Ухвала

від 28.11.2024 по справі 910/12455/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12455/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Швидак С.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Ойл Трейдинг" - адвокат Тащі С.М., ордер серії ВН № 1392663 від 25.07.2024, відповідача - Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів - Коваленко Н.П., в порядку самопредставництва,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Ойл Трейдинг" (далі - Товариство)

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 (суддя Ващенко Т.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О. і Майданевич А.Г.)

у справі № 910/12455/23

за позовом Товариства

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА)

про визнання недійсним одностороннього правочину з відмови від договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з позовом до АРМА про визнання одностороннього правочину з відмови відповідача від договору управління майном (активами) від 13.06.2022 № б/н (далі - Договір управління), надісланого Товариству повідомленням від 03.08.2023 № 1491/6.1-33-23/6, недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю односторонньої відмови відповідача від Договору управління, оскільки позивач як управитель належним чином виконував його умови, а порушення умов управління, які слугували підставою для такої відмови, - відсутні. Позивач зазначає про порушення порядку розірвання Договору управління у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідченої угоди про його розірвання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024, в позові відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані встановленням обставин того, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про наявність порушень щодо управління активами, та надавав пропозиції щодо належного виконання Договору управління, зокрема, які викладені у низці довідок, складених та направлених позивачу за результатами здійсненого контролю ефективності управління активами у формі камеральної перевірки. Висновки відповідача про неналежне виконання позивачем умов Договору управління, що є підставою для припинення означеного правочину у зв`язку із реалізацією установником управління права на односторонню відмову від Договору управління, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними і допустимими доказами. Сторони в розділі 6 Договору управління встановили іншу форму письмового повідомлення про односторонню відмову (припинення) від договору, і такі положення цього правочину не містять вимог про її нотаріальне посвідчення. Судами також встановлено, що на теперішній час управління активами здійснюється публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта"), як новим управителем, на підставі укладеного з відповідачем договору. Відтак послуги з управління активами вже були надані та надаються АРМА іншим управителем на підставі чинного договору між ними, тож навіть у разі задоволення даного позову можливість Товариством дійсного виконання своїх зобов`язань за Договором управління фактично не поновиться, що свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 6 статті 3, частини другої статті 20, частини першої статті 203, статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.05.2022 № 385-р "Деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках", пункту 7 частини першої статті 10 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", пунктів 4, 18 Прядку здійснення контролю за ефективністю управління активами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 351 (далі - Порядок № 351), пункту 1 розділу ІІ Положення про порядок внесення приписів про усунення порушень вимог законодавства з питань, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами, затвердженого наказом АРМА від 15.02.2018 № 43, а також порушення норм процесуального права, зокрема, статей 76, 236 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19.

Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРМА подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 09.05.2022 слідчим суддею Київського районного суду міста Харкова постановлено ухвалу у справі № 953/17529/19, якою задоволено клопотання старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні - заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора по кримінальному провадженню № 22019000000000022 від 30.01.2019 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 204, частиною третьою статті 212, частиною третьою статті 209, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України, та накладено арешт на понад 230 об`єктів нерухомого майна, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл", товариству з обмеженою відповідальністю "Автонафта", товариству з обмеженою відповідальністю "Агенство Третього Тисячоліття" та іншим юридичним особам групи компаній "GLUSCO" на нерухоме майно за переліком.

Ухвалами Київського районного суду м. Харкова від 03.06.2021 № 1-кс/953/5421/21 (справа № 953/17529/19) та від 08.06.2021 № 1-кс/953/5671/21 (справа № 953/17529/19) накладено арешт на частки у статутних капіталах (корпоративні права) зазначеної групи компаній.

Ці об`єкти нерухомого майна та корпоративні права 34 юридичних осіб групи компаній "GLUSCO" ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова № 11-кс/953/1772/22 (справа № 953/17529/19) передано АРМА для здійснення заходів управління ним.

