Рішення

від 26.11.2024 по справі 607/15668/23

МОНАСТИРИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/15668/23

Провадження №2/603/26/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2024 р. м. Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Галіяна І.М.

секретаря судового засідання Сандалюка О. В.

розглянувши в підготовчому засіданні в залі суду цивільну справу:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Крічфалушій Людмила Іллівна

відповідач: ОСОБА_2

представник відповідача: адвокат Андрусенко Ігор Ярославович

треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей Великогаївської сільської ради, Орган опіки та піклування Великогаївської сільської ради,

предмет позову: визначення місця проживання дитини з батьком,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Крічфалушій Л. І., звернувся в Монастириський районний суд Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 01.10.2011 року між ним та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було укладено шлюб, зареєстрований Великогаївською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, актовий запис №15, згідно з свідоцтвом про шлюб від 26.07.2023 року серії НОМЕР_1 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

На момент подачі позову позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Під час шлюбу у нього з відповідачем народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження від 02.08.2022 року серії НОМЕР_2 , актовий запис №20). Факт того, що ОСОБА_1 являється батьком неповнолітнього ОСОБА_3 є відповідний запис про батьків у свідоцтві про народження ОСОБА_3 від 02.08.2022 року серії НОМЕР_2 актовий запис №20.

Відповідач із згоди позивача виїхала за межі території України разом із неповнолітнім сином та проживали разом за кордоном через військову агресію Російської Федерації проти України. Незважаючи на постійну комунікацію позивача із дружиною та дитиною, протягом цього періоду стосунки із відповідачем суттєво погіршились, що негативно впливало на морально-психологічний стан дитини.

Спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини виник після того, як відповідач почала постійно погрожувати позивачу, що забере дитину із території України, для подальшого постійного проживання закордоном, що суперечить бажанню дитини. Після повернення в Україну ОСОБА_3 виявив бажання проживати разом із батьком і категорично відмовляється від проживання з матір`ю за межами України. Від моменту повернення в Україну ОСОБА_2 проживає окремо від позивача та їх спільного сина.

Під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за межами України він постійно підтримував контакт із сином, який часто залишався один у квартирі через роботу матері.

Також, позивач зазначив, що проживає разом із ОСОБА_3 за адресою їх реєстрації АДРЕСА_1 , відповідально та у повній мірі виконує батьківські обов`язки: бере активну участь у вихованні сина, створює максимально комфортні умови для проживання, фінансово забезпечує та морально-психологічно підтримує сина.

Окрім цього, вказує, що працює на посаді інженера 1 категорії служби аналізу і контролю технологічних витрат електроенергії з 04.11.2011 року (наказ №215-к від 04.11.20211 року) по даний час та має стабільний дохід, що дозволяє йому комфортно проживати разом з сином і забезпечувати всі матеріальні потреби останнього.

Позивач не чинить перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю, бажає продовження їх спілкуванню, адже через вік сина розуміє про необхідність контакту із матір`ю, проте у зв`язку з тим, що сторони разом не проживають, між ними виник спір щодо визначення місця проживання дитини.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

ІІ. Процесуальні рішення в справі.

Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 20.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній цивільній справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

14.03.2024 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Андрусенко Ігор Ярославович, поновлено строк для подання зустрічної позовної заяви та об`єднано в одне провадження вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом з вимогами за первісним позовом ОСОБА_4 та даною ухвалою залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Великогаївської сільської ради.

16.04.2024 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області призначено по даній цивільній справі, про визначення місця проживання дитини - судово-психологічну експертизу.

19.06.2024 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області поновлено провадження по даній цивільній справі в зв`язку з заміною установи, якій доручено здійснювати експертизу.

17.07.2024 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області замінено установу, якій доручено здійснювати експертизу, провадження по справі зупинено на час проведення судово-психологічної експертизи.

17.10.2024 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області поновлено провадження по даній цивільній справі в зв`язку з отриманням від Тернопільської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» матеріали справи №607/15668/23 без виконання із-за неявки на засідання амбулаторної судово-психіатричної експертизи сторін по справі.

26.11.2024 року ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області Провадження по справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 в частині заявлених до позивача (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , позовних вимог про визначення місця проживання дитини із матір`ю - закрито у зв`язку з відмовою позивача від зустрічних позовних вимог.

ІІІ. Позиції сторін.

Представник позивача вважає, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повинен проживати разом з батьком ОСОБА_1 за адресою їх реєстрації: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Крічфалушій Л. І., які приймали участь в підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням ними власних технічних засобів та за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EASYCON», позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених в позові просили їх задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з`явилася, проте представник відповідача адвокат Андрусенко І. Я. в судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю, проти задоволення позову не заперечував.

Представник органу опіки та піклування дітей Великогаївської сільської ради в судове засідання не з`явився, проте направив суду: висновок органу опіки та піклування Великогаївської сільської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та заяву в якій просить розглядати дану цивільну справу без його участі.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оскільки представник відповідача на стадії підготовчого провадження звернувся до суду із заявою, в якій зазначав про визнання позовних вимог, тому суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в зв`язку з чим є підстави для ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення по справі.

Виходячи з наведеного, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

01.10.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Великогаївською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області, актовий запис №15, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 26.07.2023 року серії НОМЕР_1 виданого повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Під час шлюбу у сторін по справі народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис №20 видане повторно 02.08.2022 року), згідно якого його батьками є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Із матеріалів справи встановлено, що відповідач із згоди позивача виїхала за межі території України разом із неповнолітнім сином та проживали разом за кордоном через військову агресію Російської Федерації проти України. Незважаючи на постійну комунікацію позивача із дружиною та дитиною, протягом цього періоду стосунки з відповідачем суттєво погіршились, що негативно впливало на морально-психологічний стан дитини.

Спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини виник після того, як відповідач почала постійно погрожувати позивачу, що забере дитину за межі території України, для подальшого постійного проживання закордоном, що суперечить бажанню дитини. Після повернення в Україну ОСОБА_3 виявив бажання проживати разом із батьком і категорично відмовлявся від проживання з матір`ю за межами України. Від моменту повернення в Україну ОСОБА_2 проживає окремо від позивача та їх спільного сина.

Дані твердження позивача були визнані в судовому засіданні представником відповідача через визнання ним позовних вимог в повному обсязі.

Факт реєстрації та проживання малолітнього ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується довідкою №651 від 27.07.2023 року виданою Великогаївською сільською радою та Витягом з реєстру територіальної громади №2023/005943416 сформованого 03.08.2023 року.

Також, за вищевказаною адресою зареєстрований та проживає ОСОБА_1 (довідка №651 від 27.07.2023 року).

ОСОБА_2 , згідно з довідкою №651 від 27.07.2023 року виданою Великогаївською сільською радою, зареєстрована за вищевказаною адресою проте там не проживає, що підтверджується Актом опитування сусідів від 27.07.2023 року та довідкою виданою Великогаївською сільською радою №654 від 28.07.2023 року, що не заперечувалось представником відповідача.

Спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини виник після того, як відповідач почала постійно погрожувати позивачу, що забере дитину із території України, для подальшого постійного проживання закордоном, що суперечить бажанню дитини. Після повернення в Україну ОСОБА_3 виявив бажання проживати разом із батьком і категорично відмовляється від проживання із матір`ю.

ОСОБА_1 працює на посаді інженера 1 категорії служби аналізу і контролю технологічних витрат електроенергії з 04.11.2011 року (наказ №215-к від 04.11.20211 року), що підтверджується довідкою виданою ВАТ Тернопільобленерго 03.08.2023 року за №86 та має стабільний дохід (довідка про заробітну плату та інші прибутки №3298/28) , що дозволяє йому на комфортне проживання разом з сином і забезпечувати всі матеріальні потреби останнього.

Згідно з характеристикою виданою ОСОБА_3 , 2015 року народження, встановлено, що останній навчається в НВК ЗОШ І-ІІІ ступеня ДНЗ с. Великі Гаї Великогаївської сільської ради Тернопільської області з 2021 року. Батько ОСОБА_5 , ОСОБА_1 бере активну участь у шкільному житті дитини, відвідує батьківські збори, шкільні свята. Під час дистанційного навчання, батько постійно цікавився успіхами сина, допомагав виконувати різні завдання. Коли ОСОБА_5 перебував за кордоном батько приходив за підручниками і робочими зошитами, щоб передати їх дитині під час навчання на екстернатній формі навчання. ОСОБА_5 виходив на усі консультації із вчителем перебуваючи за кордоном. Батько також постійно слідкував за цим, та допомагав синові виконувати завдання.

Із довідки виданої 11.08.2023 №4 HiEnglish language school вбачається, що ОСОБА_3 навчався у мовній школі HiEnglish у онлайн форматі від 01.07.2022 року. Батько цікавився успіхами сина, завжди дотримувався рекомендацій вчителя та своєчасно оплачував його навчання у розмірі 180 гривень/1 урок (в середньому 1350 гривень в місяць) по 31.07.2023 включно, що також підтверджується довідкою виданою відділом культури, молоді та спорту Великогаївської сільської ради №4 від 11.08.2023 року.

Також, ОСОБА_1 приводив свого сина, ОСОБА_3 , 2015 року народження, на навчально-ігровий курс « Всезнайко », що тривав з 01 жовтня 2020 року до 30 травня 2021 року у структурному підрозділі комунального закладу «Клуб села Великі Гаї» - Молодіжному коворкінг-центрі «PavuTyna», що підтверджується довідкою виданою відділом культури, молоді та спорту Великогаївської сільської ради №83 від 08.08.2023 року та Сертифікатом про закінчення курсу.

Згідно з Висновком органу опіки та піклування Великогаївської сільської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є додатком до рішення виконавчого комітету Великогаївської сільської ради №253 від 21.12.2023 року, встановлено, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

V. Джерела права й акти їх застосування.

За змістом пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст.129 Конституції України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ст. 160 СК України).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша ст. 161 СК України).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі N 377/128/18 (провадження N 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18) викладено правовий висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності.

У зв`язку з цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування ст. 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11.07.2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку із зазначеним при визначенні місця проживання дитини судам необхідно, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вирішуючи спір з метою забезпечення найкращих інтересів дітей, суд бере до уваги ставлення відповідача та позивача до виконання батьківських обов`язків.

Як судом встановлено позивач офіційно працевлаштований, отримує стабільний дохід у вигляді заробітної плати намагаючись забезпечити відповідний рівень життя для дитини та приймає активну участь у вихованні свого малолітнього сина.

Також, представник позивача від імені позивача ОСОБА_2 та представляючи її інтереси в судовому засіданні, позовні вимоги визнав повністю чим надав згоду відповідача на проживання малолітнього сина ОСОБА_3 з батьком, що не суперечить ч. 1 ст. 160 СК України.

У ч. 1, 2 ст. 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.

Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й ст. 12 Конвенції про права дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.

З урахуванням наведеного та позицією позивача та відповідача висловлених в судовому засіданні представниками сторін суд не з`ясовував думку дитини у судовому засіданні щодо його бажання проживати з одним із батьків, з огляду на його малолітній вік та можливий психологічнотравматичний вплив на нього при встановленні таких обставин за їх участі.

Проте, в Висновку органу опіки та піклування Великогаївської сільської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є додатком до рішення виконавчого комітету Великогаївської сільської ради №253 від 21.12.2023 року вказано, що 21.11.2023 року працівником служби у справах дітей Великогаївської сільської ради проведено бесіду із малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо визначення місця проживання. У бесіді хлопчик зазначив, що бажає проживати за адресою батька ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , тому, що подобається ходити у місцеву школу, а також має друзів. Зі слів ОСОБА_5 , він досить часто спілкується з матір`ю ОСОБА_2 через засоби телефонного зв`язку, а інколи проводить час із нею. Матір цікавиться здоров`ям, навчанням дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суд виходить з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Суд звертає увагу, що висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини не має переваги над іншими доказами, він має рекомендаційний характер, і повинен оцінюватись в сукупності з іншими доказами.

Дослідивши та оцінивши висновок органу опіки і піклування Великогаївської сільської ради, щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 , дійшов висновку про достатність вказаного висновку як доказу в справі, який є належним та обґрунтованим, оскільки він складений на підставі пояснень обох батьків, отриманої інформації із служби у справах дітей Монастириської міської ради Тернопільської області де зазначено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Також в даному висновку зазначено які саме інтереси малолітньої дитини враховано та які інтереси будуть забезпечені при його проживанні з батьком, а не з мамою.

Ураховуючи, що позивач в інтересах дитини надав суду належні та допустимі докази на необхідність визначення місця проживання малолітнього сина саме із ним, врахувавши інтереси дитини, визнання відповідачем позову, що з підстав передбачених ч. 1 ст. 160 СК України, інші докази по справі з рекомендаціями викладеними в висновку органу опіки і піклування Великогаївської сільської ради, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 7, 141, 157, 160, 171 СК України, ст. ст. 29, 76, 77, 80, 81, 89 ЦК України, ст. ст. 3, 12, 258, 259, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги представника позивача адвоката Крічфалушій Людмили Іллівни, яка представляє інтереси ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей Великогаївської сільської ради, Орган опіки та піклування Великогаївської сільської ради, про визначення місця проживання дитини із батьком - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із з батьком ОСОБА_1 за адресою їх реєстрації: АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі ухвалення рішення за відсутності учасників справи протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

У разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення чи ухвалення рішення за відсутності учасників справи або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 03.12.2024 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), адреса проживання (реєстрації) згідно позовної заяви: АДРЕСА_1 , згідно відповіді №196867 від 24.08.2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру та Витягу з реєстру Монастириської територіальної громади від 10.08.2023 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору:

-служба у справах дітей Великогаївської сільської ради, (Код ЄДРПОУ 43758455), юридична адреса місцезнаходження якої: вул. Галицька, буд.47, с. Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області;

- орган опіки та піклування Великогаївської сільської ради, юридична адреса місцезнаходження якої: вул. Галицька, буд.47, с. Великі Гаї Тернопільського району Тернопільської області.

Суддя І. М. Галіян