Ухвала

від 02.12.2024 по справі 361/4287/18

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/4287/18

провадження № 1-кс/361/2331/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2024 м. Бровари

Слідчий суддя Броварського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

власника майна ОСОБА_4 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуклопотання власника майна ОСОБА_4 про скасування арешту майна,-

ВСТАНОВИВ:

В провадження Броварського міськрайонного суду Київської області надійшло клопотання власника майна ОСОБА_4 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2023 в рамкахкримінального провадження,внесеного 09.04.2015до Єдиногореєстру досудовихрозслідувань за№12015110100000760 за ознакамикримінальних правопорушень,передбачених ч.1ст.197-1,ч.1ст.239,ч.1ст.364КК України, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:007:1959, площею 0,0988 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , обґрунтовуючи заявлене клопотання тим, що вона являється добросовісним набувачем цієї земельної ділянки починаючи з 2012 року, однак накладений арешт порушує її права як власника майна. З ухвали слідчого судді вбачається, що прокурор не обґрунтував і не довів, а суд не оцінив наявності ризиків, передбачених абзацом 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, тобто відсутня первинна підстава накладення арешту доведеної необхідності для арешту майна. В ухвалі не викладено підстав для накладення арешту, окрім як ознак речового доказу, що свідчить про формальність, стереотипність, автоматичність зазначених судом підстав для накладення арешту. Суд не врахував наслідків такого арешту для власника майна, яка не є учасником даного кримінального провадження і не має жодного відношення до кримінального провадження. Вважає, що арешт на земельну ділянку накладено необґрунтовано та, посилаючись на порушення своїх майнових прав внаслідок таких обставин, належна ОСОБА_4 земельна ділянка не зайнята, захаращена чагарником, на ній не побудовані капітальні споруди, для її приведення в належний стан необхідні значні витрати, в той же час заявниця, як власник цієї земельної ділянки не може привести її до ладу, оскільки на земельну ділянку накладений необґрунтований арешт, який підлягає скасуванню в порядку ст. 174 КПК України.

В судовому засіданні власник майна ОСОБА_4 підтримала клопотання посилаючись на те, що під час клопотання про накладення арешту на належну їй земельну ділянку було розглянуте без її участі, ухвалою обмежені її права як власника майна; земельна ділянка була набута нею на законних підставах, кримінальне провадження вже тривалий час розслідується, жодній особі не повідомлено про підозру, вже більше року обмежується її право на користування та володіння цією земельною ділянкою. Просить скасувати арешт, так як ОСОБА_4 не має відношення до кримінального провадження, право власності на земельну ділянку вона отримала ще в 2012 році і до теперішнього часу це право ніким не оскаржувалося, а накладення арешту на належну їй земельну ділянку обмежує право власності.

Прокурор ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту земельної ділянки посилаючись на те, що наразі триває досудове розслідування у кримінальному провадженні, станом на теперішній час проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії з метою встановлення наявності чи відсутності складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 239 та ч. 1 ст. 364. Крім того, ОСОБА_4 вже не вперше звертається із клопотанням про скасування арешту майна, однак в клопотаннях не доведено, що потреба в арешті відпала, або арешт накладено необґрунтовано. При цьому звертає увагу на те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 16.11.2023 відмовлено в задоволенні апеляційної скарги власників майна на ухвалу слідчого судді від 30.06.2023 та ухвалу залишено без змін. На даний час проводяться відповідні слідчі дії, скасування арешту може призвести до відчуження цієї земельної ділянки, або зміни її меж чи цільового призначення, що може значно ускладнити проведення досудового розслідування.

Заслухавши доводи учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про скасування арешту майна виходячи з наступного.

Згідно ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Виходячи з наведеного, дана норма пов`язує право слідчого судді на скасування арешту майна, накладеного за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна, із можливістю надання особами, що не були присутніми в судовому засіданні і про права та законні інтереси яких вирішено питання судовим рішенням, доказів та матеріалів, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба, доведеності перед слідчим суддею їх переконливості.

Так, слідчим суддею встановлено, що ухвалою слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2023 клопотання прокурора задоволено та накладено арешт на ряд земельних ділянок, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:007:1959, площею 0,0988 га розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить заявнику ОСОБА_4 , із забороною власнику відчужувати та розпоряджатися вказаним майном.

При цьому власнику майна не заборонено право користування земельною ділянкою до завершення розслідування, тому з цих мотивів ухвала слідчого судді в частині форм встановлених заборон й обмежень стосовно земельної ділянки відповідає вимогам ст.ст. 170, 172, 173 КПК України.

Звертаючись до суду із клопотанням про накладення арешту на майно, прокурором була зазначена підстава, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме необхідність збереження доказу, недопущення його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Накладаючи арешт майно, слідчий суддя виходив з того, що було вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 239 (чинна до 01.07.2020), ч. 1 ст. 364 (чинна з 04.06.2014 по 01.07.2020) КК України, а також те, що зазначена земельна ділянка, має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України, тобто є речовим доказом у кримінальному провадженні, з метою недопущення втрати речових доказів, а також всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, виникла необхідність застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на нерухоме майно.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3ст. 132 КПК Українизастосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:1) правову підставу для арешту майна;2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно дост. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів;2) спеціальної конфіскації;3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 цього Кодексу.

Згідно ч. 1ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчим суддею на даний час встановлено, що нерухоме майно на яке накладено арешт в повному обсязі відповідає критеріям ст. 98 КПК України, а тому доводи заявника про відсутність ознак, визначених ст. 98 КПК України, є безпідставними.

Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч. 3ст. 170 КПКУкраїни, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

Зв`язок даного нерухомого майна (земельної ділянки) із вчиненням кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 1 ст. 239 (чинна до 01.07.2020), ч. 1 ст. 364 (чинна з 04.06.2014 по 01.07.2020) КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.

Доводи клопотання про скасування арешту зводяться до незгоди із прийнятим рішенням про визнання майна речовим доказом та мотивами накладення арешту на зазначене майно. Зазначені обставини були предметом апеляційного оскарження, ухвалою Київського апеляційного суду від 16.11.2023 ухвалу слідчого судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.06.2023 було залишено без змін.

Враховуючи необхідність збереження вказаних речових доказів та з метою запобігання можливості змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об`єднання, а також вчиняти будь-які реєстраційні та нотаріальні дії щодо вказаних земельних ділянок, слідчим суддею встановлено, що на даний час не відпала потреба в застосуванні такого запобіжного заходу як арешт майна із забороною відчуження та розпорядження означеною у клопотанні земельною ділянкою. До того ж збереження права користування земельною ділянкою не позбавляє її власника права володіти та користуватись земельною ділянкою, що унеможливлює завдання власнику будь-яких збитків.

Доводи заявника щодо створення несприятливих обставин для власника, пов`язаних із обмеженням права розпорядження даним нерухомим майном, не приймаються до уваги, оскільки обмеження права його власності в даному випадку є пропорційними завданням та меті кримінального провадження.

Посилання власника майна на той факт, що вона не являєтьсяпідозрюваною чиобвинуваченою у кримінальному провадженні №12015110100000760, а арештоване нерухоме майно не є предметом або об'єктом кримінально протиправних дій, не є доказом кримінальних правопорушень, що розслідуються, не є підставою для скасування арешту цього майна. У зв`язку з цим слідчий суддя наголошує, що згідно частини 3статті 170 КПКу випадку накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98 КПК, тобто незалежно від процесуального статусу особи в кримінальному провадженні.

З урахуванням викладеного, керуючись принципом змагальності кримінального провадження (стаття 22 КПК України) відносно подання до суду доказів своєї правової позиції, оскільки заявником не було доведено, що в подальшому застосуванні арешту на майно відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано, досудове розслідування триває, вважаю необхідним у задоволенні клопотання про скасування арешту майна відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 170, 174, 309 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання власника майна ОСОБА_4 про скасування арешту майна залишити без задоволення.

Копію ухвали негайно після її постановлення вручити учасникам процесу, які були присутні під час оголошення ухвали. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надсилається їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1