Постанова

від 03.12.2024 по справі 922/2633/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/2633/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Шутенко І.А.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ТОВ "ЛВТ 2000" (вх. № 2541Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.10.2024 у справі № 922/2633/24, винесену за результатами розгляду заяви ТОВ "ЛВТ 2000" про ухвалення додаткового рішення (повний текст якої складено 14.10.2024 у приміщенні господарського суду Харківської області суддею Мужичук Ю.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000" (03067, м. Київ, вул. Виборзька, буд. 78, оф. 313-314, код ЄДРПОУ 38448397)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкінпром" (61035, м. Харків, пр-т Гагаріна, 127, корпус А, офіс 207, код ЄДРПОУ 40665022)

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000" звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкінпром" про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 16240,00 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 7037,95 грн, в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, 3% річних у розмірі 1451,50 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.09.2024 у справі №922/2633/24 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкінпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000" заборгованість у розмірі 16240,00 грн; інфляційні втрати у розмірі 7037,95 грн, в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, 3% річних у розмірі 1451,50 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

04.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000" адвоката Рябка С.О. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі (вх.№24961). У зазначеній заяві заявник просить ухвалити додаткове судове рішення у справі, яким стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.10.2024 у справі № 922/2633/24 відмовлено у прийнятті додаткового рішення за заявою ТОВ "ЛВТ 2000" про ухвалення додаткового рішення повністю.

Постановляючи зазначену ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду;

- у зв`язку з тим, що стадія судових дебатів у даному випадку не передбачена, то сторони мають подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат, до закінчення розгляду справи, або зробити заяву про наміри подати такі докази протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі (постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №755/9215/15-ц);

- позивач до ухвалення рішення у справі заявляв про те, що він поніс або очікує понести судові витрати (орієнтовний їх розмір) у зв`язку із розглядом справи в розмірі 10000 грн. Разом з тим, матеріали справи не підтверджують того, що позивач подавав до прийняття рішення докази, які б підтверджували розмір понесених ним судових витрат, як і не зробив заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, як того вимагають приписи чинного процесуального законодавства;

- із урахуванням неподання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу та за відсутності заяви про наміри подати такі докази протягом 5 днів після ухвалення рішення судом було вирішено питання про судові витрати при ухваленні рішення та стягнуто з відповідача судовий збір на користь позивача. В стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено. Отже, посилання позивача у заяві про ухвалення додаткового рішення на те, що при ухваленні рішення у справі судом не було вирішено питання про судові витрати, є безпідставним і спростовується матеріалами справи.

ТОВ "ЛВТ 2000" з ухвалою не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Харківської області від 14.10.24 скасувати та постановити нове рішення, яким заяву ТОВ "ЛВТ 2000" про розподіл судових витрат задовольнити, та стягнути з ТОВ "Станкінпром" на користь ТОВ "ЛВТ 2000" судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що:

- місцевий господарський суд відмовив у прийнятті додаткового рішення, посилаючись на ненаданням позивачем доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу до ухвалення рішення суду та відсутності заяви про наміри подати такі докази протягом 5 днів після ухвалення рішення, проте у позовній заяві позивач зробив заяву про стягнення з відповідача понесених судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу адвоката;

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21;

- у випадку розгляду справи у порядку спрощеного провадження, коли проведення судових дебатів процесуальним законом взагалі не передбачено, позивач має дотримуватися встановленого п. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України 5-денного строку для здійснення заяви про розподіл судових витрат та доказів здійснення таких витрат, а в разі його порушення- належним чином обґрунтувати поважність причин його пропуску (такий висновок викладено, у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №918/853/20);

- позивач виконав обов`язки встановлені ст. 124, 129 ГПК: по-перше, зазначив попередній (орієнтовний)розрахунок суми судових витрат, які поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи у першій заяві по по суті спору; по друге, заявив про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подав до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у даній справі витребувано у господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2633/24. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ТОВ "ЛВТ 2000" (2541Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.10.2024 у справі № 922/2633/24 до надходження матеріалів справи.

30.10.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 922/2633/24.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ЛВТ 2000" (вх. № 2541Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.10.2024 у справі № 922/2633/24.

Попереджено сторони, що апеляційна скарга на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.10.2024 у справі № 922/2633/24 буде розглядатися без повідомлення учасників справи.

Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 5 днів з дня вручення даної ухвали.

Повідомлено ТОВ "Станкінпром", що у зв`язку з набранням чинності з 18.10.2023 змін до Господарського процесуального кодексу України, учасники судових проваджень, визначених у статті 6 Господарського процесуального кодексу України, зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Оскільки відповідачем не виконано обов`язок, передбачений ч. 6 ст. 6 ГПК України, та не зареєстровано електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, тому копію ухвали суду від 04.11.2024 про відкриття апеляційного провадження у справі, було надіслано судом засобами поштового зв`язку за відомою адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На адресу Східного апеляційного суду повернулися направлені відповідачу копії ухвали Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 про відкриття апеляційного провадження у даній справі із відміткою пошти від 22.11.2024 «за закінченням встановленого терміну зберігання» .

Зазначена ухвала була направлена апеляційним господарським судом на адресу відповідача, зазначену в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 61035, м. Харків, проспект Аерокосмічний (Гагаріна), буд. 127, корпус А, офіс 207, а також на адресу: 61010, м. Харків, Гімназійна Набережна, 16. Крім того копія зазначеної ухвали була направлена судом на електронну адресу відповідача, зазначену ним в укладеному з позивачем договорі поставки №30/06-21 від 01.07.2021, а саме : stankinprom@gmail.com.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18); Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, зокрема, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Отже відповідач вважається таким, якому 22.11.2024 вручено ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 про відкриття апеляційного провадження та, відповідно, належним чином повідомленим про встановлений судом строк для надання відзиву на апеляційну скаргу, який він з власної вини суду не надав.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи апеляційним господарським судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила таке.

Згідно з ч.1, 2 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 3 статті 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У п. 4.2.4. постанови Верховного Суду у складі колегії касаційного господарського суду від 06.10.2020 у справі №922/376/20 викладено висновок, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що оскільки стадія судових дебатів у даному випадку не передбачена, то сторони мають подати докази, що підтверджують розмір понесених ними судових витрат, до закінчення розгляду справи, або зробити заяву про наміри подати такі докази протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі.

При цьому господарський суд першої інстанції вказував на те, що така правова позиція узгоджується з висновком, викладеним у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися із таким висновок місцевого господарського суду, оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №755/9215/15-ц не є релевантною щодо даної справи, так як містить висновки щодо розподілу судових витрат в цивільному процесі із посиланням на норми Цивільного процесуального кодексу України.

Так, у пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (місцевим господарським судом помилково вказано дату даної додаткової постанови - від 20.02.2024, що не відповідає даним єдиного реєстру судових рішень) зазначено про таке: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така практика запроваджена у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17».

Отже в даному випадку колегія суддів бере до уваги висновок, викладений у пункті 4.2.4. постанови Верховного Суду у складі колегії касаційного господарського суду від 06.10.2020 у справі №922/376/20, відповідно до якого Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні. Водночас в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив про безпідставність посилання позивача у заяві про ухвалення додаткового рішення на пункті 4.2.4. постанови Верховного Суду у складі колегії касаційного господарського суду від 06.10.2020 у справі №922/376/20, вказуючи на те, що із даного пункту, як і цілком із всієї постанови Верховного Суду, не вбачається, чи було до ухвалення рішення у справі зроблено стороною заяву про наміри подати докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі, чи така заява була відсутня.

Проте колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого господарського суду, оскільки у пункті 4.2.4. постанови Верховного Суду у складі колегії касаційного господарського суду від 06.10.2020 у справі №922/376/20 зроблено висновок концептуального характеру щодо застосування вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України у спрощеному позовному провадженні лише в частині подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду та нерозповсюдження на спрощене провадження вимоги цієї норми щодо подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів, що однозначно свідчить про відсутність необхідності подання у спрощеному позовному провадженні заяви про намір подати докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення у справі рішення (а не до закінчення судових дебатів), так як така заява напряму обумовлена стадією судових дебатів.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач ч.1, 2 ст.124 ГПК України в даному документі вказав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс - 2422,40 грн. сплата судового збору за подання позовної заяви до суду та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи - 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, за підготовку та подачу позовної заяви, інших процесуальних документів, представництво в суді та вчинення інших дій щодо надання правничої допомоги.

Верховний суд у постанові від 08.10.2024 у справі №907/715/20, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви (заяви щодо розподілу судових витрат), зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії.

Також в прохальній частині позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача пов`язані зі сплатою судового збору та витрати на правничу правову допомогу, тобто заявив про розподіл таких витрат.

04.10.2024, тобто не пізніше ніж через п`ять днів після ухвалення рішення у справі, позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення, відповідно до якої позивач просив суд першої інстанції ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн. До даної заяви позивач додав копії: ордеру серії А1 №1666162 від 26.07.2024; платіжних інструкцій: №4470 від 24.07.2024 на суму 7000,00 грн; №4573 від 03.10.2024 на суму 3000,00 грн; договору про надання правничої допомоги 24.07.2024; акту №1 прийому - передачі наданих послуг від 30.09.2024; докази направлення вказаної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У рішенні від 04.12.1995 у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Враховуючи викладене, позивачем виконано вимоги ГПК, які є передумовою для прийняття до провадження та розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правову допомогу.

Разом з цим, місцевий господарський суд, відмовивши у прийнятті додаткового рішення за заявою позивача ТОВ "ЛВТ 2000" про ухвалення додаткового рішення, вдався до надмірного формалізму, що завадило позивачу у реалізації права доступу до суду при вирішенні питання щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу).

Отже господарський суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності достатніх правових підстав для прийняття додаткового рішення заззаявою позивача про його ухвалення.

Щодо розгляду по суті заяви ТОВ "ЛВТ 2000" про ухвалення додаткового рішення колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом п. 1 ч. 2 статті 126, ч. 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).

В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 30.08.2023 у справі № 911/3586/21 викладено висновок про те, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Із наданих позивачем доказів вбачається таке.

24.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000", Замовником (Клієнтом), та адвокатом Рябко С.О., Виконавцем, було укладено Договір №24/07/24 про надання правничої допомоги (далі Договір про надання правничої допомоги), згідно умовами пункту 1.1. якого Виконавець зобов`язується надати послуги правничої допомоги з підготовки та подачі до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості за договором поставки та представництва в суді, зокрема, здійснювати підготовку процесуальних документів та представництво інтересів Замовника в господарських судах всіх інстанцій та у будь-яких підприємствах, установах, організаціях та органах влади з усіма необхідними повноваженнями для представництва Замовника, без обмеження повноваження на представництво.

Відповідно до пункту 3.1 Договору про надання правничої допомоги сторони домовилися, що сума винагород, яку Клієнт зобов`язується сплатити за послуги , становить 10 000,000 (десять тисяч) грн. і підлягає сплаті шляхом здійснення попередньої оплати у розмірі 7 000,00 (сім тисяч) грн. на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання Договору, а залишок оплати підлягає сплаті протягом 5 (п`яти) календарних днів після прийняття рішення по справіза результатами розгляду поданої позовної заяви.

У пункті 3.2 Договору про надання правничої допомоги сторони погодили, що оплата Послуг здійснюється Замовником у грошовій одиниці гривні, вартість послуг за даним договором складає суму, яка визначається в Актах приймання-передачі наданих послуг, підписаних Сторонами , які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Отже сторони у Договорі про надання правничої допомоги визначили фіксований гонорар адвоката за надання професійної правової допомоги позивачу - 10 000,00 грн.

На підтвердження розміру заявлених до стягнення витрат на правову допомогу позивач надав Акті №1 прийому-передачі наданих послуг від 30.09.24 (далі - Акт), згідно з яким позивачу адвокатом були надані такі послуги:

- зустріч з Замовником, з`ясування підстав та мети звернення, аналіз документів, наданих Замовником, щодо відносин із ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СТАНКІНПРОМ" (код ЄДРПОУ 40665022);

- вироблення правової позиції та підготовка позовної заяви Замовника до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СТАНКІНПРОМ" (код ЄДРПОУ 40665022) щодо стягнення заборгованості за Договором поставки №30/06-21 від 01.07.2021, підготовка додатків до позовної заяви;

- проведення розрахунку інфляційних втрат, трьох відсотків річних від суми заборгованості боржника ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СТАНКІНПРОМ" (код ЄДРПОУ 40665022);

Колегія суддів зазначає, що факт надання послуг, наведених у зазначеному Акті приймання-передачі , підтверджується матеріалами справи.

Позивачем було сплачено надані адвокатом послуги, що підтверджується платіжними інструкціями від 24.07.2024 на суму 7000,00 грн та від 04.10.2024 на суму 3000,00 грн.

Разом з цим, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (зокрема - чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

Колегія суддів зазначає, що справа №922/2633/24 за рівнем складності не передбачає поглибленого теоретичного дослідження та дослідження великої кількості нормативно-правових актів та доказів. При розгляді справи в суді першої інстанції адвокатом позивача щодо суті спору складено один документ : позовну заяву. Справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, а тому судові засідання не проводились, що не потребувало витрат адвокатом свого часу та зусиль на участь в судових засіданнях.

Отже, враховуючи критерії розумності, співмірності та реальності понесених стороною витрат на правничу допомогу, з огляду на рівень складності даної справи, кількість складених представником позивача процесуальних документів, заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 5 000,00 грн..

Отже заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000" про ухвалення додаткового рішення у справі № 922/2633/24 слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. витрат на правову (правничу допомогу), а в решті заяви - відмовити за необґрунтованістю.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, неповністю дослідив обставини, які мають значення для вирішення питання щодо ухвалення додаткового рішення за заявою позивача та порушив норми процесуального права, а тому дана ухвала підлягає скасуванню із постановленням нового рішення, яким заяву ТОВ "ЛВТ 2000" про розподіл судових витрат задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 5 000,00 витрат на професійну правову (правничу) допомогу.

Керуючись статтями 129, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000" (вх. № 2541Х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 14.10.2024 у справі № 922/2633/24 задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 14.10.2024 у справі № 922/2633/24 скасувати та постановити нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000" про розподіл судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Станкінпром" (61035, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 127, корпус А, офіс 207 ЄДРПОУ 40665022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛВТ 2000" (03067, м. Київ, вул. Виборзька, будинок 78, офіс 313-314, ЄДРПОУ 38448397) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03.12.2024

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.А. Шутенко