Рішення

від 30.10.2024 по справі 206/6259/23

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа 206/6259/23

Провадження 2/206/420/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська

в складі: головуючого судді Плінської А.В.

при секретарі Білій О.А.

за участю:

прокурора Чабаненко Т.В.,

представника Дніпровської міської ради

Боговенко С.Ю.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовомЛівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Максим Олексійович про витребування майна,-

встановив:

В грудні 2023 року керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар М.О. про витребування квартири АДРЕСА_1 . На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що щодо спірної квартири відсутні документи про передачу у власність громадянам, шляхом приватизації, державна реєстрація права власності на вказану квартиру не проводилась, але на підставі рішень виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 20 травня 2004 року за №1435 та від 18 листопада 2004 року вищевказана квартира зареєстрована за Комунальним виробничим житловим ремонтно експлуатаційним підприємством Самарського району. Натомість прокуратурою з`ясовано, що спочатку право власності було зареєстровано за ОСОБА_3 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондарем М.О. 16 грудня 2020 року на підставі договору купівлі продажу, укладеного в той же день між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . При цьому, у договорі купівлі продажу зазначено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого державним нотаріусом третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К.Г. 26 листопада 1999 року та зареєстрованого в реєстрі за реєстровим номером №3-846. Разом з тим, як слідує з інформації Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області від 2 грудня 2022 року договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений на користь ОСОБА_4 від 26 листопада 1999 року по реєстру №3-846 не посвідчувався державним нотаріусом Саплахіді К.Г., за вищевказаними даними були вчинені інші нотаріальні дії від інших осіб, реєстровий номер№3-846 був використаний 6 квітня 1999 року іншим державним нотаріусом за іншою датою на ім`я іншої особи. Крім того, в спірній квартирі було зареєстровано місце проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які не були учасниками вищевказаних правочинів, щодо останньої було здійснено 21 вересня 2018 року актовий запис про смерть.

В подальшому, 13 січня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Куликовим С.В. було посвідчено укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір купівлі продажу квартири за №25 від 13 січня 2021 року, за яким у власність ОСОБА_1 передано квартиру АДРЕСА_1 , який наразі є останнім власником спірної квартири.

Вказані правочини позивач вважає незаконними, так як в жодної із сторін правочину не було законних прав на спірну квартиру, за вказаним фактом внесено відомості до ЄДРСР за №42022042010000223 від 13 грудня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, а тому вважають, що спірну квартиру слід витребувати у відповідача на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на підставі ст.ст. 330 та 388 ЦК України.

Ухвалою судді від 3 січня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 29 травня 2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра підтримала позовні вимоги.

Представник Дніпровської міської ради в судовому засіданні просила задовольнити позов з підстав, вказаних у позовній заяві.

Відповідач та його представник, кожен окремо, просили відмовити в задоволенні позовних вимог із посиланням на те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири та про те, що квартира не була приватизована не знав, і не міг знати як, і про шахрайський спосіб вибуття квартири із володіння комунальної власності. Він придбав квартиру за низькою ціною, так як там не було елементарного ремонту, комунікацій, за власний кошт відремонтував та використовує на власний розсуд. Процедура купівлі продажу за його участі відбулась у відповідності та у спосіб передбачений законодавством.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про час та місце слухання справи повідомлялись, однак конверти повернуто до суду за закінченням терміну зберігання.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Максим Олексійович в судове засідання не з`явився, однак подав заяву про розгляд справи за його відсутності (Т. 1 а.с. 100).

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що виконавчим комітетом Дніпровської міської ради ордер на квартиру АДРЕСА_1 не видався. За архівними даними приватизаційних справ департаменту житлового господарства, відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам, шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 . Вказана інформація підтверджується листом департаменту житлового господарства №3/9-5933 від 3 липня 2023 року (Т.1 а.с. 21).

Як слідує з листа Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» №9128 від 23 листопада 2022 року житловий будинок літ. А-3 по АДРЕСА_2 , в який увійшла квартира АДРЕСА_2 зареєстровано за Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Самарського району на підставі рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 травня 2004 року №1435 та від 18 листопада 2004 року №3179, що записано в облікову книгу №39 ЖЮ за реєстровим №2753-103 (Т.1 а.с. 25).

Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур №6/5-6281 від 23 листопада 2022 року в квартирі АДРЕСА_1 в період з 1 вересня 1991 року та станом на 21 листопада 2022 року були зареєстровані: ОСОБА_7 по 10 вересня 1993 року, ОСОБА_8 по 12 червня 1992 року, ОСОБА_9 по 18 жовтня 2002 року, ОСОБА_6 по 6 січня 2021 року (Т.1 а.с.27).

Згідно пошуку за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, знайдено актовий запис про смерть №2096 від 21 вересня 2018 року на ОСОБА_10 , що підтверджується листом Індустріального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (Т. 1 а.с. 29).

Як слідує з договору купівлі продажу квартири від 16 грудня 2020 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондарем М.О. та зареєстровано в реєстрі за №192, продавець зобов`язався передати, а покупець прийняти квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 283000 грн. Відповідно до п. 1.3 вказаного договору квартира, що відчужується належить продавцю на підставі договору купівлі продажу, посвідченого державним нотаріусом третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К.Г. 26 листопада 1999 року зареєстровано в реєстрі за реєстровим номером 3-846. Право власності зареєстровано КП «ДМБТІ» 10 грудня 1999 року та зареєстровано в реєстрову книгу за №562 за реєстровим номером №86(Т. 1 а.с.41-44).

Відповідно до повідомлення державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області від 22 грудня 2022 року №1543/01-21 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , 1999 року до реєстру №3-846 не посвідчувався. За вищевказаними даними були вчинені інші нотаріальні дії від інших осіб. Реєстровий номер 3-846 був використаний 6 квітня 1999 року іншим державним нотаріусом за іншою датою на ім`я іншої особи (Т.1 а.с. 28) (очевидно, що у відповіді мова йде про підстави набуття у власність квартири ОСОБА_4 ).

Як слідує з договору купівлі продажу квартири від 13 січня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 і сплатив за неї 283000 грн. Ця квартира належить продавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондарем М.О. 16 грудня 2020 року. Договір купівлі продажу від 13 січня 2021 року посвідчений приватним нотаріусом дніпровського міського нотаріального округу 13 січня 2021 року та зареєстровано в реєстрі за №25 (Т. 1 а.с.39-40).

Як слідує з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 березня 2023 року за №326591411 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 , що сторонами в судовому засіданні було підтверджено та не оспорювалось та є чинним на момент розгляду справи.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першоїстатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Статтею 328 ЦК Українипередбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно достатті 41 Конституції Україниправо приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Застаттею 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ятастатті 12 ЦК України).

Відповідно достатті 330 ЦК Україниякщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього.

За змістомстатті 388 ЦК Україниякщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до статті 1Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція)кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛстаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Порушення статті1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Розглядаючи справи щодо застосування положеньстатті 388 ЦК Україниу поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду України у постановахвід 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 зазначено, що стаття 1 Першого Протоколу Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення зокрема обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 385/321/20 звертала увагу, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 зазначено, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписівстатті 388 ЦК Українислід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 придбав спірну квартиру на підставі договору купівлі продажу, укладеного з ОСОБА_3 , та ж придбала квартиру у ОСОБА_4 , теж уклавши договір купівлі продажу. ОСОБА_1 придбав спірну квартиру, покладаючись на відомостіДержавного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі посвідченого нотаріусом договору купівлі-продажу, відомості про спірну квартиру були внесені до Державного реєстру речових прав, об`єкт,у було присвоєно відповідний реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, відомості про обтяження були відсутні.

Суду, в межах розглядуваної цивільної справи, не було надано доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_1 принабутті спірного майна у власність. Останнім було здійснено ремонт у вказаній квартирі, адже квартира мала занедбаний стан, ледь не перебувала в аварійному стані, що сторонами не оспорювалось в судовому засіданні.

Відповідно достатті 322 ЦК Українивласник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Очевидно, що Дніпровська міська рада особисто або через уповноважені органи чи особи не несла тягар утримання свого майна та як слідує з матеріалів справи самостійно не вчиняла жодних дій щодо витребування майна з чужого незаконного володіння або іншим чином дій щодо володіння та розпорядження належним її майном.

У постановах Верховного Судувід 26 вересня 2019 року в справі № 2-4352/11, від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, сформульовано висновок про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.

Дніпровська міська рада не позбавлена права заявити вимоги про відшкодування збитків, завданих внаслідок вибуття майна з її власності, однак, за встановлених у розглядуваній справі обставин, такі збитки мають бути відшкодовані особами, незаконні дії, рішення чи бездіяльність, яких призвели до вибуття спірної квартири із власності територіальної громади.

З урахуванням викладеного, виходячи з принципів пропорційності та мирного володіння майном, суд приходить до висновку про відсутність підстав для витребування квартири у відповідача.

Лівобережна окружна прокуратура міста Дніпра м. Дніпро, вул. Осіння, 8, код ЄДРПОУ 02909938.

Дніпровська міська рада м. Дніпро, пр.-т Дмитра Яворницького, 75, код ЄДРПОУ 26510514.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Керуючись ст.ст. 5,10-12,76-78,81,141,258-259,263-265,273 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позовних вимог Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Максим Олексійович про витребування майна - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 листопада 2024 року.

Суддя: А.В. Плінська