Ухвала

від 02.12.2024 по справі 757/56693/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/56693/24-ц

У Х В А Л А

02 грудня 2024 року суддя Печерського районного суду м. Києва, Новак Р.В., розглянувши заяву представника позивача - адвоката Ігнатенка О.О. про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні суду перебуває цивільна справа ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.12.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Крім того, до суду надійшла заява про забезпечення позову, у якій представник позивача - адвокат Ігнатенко О.О. просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000 та забороною вчиняти дії.

Суд розглянув дану заяву у відсутність осіб, які беруть участь у справі відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 надав у строкову позиву ОСОБА_2 грошові кошти. ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_3 , не маючи намір повертати позивачу отримані в позику кошти, в період настання обов`язку з повернення коштів укладають ряд правочинів щодо фіктивного виведення нерухомого майна на пов`язаних між собою осіб. Така діяльність стала наслідком номінальної відсутності на праві власності нерухомого майна у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що унеможливлює задовольнити грошові вимоги позивача. Дана фраудаторна діяльність відповідачів, здійснена на шкоду кредитора стала наслідком неможливості задовольнити вимоги останнього та змусило подати позов до суду, в якому позивач просить суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 19.04.2021 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , предметом якого була квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000 та яких посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.; визнати недійсним договір іпотеки № 2753 від 20.09.2023 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 предметом обтяження якого є квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000 та яких посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гапон Т.В. З огляду на фраудаторну діяльність відповідачів, предмет позову існує реальна загроза перереєстрації спірної квартири на інших осіб, що унеможливить поновлення прав позивача на повернення грошових коштів шляхом задоволення вимог за рахунок квартири.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Варто зазначити, що пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі у редакція, що була чинною на час проведення спірних реєстраційних дій) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус є державним реєстратором.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення і виконання такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Так, згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому, під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва, та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Так, дослідивши матеріали заяви, суд прийшов до висновку, що представником позивача обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Враховуючи предмет позову, наведені представником позивача докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, суд прийшов до висновку про задоволення заяви про забезпечення позову. Оскільки, з доводів представника позивача вбачається наявність ризиків відчуження майна, повторної перереєстрації спірної квартири на інших осіб, що буде негативним наслідком для позивача та призведе до додаткової претензійно-позовної роботи.

Строк дії заходів забезпечення позову передбачено ч.ч. 7-10 ст. 158 ЦПК України, зокрема: у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи; якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення; у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову; у такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-153, 259, 260, 353 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Заяву представника позивача - адвоката Ігнатенка О.О. про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки - задовольнити.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000.

Заборонити державним реєстраторам, нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000.

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Стягувач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Боржник: ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Р.В. Новак