Розпорядженням від 13.05.2022 № 385-р "Деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках" Кабінет Міністрів України, з метою запобігання ризику виникнення надзвичайної ситуації в енергетичній сфері, відповідно до статті 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", погодився із пропозицією АРМА, і Міністерства енергетики щодо передачі в управління Товариству (код згідно з ЄДРПОУ 43302216) активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, згідно з переліками, що додаються до оригіналу. АРМА доручено забезпечити передачу активів відповідно до пункту 1 цього розпорядження згідно з актами приймання-передачі на період до усунення ризику збою та/або переривання функціонування активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій, і до завершення здійснення процесуальних заходів. Товариству, Міністерству енергетики та Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг доручено вжити відповідно до законодавства всіх дієвих заходів, спрямованих на запобігання ризику збою та/або переривання функціонування активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

У порядку виконання ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 09.05.2022 у справі № 953/17529/19 у кримінальному провадженні № 22019000000000022 від 30.01.2019, а також ухвал слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.06.2021 № 1-кс/953/5421/21 (справа № 953/17529/19) та від 08.06.2021 № 1-кс/953/5671/21 (справа № 953/17529/19), розпорядження КМУ від 13.05.2022 № 385-р Товариством (управитель) та АРМА (установник управління) 13.06.2022 укладено Договір управління, за умовами якого:

- у порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає управителеві на строк, визначений у пункті 1.2 розділу 1 договору, майно (далі - актив/активи) в управління, а управитель приймає активи та зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління активами (пункт 1.1);

- строк управління активами: з моменту фактичної передачі активів, що підтверджується підписанням сторонами акта приймання-передачі активів в управління, до 14.06.2027 включно; або до усунення ризику збою та/або переривання функціонування активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій, і до завершення здійснення процесуальних заходів, про що управитель отримує повідомлення від установника управління та перебігу наступних п`яти місяців після такого повідомлення; або до дня одержання управителем повідомлення про намір припинення (розірвання) дії договору у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, набрання законної сили судовими рішеннями про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, стягнення активів в дохід держави в кримінальному провадженні, які перебувають в управлінні АРМА, або до випадку, визначеного у розділі 6 договору (пункт 1.2);

- управління активами за цим договором здійснюється на таких загальних засадах: збереження вартості активів, ефективності управління, відкритості та прозорості, запобіганню корупції, тимчасовості управління активами (пункт 2.1);

- визначені у пункті 2.1 цього договору загальні засади управління активами застосовуються у сукупності до всіх правовідносин, що виникають на підставі цього договору, у тому числі до відносин контролю за ефективністю управління активами (пункт 2.2);

- установник управління має право, зокрема, вимагати від управителя належного виконання умов договору; здійснювати контроль за ефективністю управління активами управителем; в односторонньому порядку відмовитися від цього договору виключно у порядку та на умовах, визначених цим договором; вимагати від управителя подання звітності про результати управління активами відповідно до умов договору (пункт 4.1);

- управитель зобов`язаний, зокрема, управляти активами відповідно до умов договору; належним чином виконувати умови договору; при здійсненні управління активами, у тому числі, при вчиненні будь-яких правочинів щодо активів, повідомляти третіх осіб, що він діє від власного імені, але виключно як управитель на підставі Договору управління, укладеного з АРМА, відповідно до глави 70 ЦК України та Закону; забезпечити належне збереження активів; повернути активи установнику управління у порядку та на умовах, визначених цим договором, у разі настання визначеної законом підстави припинення управління чи відмови установника управління від цього договору з підстав, визначених цим договором; подавати звітність про результати управління активами відповідно до умов договору (пункт 4.4);

- цей договір набирає чинності з дня нотаріального посвідчення договору та діє в частині управління активами до 14.06.2027 включно; або до усунення ризику збою та/або переривання функціонування активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій, і до завершення здійснення процесуальних заходів, про що управитель отримує повідомлення від установника управління та перебігу наступних п`яти місяців після такого повідомлення; або до для одержання управителем повідомлення про намір припинення (розірвання) дії договору у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, набрання законної сили судовими рішеннями про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, стягнення активів в дохід держави в кримінальному провадженні, які перебувають в управлінні установника управління; або до випадку, визначеного у пункті 6.2 розділу 6 договору; а в частині виконання управителем грошових зобов`язань перед установником управління та зобов`язань щодо повернення активів установнику управління - до їх повного виконання (пункт 6.1);

- дія договору припиняється достроково у випадках та в порядку, встановлених пунктами 6.2.1 - 6.2.3 договору (пункт 6.2);

- установник управління має право достроково в односторонньому порядку відмовитися від цього Договору у разі неналежного виконання управителем:

1) зобов`язань, передбачених підпунктами 4.4.4, 4.4.7, 4.4.8, 4.4.10 пункту 4.4 розділу 4 договору;

2) зобов`язань, передбачених підпунктом 4.4.6 пункту 4.4 розділу 4 договору, вчиненого повторно протягом місяця;

3) визначення і здійснення перерахувань управителем необхідних витрат, винагороди і надходжень до Державного бюджету України (грошових коштів), не у розмірі та формі, визначеної договором;

4) встановлення спроб відчуження активів управителем;

5) встановлення факту систематичного надання управителем недостовірної інформації щодо доходів та витрат з управління активами;

6) неперерахування надходжень до Державного бюджету України (грошових коштів) за управління активами за два місяці;

7) виявлення відомостей про одну або кілька з таких обставин: понесення управителем витрат, які не є обґрунтованими, у зв`язку з управлінням активами, якщо це призвело до зменшення доходів установника управління від управляння активами (пункт 6.5);

- відмова установника управління від цього договору здійснюється шляхом складення повідомлення про відмову (припинення) договору із зазначенням підстави такого припинення, визначеної у пункті 6.5 розділу 6 цього договору, та направлення його на вказану в цьому договорі адресу управителя. Цей договір є припиненим з дати отримання управителем вказаного у цьому пункті повідомлення від установника управління або з дня оприлюднення (опублікування) повідомлення про припинення договору на офіційному вебсайті установника управління, а в частині грошових зобов`язань, що лишились невиконаними - до їх повного виконання. При цьому, вважається, що управитель, підписуючи цей договір, надає свою письмову згоду на припинення дії договору у разі настання підстав, що визначені у пункті 6.2 розділу 6 цього договору. Факт оприлюднення установником управління повідомлення про припинення договору, є підставою для укладання та підписання договору про припинення дії цього договору, проставлення відміток на примірниках цього договору та відмітки в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Перелік та характеристики активів визначені сторонами у пункті 1.1.1 Договору управління (згідно списку).

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. за реєстровим № 455.

За результатами здійснення комісією АРМА контролю ефективності управління активами у формі камеральної перевірки Товариства складено довідку від 31.07.2023 164-к/23, яку 02.08.2023 листом № 222/16.1-33-23/16 надіслано на адресу останнього. За результатами проведених перевірок встановлено, що згідно звітності про результати управління активами за червень 2023 року вбачається, що управителем подано звітність з порушенням терміну, визначеного підпунктом 9.3.1 пункту 9.3 розділу 9 Договору управління, а також зазначено, що доходи від управління активами та витрати на управління активами у червні 2023 року відсутні.

Комісією АРМА також встановлено систематичне порушення умов Договору управління щодо строків подачі звітності за попередні періоди. АРМА неодноразово повідомляло Товариство про наявність порушень щодо управління активами, та надавало пропозиції щодо належного виконання Договору управління, зокрема, які викладені в довідках за результатами здійсненого контролю ефективності управління активами у формі камеральної перевірки: від 29.09.2022 № 140-к/22, від 28.10.2022 № 158-к/22, від 29.11.2022 № 178-К/22, від 29.12.2022 № 200-К/22, від 30.01.2023 № 9-к/23, від 28.02.2023 № 33-к/23, від 30.03.2023 № 57-в/23, від 27.04.2023 № 81-в/23, від 30.05.2023 № 109-К/23, від 30.06.2023 № 137-к/23, від 31.07.2023 № 163-к/23.

У подальшому, 03.08.2023 на адресу Товариства АРМА надіслало повідомлення про відмову (припинення) договору управління майном (активами) № 1491/6.1-33-23/6, із змісту якого вбачається, що відповідно до Порядку № 351, АРМА було проведено камеральну перевірку ефективності управління активами Товариством, за результатами якої відділом моніторингу ефективності менеджменту активів центрального апарату АРМА складено довідку від 31.07.2023 № 164-к/23, яка була направлена управителю листом АРМА від 02.08.2023 № 223/16.1-33-23/16. Враховуючи встановлення факту систематичного надання недостовірної інформації про доходи від управління активами, що негативно впливає на обсяг надходжень від управління, які підлягають перерахуванню до Державного бюджету України, АРМА дійшла висновку про неналежне управління Товариством активами за Договором управління, у зв`язку з чим, керуючись пунктами 6.5 та 6.6 Договору управління, повідомляє Товариство про відмову (припинення) в односторонньому порядку Договору управління. Також, з метою встановлення плану повернення активів повідомляє про необхідність явки протягом 3 (трьох) робочих днів за місцезнаходженням АРМА, а саме: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1.

Після прийняття АРМА рішення про відмову від Договору управління, 21.08.2023 Товариство направило відповідачу лист № 388-2023 з додатками, зокрема, відкоригованими звітами за грудень 2022 року, за січень 2023 року та за травень 2023 року.

Листом від 03.08.2023 № 1505/6.1-25-23/6 АРМА повідомило старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні - заступника начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора щодо кримінального провадження № 22019000000000022 від 30.01.2019, про встановлення за результатами проведених камеральних перевірок ефективності управління активами фактів систематичного надання управителем недостовірної інформації про доходи від управління активами, що як наслідок зменшує обсяг надходжень від управління, які підлягають перерахуванню до Державного бюджету України.

У подальшому АРМА здійснило заходи щодо зміни управителя відповідних активів, шляхом подання відповідних пропозицій до Кабінету Міністрів України, за результатами чого, розпорядженнями від 15.08.2023 № 716-р та від 12.09.2023 № 797-р "Деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках" Кабінет Міністрів України, з метою запобігання ризику виникнення надзвичайної ситуації в енергетичній сфері, відповідно до статті 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", погодився з пропозицією АРМА, щодо передачі в управління ПАТ "Укрнафта" (код згідно з ЄДРПОУ 00135390) активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, згідно з переліком, що додається до оригіналу. АРМА доручено забезпечити передачу активів відповідно до пункту 1 цього розпорядження згідно з актами приймання-передачі на період до усунення ризику збою та/або переривання функціонування активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій, і до завершення здійснення процесуальних заходів. ПАТ "Укрнафта" та Міністерству оборони доручено вжити відповідно до законодавства всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання ризику збою та/або переривання функціонування активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

АРМА вважає, що укладений з Товариством Договір управління припинений з дотриманням його умов та вимог чинного законодавства України, з чим не погодилося Товариство, звернувшись до суду з цим позовом.

Отже, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину щодо відмови від договору управління майном, оформленого листом-повідомленням установника управління.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (частина перша статті 1029 ЦК України).

Згідно з пунктом 10 частини першої, частин другої, третьої статті 1044 ЦК України договір управління майном припиняється у разі дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду. У разі відмови однієї сторони від договору управління майном вона повинна повідомити другу сторону про це за три місяці до припинення договору, якщо договором не встановлений інший строк. У разі припинення договору управління майном майно, що було передане в управління, або майно, набуте від такого управління, передається установникові управління у порядку, визначеному договором.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" (далі - Закон) Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та/або з управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковано у кримінальному провадженні чи стягнено за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких перевищує 200 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня відповідного року. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

За приписами частин першої-третьої статті 21 Закону управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління. Дія договору про управління активами припиняється у разі скасування арешту прийнятих в управління активів або їх конфіскації, спеціальної конфіскації, іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави. Ці та інші умови управління активами зазначаються в договорі між Національним агентством та управителем.

Статтею 21-1 Закону встановлено, що у виняткових випадках управління активами, зазначеними в частині першій статті 21 цього Закону, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, може здійснюватися шляхом їх передачі в управління підприємству, установі, організації, що належить до сфери управління міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, або господарському товариству, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого знаходиться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків (далі - підприємство) на підставі рішення Кабінету Міністрів України без дотримання вимог, передбачених частиною другою статті 21 цього Закону.

Національне агентство здійснює періодичну, але не рідше одного разу на місяць, перевірку ефективності управління арештованими активами, переданими ним в управління. Управитель зобов`язаний надавати уповноваженим особам Національного агентства доступ до прийнятих в управління активів для огляду, а також до документів щодо управління такими активами та їх використання. У разі встановлення фактів неналежного управління активами або спроб відчуження активів управителем Національне агентство повідомляє про це відповідним правоохоронним органам для перевірки і реагування згідно із законом та невідкладно здійснює заходи щодо зміни управителя відповідних активів. Порядок здійснення контролю за ефективністю управління активами визначається Кабінетом Міністрів України (частини перша, друга статті 22 Закону).

Механізм здійснення АРМА контролю за ефективністю управління активами визначено Порядком № 351, пунктами 2, 3, 4 якого передбачено, що об`єктом контролю є комплекс заходів з управління активом, які проводяться управителем відповідно до умов договору про управління активом. Метою здійснення контролю є визначення досягнутих результатів управління активом і співвідношення їх з очікуваними результатами такого управління відповідно до умов договору про управління активом. Завданням контролю є вирішення питання щодо належності управління активом з урахуванням умов договору про управління активом, включаючи встановлення: забезпечення збереження активу, його економічної вартості; наявності або відсутності обставин, визначених пунктами 1 або 2 частини першої статті 21-1 Закону; обґрунтованості витрат, здійснених управителем у зв`язку з управлінням активом; перерахування до державного бюджету надходжень від управління активом.

У пункті 17 Порядку № 351 визначено, що за результатами контролю складається відповідна довідка за формою, встановленою АРМА, яка повинна містити: інформацію про встановлені за результатами контролю обставини; висновки щодо досягнення визначених цим Порядком мети та завдань контролю, а також пропозиції, підготовлені на підставі таких висновків.

Пропозиції, викладені у довідці про результати контролю, є обов`язковими до виконання управителем у строки, визначені в ній.

Управитель в разі наявності заперечень щодо обставин, висновків та пропозицій, викладених у довідці, має право протягом трьох робочих днів з дня її отримання подати АРМА обґрунтовані письмові заперечення (пояснення) та документи, що їх підтверджують (у разі їх наявності), які можуть враховуватися АРМА під час прийняття рішення щодо подальшого управління активами (пункт 18 Порядку № 351).

У разі встановлення за результатами здійснення контролю фактів неналежного управління активами або спроб відчуження управителем активів АРМА вживає заходів, передбачених частиною першою статті 22 Закону (пункт 19 Порядку № 351).

У пункті 9.3.1 Договору управління сторони погодили, що звітність управителя складається щомісяця. Такий звіт управителя про результати управління активами подається установнику управління не пізніше 20 числа кожного місяця, що настає за звітним місяцем, та повинен включати інформацію і документи: суму отриманого доходу, у зв`язку з управлінням активами; суму податків, що підлягають сплаті управителем до Державного бюджету України, у зв`язку з управлінням активами; суму здійснених необхідних витрат та копії документів, що підтверджують здійснення необхідних витрат (договори, акти, накладні тощо); розрахунок винагороди управителя; суму здійснених витрат та копії документів, що підтверджують здійснення обґрунтованих витрат (договори, акти, накладні тощо) із підтвердженням погодження таких обґрунтованих витрат із установником управління; суму надходжень до Державного бюджету України (грошових коштів); іншу інформацію, визначену договором тощо.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що висновки АРМА про неналежне виконання Товариством умов Договору управління (систематичного надання управителем недостовірної інформації щодо доходів та витрат активів), які слугували підставою для припинення оспорюваного одностороннього правочину у зв`язку із реалізацією установником управління права на односторонню відмову від Договору управління, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними і допустимими доказами, зокрема, довідками: від 29.09.2022 № 140-к/22, від 28.10.2022 № 158-к/22, від 29.11.2022 № 178-К/22, від 29.12.2022 № 200-К/22, від 30.01.2023 № 9-к/23, від 28.02.2023 № 33-к/23, від 30.03.2023 № 57-в/23, від 27.04.2023 № 81-в/23, від 30.05.2023 № 109-К/23, від 30.06.2023 № 137-к/23, від 31.07.2023 №№ 163-к/23,164-к/23, складеними за результатами здійсненого АРМА контролю ефективності управління активами у формі камеральної перевірки.

Зазначене підтверджується, у тому числі направленням Товариством на адресу АРМА (вже після односторонньої відмови останнього від Договору управління) відкоригованих звітів за грудень 2022 року, за січень 2023 року та за травень 2023 року. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про наявність об`єктивних причин для подання такої відкоригованої звітності лише в серпні 2023 року.

Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Однак, за результатами розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено передбачених законодавством підстав для визнання оспорюваного одностороннього правочину недійсним.

При цьому, судами надано оцінку доводам Товариства щодо порушення порядку розірвання Договору управління у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідченої угоди про таке розірвання з огляду на таке.

Так, за змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, тоді як, частиною другою статті 1031 ЦК України встановлено вимогу щодо нотаріального посвідчення договору управління.

