Постанова

від 02.12.2024 по справі 911/363/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/363/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Чуланова Романа Ігоровича

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Третьякової О. О.

від 01.06.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Корсак В. А., Алданова С. О., Євсіков О. О.

від 05.08.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Суми"

до Фізичної особи - підприємця Чуланова Романа Ігоровича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець Омельянюк Олександр Сергійович

про стягнення 450 000,00 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Чуланова Романа Ігоровича про стягнення 450 000,00 грн заборгованості за договором купівлі-продажу від 15.09.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору купівлі-продажу від 15.09.2022, згідно із яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" сплатило Фізичній особі - підприємцю Чуланову Роману Ігоровичу грошові кошти в загальній сумі 450 000,00 грн в якості передоплати за товар. Однак відповідач товар позивачу не передав, з підстав чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" просило суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Чуланова Романа Ігоровича 450 000,00 грн боргу за непоставлений товар.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

15 вересня 2022 року між Фізичною особою-підприємцем Чулановим Романом Ігоровичем (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" (надалі - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу обладнання (надалі Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язався передати обладнання для виробництва паливних гранул згідно з Специфікацію (додаток № 1) (надалі - Товар), а Покупець зобов`язався в порядку та на умовах Договору прийняти та оплатити Товар.

Додатком № 1 до Договору - Специфікацію № 1 від 15.09.2022 сторони визначили Товар до постачання за Договором, а саме: сушарка АДС-300+, яка включає наступне обладнання з технічними характеристиками (калібратор, продуктивність до 600кг/год, 1.5 квт, кількість - 1; сушарка АДС-300, продуктивність до 300кг/год, 3,0 квт, кількість - 1; бункер та шнековий транспортер, продуктивність до 600кг/год, 0,75 квт, кількість - 1; прес гранулюючий ПП-300, продуктивність до 300кг/год, 22 квт, кількість - 1; система охолодження готової продукції, потужність 0,55 квт, кількість - 1; панель управління, кількість - 2. Загальна сума складає 450 000,00 грн, без ПДВ. До комплектації обладнання не входить: вогнетривка цегла, вогнетривка суміш для кладки цегли, кабельна продукція.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору ціна на Товар вказана у специфікаціях, рахунках, видаткових накладних, які є невід`ємною частиною Договору. Загальна сума складає 450 000,00 грн, без ПДВ.

Відповідно до пункту 3.1 Договору розрахунки за Товар здійснюються Покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів в українських гривнях на рахунок Постачальника на підставі виставленого рахунку.

Згідно з пунктом 3.2 Договору умови оплати Товару - попередня оплата в розмірі 50% на підставі рахунку, виставленого Постачальником після підписання Договору.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що інші 50% Покупець сплачує під час відвантаження обладнання на виробничій дільниці Постачальника на підставі листа про готовність обладнання.

Відповідно до пункту 4.1 Договору Товар повинен бути переданий Постачальником протягом 40 робочих днів з дати внесення 50% передоплати. Постачальник передає Покупцю на Товар, що поставляється, наступні документи: видаткову накладну, рахунок-фактуру, інструкцію з обслуговування, технічні паспорти на кожну одиницю обладнання, завірені печаткою Постачальника.

Відповідно до пункту 4.3 Договору приймання Товару по кількості та якості здійснюється на складі Постачальника згідно з інструкцією П-6, П-7, затверджених Держарбітражем, з наступними змінами та доповненнями. При виявленні дефектів Товару або невідповідності якості, виклик представника Постачальника для проведення спільного приймання Товару є обов`язковим.

Покупець зобов`язаний надати Постачальнику відповідно оформлену довіреність, надану на отримання Товару (пункти 4.2, 4.4 Договору).

Згідно з пунктом 6.1 Договору у випадку порушення Договору, сторона несе відповідальність, визначену Договором та (або) чинним законодавством України.

Відповідно до платіжної інструкції від 17.09.2022 № 1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" перерахувало Фізичній особі-підприємцю Чуланову Роману Ігоровичу 225 000,00 грн, призначення платежу: "за обладнання для паливних гранул згідно договору від 15.09.2022 без ПДВ".

Згідно з платіжною інструкцією від 16.11.2022 № 29 Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" перерахувало Фізичній особі-підприємцю Чуланову Роману Ігоровичу 225 000,00 грн, призначення платежу: "за обладнання для паливних гранул згідно договору від 15.09.2022 без ПДВ".

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.06.2023 у справі № 911/363/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Чуланова Романа Ігоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" 450 000,00 грн та судовий збір в сумі 6 750,00 грн.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідач належними, допустимими та достовірними доказами в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України не довів виконання ним обов`язку з поставки оплаченого позивачем товару за Договором, що свідчить про наявність у позивача правових підстав вимагати повернення оплаченої ним суми в розмірі 450 000,00 грн згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, суди попередніх інстанцій, в порушення норм статей 73, 76, 77, 78, 79, 86, 87 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновків Верховного Суду, зроблених у пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, пункті 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 щодо застосування судами стандартів переконливості, достовірності та вірогідності доказів, принципу справедливого судового розгляду без формального підходу.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового рішення.

5. Позиція Верховного Суду

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, Суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 цього Кодексу одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за змістом якої цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Приписами статті 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

У частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, за загальним правилом, у розумінні частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, обов`язок із здійснення оплати товару за договором купівлі-продажу у покупця виникає після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

У той же час, сторони вправі встановити у договорі купівлі-продажу інший строк оплати покупцем товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як зазначалось вище, спір між сторонами виник у зв`язку зі здійсненням позивачем попередньої оплати за Товар за Договором, та невиконанням, як стверджує позивач, відповідачем зобов`язань за Договором щодо поставки відповідного Товару.

За наслідками розгляду справи по суті судом першої інстанції було ухвалено рішення від 01.06.2023, яким позовні вимоги були задоволені, у зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції приймаючи рішення виходив з такого:

- між позивачем та відповідачем було укладено Договір, за умовами якого відповідач зобов`язався передати позивачу Товар, а позивач прийняти та оплатити його;

- враховуючи умову пункту 2.2 Договору та додатку № 1 (специфікація) про те, що ціна Товару за Договором становить 450 000,00 грн, та враховуючи факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів в загальній сумі 450 000,00 грн за Договором в якості оплати Товару, що підтверджується платіжними інструкціями № 1 від 17.09.2022 та № 29 від 16.11.2022, то позивач як Покупець виконав своє зобов`язання перед відповідачем щодо здійснення оплати за Товар;

- у відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав, з огляду на те, що 16.11.2022 відповідач відвантажив позивачу Товар за Договором. На підтвердження факту передачі Товару Постачальником Покупцю відповідач послався на акт приймання-передачі обладнання перевізнику від 16.11.2022, товарно-транспортну накладну від 16.11.2022 № 8, договір на організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 15.11.2022 № 53752260 та лист експедитора від 07.03.2023, копії яких були додані відповідачем до відзиву (т. 1, а.с. 26-33);

- суд першої інстанції зазначив, що в поданому відзиві відповідач зазначив, що оригінали доказів, копії яких додано ним до відзиву, знаходяться у відповідача;

- у зв`язку з наявністю у відповідача сумнівів щодо відповідності поданої відповідачем копії товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8 оригіналу, позивач просив витребувати у відповідача оригінал вказаного документа (т. 1, а.с. 47);

- протокольною ухвалою суду першої інстанції від 23.03.2023 витребувано у відповідача оригінал товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8;

- під час розгляду справи судом першої інстанції було з`ясовано, що в оригіналі у відповідача наявний лист Фізичної особи-підприємця Омельянюка О.С. від 07.03.2023, до якого додавались копія разового договору на організацію перевезення вантажів № 53752260 від 15.11.2022 та копія товарно-транспортної накладної № 8 від 16.11.2022. Саме з цього оригіналу листа Фізичної особи-підприємця Омельянюка О.С. від 07.03.2023 та доданих до нього копії разового договору № 53752260 від 15.11.2022 та копії товарно-транспортної накладної №8 від 16.11.2022 відповідач виготовив копії, які були додані ним до відзиву на позовну заяву; самого оригіналу разового договору № 53752260 від 15.11.2022 та оригіналу товарно-транспортної накладної № 8 від 16.11.2022, з яких виготовлені відповідачем копії для суду, у відповідача немає.

- вказаний, як стверджував відповідач, оригінальний примірник товарно-транспортної накладної № 8 від 16.11.2022 відповідач надав суду першої інстанції для огляду в ході розгляду справи. При огляді наданого відповідачем доказу судом першої інстанції встановлено, що наданий відповідачем примірник документа на двох аркушах не є оригіналом товарно-транспортної накладної № 8 від 16.11.2022, а є кольоровою копією на двох окремих аркушах, при чому на копії в нижній кутовій частині міститься оригінальна печатка позивача та підпис директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Суми";

- суд першої інстанції зазначив, що у відповідача немає оригіналу разового договору № 53752260 від 15.11.2022 та оригіналу товарно-транспортної накладної № 8 від 16.11.2022, а тому в силу вимог частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України та статті 77 Господарського процесуального кодексу України надані відповідачем у справу копії разового договору № 53752260 від 15.11.2022 та копії товарно-транспортної накладної № 8 від 16.11.2022 є недопустимими доказами і не можуть братись судом до уваги;

- лист Фізичної особи-підприємця Омельянюка О.С. від 07.03.2023 (т. 1, а.с. 30), на який посилається відповідач і у якому Фізична особа-підприємець Омельянюка О.С. повідомляє про відомі йому обставини перевезення товару, за своєю суттю є повідомленням свідка про відомі йому обставини, які мають значення для справи. На підставі показань Фізичної особи-підприємця Омельянюка О.С. у листі від 07.03.2023 відповідно до частини 2 статті 87 та статті 77 Господарського процесуального кодексу України не можуть встановлюватись обставини прийому-передачі товару відповідачем позивачу за Договором, які підлягають відображенню у відповідних документах - видатковій накладній, довіреності тощо;

- наданий відповідачем акт приймання-передачі обладнання перевізнику від 16.11.2022 був складений між відповідачем та водієм ОСОБА_1 , а позивач у цьому акті в якості отримувача товару не значиться, опис майна у цьому акті не співпадає з описом додатку № 1 (специфікації) до Договору, а тому даний акт від 16.11.2022 не є доказом прийому-передачі товару відповідачем позивачу за Договором;

- посилання відповідача на здійснення позивачем 16.11.2022 повної оплати вартості Товару як на доказ того, що поставка Товару відбулась 16.11.2022, і що позивач таким чином сплатив 16.11.2022 відповідачу 50% вартості Товару на умовах післяплати, суд першої інстанції вважав непереконливими, оскільки в платіжній інструкції № 1 від 17.09.2022 та в платіжній інструкції № 29 від 16.11.2022 зазначено одне і те саме призначення платежу: "за обладнання для паливних гранул згідно договору від 15.09.2022 без ПДВ". Із цього призначення платежу не можна зробити висновок про те, чи здійснення позивачем 16.11.2022 повної оплати вартості Товару було післяплатою чи попередньою оплатою Товару, а інших доказів передачі Товару позивачу відповідачем не надано (зокрема, лист про готовність обладнання, видаткову накладну, довіреність на отримання товару, складання яких було передбачено пунктами 3.3, 4.1 та 4.2 Договору);

- отже частина наданих відповідачем у справу доказів є недопустимими, а інша частина наданих відповідачем доказів не доводить факт передачі відповідачем позивачу товару вартістю 450 000,00 грн відповідно до умов Договору;

- оскільки позивачем доведені позовні вимоги, а відповідачем не спростовано доводів позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та ухвалив постанову 05.08.2024, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Приймаючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- оскільки з наявних у справі доказів і доводів відповідача вбачається отримання ним документів від Фізичної особи-підприємця Омельянюка О.С., а також з огляду на можливість впливу рішення суду у цій справі на права або обов`язки зазначеної особи, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне здійснити залучення його третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, запропонувавши надати свої пояснення щодо обставин перевезення товару згідно з документами, на які посилається відповідач. Так, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 залучено до участі у справі № 911/363/23 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фізичну особу-підприємця Омельянюка Олександра Сергійовича (т. 1, а.с. 184-185);

- третя особа - Фізична особа-підприємець Омельянюк О.С. подав відзив на апеляційну скаргу, до якого долучено додаткові докази, а саме: документ про оплату послуг перевезення - копія платежу № 33 від 17.11.2022 та скріншоти переписки месенджера з Прохоренковим С.В. (т. 1, а.с. 195-202). Крім того, у відзиві в переліку додатків вказано, що до нього також додано копію заяви водія ОСОБА_1 , який здійснював перевезення, однак цієї заяви у вказаних додатках до відзиву не виявилось, про що складено акт від 19.01.2024 №911/363/23/09.1-26/34/24. Протокольною ухвалою суду апеляційної інстанції від 11.03.2024 відзив третьої особи залучено до справи (т. 2, а.с. 16-18);

- третя особа в судових засіданнях суду апеляційної інстанції надала пояснення про те, що його водієм за замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" 16.11.2022 було здійснено перевезення вантажу за договором № 53752260 від 15.11.2022 (надалі - Договір перевезення), який укладався шляхом надсилання в месенджері Viber, підписаного договору кожною із сторін з наступним його надісланням поштою оригінального примірника. Також договір був підписаний за допомогою програмного забезпечення M.E.Doc. За виконані роботи Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" розрахувалось в повному обсязі;

- щодо товарно-транспортної накладної № 8 від 16.11.2022 третя особа повідомила, що вона була надана позивачем у копії з проставленням підпису директора та печатки товариства. Оригінал вказаного документа у нього відсутній;

- колегія суддів суду апеляційної інстанції, оглянувши в судовому засіданні товарно-транспортну накладну № 8 від 16.11.2022, що надавалась в суді першої інстанції, встановила, що зазначений доказ є кольоровою копією документа на двох окремих аркушах, на якому містяться підписи директора та печатка Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Суми";

- у розділі "Відомості про вантаж" стовпця 2 "Найменування вантажу" товарно-транспортної накладної № 8 від 16.11.2022 міститься запис: "Обладнання для виготовлення пелет", а в стовпці 5 "Загальна сума без ПДВ" - 400 000,00 грн. Водночас, згідно з Договором Постачальник зобов`язався передати обладнання для виробництва паливних гранул загальною вартістю 450 000,00 грн без ПДВ. Доказів того, що між сторонами узгоджувалась можливість передання Товару партіями (частинами) або вносились зміни в Договір щодо ціни Товару, до матеріалів справи не надано;

- в наявному у справі Договорі перевезення містяться відомості про перевезення "обладнання" без будь-якої ідентифікації як такого, що придбавався позивачем за Договором;

- представлені до справи докази перевезення третьою особою обладнання не можуть бути визнані належними та допустимими доказами в підтвердження факту реальності здійснення господарської операції з відвантаження (поставки) відповідачем товару позивачу саме в межах Договору, оскільки з урахуванням ціни предмета Договору та відсутності в перевізних документах ідентифікуючих даних обладнання відповідно до специфікації (додаток № 1 до Договору) наведені докази не є тими, що переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення постачання Товару за Договором;

- відносно посилань апелянта на акт приймання-передачі обладнання перевізнику від 16.11.2022 суд апеляційної інстанції погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою цьому доказу, а саме те, що він був складений між відповідачем та водієм ОСОБА_1 , позивач у цьому акті в якості отримувача товару не значиться, опис майна у акті не співпадає з описом додатку № 1 (специфікації) до Договору. Тому даний акт від 16.11.2022 не є доказом прийому-передачі Товару відповідачем позивачу за Договором;

- посилання відповідача на здійснення позивачем 16.11.2022 повної оплати вартості товару як на доказ його поставки, судом апеляційної інстанції відхилено, оскільки такі дії позивача не є беззаперечним доказом отримання ним товару;

- суд апеляційної інстанції звернув увагу відповідача на те, що у випадку якщо сторона вважає неправомірним утримання позивачем поставленого іншого позадоговірного майна, то вона не позбавлена права на звернення до суду з позовом про його повернення або стягнення відповідних коштів;

- беручи до уваги те, що відповідач належними, допустимими та достовірними доказами в порядку статті 74 Господарського процесуального кодексу України не довів виконання ним обов`язку з поставки оплаченого позивачем Товару за Договором, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача правових підстав вимагати повернення оплаченої ним суми в розмірі 450 000,00 грн згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 визначено, що оцінюючи обсяг повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, об`єднана палата касаційного господарського суду, дійшла висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції.

Отже, оцінюючи висновки оскаржуваних судових рішень, у контексті доводів та мотивів касаційної скарги, Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили відповідні судові рішення з порушенням норм процесуального права, з огляду на таке.

У постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з усталеною позицією Верховного Суду визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статті 78 Господарського процесуального кодексу України).

Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20, на які посилається скаржник).

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах «Дюлоранс проти Франції», «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»). Водночас принцип jura novit curia («суд знає закон») зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам в повній мірі не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи, причиною виникнення даного спору стало питання щодо наявності/відсутності виконання Постачальником зобов`язання щодо передачі Покупцю Товару за Договором, та, як наслідок, наявності/відсутності підстав для стягнення з Постачальника на користь Покупця грошових коштів.

Як зазначалось вище, суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що частина наданих відповідачем у справу доказів є недопустимими, а інша частина наданих відповідачем доказів не доводить факт передачі відповідачем позивачу товару вартістю 450 000,00 грн відповідно до умов Договору.

Такий висновок зроблено, у тому числі, на підставі того, що докази, надані відповідачем, зокрема, копія Договору перевезення та копія товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8 є недопустимими доказами і не можуть братись судом до уваги, з огляду на приписи частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає про помилковість такого висновку суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1 - 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Поряд з тим, в силу положень частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Тлумачення статті 91 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, при зверненні до суду першої інстанції з відзивом на позовну заяву відповідач надав, зокрема, копію Договору перевезення та копію товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8 (т. 1, а.с. 26-33).

При цьому, у оскаржуваному рішення суду першої інстанції зазначено про те, що в поданому відзиві відповідач зазначив, що оригінали доказів, копії яких додано ним до відзиву, знаходяться у відповідача.

У зв`язку з наявністю у позивача сумнівів щодо відповідності поданої відповідачем копії товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8 оригіналу, позивач просив витребувати у відповідача оригінал вказаного документа (т. 1, а.с. 47)

Протокольною ухвалою суду першої інстанції від 23.03.2023 витребувано у відповідача оригінал товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8 (т. 1, а.с. 49-51).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві зазначав про те, що: «Оригінали доказів, копії яких надані до відзиву, знаходяться у позивача».

З огляду на те, що відповідач зазначив про наявність в іншої особи оригіналів письмових документів, у суду першої інстанції були відсутні підстави застосовувати до відповідача наслідки неподання для огляду оригіналу письмового доказу, у розумінні положень частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, та, як наслідок, були відсутні підстави не брати відповідний доказ (копію товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8) до уваги.

Суд також зауважує, що ні позивач, ні суд першої інстанції не ставили під сумнів відповідність копії Договору перевезення оригіналу, та судом першої інстанції такий доказ не витребовувався, тому у суду першої інстанції взагалі були відсутні підстави застосовувати до відповідача наслідки неподання для огляду оригіналу письмового доказу (Договору перевезення), у розумінні положень частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, та, як наслідок, були відсутні підстави не брати відповідний доказ до уваги.

Суд апеляційної інстанції про вказане процесуальне порушення суду першої інстанції не зазначив.

При цьому оскаржувана постанова свідчить про взаємосуперечливість висновків суду апеляційної інстанції, з огляду на зазначення про прийняття рішення суду першої інстанції у відповідності до вимог чинного законодавства, у тому числі щодо застосування положення частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України про не взяття до уваги певних доказів (копія Договору перевезення та копія товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8), та одночасного взяття до уваги судом апеляційної інстанції відповідних доказів.

До того ж надаючи оцінку товарно-транспортній накладній від 16.11.2022 № 8 та зазначаючи про те, що відомості у ній (вантаж, вартість вантажу) не узгоджуються з умовами Договору, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив порядок оформлення товарно-транспортних документів.

Так, відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (надалі - Правила), вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни; замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Згідно з пунктом 10.1 Правил перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Пунктом 11.1 Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Відповідно до пункту 11.3, 11.5 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом. У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив та не надав оцінку товарно-транспортній накладній від 16.11.2022 № 8, з урахуванням Договору перевезення та Правил, зокрема, тому, яка особа є замовник перевезення, вантажоотримувачем, яка особа є оформлювачем документів на перевезення вантажів.

Також суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача про те, що копія товарно-транспортної накладної від 16.11.2022 № 8 була засвідчена підписом керівника позивача - Прохоренкова С.В. (в оригіналі) та печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" (в оригіналі), та те, що вказаний доказ підтверджує факт передачі перевізнику обладнання саме за Договором, за відсутності інших договірних відносин між позивачем та відповідачем.

Суд також зазначає про передчасність висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності в перевізних документах ідентифікуючих даних обладнання відповідно до специфікації (додаток № 1 до Договору), оскільки такі висновки зроблені без належного дослідження та оцінки відповідних доказів, зокрема, акта приймання-передачі обладнання перевізнику від 16.11.2022, та доводів відповідача про те, що вказаний доказ підтверджує здійснення господарської операції - факт відвантаження обладнання за Договором (передача його перевізнику).

Так, як зазначено судами опис майна у вказаному акті не співпадає з описом додатку № 1 (специфікації) до Договору, тому даний акт від 16.11.2022 не є доказом прийому-передачі Товару відповідачем позивачу за Договором.

Однак поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що у вказаному акті від 16.11.2022 наведено перелік основних вузлів і агрегатів, що передаються до перевезення, зокрема: сушка АДС-300 (пункти 11-17) у кількості 1 шт., охолоджувач у кількості 1 шт., панель управління у кількості 2 шт., що узгоджується з найменуванням обладнання (сушарка АДС-300+), що визначено у специфікації № 1 від 15.09.2022 (додаток № 1 до Договору) (т. 1, а.с. 10, 28-29).

Крім того, за змістом частин 1 та 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частиною 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до частин 1-3 статті 166 Господарського процесуального кодексу України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.

У даній справі ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не досліджував питання чи позивач у суді першої інстанції висловлював незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача на позов, зокрема, чи заперечував позивач обставини надання третьою особою послуг за Договором перевезення, чи заперечував позивач обставини (доводи відповідача) того, що під час відвантаження обладнання був присутній директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко Суми" Прохоренко С.В., який контролював процес відвантаження та передачу перевізнику обладнання, про що свідчить його підпис на товарно-транспортній накладній. Та чи не був позивач позбавлений права заперечувати проти таких обставин під час розгляду справи по суті, у розумінні приписів стетей 165, 166 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частина 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

У порушення зазначених приписів суд апеляційної інстанції взагалі не надав будь-якої оцінки доводам відповідача та третьої особи щодо обставин оплати позивачем послуг, наданих за Договором перевезення, з посиланням на відповідні докази - витяг з інтеренет-банкінгу (т. 1, а.с. 202), які, з урахуванням стандарту "вірогідності" підтверджують здійснення відвантаження обладнання за Договором (передача його перевізнику та, як наслідок, Покупцю).

Крім того, стаття 3 Цивільного кодексу України регулює загальні засади цивільного законодавства.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі 450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98).

Вирішуючи спір у даній справі суд першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою процесуальну поведінку позивача, не дослідивши, чи відповідає вона доктрині "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки).

За наведених обставин у Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у цій справі в розумінні положень статей 86 і 236 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене Суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, зокрема, про застосування судами першої та апеляційної інстанцій приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, та про порушення судами першої та апеляційної інстанцій, у тому числі, зазначеної норми процесуального закону щодо застосування стандарту доказування "вірогідність доказів".

Суд зазначає, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому, дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Враховуючи, що аргументи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Чуланова Романа Ігоровича задовольнити частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України), розподіл судових витрат Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Чуланова Романа Ігоровича задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 у справі № 911/363/23 скасувати.

3. Справу № 911/363/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді І.Д. Кондратова

В.І. Студенець