Постанова

від 21.11.2024 по справі 554/15594/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/15594/22 Номер провадження 22-ц/814/525/24Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О.А. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів ПилипчукЛ.І.,Чумак О. В.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат»

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року у складі судді Самсонової О. А.

у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Октябрського районного суду м. Полтави з вказаним позовом, у якому просила про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з 14.02.2022 по 28.04.2022 у розмірі 5633,35 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2022 по 27.12.2022 у розмірі 25081,82 грн, а всього 30715,17 грн без відрахування обов`язкових платежів та внесків нарахованої заробітної плати.

Позов мотивовано тим, що у період з 14.02.2022 по 28.04.2022 вона працювала в ПрАТ «Полтавський домобудівельний комбінат» на посаді охоронця та виконувала свої трудові обов`язки, проте заробітну плату не отримувала.

Згідно доданого реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, індивідуальних відомостей про застраховану особу, заборгованість відповідача перед нею за лютий 2022 року складає 4225 грн, за квітень 2022 року - 1 408,35 грн, а загалом 5633,35 грн.

Причиною невиплати заробітної плати є те, що з лютого 2022 року керівництво та бухгалтер відповідача просто зникли, на зв`язок не виходять, роботу підприємства не забезпечили, видавати довідку про заборгованість заробітної плати працівнику немає кому через відсутність на робочому місці керівництва та бухгалтера.

Відомості про припинення діяльності відповідача, його ліквідацію, банкрутство чи будь-які інші додаткові відомості відсутні.

Оскільки відповідач виплату заробітної плати проводив з порушенням встановлених термінів, у відповідності з вимогами статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 28 грудня 2022 року вказану цивільну справу передано за підсудністю до Київського районного суду м. Полтави.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Полтавський домобудівельний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 350 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з ПрАТ «Полтавський домобудівельний комбінат» на користь ОСОБА_1 1 073,60 грн у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Судові витрати за позовними вимогами про стягнення заробітної плати віднесено за рахунок держави.

Рішення суду мотивовано тим, що заборгованість із заробітної плати позивача відсутня, проте не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ПрАТ «Полтавський домобудівельний комбінат» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що за даними бухгалтерського обліку заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем відсутня. Крім того, за період з 14.02.2022 по 28.04.2022 ОСОБА_1 відпрацювала лише 11 днів.

Вказує, що позивачем не доведено наявність перед нею заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку при звільненні, а суд першої інстанції не встановив дату виплати позивачу заробітної плати, що призвело до прийняття помилкового рішення щодо задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25350 грн.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що 14.02.2022 позивач ОСОБА_1 була прийнята на роботу у ПрАТ «Полтавський домобудівельний комбінат» на посаду охоронця, а наказом № 4-к від 28.04.2022 вона звільнена з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а. с. 8-9).

Згідно довідки ПрАТ «Полтавський домобудівельний комбінат», заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 за період роботи з 14.02.2022 по 28.04.2022 відсутня.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано наявність заборгованості перед позивачем на день звернення з позовом до суду і така підтверджується даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФ України від 06.10.2022, що доводять нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за лютий 2022 року у розмірі 4225 грн, за квітень 2022 року - 1408,35 грн, при цьому страхові внески із заробітної плати позивача відповідачем не внесені.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Таким чином, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 1702-IX від 16.07.2021, який набрав чинності 01.01.2022 та діяв на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатитизазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції Закону від 1 липня 2022 року № 2352-IX визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, із заявою про вирішення трудового спору працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Системний аналіз статей 21, 94, 117, 233 КЗпП України дає підстави для висновку, що судовому захисту підлягають трудові права працівника у разі їх порушення роботодавцем.

Суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках.Учасник справирозпоряджається своїмиправами щодопредмета споруна власнийрозсуд (частиниперша,третя статті13ЦПК України).

Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанову від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц (провадження № 61-17989св21)).

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 78, 81 ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для покладення на роботодавця відповідальності за затримку розрахунку при звільненні позивач має довести наявність заборгованості по всіх виплатах, що належали йому від підприємства, установи, організації на день звільнення, та розмір відповідних сум, зокрема, заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Суд першої інстанції, визнавши доведеним факт наявності заборгованості по заробітній платі позивача станом на день звернення ОСОБА_1 із вказаним позовом до суду - 27.12.2022, не взяв до уваги, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог щодо розміру належних їй при звільненні сум заробітної плати та відсутність з цього приводу спору між сторонами, що становить предмет доказування у справі при застосуванні положень статті 117 КЗпП України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Суд не врахував, що інформаційна довідка про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір.

Офіційні відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу за формою ОК-7 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише її страховий стаж та суми заробітку для нарахування пенсії за період з 2011 звітного року по 2022 звітний рік і не можуть бути прийняті судом, як належні докази наявності заборгованості по заробітній платі та її розміру на день звільнення позивача з роботи 28.04.2022, оскільки такої інформації не містять.

Такими доказамивідповідно дочастини першоїстатті 47,статті 116КЗпП України у редакції Закону від 1 липня 2022 року № 2352-IX, що діяла на час звернення позивача з даним позовом до суду, може бути письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), яке роботодавець повинен надати працівникові в день їх виплати.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оплату праці» відомості про оплату праці працівника надають будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.

Статтею 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається, тобто працівник має право отримати інформацію щодо себе у рамках доступу до публічної інформації.

Проте, таких доказів у справі позивач ОСОБА_1 , якій за дорученням Полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 29.11.2022 № 605 надавалась професійна правнича допомога адвоката, не подала та відповідних клопотань про їх витребування у разі неможливості самостійно надати докази суду не заявляла.

Крім інформаційноїдовідки Пенсійногофонду України,яка неє належнимдоказом,інших доказівна підтвердженнязаборгованості повиплатах призвільненні тавідсутності споруміж сторонамищодо їхрозміру позивачу справіне подавалата відповіднихобставин увстановленому закономпорядку недоводила,а томуу судупершої інстанціїбули відсутніправові тафактичні підставипри відмовіу задоволенніпозову вчастині стягненняна користьпозивача заборгованостііз заробітноїплати покладатина відповідачавідповідальність,передбачену статтею117КЗпП України.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

У частині, що не оскаржується сторонами, за правилами статті 367 ЦПК України, рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається та залишається без змін.

Відповідно до вимог частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат, які у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Полтавський домобудівельний комбінат» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25350 грн - скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Змінити розподіл судових витрат. Понесені ОСОБА_1 судові витрати по справі зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1073,60грн покластина позивача.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Л. І. Пилипчук

О. В. Чумак