Однак, судами з`ясовано, що сторони в розділі 6 Договору управління встановили іншу форму письмового повідомлення про односторонню відмову (припинення) від договору, і такі положення цього правочину не містять вимог про її нотаріальне посвідчення, тому, враховуючи погоджений сторонами порядок дострокового припинення дії Договору управління, посилання Товариства на необхідність укладення окремого нотаріально посвідченого договору для його розірвання є необґрунтованим.

Суди попередніх інстанцій також дійшли окремого висновку про те, що Товариством при зверненні з цим позовом обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки цей позов про визнання недійсним одностороннього правочину із розірвання Договору управління по суті спрямований на визнання чинності (дії) такого договору і зобов`язань, які за ним виникли, спонукання до їх подальшого виконання в натурі.

Водночас судами з`ясовано обставини того, що на теперішній час управління активами здійснюється ПАТ "Укрнафта", як новим управителем, на підставі укладеного з АРМА договору. Відтак послуги з управління активами вже були надані та надаються АРМА іншим управителем на підставі чинного договору між ними, тож навіть у разі задоволення цього позову можливість Товариства дійсного виконання своїх зобов`язань за Договором управління фактично не поновиться.

Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Обґрунтовуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, суперечать правовим висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, у подібних правовідносинах.

Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Так, у справі № 390/34/17 фізична особа звернувся до суду з позовом до товариства про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння, обґрунтованим тим, що 19.12.2013 позивач отримав у спадщину після смерті своєї баби земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 3,9001 га, яка розташована на території Грузьківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області вартістю 63,474,00 грн. 19.11.2007 баба позивача та товариство уклали договір оренди щодо цієї земельної ділянки на 10 років, який було зареєстровано в Кіровоградському районному відділі КРФ ДП "ЦЗДК", 19.04.2010. Договір оренди зареєстрований 19.04.2010, майже через місяць після смерті баби позивача, незаконно, і цей договір слід вважати таким, що не пройшов державну реєстрацію, не набув чинності і не є укладеним. Позивач просив визнати цей договір неправомірним, таким, що не набув чинності, і таким, що не був укладений, а також повернути йому земельну ділянку з незаконного володіння.

У справі № 199/3846/19 Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» звернулося до суду із позовом до фізичної особи про розірвання кредитної угоди.

Позов обґрунтовано тим, що 01.12.2004 позивачем і відповідачем укладено кредитну угоду № 186, відповідно до якої позивач від імені держави надав відповідачу прямий адресний (пільговий) кредит у сумі 112 729,00 грн терміном повернення 30 років з дати укладення кредитної угоди. Відповідно до пункту 1.2 цієї угоди кредит надавався на будівництво житла загальною площею 73,76 кв. м згідно з проектом за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Протягом терміну, встановленого в пункті 1.1 угоди, відповідач зобов`язувався внести суму коштів, що визначені у розрахунку погашення кредиту, який закріплений в додатку 2 до кредитної угоди № 186 від 01.12.2004, до повного виконання зобов`язань на рахунок позивача. На підставі цієї кредитної угоди між сторонами і іншим товариством укладено договір № 34/7 про дольову участь у будівництві житла від 01.12.2004, відповідно до якого відповідач вносить інвестиції у будівництво коштами відповідача, інше товариство зобов`язувалося передати квартиру згідно з Положенням про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 № 584 за актом приймання-передачі, з наступним оформленням свідоцтва про право власності. Позивачу стало відомо, що відповідач порушив пункт 4.2.5 кредитної угоди від 01.12.2004 № 186, оскільки 26.12.2008 змінив місце реєстрації, та порушив пункт 4.2.5 кредитної угоди від 01.12.2004 № 186, не повідомивши про зазначений факт в місячний термін. Дружина відповідача, придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 84,3 кв. м, внаслідок чого її знято з квартирного обліку, тобто в сім`ї відповідача відпала підстава для надання житлового приміщення. На підставі викладеного просив розірвати кредитну угоду від 01.12.2004 № 186, укладену між сторонами.

Отже, у справі, що переглядається, і у наданих для порівняння справах № 390/34/17, № 199/3846/19, правовідносини відрізняються за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, встановленими судами обставинами справи, що виключає подібність спірних правовідносин.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Товариства.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи касаційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах не підтвердилися, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства підлягає закриттю.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Ойл Трейдинг" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі № 910/12455/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос