВ» в неналежному виконанні ним умов договору оренди від 24.02.2017 року. Сторонами вказаного договору є він та ОСОБА_2 . Остання, в свою чергу, жодним чином не виявила свого невдоволення з приводу неналежного виконання ним умов договору. В період з 2017 року по 2022 рік включно ОСОБА_2 беззаперечно сприймала факт використання ним земельної ділянки і жодним чином не виявляла своє бажання розірвати договір оренди, укладений між ними 24.02.2017 року. Щодо строків позовної давності, зазначає, що жодних листів він не отримував, та з поштових накладних та описів неможливо встановити факт отримання/неотримання вищевказаних листів. При перевірці інформації на сайті «Укрпошта» вбачається, що дані про відправлення листів «відсутні, тому що не зареєстровані в системі». Саме посилання відповідача-2 на те, що 09.06.2020 року я нібито отримував лист, є голослівним та не маючими будь-якого доказового підтвердження, окрім самих слів. На переконання відповідача-2 строк позовної давності слід рахували з 25.04.2019 року, тобто з моменту укладення спірного договору оренди з ним. Однак, такі обґрунтування відповідача-2 є цілком безпідставними, оскільки стороною договору оренди від 24.05.2019 року він не був, при укладенні вказаного правочину не був присутній і жодна зі сторін про обставини укладення такого договору його не інформувала. Загалом, про укладення ОСОБА_2 договору оренди з іншим орендарем, а саме ТОВ «ЛІДЕР-КСВ», йому стало відомо лише навесні 2023 року, після повернення додому з тривалого лікування та отримання мною інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Позов ним подано 20 листопада 2023 року, в межах трирічного строку, з часу коли він дізнався про наявність спірного договору оренди, тобто з квітня 2023 року. А отже, строк позовної давності не пропущений.

22.02.2024 року позивачем надано заперечення на відповідь на відзив, в якому ОСОБА_5 просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки ОСОБА_1 у 2017 році та 2018 році не розрахувався по орендній платі з ОСОБА_2 , в зв`язку з чим остання звернулася до нього з проханням укласти договір земельної ділянки площею 5,2075 га кадастровий 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області. Твердження ОСОБА_1 про належне виконання ним умов договору оренди земельної ділянки від 24.02.2017 року жодним належним і допустимим доказом не підтверджується. Крім того, якщо б ОСОБА_1 належним чином виконував умови договору, то він надав би відомості із підписами ОСОБА_2 про отримання нею орендної плати за користування її земельною ділянкою. Щодо строків позовної давності, факт обізнаності ОСОБА_1 про укладення між ним та ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки можуть підтвердити ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Дані особи були свідками обставин, при яких ОСОБА_1 повідомлялось про наявність договору від 25.04.2019 року, як в 2019 році так і в 2020 році. В зв`язку з чим існують підстави стверджувати, що строки позовної давності сплинули, в зв`язку з чим у суду є необхідні законні підстави для залишення позову ОСОБА_1 - без задоволення, в тому числі і з цієї підстави. Також, ОСОБА_1 намагається ввести в оману суд, щодо неотримання листів від ОСОБА_2 . Так, є повідомлення з підтвердженням отримання ОСОБА_1 листа з заявою від 22.02.2018 року з номером відправлення 6460401331193, в якому ОСОБА_2 просила надіслати їй копію договору та відомості про одержання орендної плати. Щодо тверджень позивача про обґрунтування недійсності договору оренди землі від 25.04.2019 року. Позивач стверджує, що договір від 24.02.2017 року він уклав з дотриманням необхідних вимог чинного законодавства, при цьому посилається на відповідні пункти цього договору, звертаючи увагу на пункт 35, в якому визначено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. В подальшому, у відповіді на відзив, ОСОБА_1 посилається на норми чинного законодавства, які узгоджуються з вимогами пункту 35 договору від 24.02.2017 року. При цьому зазначаючи, що договір від 25.04.2019 року укладений неправомірно, в період існування попереднього чинного договору від 24.02.2017 року. На його думку вищевказані твердження не заслуговують на увагу, в зв`язку з тим, що договір від 24.02.2017 року на момент укладання договору від 25.04.2019 року був розірваним, за згодою сторін правочину, на підставі угоди про розірвання, яка була погоджена сторонами в момент його підписання. Угода про розірвання договору оренди земельної ділянки була підписна ОСОБА_1 на вимогу ОСОБА_2 , на випадок, якщо він буде не виконувати належним чином умови договору щодо розрахунку по орендній платі. Тобто на час укладання договору від 25.04.2019 року, договір від 24.02.2017 року втратив чинність.

27.02.2024 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області витребувано у державного реєстратора речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославця С.В. справу про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, розташованої на території Орільської селищної ради Лозівського району, Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з одночасним припиненням права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-КСВ».

21.06.2024 року ОСОБА_2 надала письмові пояснення, в яких просила повністю відмовити в задоволенні позову, оскільки в 2012 році між нею та ФОП ОСОБА_1 усно було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 гa кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селишної ради Лозівського району Харківської області. Тобто останній обробляв її земельну ділянку без документального оформлення виниклих правовідносин. 28.09.2012 року вона підписала довіреність на ім`я ОСОБА_1 , згідно якої уповноважувала останнього заключати та реєструвати договори оренди земельної ділянки, на умовах за його розсудом та отримувати продукцію або гроші за користування земельною ділянкою. Протягом 2012-2016 років ОСОБА_1 не сплачував належним чином орендну плату за користування земельною ділянкою, при цьому завіряючи її, що розрахується в повному обсязі, після того як зареєструє договір оренди в Державній реєстраційній службі. 07.03.2017 року вона скасувала довіреність від 28.09.2012 року видану ОСОБА_1 . Так як ОСОБА_1 у 2017 році та 2018 році не розрахувався у повному обсязі, вона звернулася до ОСОБА_5 з проханням укласти договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 гa кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області. При цьому надала ОСОБА_5 угоду про розірвання договору оренди від 24.02.2017 року, який був підписаний нею і ОСОБА_1 . На даний час угода про розірвання договору оренди землі з ОСОБА_1 у неї відсутня. 25.04.2019 року вона уклала з ОСОБА_5 договір оренди земельної ділянки площею 5,2075 га кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області. В цей же день було проведено реєстраційні дії щодо розірвання попереднього договору та реєстрації договору від 25.04.2019 року. Все вищевказане свідчить про те, що нею не порушена жодна норма діючого законодавства, і претензій з боку ОСОБА_1 до неї не може бути, як і підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Крім того ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки договір оренди між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений 25.04.2019 року і ОСОБА_1 повідомлялося про укладення вказаного договору.

29.10.2024 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області витребувано у приватного нотаріуса Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Завади Марини Володимирівни належним чином засвідчену копію довіреності від 15 лютого 2017 року, зареєстрованої в реєстрі за №240.

Позивач та його представник - адвокат Смірнова Н.А., в судовому засіданні підтримували позов просили його задовольнити. 28.10.2024 представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без її участі та участі довірителя та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Лідер-КСВ» - адвокат Свистун А.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовної заяви з підстав викладених у відзиві та запереченнях.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ільченко І.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовної заяви з підстав викладених в поясненнях. Також зазначила, що підставою для відмови у позові є обрання неефективного способу захисту цивільних прав. Позивачу було відомо, що в Держреєстрі була зареєстрована додаткова угода про розірвання договору оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Позивач звернувся з позовом саме за захистом його порушених прав як орендаря з метою відновлення його прав. Однак позивачем не заявлено вимогу про визнання недійсним додаткової угоди, і якщо наступний договір буде визнаний недійсним і скасовано запис про державну реєстрацію, додаткова угода залишиться в державному реєстрі, тому це не призведе до ефективного відновлення його прав. Сталою практикою ВС зазначено «саме по собі обрання неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові», тому просила і також з цих підстав відмовити у позові. Також зазначила, що ОСОБА_2 не укладала договір оренди землі із ОСОБА_1 , не висловлювала думку, та договір був укладений без відома в порядку передоручення довіреності, яка була видана ОСОБА_1 ОСОБА_3 , і тому ОСОБА_1 в своїх інтересах уклав договір оренди, що суперечить цивільному законодавству і порушує права ОСОБА_2 .

Третя особа в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, судом було встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ХР № 146352, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серії ВРО №980163 від 29 грудня 2011 року, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №328825404 від 11.04.2023 року. (а.с.14-15, 20-21)

Відповідно до Довіреності (в порядку передоручення) від 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 бути представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших органах ….., з усіх без винятку питань, що стосуватимуться власника земельної ділянки площею 5,2075 га….. належить власнику на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 146352. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Лозівського нотаріального округу Харківської області Звадою М.В. (а.с.239)

24 лютого 2017 року між ОСОБА_3 , що діяв на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом Звадою М.В., з одного боку, та орендар ФОП ОСОБА_1 з другого, укладено договір оренди землі на земельну ділянку площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, строком на 49 років. (а.с.16-17)

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки серія та номер ХР № 146352, на підставі Додаткової угоди про розірвання договору оренди землі № б/н від 12.09.2018 року, припинено дію договору оренди землі від 24 лютого 2017 (а.с.20-21)

24.04.2019 року укладено Договір оренди землі між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем «ТОВ «Лідер-КСВ», в особі директора ОСОБА_5 , на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селишної ради Лозівського району Харківської області, строком на 20 років, що підтверджується копією договору оренди землі від 24.04.2019 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №349120024 від 04.10.2023023 року. (а.с.20-21, 45)

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Частиною першою статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

В даній справі позивач посилається на те, що 24 лютого 2017 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області, укладено договір оренди землі. Однак 24 травня 2019 року відповідач, всупереч діючому на той час договору оренди від 24 лютого 2017 року, уклала інший договір оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІДЕР-КСВ» рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47085612 від 28.05.2019 року. Також позивач зазначає, що ним не підписувалась угода про розірвання договору оренди землі від 24.02.2017 року на вимогу ОСОБА_2 , про її існування йому нічого не відомо. Відповідачі не надали жодних доказів на підтвердження існування такої угоди, а тому є сумніви, що така угода була укладена за підробки його підпису.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У даній справі судом за клопотанням представника позивача вживалися заходи щодо отримання додаткової угоди про розірвання договору оренди від 12 вересня 2018 року.

Однак ухвала Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.02.2024 року про витребування у державного реєстратора справи про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, виконана не була. Відповідачі у судовому засіданні повідомили, що додаткової угоди в них не має.

За таких обставин, у зв`язку з ненаданням відповідачами оригіналу додаткової угоди та відсутністю такої угоди у позивача, суд дійшов висновку про те, що відповідачі ОСОБА_2 та ТОВ «Лідер -КСВ» не спростували доводів сторони позивача про неукладення та непідписання ОСОБА_1 додаткової угоди від 12 вересня 2018 року про розірвання договору оренди земельної ділянки від 24 лютого 2017 року.

Разом з тим, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року).

На стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року та "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10 квітня 2003 року).

Для того щоб захист був ефективним, він повинен бути реальним, а не примарним. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність осіб, які, на думку позивача, порушили, не визнали чи оспорили його суб`єктивні права, свободи чи інтереси, а в разі невиконання або неналежного виконання рішення - щоб не виникала необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Ефективний захист може бути досягнутий у випадку, коли існує реальний доступ до засобу захисту (доступність). Коли хоча б теоретично була можливість досягнення результату. Застосований судом спосіб захисту права буде здатний впливати на порушника та ліквідувати несприятливі наслідки для позивача. Важливими є і адекватність засобу захисту щодо відновлення прав позивача.

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

ЦК України визначає чітко у ч.1 ст.182, що «право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації». Також ч.4 ст.334 ЦК, визначає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором та відповідні права чи обтяження припиняються.

Отже, належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним ЦК право власності виникає з моменту його реєстрації (пункт 97 постанови). Постанова ВП ВС, 11.09.18, справа № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18)

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації. Вказані висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18.

Однак в даній справі позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № б/н від 24 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛІДЕР-КСВ» щодо земельної ділянки площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію вказаного договору оренди, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛІДЕР-КСВ» та не просив скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію додаткової угоди про розірвання договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 12.09.2018, видавник: ОСОБА_2 ; ФОП ОСОБА_1 (а.с. 21)

Таким чином, навіть у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № б/н від 24 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛІДЕР-КСВ» та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію вказаного договору оренди, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЛІДЕР-КСВ», позивач не міг би забезпечити відновлення порушеного права, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована додаткова угода про розірвання договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 12.09.2018, видавник: ОСОБА_2 ; ФОП ОСОБА_1 , а позивачем не була заявлена вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію вказаної додаткової угоди.

ВП ВС у справі №914/2350/18 (914/608/20) слідувала такому алгоритму: «Суд, виходячи з засад диспозитивності, позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача» (п.118).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача з підстав неефективності обраного ним способу захисту.

Що стосується клопотання про застосовування строку позовної давності, то суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц).

Як зазначено вище, суд відмовляє у задоволенні позову по суті з підстав неефективності обраного позивачем способу захисту.

Стосовно доводів представника відповідача про те, що ОСОБА_2 не укладала договір оренди землі із ОСОБА_1 , не висловлювала думку, та договір був укладений без відома в порядку передоручення довіреності, яка була видана ОСОБА_1 ОСОБА_3 , і тому ОСОБА_1 в своїх інтересах уклав договір оренди, що суперечить цивільному законодавству і порушує права ОСОБА_2 , то судом встановлено наступне.

Відповідно до Довіреності (в порядку передоручення) від 15 лютого 2017 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 бути представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших органах ….., з усіх без винятку питань, що стосуватимуться власника земельної ділянки площею 5,2075 га….. належить власнику на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом …. та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 146352. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Лозівського нотаріального округу Харківської області Звадою М.В.

24 лютого 2017 року між ОСОБА_3 , що діяв на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом Звадою М.В., з одного боку, та орендар ФОП ОСОБА_1 з другого, укладено договір оренди землі на земельну ділянку площею 5,2075 га, кадастровий номер 6323955700:01:000:0218, яка розташована на території Орільської селищної ради Лозівського району Харківської області, строком на 49 років. (а.с.16-17)

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорів, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50762/18-ц.

Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що ні відповідач ОСОБА_2 ні її представник не звертались до суду з позовом про визнання договору оренди землі від 24 лютого 2017 року недійсним.

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача з підстав неефективності обраного ним способу захисту.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 247, 263-265, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-КСВ», третя особа: державний реєстратор речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергій Володимирович, про визнання недійсним договору оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію речового права - відмовити.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 29.11.2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лідер-КСВ», місцезнаходження: Харківська область, Лозівський район, с.Українське, вул.Центральна, буд.114-А, код ЄДРПОУ 41166080.

Третя особа: державний реєстратор речових прав на нерухоме майно комунального підприємства «Постачальник послуг» Солоницівської селищної ради Харківської області Богославець Сергій Володимирович, місцезнаходження: Харківська область, Дергачівський район, с.Солоницівка, вул.Сумський Шлях, буд.11.

Суддя Наталія ЦЕНДРА