Ухвала

від 03.12.2024 по справі 902/1589/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/1589/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Колісник Б. О., Хитрук І. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Чорноземи Поділля"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Олексюк Г. Є., Павлюк І. Ю.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Чорноземи Поділля"

до Теплицької селищної ради та Фермерського господарства "Агро-Шоді",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 ,

про визнання додаткової угоди укладеною, визнання недійсними земельних торгів та договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року Фермерське господарство "Чорноземи Поділля" (далі - ФГ "Чорноземи Поділля") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Теплицької селищної ради та Фермерського господарства "Агро-Шоді" (далі - ФГ "Агро-Шоді") про (1) визнання укладеною в редакції позивача (наведеній в прохальній частині позову) додаткової угоди до договору оренди землі від 17.07.2015 № 1-88, об`єктом оренди за яким є земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 11,3637 га, кадастровий номер 0523787000:03:000:0244; (2) визнання недійсними результатів земельних торгів № LRE001-UA-20231016-59223 з продажу права оренди вказаної земельної ділянки, проведених 20.11.2023 та оформлених протоколом про земельні торги; (3) визнання недійсним договору оренди землі від 30.11.2023, укладеного між Теплицькою селищною радою та ФГ "Агро-Шоді", щодо спірної земельної ділянки.

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що 17.07.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницької області (далі - ГУ Держгеокадастру, наразі розпорядником спірної земельної ділянки є Теплицька селищна рада) та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 1-88 (далі - договір оренди землі від 17.07.2015). У подальшому ОСОБА_1 створено ФГ "Чорноземи Поділля", яке в силу вимог Закону України "Про фермерське господарство", набуло прав та обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі від 17.07.2015. Упродовж строку дії цього договору оренди землі ОСОБА_1 належним чином виконувала свої зобов`язання за ним, зокрема, вчасно сплачувала орендну плату та використовувала земельну ділянку за цільовим призначенням; до закінчення строку дії вказаного договору звернулася до орендодавця із листом-повідомленням разом з проєктом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Водночас Теплицька селищна рада направила позивачеві відмову в поновленні договору оренди від 17.07.2015 з порушенням строку, встановленого статтею 33 Закону України "Про оренду землі", та передала спірну земельну ділянку в оренду ФГ "Агро-Шоді". Наведене, на думку позивача, свідчить про порушення його переважного права на поновлення договору оренди землі від 17.07.2015.

ФГ "Агро-Шоді" у відзиві на позов проти його задоволення заперечило, посилаючись, зокрема, на те, що спірну земельну ділянку ним отримано за результатами земельних торгів з дотриманням приписів чинного законодавства.

Теплицька селищна рада також заперечила проти позову, наголошуючи, зокрема, на тому, що вона діяла у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог закону.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.05.2024 (суддя Нешик О. С.) позов задоволено частково. Визнано укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 17.07.2015 та викладено її зміст у резолютивній частині судового рішення. Визнано недійсним договір оренди землі від 30.11.2023, укладений між Теплицькою селищною радою та ФГ "Агро-Шоді". Відмовлено в задоволенні позову в частині визнання недійсними результатів земельних торгів № LRE001-UA-20231016-59223 з продажу права оренди спірної земельної ділянки, проведених 20.11.2023 та оформлених протоколом про земельні торги.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що орендар своєчасно та з дотриманням вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі" звернувся до орендодавця з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі, однак відповідь на вказаний лист Теплицька селищна рада надіслала більше як через місяць після закінчення строку дії договору оренди землі від 17.07.2015; обставин неналежного виконання орендарем зобов`язань за таким договором орендодавець не довів. Отже, як зазначив суд, в силу приписів частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі від 17.07.2015 є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах.

Водночас оскільки оспорюваний договір оренди землі від 30.11.2023 укладено під час дії договору оренди землі від 17.07.2015 та він стосується однієї тієї ж самої земельної ділянки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 30.11.2023 згідно з положеннями статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Поза тим, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсними земельних торгів не є належним та ефективним способом захисту, а тому не підлягає задоволенню.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Олексюк Г. Є., Павлюк І. Ю.) рішення Господарського суду Вінницької області від 28.05.2024 у цій справі в частині задоволення позову про визнання додаткової угоди укладеною, визнання недійсним договору оренди землі скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові в означеній частині відмовлено. В решті (щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсними земельних торгів) рішення суду першої інстанції залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції установив, що до орендодавця із заявою про поновлення дії договору оренди землі від 17.07.2015 та проєктом додаткової угоди до нього зверталася саме ОСОБА_1 , а не ФГ "Чорноземи Поділля", і їй було відмовлено Теплицькою селищною радою в поновленні спірного договору на новий строк (рішення Теплицької селищної ради від 11.08.2023 № 1145). Також суд установив, що ФГ "Чорноземи Поділля" не зареєструвало право оренди на спірну земельну ділянку; саме фізична особа ОСОБА_1 як орендар, а не позивач - ФГ "Чорноземи Поділля", сплачувала орендну плату за спірну земельну ділянку, що підтверджується відповідними квитанціями та листом ГУ ДПС у Вінницькій області від 25.03.2024.

За таких встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведення обставин порушення прав чи законних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції, ФГ "Чорноземи Поділля" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024, в якій просило її скасувати, а рішення Господарського суду Вінницької області від 28.09.2024 у цій справі залишити в силі.

Підставою подання касаційної скарги скаржник визначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21 щодо моменту виникнення речових прав, в т.ч. права оренди, на нерухоме майно; у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 400/1730/19, від 08.07.2021 у справі № 120/3966/19-а, від 27.01.2022 у справі № 808/2838/17 щодо належного платника з виконання обов`язку зі сплати орендної плати; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц щодо наявності порушеного права на поновлення договору оренди у разі, якщо з відповідним клопотанням про його поновлення звернувся громадянин, а не фермерського господарства, яке ним створене.

Від ФГ "Агро-Шоді" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти її доводів заперечив, просив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою позивача за неподібністю правовідносин у цій справі та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, та відмовити у задоволенні касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції.

Від ФГ "Чорноземи Поділля" надійшли додаткові пояснення у справі.

Від ФГ "Агро-Шоді" надійшли додаткові пояснення у справі, в яких фермерське господарство звертає увагу на те, що він використовує спірну земельну ділянку та провів осінньо-польові роботи на ній. Також від ФГ "Агро-Шоді" надійшло клопотання про долучення доказів.

Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції установив та це підтверджено матеріалами справи, що 17.07.2015 між ГУ Держгеокадастру (орендодавець) та гр. ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі № 1-88, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель запасу на території Степанівської сільської ради (за межами населеного пункту) Теплицького району Вінницької області.

Відповідно до пункту 2 цього договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 11,3637 га, з них: 10,0000 га - рілля, 1,3637 га - пасовища, кадастровий номер 0523787000:03:000:0244.

Згідно з пунктом 8 вказаного договору його укладено на 7 (сім) років із моменту укладання. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Дата закінчення терміну договору 16.07.2022.

За змістом пунктів 5, 9, 10 договору оренди землі від 17.07.2015 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 261 943,00 грн; рілля - 258 138,00 грн, пасовища - 3805,00 грн; орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4 % для ріллі від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 10325,52 грн за 1 рік; в розмірі 12 % для пасовища від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (3805,00 грн), що становить 456,60 грн за 1 рік. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації.

Відповідно до пунктів до 14, 19 названого договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства; об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди (пункт 44 договору оренди землі від 17.07.2015).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди ОСОБА_1 за договором оренди землі від 17.07.2015 зареєстровано 14.08.2015.

30.11.2017 фізичною особою ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію ФГ "Чорноземи Поділля".

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11.06.2021 проведено державну реєстрацію права комунальної власності за Теплицькою селищною радою на земельну ділянку площею 11,3637 га, кадастровий номер 0523787000:03:000:0244.

Суд апеляційної інстанції також установив, що фізична особа ОСОБА_1 звернулася до Теплицької селищної ради з листом-повідомленням від 08.05.2023, в якому просила поновити договір оренди землі від 17.07.2015 на новий строк (7 років) відповідно до умов, визначених додатковою угодою. До листа додала проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 17.07.2015 (Теплицькою селищною радою отримано 12.05.2023).

У відповідь на вказаний лист Теплицька селищна рада у листі від 21.08.2023 № 1629 повідомила про відмову в поновленні договору землі від 17.07.2015, зазначивши, що 11.08.2023 на 34 сесії Теплицької селищної ради 8 скликання прийнято рішення "Про відмову гр. ОСОБА_1 в укладенні договору оренди землі на новий строк".

За результатами земельних торгів № LRE001-UA-20231016-59223 з продажу права оренди земельної ділянки площею 11,3637 га, кадастровий номер 0523787000:03:000:0244, проведених 20.11.2023, між Теплицькою селищною радою та ФГ "Агро-Шоді" укладено договір оренди землі від 30.11.2023.

За умовами цього договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02) загальною площею 11,3637 га (в т.ч. рілля - 10,0000 га, пасовища - 1,3637 га), кадастровий номер 0523787000:03:000:0244, розташовану на території Теплицької селищної ради за межами населеного пункту с. Карабелівка Гайсинського району Вінницької області. Договір укладено на 10 років, який обчислюється від дати укладення цього договору.

07.12.2023 за ФГ "Агро-Шоді" зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 11,3637 га, кадастровий номер 0523787000:03:000:0244.

Предметом позову у цій справі є вимоги ФГ "Чорноземи Поділля" до Теплицької селищної ради та ФГ "Агро-Шоді" про визнання укладеною в редакції позивача додаткової угоди до договору оренди землі від 17.07.2015 щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 11,3637 га, кадастровий номер 0523787000:03:000:0244; визнання недійсними результатів земельних торгів № LRE001-UA-20231016-59223 з продажу права оренди цієї земельної ділянки, проведених 20.11.2023 та оформлених протоколом про земельні торги; визнання недійсним договору оренди землі від 30.11.2023, укладеного між Теплицькою селищною радою та ФГ "Агро-Шоді", щодо спірної земельної ділянки.

Здійснюючи апеляційний розгляд справи, суд апеляційної інстанції урахував, зокрема, положення статей 1, 4, 13, 19, 31, 33 Закону України "Про оренду землі" та його розділу ХІ "Перехідні положення" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019, статей 1, 81, 12, 19, 20 Закону України "Про фермерське господарство", статті 126 Земельного кодексу України, дослідив обставини справи і наявні у ній докази та відмовив у позові. В основу постанови про відмову в позові покладено висновки апеляційного господарського суду про недоведення у наведеному випадку обставин порушення прав чи законних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Зокрема, апеляційний господарський суд установив та це підтверджено матеріалами справи, що до орендодавця із заявою про поновлення дії договору оренди землі від 17.07.2015 та проєктом додаткової угоди до нього зверталася саме ОСОБА_1 , а не ФГ "Чорноземи Поділля" (позивач у справі), і ОСОБА_1 було відмовлено Теплицькою селищною радою в поновленні спірного договору на новий строк. Натомість у силу положень Закону України "Про фермерське господарство" після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19).

Усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Отже, у разі створення фермерського господарства, що має місце у наведеному випадку ( ОСОБА_1 створено та зареєстровано ФГ "Чорноземи Поділля") саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому саме воно має право звертатися до орендодавця з заявою про поновлення договору оренди землі.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.

Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (за позовом товариства до селищної ради про визнання протиправним і скасування рішення виконкому селищної ради про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі), від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21 (за позовом фізичної особи до територіальної громади в особі міської ради про визнання права власності в порядку спадкування), які, за твердженням скаржника, не були враховані апеляційним господарським судом, Верховний Суд їх відхиляє, оскільки вказані скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, за інших обставин, встановлених у справі, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення. Крім того, суб`єктний склад, предмет, підстави позовів, а також нормативно-правове регулювання у справі, що розглядається, та у наведених справах, не є подібними.

Висновки у наведених скаржником справах та у цій справі, в якій подано касаційну скаргу не можуть вважатися у наведеному випадку подібними через те, що такі висновки у вказаних справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень, при цьому не ураховані викладені в рішеннях правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин. До того ж, відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив не тільки виключно з обставин непроведення позивачем державної реєстрації права оренди за спірним договором.

Водночас суд апеляційної інстанції у оскарженій постанові у справі врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, а незгода скаржника із застосуванням/тлумаченням таких висновків не охоплюється підставою касаційного оскарження, передбаченою у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 (за позовом селянського (фермерського) господарства до ГУ Держгеокадастру про визнання права постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі за державним актом на право постійного користування землею на підставі розпорядження райради, визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру про припинення права користування земельною ділянкою), від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (за позовом фізичної особи до ГУ Держземагентства, райдержадміністрації, райради, фізичних осіб про визнання протиправним і скасування рішення райради про припинення права користування земельними ділянками для ведення фермерських господарств; визнання протиправним і скасування розпорядження райдержадміністрації про передачу фізичним особам у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства; визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих фізичним особам на підставі цих розпоряджень; визнання протиправним і скасування наказу ГУ Держземагентства про надання фізичній особі в оренду для ведення фермерського господарства; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного ГУ Держземагентства з фізичною особою), оскільки аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішень, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним наведених скаржником постановах Верховного Суду.

У справі № 922/989/18 Верховним Судом вирішувалася виключна правова проблема щодо визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я фізичної особи як засновника фермерського господарства, а також припинення такого права у разі смерті засновника.

У справі № 615/2197/15-ц Верховний Суд виходив, зокрема, із того, що оскільки позов ОСОБА_2 заявив як фізична особа, разом із тим на час звернення з позовом та розгляду справи права на предмет позову належали не йому, а юридичній особі ФГ "Шана", яке не зверталося до суду з позовом, то суди неправильно застосували як норми Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", так і Закону України "Про фермерське господарство" та вимоги Цивільного процесуального кодексу України, не врахували зазначених вимог і зробили помилковий висновок про порушення прав саме фізичної особи ОСОБА_2 , тоді як у даних правовідносинах лише ФГ "Шана" може ставити вимоги про порушення його прав як постійного землекористувача.

Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, виходив зі змісту саме тих правовідносин, що виникли в ній, з конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, та його висновки не суперечать висновкам Верховного Суду у наведених скаржником постановах, а навпаки їм відповідають.

Щодо посилань скаржника на постанови Верховного Суду від 18.06.2021 № 400/1730/19, від 08.07.2021 у справі № 120/3966/19-а, від 27.01.2022 у справі № 808/2838/17 щодо належного платника з виконання обов`язку зі сплати орендної плати, колегія суддів зазначає, що інші висновки суду апеляційної інстанції, зокрема й щодо сплати орендної плати ОСОБА_1 , а не фермерським господарством, не були виключно єдиною підставою, покладеною в основу оскарженої у справі постанови про відмову в позові, про що вже зазначалося вище.

Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Зважаючи на викладене, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ "Чорноземи Поділля" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 у справі № 902/1589/23.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Чорноземи Поділля" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 у справі № 902/1589/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак