Ухвала

від 04.12.2024 по справі 450/2303/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 450/2303/24

провадження № 61-15576ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року у складі судді Мельничук І. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майнових прав на нежитлове приміщення.

Одночасно з позовною заявою, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,4167 га кадастровий номер 4623683300:01:001:0120. На вказаній земельній ділянці побудований, однак ще не введений в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок, в якому позивачка придбала майнові права на нежитлові приміщення у відповідності до договору купівлі-продажу майнових прав від 15 грудня 2023 року.

Вказувала, що вона повністю виконала умови договору, сплатила за умовами такого грошові кошти, однак житловий будинок на даний час не здано в експлуатацію та нежитлове приміщення у ньому не передана у приватну власність позивача.

Стверджувала, що з огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки та має чинний дозвіл на виконання будівельних робіт, останній матиме реальну можливість відчужити нежитлове приміщення, яке знаходиться на об`єкті незавершеного будівництва.

Відтак, існують обґрунтовані ризики, що ОСОБА_3 зможе вільно розпоряджатись майновими правами на нежитлове приміщення, оскільки перевірити майнові права у жодних реєстрах не видається за можливе.

Додатково зазначила, що відповідач ОСОБА_2 , як уповноважений представник простого товариства, створеного між відповідачами, також має право вчиняти будь-які правочини та укладати договори від імені такого, зокрема, відносно вищезгаданого спірного нежитлового приміщення. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення по даній справі.

З урахуванням викладеного просила суд вжити заходи забезпечення позову до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили, а саме: 1) заборонити ОСОБА_2 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на нежитлове приміщення, загальною проектною площею 67, 31 кв. м, в будинку АДРЕСА_1 ; 2) заборонити ОСОБА_3 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на нежитлове приміщення, загальною проектною площею 67,31 кв. м, в будинку АДРЕСА_1 ; 3) заборонити органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового приміщення, загальною проектною площею 67,31 кв. м в будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили, зокрема:

1) заборонено ОСОБА_2 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на нежитлове приміщення, загальною проектною площею 67,31 кв. м, в будинку АДРЕСА_1 ;

2) заборонено ОСОБА_3 у будь-який спосіб розпоряджатись, обтяжувати, укладати будь-які правочини щодо майнових прав на нежитлове приміщення, загальною проектною площею 67,31 кв. м, в будинку АДРЕСА_1 ;

3) заборонено органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового приміщення, загальною проектною площею 67,31 кв. м в будинку АДРЕСА_1 .

У листопаді 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - ОСОБА_4 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.

У касаційній скарзі викладає клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду складений 21 жовтня 2024 року, однак до електронного кабінету постанова надійшла 22 жовтня 2024 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши доводи клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та надані ним докази, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені ним доводи свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що до позовної заяви та заяви про забезпечення позову не долучено доказів на підтвердження існування майнового спору між позивачкою та ОСОБА_3 . Також не враховано, що позивачкою не надано доказів на підтвердження будівництва нежитлового приміщення. Застосовані судом заходи забезпечення позову не відповідають принципу співмірності та адекватності із заявленими позовними вимогами та виходить за їх межі.

Крім того, зазначає, що суди прийняли судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20, від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/39201/18.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу ОСОБА_5 , зміст ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Такого висновку Суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Судами встановлено, що 15 грудня 2023 року ОСОБА_2 укладено з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу майнових прав на нежитлове приміщення, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує Майнові права на об`єкт нерухомості, а саме: нежитлове приміщення, загальною проектною площею 67,31 кв. м в будинку АДРЕСА_1 , у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до пункту 1.5. вказаного договору купівлі-продажу майнових прав, покупець реалізує (здійснює) отримані майнові права шляхом отримання об`єкта нерухомості за актом передання-прийняття, набуття та оформлення права власності на об`єкт нерухомості з отриманням правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно з пунктом 2.2. договору купівлі-продажу майнових прав, загальна вартість майнових прав, що передаються продавцем покупцеві за даним договором складає: 1 766 887,50 грн, що станом на момент укладення цього договору відповідно до комерційного курсу обміну валют становить еквівалент 47 117,00 дол. США.

Відповідно до пункту 2.3. договору, загальну вартість майнових прав, яка зазначена у пункті 2.2. цього договору, покупець сплатив продавцеві у повному обсязі до моменту підписання цього договору.

Тобто, між сторонами існує спір щодо укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та визнання майнових прав ОСОБА_1 на вказане приміщення, а способом захисту свого права позивачка обрала визнання договору удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на нежитлове приміщення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2012 року

№ 18?рп/2012 зазначив, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Крім цього відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece від 19 березня 1997 року).

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку існування загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

З огляду на предмет спору та наявність у позивачки обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що обраний позивачкою вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами.

Необхідність застосування такого заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, та, в свою чергу, свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до порушення прав позивачки.

Отже, забезпечення позову в обраний позивачкою спосіб є співмірним із заявленими позовними вимогами та достатнім для забезпечення виконання

в майбутньому рішення суду.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер та діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Слід зазначити, що відповідно до статті 158 ЦПК України заявник може звернутися до суду з мотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19), від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки викладені у наведених судових рішеннях Верховного Суду правові висновки, на які посилається заявник, стосуються загального розуміння призначення інституту забезпечення позову та його застосування. Висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать таким висновкам.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що судами не враховано позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 761/39201/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 911/949/20, від 27 січня 2021 року у справі № 361/3399/20, , не заслуговують на увагу, оскільки зазначені судові рішення Верховного Суду прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову і не свідчать про порушення судами норм процесуального права.

З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись статтею 390, частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року та постанови Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року.

У відкритті касаційного провадженняу справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Лука Тарас Миколайович до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання удаваним попереднього договору купівлі-продажу, визнавши укладеним договір купівлі-продажу майнових прав та визнання майнових прав на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_4 , на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник