Постанова

від 23.10.2024 по справі 545/1096/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 545/1096/20

провадження № 61-2215св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області),

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Путрі О. Г., та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Прядкіної О. В., Обідіної О. І., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ змінено назву - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) звернувся з позовом до Головного управління (далі - ГУ) Держгеокадастру у Полтавській області,

ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права власностіі повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказував, що за результатами проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, внесеного

18 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою

статті 364 Кримінального кодексу України, установлено, що на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів у приватну власність передані земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва. Разом з тим, такі земельні ділянки розташовані в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, тому не можуть передаватися у приватну власність, використовуватися для садівництва, городництва та будівництва.

12 січня 2017 року ГУ Держгеокадастру в Полтавській області прийняло

наказ № 323-СГ «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надало у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташовану на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

За змістом інформаційної довідки від 11 березня 2020 року № 203730248

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21 березня

2017 року внесено запис № 22434693 про реєстрацію об`єкта нерухомого

майна № 120513838553240, а саме земельної ділянки з кадастровим

номером 5324081900:00:001:0048 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

14 грудня 2018 року в межах кримінального провадження призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 4 вересня 2019 року виготовлено

висновок № 29639/18-41/241038-24272/19-41, що підтверджує розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 в заплаві річки Коломак. Також експертизами встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави та обґрунтовував звернення тим, що повноваження захищати права держави у відповідних правовідносинах віднесені до компетенції органів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке є відповідачем у справі. Вказані обставини, на думку прокурора, є підставою для представництва ним інтересів держави як самостійним позивачем.

За таких обставин просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 12 січня 2017 року № 323-СГ про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048

площею 0,12 га, цільовим призначенням якої є ведення індивідуального садівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населених пунктів;

- припинити право приватної власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21 березня 2017 року за № 19609064;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня

2021 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 12 січня 2017 року № 323-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва».

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 площею 0,12 га, цільовим призначенням якої є ведення індивідуального садівництва, розташовану на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області

за межами населених пунктів, відомості про державну реєстрацію права власності на яку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

21 березня 2017 року за № 19609064.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, відноситься до земель водного фонду України, передача якої у приватну власність суперечить приписам статті 80 Водного кодексу (далі - ВК) України, тому суд дійшов висновку про незаконність та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 12 січня

2017 року № 323-СГ.

Місцевий суд врахував, що ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства та в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мала б знати про те, що виділена їй земельна ділянка має ознаки земель водного фонду. За таких обставин суд дійшов висновку, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку у власність держави не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантованим

у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня

2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо початку перебігу позовної давності, викладених у подібних правовідносинах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року

у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), від 5 червня 2018 року

у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15?ц (провадження № 14?252цс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14?460цс18), постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 3 квітня 2018 року у справі № 914/758/17, від 15 травня 2018 року у справі № 922/2058/17, та постановах Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 22 квітня 2015 року

у справі № 916/2122/13, від 13 травня 2015 року у справі № 903/543/14, від 1 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо підстав представництва прокурором інтересів держави, викладених:

- Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року

у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), за якою «якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу»;

- у постанові Верховного Суду від 7 вересня 2020 року у справі № 914/468/19, про те, що у випадку встановлення судом процесуального випадку, за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та ж сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору як такого;

- в постановах Верховного Суду від 7 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17,

від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 23 вересня 2018 року

у справі № 924/1237/17, від 6 лютого 2019 року у справі № 927/246/18 про те, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести

(а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2021 року у справі № 910/21377/17, про те, що саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Колегія суддів у вказаній справі врахувала висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Позиція інших учасників справи

У травні 2022 року керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказував про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року

у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), від 5 червня 2018 року

у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15?ц (провадження № 14?252цс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14?460цс18), від 26 червня 2019 року

у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19);

- Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012,

від 3 квітня 2018 року у справі № 914/758/17, від 15 травня 2018 року

у справі № 922/2058/17, від 7 вересня 2020 року у справі № 914/468/19,

від 7 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17,від 23 жовтня 2018 року

у справі № 926/03/18, від 23 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17,

від 6 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 серпня 2021 року

у справі № 910/21377/17;

- Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14,

від 25 березня 2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 22 квітня 2015 року

у справі № 916/2122/13, від 13 травня 2015 року у справі № 903/543/14, від 1 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 (пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 12 січня 2017 року ГУ Держгеокадастру в Полтавській області прийняло наказ № 323-СГ «Про затвердження технічної документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надало у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва, розташовану на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зі змісту інформаційної довідки від 11 березня 2020 року № 203730248 суди встановили, що 21 березня 2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 22434693 про реєстрацію об`єкта нерухомого

майна № 120513838553240, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, розташованої на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Зі змісту листа Полтавського обласного управління водних ресурсів за № 01-2/583 від 13 травня 2017 року та схеми розміщення земельних ділянок згідно Публічної кадастрової карти України суди встановили, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером № 5324081900:00:001:0048 розміщена за межами території селища Лісок міста Полтави в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області виготовлена документація «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави річки Коломак за матеріалами «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», за якою земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 знаходиться між розрахунковими створами № 7 і № 8 в правобережній заплаві річки Коломак.

Також суди встановили, що 14 грудня 2018 року в межах кримінального провадження призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення яких 4 вересня 2019 року виготовлено висновок № 29639/18-41/241038-24272/19-41, що підтверджує розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 в заплаві річки Коломак. Крім того, висновок підтверджує, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою і землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї суд, дійшов таких висновків.

Щодо позовних вимог першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року

у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) вказано, що: «в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду

у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19,

4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року

у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах

(пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада

2019 року у справі № 826/3115/17».

У справі, що переглядається, прокурор пред`явив, зокрема, вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 12 січня 2017 року № 323-СГ, відповідачем визначив, в тому числі,

ГУ Держгеокадастру в Полтавській області. Отже в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися.

За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування наказу, пред`явленої до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області. Тому оскаржувані рішення у вказаній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 8 лютого

2023 року у справі № 666/3519/14-ц (провадження № 61-2040св21), від 28 червня

2023 року у справі № 302/422/21 (провадження № 61-7125св23), від 26 липня

2023 року у справі № 545/1450/20 (провадження № 61-8435св22) та від 11 квітня 2024 року у справі № 545/1103/20 (провадження № 61-13111св23).

Щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки та припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої

статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої

статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження № 61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено, що:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої

Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року

у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року

у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80);

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц

(провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням

ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року

у справі № 504/2864/13-ц (провадження№ 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81),

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц

(провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої

Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року

у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня

2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35),

від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19,

пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 4 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101)

та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення, мають у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку у власність територіальної громади».

У постанові Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20 (провадження № 61-15584св21) зазначено, що «скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку. […] встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки».

У справі, що переглядається, суди встановили, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. Факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду України підтверджується висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 4 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41 та листом Полтавського обласного управління водних ресурсів № 01-2/583 від 13 травня 2017 року.

Встановивши, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , розташована в межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, суди дійшли правильного висновку про повернення земельної ділянки.

Проте, вказавши в резолютивній частині про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0048 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23 березня 2017 року за № 19609064, суди не врахували, що скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 5 жовтня

2022 року у справі № 545/1431/20 (провадження № 61-15584св21) та від 11 квітня 2024 року у справі № 545/1103/20 (провадження № 61-13111св23).

Зазначений висновок викладений Верховним Судом після подання касаційної скарги, тому підлягає врахуванню під час касаційного перегляду цієї справи відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених

статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 про повернення спірної земельної ділянки підлягають залишенню без змін; в частині позовних вимог прокурора до ОСОБА_1 про припинення права приватної власності останньої на земельну ділянку скасуванню з відмовою у задоволенні позову в цій частині.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилкове незастосування судами наслідків спливу позовної давності, оскільки негаторний позов про повернення земельної ділянки може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної

ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність

(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року

у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та постанову

Верховного Суду від 6 жовтня 2022 року у справі № 545/1100/20

(провадження № 61-3896св22)).

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року

у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), від 5 червня 2018 року

у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 20 червня 2018 року

у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 31 жовтня 2018 року

у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15?ц (провадження № 14?252цс18), від 30 січня 2019 року

у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14?460цс18), постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 3 квітня 2018 року у справі № 914/758/17, від 15 травня 2018 року у справі № 922/2058/17 та постановах Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 22 квітня 2015 року

у справі № 916/2122/13, від 13 травня 2015 року у справі № 903/543/14, від 1 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про відсутність у прокурора повноважень звертатись з даним позовом, виходячи з такого.

В постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18

(провадження № 12-60гс23) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави».

У справі, яка переглядається, прокурор у позовній заяві навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, вказавши на те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке є учасником спірних правовідносин, видавши оспорюваний наказ, допустило порушення інтересів держави, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що прокурор у цій справі правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач, маючи на це відповідні повноваження.

Вказаний висновок судів попередніх інстанцій не суперечить висновкам щодо повноважень прокурора пред`являти позови в інтересах держави, викладеним

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року

у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), та у постановах Верховного Суду від 7 вересня 2020 року у справі № 914/468/19, від 7 грудня 2018 року

у справі № 924/1256/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18,

від 23 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 6 лютого 2019 року

у справі № 927/246/18, від 16 серпня 2021 року у справі № 910/21377/17.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги і ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позову до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права власності рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін апеляційним судом, в частині стягнення з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області 3 153 грн витрат на відшкодування судового збору підлягає скасуванню, а частина цих витрат підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 .

Враховуючи відмову у задоволенні позову прокурора до ОСОБА_1 в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу та припинення права власності, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню пропорційно задоволених вимог судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 6 306 грн, та касаційної скарги у розмірі 8 408 грн,

а всього 14 714 грн.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням суми судового збору, яка підлягала відшкодуванню прокурору за позовну вимогу про повернення земельної ділянки (2 102 грн), на користь

ОСОБА_1 підлягає стягненню 12 612 грн (14 714 грн - 2 102 грн) у відшкодування судового збору, тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частини розподілу судових витрат підлягає скасуванню і такий розподіл має здійснити касаційний суд.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня

2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права власності і в частині відшкодування судового збору скасувати.

Відмовити першому заступнику керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) у задоволенні позовудо Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 провизнання незаконним та скасування наказу, припинення права власності.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 вересня

2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2022 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура Полтавської області) до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки залишити без змін.

Стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 12 612 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної і касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік