Постанова

від 11.03.2025 по справі 757/56693/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

11 березня 2025 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/5844/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,

за участю секретаря Марченка М. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва

від 02 грудня 2024 року про забезпечення позову

у складі судді Новака Р. В.

у цивільній справі №757/56693/24-ц Печерського районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ,

про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки

У С Т А Н О В И В:

В листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 (відповідач 1), ОСОБА_4 , (відповідач 2), ОСОБА_5 (відповідач 3) та ОСОБА_1 (відповідач 4), в якому просив визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири від 19.04.2021, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та договір іпотеки від 20.09.2023, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посилаючись на фраудаторність цих правочинів.

Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом оспорюваних договорів, та заборони державним реєстраторам, нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов'язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників даної квартири.

Заяву ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що він надав у строкову позику ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 312 700 доларів США. Позика надавалася за нотаріальної згоди дружини позичальника - ОСОБА_4 . У зв'язку з тим, що відповідач 1 отриманих в позику грошових коштів не повернув, ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса, яким 20.12.2021 вчинено виконавчий напис №2426, який звернуто до примусового виконання (ВП НОМЕР_1), але виконати не вдається через відсутність майна боржника.

Також вказував, що у зв'язку з не поверненням відповідачем 1 отриманих в борг коштів, він звернувся до суду з позовом (справа №757/4953/22-ц). За результатами розгляду справи 30 листопада 2022 року Печерським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про затвердження мирової угоди. Однак ухвалу суду від 30.11.2022 ОСОБА_3 теж не виконує ні в добровільному, ні в примусовому порядку.

Зазначав, що ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4 , не маючи наміру повертати отримані в позику кошти, в період настання обов'язку з їх повернення уклали ряд правочинів, щодо фіктивного виведення нерухомого майна на пов'язаних між собою осіб, зокрема, 19.04.2021 ОСОБА_4 , як дружина ОСОБА_3 та за згоди останнього, на підставі договору купівлі-продажу відчужила ОСОБА_5 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому дану квартиру ОСОБА_5 20.09.2023 передала в іпотеку ОСОБА_1 на підставі договору.

Доводив, що згідно статті 60 СК України закріплено принцип спільності майна подружжя, а тому відчуження подружжям ОСОБА_6 квартири стало наслідком неможливості задоволення його вимог за договорами позики в порядку примусового звернення стягнення та цю квартиру.

Позивач, посилаючись на те, що відповідачі можуть звернути стягнення на квартири, як предмет іпотеки, що в подальшому не бути гарантувати ефективного та дієвого способу захисту прав та інтересів позивача, просив заяву задовольнити та вжити заходи забезпечення позову.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, відповідачка ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про забезпечення позову, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження тих обставин, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду та створить загрозу порушення прав позивача.

Судом не враховано, що предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів і в разі задоволення позову рішення не підлягатиме примусовому виконанню, що за таких обставин не передбачає можливості накладення арешту на майно.

Посилалася на постанови Великої Палати Верховного Суду та постанови Верховного суду, в яких висловлено правову позицію про те, що забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях та повинно бути наслідком ретельного дослідження доказів, які б свідчили про подальшу неможливість виконання судового рішення.

Звернула увагу ще раз на те, що ОСОБА_2 пред'явив вимоги немайнового характеру та не просить суд про застосування наслідків недійсності правочину, що вказує на те, що позивачем обрано не ефективний спосіб захисту порушеного права.

Вказувала, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не дослідив питання пов'язаності як позовних вимог, так і їх обсягу, а також предмета спору та способу і меж заходів забезпечення позову; без достатнього дослідження доказів прийнято твердження позивача, що нібито він має право на отримання коштів від ОСОБА_3 за рахунок коштів квартири.

Додала, що оскаржувана ухвала спрямована виключно на обмеження прав та законних інтересів відповідачів, які ніколи не перебували у жодних правовідносинах із позивачем та жодних зобов'язань перед ним не мають.

Також як на підставу скасування ухвали суду посилалася на те, що оскаржувана ухвала не містить жодного посилання на будь-які правочини із зазначенням їх реквізитів, які укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , так і між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; не містить доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в цей час у шлюбі та між ними є зв'язок; ухвала не встановлює та не обґрунтовує жодних прав та інтересів позивача щодо предмета спору та обсягу позовних вимог.

За вказаних обставин просила скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02.12.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник скаржника - ОСОБА_7 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представник позивача - ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Відповідач - ОСОБА_5 , належним чином повідомлявся про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, які не з'явлися в судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників скаржника та позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За приписами ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1); забороною вчиняти певні дії (п. 2).

Верховний Суд в постанові від 19.11.2020 у справі №334/6521/19 навів наступний правовий висновок.

Забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зробила наступний висновок:

"Можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. і навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Таким чином, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії".

З огляду на вищевикладені правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про те, що не передбачено можливості вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно за немайновими позовними вимогами, у разі задоволення яких рішення не підлягатиме примусовому виконанню.

У даній справі, що переглядається, позивач пред'явив дві вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання недійсним договору іпотеки.

Предметом оспорюваних договорів є квартира АДРЕСА_1 .

Позивач доводив, що ОСОБА_3 отримав у нього в позику грошові кошти в розмірі 312 700 доларів США під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , яка надала згоду на отримання в борг цих коштів. В період настання обов'язку з повернення коштів ОСОБА_4 відчужила на користь ОСОБА_5 належну їй на праві власності вищевказану квартиру, яка згідно ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 . В подальшому ОСОБА_5 передала дану квартиру в іпотеку ОСОБА_1 . На думку позивача, такі обставини вказують на те, що оспорювані правочини є фраудаторними, оскільки укладені з метою уникнення ОСОБА_3 від виконання позикових зобов'язань. Це в свою чергу унеможливило в примусовому порядку звернути стягнення на квартиру та за рахунок цього задовольнити вимоги позивача за договорами позики.

Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач має на меті захистити своє право на повернення переданих в позику грошових коштів за рахунок квартири, що є предметом оспорюваних договорів.

На підтвердження викладених у позові обставин, щодо укладення договорів позики між позивачем та ОСОБА_3 ; перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у шлюбі; надання ОСОБА_4 нотаріальної згоди на отримання чоловіком ОСОБА_3 в борг коштів від ОСОБА_2 ; укладання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також надання згоди ОСОБА_3 на укладення дружиною такого правочину; укладення договору іпотеки між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 із зазначенням всіх реквізитів даних правочинів, долучені до позовної заяви письмові докази (а. с. 21-42, 62-74).

Оскільки оцінка доказам надається судом за наслідками розгляду справи, то посилання в апеляційній скарзі на те, що в оскаржуваній ухвалі не міститься посилань на правочини із зазначенням їх реквізитів, які укладені між позивачем та ОСОБА_3 , між позивачем і ОСОБА_4 , а також відсутні докази укладення шлюбу між Баторшиними, не можуть бути підставою для скасування ухвали.

За змістом статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент пред`явлення позову в цій справі, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Оскільки визнання недійсним правочину, який є безпосередньою підставою для зміни власника спірної квартири, так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову є співмірним із заявленою в цій справі вимогою позову.

Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права (постанова ВП ВС від 24.04.2024 у справі №754/5683/22).

Суд першої інстанції встановивши, що відсутність обтяження нерухомого майна, яке є предметом оспорюваних правочинів, може призвести до зміни власника майна та вплинути на виконання рішення суду у даній справі, колегія суддів вважає, що дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову. Такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та не порушує прав і законних інтересів інших осіб.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка ОСОБА_5 , як єдиний власник спірного майна, в будь-який час має можливість безперешкодно відчужити таке майно, що в свою чергу призведе до того, що позивач не зможе захистити в межах цього одного судового провадження своє порушене право без нового звернення до суду. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 , як іпотекодержателя квартири.

Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано доказів, що не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, задоволення якої не вимагатиме примусового виконання судового рішення, має застосуватися та досліджуватися достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №910/4445/21).

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржувана ухвала спрямована виключно на обмеження прав та законних інтересів відповідачів, які ніколи не перебували у жодних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів вважає неприйнятними такі доводи апеляційної скарги, оскільки матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 наділена повноваженнями діяти від імені інших відповідачів та вказувати на порушення їх прав оскаржуваною ухвалою.

При цьому, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 є іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 , а не її є власником. До того ж, посилаючись на обмеження своїх прав та законних інтересів, як відповідача у справі, ОСОБА_1 не наводить аргументів яким саме чином обмежуються її права та законні інтереси, як іпотекодержателя, у зв'язку з накладенням арешту в межах забезпечення позову на квартиру, що є предметом іпотеки.

З цього приводу, колегія суддів також зауважує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним ефективно захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягнути за собою неможливість виконання судового рішення. В свою чергу, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 не надала доказів негативних наслідків у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову.

Сукупність вищезазначених обставин та положень закону приводить до висновку, що суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, мотивував своє судове рішення та дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, належну на праві власності одному з відповідачів, та заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які дії щодо цієї квартири.

Одночасно, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Зважаючи на викладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції питання щодо забезпечення позову вирішено з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2024 року про забезпечення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 14 березня 2025 року.

Головуючий О. Ф. Мазурик

Судді О. В. Желепа

А. М. Стрижеус