Ухвала від 09.04.2025 по справі 757/56693/24-ц

Ухвала

Іменем України

09 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 757/56693/24

провадження № 61-4543ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу адвоката Горди Максима Валерійовича як представника ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 19 квітня 2021 року № 1585 укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , предметом якого була квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В.; визнати недійсним договір іпотеки від 20 вересня 2023 року № 2753 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , предметом обтяження якого є квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гапон Т. В.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, у якому просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом оспорюваних договорів, та заборонити державним реєстраторам, нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників даної квартири.

Заяву ОСОБА_2 мотивував тим, що він надав у строкову позику ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 312 700,00 доларів США. Позика надавалася за нотаріальної згоди дружини позичальника - ОСОБА_4 . Зазначав, що ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4 , не маючи наміру повертати отримані в позику кошти, в період настання обов`язку з їх повернення уклали ряд правочинів щодо фіктивного виведення нерухомого майна на пов`язаних між собою осіб. Така діяльність стала наслідком номінальної відсутності на праві власності нерухомого майна у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що унеможливлює задовольнити грошові вимоги позивача. З огляду на фраудаторну діяльність відповідачів, предмет позову, існує реальна загроза перереєстрації спірної квартири на інших осіб, що унеможливить поновлення прав позивача на повернення грошових коштів шляхом задоволення вимог за рахунок квартири.

Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 02 грудня 2024 року заяву задовольнив.Наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000. Заборонив державним реєстраторам, нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1664941180000.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вид забезпечення позову, який просив вжити позивач, виходячи з обставин справи, є обґрунтованим і достатнім, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Київський апеляційний суд постановою від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про забезпечення позову у зазначений позивачем спосіб.

08 квітня 2025 року адвокат Горда М. В. як представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано практику Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Також представник заявника вказує, що всупереч нормам ЦПК України до заяви про забезпечення позову не додано жодних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду та створить загрозу порушення прав позивача.

Позовні вимоги у цій справі не мають майнового характеру та не стосуються безпосередньо повернення/витребування нерухомого майна на користь позивача. Тому суди попередніх інстанцій залишили поза увагою відсутність зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, безпідставно задовольнивши заяву про застосування заходу забезпечення позову у цьому спорі шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке є лише предметом оспорюваних правочинів.

Представник заявника зазначає, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, яке є предметом спірних правочинів, стороною яких не є позивач, не узгоджується з предметом та підставами позову.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.

Частиною першою статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, які можуть бути застосовані судом.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, заявленим позовним вимогам.

При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказала таке: «Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу..[...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Встановивши, що відсутність обтяження нерухомого майна, яке є предметом оспорюваних правочинів, може призвести до зміни власника майна, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

При цьому судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому заборона державним реєстраторам здійснювати будь-які дії щодо нерухомого майна не порушує законні права та інтереси власника, ОСОБА_5 у цьому разі лише тимчасово позбавляється можливості відчуження спірного нерухомого майна. Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.

Доводи, якими адвокат Горда М. В. як представник ОСОБА_1 мотивує касаційну скаргу, не можуть слугувати підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на незгоді з висновками судів щодо встановлених обставин справи та відносяться до переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Враховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження належить відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Горди Максима Валерійовича як представника ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов