Постанова

від 07.11.2024 по справі 521/22531/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/995/24

Справа № 521/22531/14-ц

Головуючий у першій інстанції Мирончук Н.В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 521/22531/14-ц

Номер провадження: 22-ц/813/995/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),

- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»,

- відповідачі - 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Мирончук Н.В. 18 червня 2019 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до суду з вищезазначеним уточненим у подальшому позовом, в якому остаточно просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі - 48 288,95 долара США, що становить - 1 106 453,74 грн.. Також позивач просить стягнути з відповідачів судовий збір.

ТОВ «Кей-Колект» обґрунтовує позовні вимоги тим, що за кредитним договором № 11331668000 від 10.04.2008 року ПАТ «УкрСиббанк» надало ОСОБА_1 кредит у сумі - 38 200,00 доларів США, строком - до 10.04.2015 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, відповідно до умов кредитного договору.

Зазначений кредит був забезпечений порукою ОСОБА_2 , що підтверджується договором поруки від 10.04.2008 року №196345.

У зв`язку з укладенням договору факторингу від 12.12.2011 року, права вимоги за вказаним кредитним договором та договором поруки перейшли від ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кей-Колект».

Позивач вказує, що у порушення умов договорів відповідачі у встановлені строки суму кредиту та інші передбачені договором платежі не сплатили, тому позивач звернувся з даним позовом до суду (Т. 1, а. с.1 - 3, 69 - 70, 208 - 209).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висноків

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18.06.2019 року задоволено у повному обсязі вищевказані позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект».

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі - 48 288,95 долара США, що за офіційним курсом НБУ становить - 1 106 453,74 грн..

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», витрати по оплаті судового збору в розмірі - 3 654,00 грн..

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 у встановлені кредитним договором терміни повернення наданого їй кредиту та сплату відсотків по ньому не здійснила. У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованості за кредитним договором № 11331668000 від 10.04.2008 року (Т. 2, а. с. 30 - 34).

Короткий зміст заяви про перегляд заочного рішення та рішення за результатами розгляду заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд вищевказаного заочного рішення, в якій просив суд скасувати заочне рішення від 18.06.2019 року. Призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (Т. 3, а. с. 4 - 7).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 30.06.2022 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення (Т. 3, а. с. 54 - 57).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.06.2019 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) судом першої інстанції не було застосовано строки позовної давності; 2) судом не було враховано відсутність доказів переходу до нового кредитора права вимоги; 3) судом не було з`ясовано правоздатність позивача здійснювати факторингові операції; 4) суд першої інстанції не врахував доводів відповідача про припинення дії договору поруки, з огляду на приписи ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки було змінено обсяг зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності (Т. 3, а. с. 90 - 92).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.12.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2019 року залишено без руху (Т. 3, а. с. 99 - 99 зворотна сторона).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.12.2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 червня 2019 року (Т. 3, а. с. 112 - 113).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.12.2022 року закінчено підготовку справи до розгляду. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 115 - 115 зворотна сторона).

16.06.2023 року від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, в яких останній вказує, що судом першої інстанції не було враховано те, що обов`язок боржника було виконано за рахунок іпотечного майна. Тому, якщо обов`язок боржника відсутній у зв`язку з його припиненням, у такому випадку виключаються підстави для подвійного стягнення відповідних сум заборгованості за судовим рішенням (Т. 3, а. с. 175).

08.04.2024 року від ТОВ «Кей-Колект» надійшла заява про залишення апеляційної скарги без розгляду (Т. 4, а. с. 40).

Колегія суддів звертає увагу, що вказана заява не містить обґрунтувань залишення апеляційної скарги ОСОБА_2 без розгляду. Крім того, звертає увагу, що відповідно до положень ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд не наділений повноваженнями на залишення апеляційної скарги без розгляду.

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 20.08.2024 року №2518/0/15/-24 суддю ОСОБА_3 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у відставку.

На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.09.2024 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів та призначено до розгляду (Т. 4, а. с. 87 - 87 зворотна сторона).

У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість слухання справи за відсутності інших учасників справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Згідно кредитного договору № 11331668000 від 10.04.2008 року ПАТ «УкрСиббанк» надало ОСОБА_1 кредит в сумі - 38200,00 доларів США, строком - до 10.04.2015 року, зі сплатою процентів за користування кредитом. Відповідно до умов вказаного договору позичальник зобов`язувався повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтентних платежів у розмірі - 710 доларів США (Т. 1, а. с. 6 - 13).

Відповідно до додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11331668000 від 10.04.2008 року, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , сторони домовились, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме - № 11331668000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме - №11331668001. Сторони дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту. Розмір ануїтентного платежу складає - 785 долара США. День сплати ануїтентного платежу 08 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого Позичальник зобов`язаний сплатити ануїтентний платіж. Вказаною додатковою угодою було змінено порядок нарахування процентів за договором (Т. 1, а. с. 20 - 21).

Відповідно до меморіального ордеру №0604763904 від 10.04.2008 року ПАТ «УкрСиббанк» надало ОСОБА_1 суму кредиту відповідно до угоди №11331668000 від 10.04.2008 року в загальному розмірі - 38 200 доларів США (Т. 1, а. с. 41).

Зазначений кредит був забезпечений порукою ОСОБА_2 за договором поруки № 196345 від 10.04.2008 року (Т. 1, а. с. 22 - 23).

Відповідно до умов вказаного договору поруки сторони домовились, що кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя.

Відповідно до договору факторингу №1 від 12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги до боржників (Т. 1, а. с. 35 - 39, 135 - 145)

Відповідно до виписки з Додатку №1 до Договору факторингу №1 від 12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за вищевказаним кредитним договором №11331668001 (Т. 1, а. с. 40).

ТОВ «Кей-Колект» відповідно до листа-вимоги від 09.07.2014 року зверталось до ОСОБА_1 з досудовою вимогою про повернення заборгованості за кредитним договором (Т. 1, а. с. 42).

По справі виникли правовідносини з кредитного договору, договору поруки.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апелянт в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у апелянта відсутні повноваження на представництво інтересів ОСОБА_1 .. З апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції не зверталась, тому з огляду на вказане законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 апеляційним судом не переглядається.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» та стягуючи у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції у повній мірі, апеляційний суд вважає не можливим.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачів відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Колегією суддів встановлено, що на підтвердження укладення кредитних договорів з відповідачем банком було надано суду копію кредитного договору №11331668000 від 10.04.2008 року, додаткову угоду №1 про внесення змін до договору кредиту №11331668000 від 10.04.2008 року, меморіального ордеру №0604763904 від 10.04.2008 року, заявку-анкету позичальника на отримання кредиту.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов`язання за вказаними кредитними договорами позичальником належним чином не виконані.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Посилання апелянта на те, що ТОВ «Кей-Колект» не надано доказів про перехід права вимоги за кредитним договором №11331668000, спростовуються матеріалами справи. В матеріалах справи наявний договір факторингу №1 від 12.12.2011 року, яким ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» право вимоги до боржників (Т. 1, а. с. 35 - 39, 135 - 145). Відповідно до виписки з Додатку №1 до Договору факторингу №1 від 12.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитним договором №11331668001 (Т. 1, а. с. 40).

Крім того, матеріалами справи встановлено, що Банком було виконано вимоги кредитного договору щодо надання кредиту, однак відповідачем вимоги щодо повернення кредиту не було виконано.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідні висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 (справа №14-154цс 18) та від 31.10.2018 (справа №202/4494/16-ц).

Відповідач ОСОБА_1 у встановлені кредитним договором терміни повернення наданого їй кредиту та сплати відсотків по ньому, борг не сплатила, зворотного матеріали справи не містять.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах: від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15, таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до договору поруки №196345 від 10.04.2008 року, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , останній зобов`язувався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед Кредитором, що виникли з кредитного договору №11331668000 від 10.04.2008 року, укладеного між кредитором та боржником, у повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно до п. 2.1 умов вказаного договору поруки сторони домовились, що кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. Під «згодою Поручителя» Сторони розуміють візування Поручителем змін до Основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки Поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення Поручителем додаткової угоди до цього Договору щодо внесення відповідних змін. (Т. 1, а.с. 22 - 23)

Однак, як встановлено матеріалами справи, відповідно до додаткової угоди №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11331668000 від 10.04.2008 року, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , сторони домовились, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11331668000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме №11331668001. Сторони дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту. Розмір ануїтентного платежу складає - 785 доларів США. День сплати ануїтентного платежу 08 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого Позичальник зобов`язаний сплатити ануїтентний платіж. Вказаною додатковою угодою було змінено порядок нарахування процентів за договором (Т. 1, а. с. 20 - 21).

Матеріали справи не містять доказів про погодження з поручителем вищевказаних змін до основного договору кредитування, позивачем на підтвердження вказаних обставин не було надано доказів.

Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

У зобов`язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на нього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Апеляційним судом встановлено, що Банк в односторонньому порядку, без згоди поручителя змінив умови основного договору з боржником, збільшив розмір ануїтентних платежів з 710 дол. США до 785 дол. США, крім того було змінено умови щодо сплати відсотків за кредитом, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, тому порука ОСОБА_2 за договором поруки припинилася відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Матеріали справи не містять доказів того, що поручитель ОСОБА_2 давав згоду на збільшення його відповідальності у зв`язку з підвищенням ануїтентних платежів та зміни відсоткової ставки за кредитним договором.

Тому з огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що порука вважається припиненою на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України. Підстави для покладання відповідальності на ОСОБА_2 відсутні у зв`язку з припиненням поруки.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 ..

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), оприлюдненої в Єдиному державному реєстрі судових рішень 16 березня 2021 року, зазначено, що «визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником). Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту. Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений».

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до останньогоза вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 18 червня 2019 року в частині первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

В решті рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 03 грудня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе