Рішення

від 27.11.2024 по справі 161/6312/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/6312/22

Провадження № 2/161/859/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючогосудді Олексюка А.В.,

при секретарі -Новак Л.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільної сумісної власності подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

24.05.2022 до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 18 липня2008року Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Згідно рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.09.2021 шлюб між сторонами - розірвано.

За період перебування у шлюбі було виплачено кредит за квартиру, площею 50,7 м.кв, яка находиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбану згідно договору купівлі-продажу 04.06.2007року, вартість якої на момент покупки становила191 571,00 грн. Для купівлі даної квартири ОСОБА_4 було оформлено в АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту №11164496000 від 04.06.2007в іноземній валюті на суму 46 625,00 швейцарських франків, що на той момент було еквівалентно192 342,53 грн.

За період з липня2007по липень2008відповідачем було виплачено2552,61 швейцарські франки кредитних коштів, що становить 5,48 %. Залишок: 44 072,39 швейцарські франки ( 94,52%) було виплачено під час перебування у шлюбі.

З огляду на наведене, до спільної сумісної власності подружжя належать 94, 52% вартості квартири, частки позивача та відповідача у вищевказаній квартирі становлять 47,26/52,74.

Також, 22.02.2021відповідачем було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ ПЛАЗА», код ЄДРПОУ43967007, 100 відсотків частки статутного капіталу якого (кінцевий бенефіціарний власник з прямим вирішальним впливом) перебувають у власності останнього.

ТОВ «ГЕФЕСТ ПЛАЗА» являється власником нежитлового приміщення арматурного цеху, площею 381,4 м.кв., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке було придбане відповідачем за 60 000 доларів США, що підтверджується договором завдатку від 09.02.2021. Після придбання даного нежитлового приміщення позивачем, за спільні сімейні кошти було проведено ремонт арматурного цеху та переобладнання його під станцію технічного обслуговування зі встановленням необхідного обладнання (автопідйомники. обладнання по регулюванню сходу-розвалу коліс автомобіля, діагностичного обладнання, інструменту та ін.). На даний момент вартість автосервісу відповідач оцінює в100 000доларів США.

Крім того, за період з 01.01.2018по 23.09.2021, відповідач являвся власником, придбаних за спільні сімейні кошти, автомобілів BMW X6 2012р., д.н. НОМЕР_1 та VOLVO XС90 2015 р., д.н.з. НОМЕР_2 , загальна ринкова вартість яких, згідно інтернет-порталу autoria становить 60 000 доларів США.

У зв`язку з вищевказаним, просила здійснити поділ квартири, площею 50,7 м.кв, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , транспортних засобів BMW X6 д.н.з НОМЕР_3 та VOLVO ХС90 д.н.3. НОМЕР_4 , корпоративних прав в ТОВ «Скрудж Макдак», визнати за позивачем право власності: - на 47,26/52,74 квартири площею 50,7 м.кв, яка находиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - на транспортного засобу BMW Х6 д.н.з НОМЕР_3 ; - на транспортного засобу VOLVO

ХС90 д.н.з. НОМЕР_5 ; - на 50 % корпоративних прав на Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ ПЛАЗА»; - на банківського вкладу відповідача та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області (суддя Кирилюк В.Ф.) від 23.06.2022 відкрито загальне позовне провадження.

08.08.2022 від відповідача ОСОБА_4 на адресу суду надійшов відзив, обґрунтований тим, що оскільки майно було придбано до укладання шлюбу - таке майно поділу не підлягає. Позивачка має права на отримання компенсації у вигляді частки сплачених за час шлюбу кредитних коштів. І лише тих, що були спільною сумісною власністю. Вважає, що позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на частку в зазначеній квартирі є безпідставними та задоволенню не підлягають, оскільки вказане майно не являється спільною сумісною власністю подружжя. Визнає, що позивачка має право на компенсацію половини вартості корпоративних прав за якою вони були придбані. Щодо автомобілів Volvo XС90, АС477SCМ та ВМ Х6, НОМЕР_3 , які зазначені в позовній заяві як такі, власником яких він являвся з 01.01.2018року по 23.09.2021року, зазначає, що таке майно було відчужене під час шлюбу, а тому не може бути предметом поділу спільної сумісної власності. Щодо наявності банківського вкладу заперечує. А тому просив відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області (суддя Кирилюк В.Ф.) від 21.09.2022 витребувано докази, витребувано інформацію в Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»,Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Акціонерного товариства «Укрсиббанк» та Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області (суддя Кирилюк В.Ф.) від 11.10.2022 призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу.

21.02.2023 на адресу суду надійшов висновок експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи від 15.02.2023 №3796-Е.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області (суддя Кирилюк В.Ф.) від 23.02.2023 поновлено провадження у справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області (суддя Олексюк А.В.) від 28.04.2023 прийнято до свого провадження вищевказану цивільну справу.

В судовому засіданні 20.07.2023 адвокат Полетило П.С. в інтересах позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив визначити спільною сумісною власністю подружжя автомобіль BMW Х6 д.н.з НОМЕР_6 ; - стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частки вартості автомобіля BMW X6 д.н.з НОМЕР_3 ; - визначити спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 автомобіль VOLVO XC90 д.н.з. НОМЕР_7 ; - стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частки вартості автомобіля VOLVO XС90 д.н.3. НОМЕР_5 ; - стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частки вартості Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ ПЛАЗА»;- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію сплачених коштів за період перебування подружжя у шлюбі за договором про надання споживчого кредиту АКІБ «УкрСиббанк» №11164496000 від 04.06.2007в розмірі 22 036,19 швейцарських франків.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.09.2023 призначено судову економічну, оціночно-будівельну експертизу.

26.12.2023 на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової оціночно-будівельної експертизи №4429 від 22.12.2023.

29.01.2024 на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової товарознавчої експертизи №4428-Е від 25.01.2024.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.02.2024 поновлено провадження у справі.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.04.2024 призначено комплексну судову економічну, оціночно-будівельну експертизу.

27.08.2024 на адресу суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 22.08.2024 №1859.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.09.2024 поновлено провадження у справі.

10.09.2024 на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової товарознавчої експертизи №1861-Е від 06.09.2024.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Полетило П.С., підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, викладених у заяві про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача, адвокат Огородник О.В. позов визнав частково.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази суд дійшов наступного висновку.

Як визначеностаттею 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6 ст.13 ЦК України).

Тож, спір між сторонами виник з правовідносин щодо майнових прав подружжя на майно, набуте у шлюбі, яке регулюється нормамиКонституції України,Цивільного Кодексу УкраїнитаСімейного Кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст.2, ч. 9 ст.7 Сімейного Кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормамиСімейного Кодексу Українина засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частина перша статті 21СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Стаття 57 СК Українивизначає, яке майно є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч.7 ст.57 СК).

За положеннямистатті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо)самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору- інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ст.65 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно доЦивільного кодексу України(ст.68 СК).

Відповідно доч.ч.1,2ст.69СК,дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) наведено правовий висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з п. 24постановиПленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Судом встановлено, що згідно рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.09.2021 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано (а.с.13).

Під час шлюбу, за спільні кошти сторонами було придбане рухоме майно: транспортні засоби, а саме, - автомобіль марки BMW Х6 д.н.з НОМЕР_6 та VOLVO XC90 д.н.з. НОМЕР_7 .

Дані обставини визнаються сторонами. Крім того, встановлено, що вищевказані автомобілі були відчужені під час шлюбу.

Згідно відповіді на ухвалу суду про витребування з Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області від 06.10.2022 № 31/3-2519, автомобіль марки BMW Х6, д.н.з. НОМЕР_3 перереєстровано на гр. ОСОБА_5 04 липня2020року, оскільки перереєстрація була проведена ТСЦ8047, надати копії відповідних документів не являється можливим, автомобіль марки VOLVO ХС90, д.н.з. НОМЕР_4 перереєстровано на гр. ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в ТСЦ0742 (а.с.196-203).

Представник позивач ОСОБА_7 в судовому засіданні погодився, що автомобіль марки BMW Х6 було продано в шлюбі, а за виручені кошти було придбано автомобіль марки VOLVO ХС90.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для відчуження рухомого майна (яким є транспортний засіб) нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя на таке відчуження майна за законом не вимагається, діє презумпція, що відповідач діяв, з відома і за згодою позивачки.

Враховуючи зазначене, спірні автомобілі не можуть бути предметом визначення їх спільною сумісною власністю, у зв`язку з переходом у власність третіх осіб. Про визнання даного правочину недійсним позивач не заявляла.

А оскільки дієпрезумпція правомірності правочину,договір купівлі - продажу спірних транспортних засобів є дійсним, породжує правові наслідки для обох сторін договору, а кошти від реалізації поповнили сімейний бюджет.Оскільки спірні транспортні засоби перестали бути спільною сумісною власністю подружжя та стали належати третій особі на праві особистої приватної власності, тому відсутні підстави для визнання спірних автомобілів спільною сумісною власністю подружжя та стягнення половини вартості автомобілів на користь позивача.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3, 4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які були б достатніми для ствердження факту того, що один з подружжя відчужив чи використав майно на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї, або приховав таке майно.

Враховуючи зазначене, підстав для визначення спільною сумісною власністю подружжя та стягнення частини його вартості немає.

Щодо позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію частки вартості Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ ПЛАЗА» суд зазначає наступне.

Тлумаченнястатті 61 СК Українисвідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

22.02.2021, тобто під час шлюбувідповідачем було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ ПЛАЗА», 100 відсотків частки статутного капіталу якого (кінцевий бенефіціарний власник з прямим вирішальним впливом) перебувають у власності останнього.

Судом встановлено, що відповідно до договору про відступлення шляхом купівлі-продажу корпоративних прав товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ ПЛАЗА» від 13.03.2021, продаж вчинено за ціною 857700, 00 грн.

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи від 22.08.2024 №1859, складеного на виконання ухвали суду, експертом Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Любов Посікан - ринкова вартість нерухомого майна ТОВ «Гефест Плаза», код ЕДРПОУ43967007, вул. Георгія Гонгадзе, м. Луцьк, Волинська область, а саме арматурного цеху літ Н-1 на день проведення експертизи становить 4534 770,0грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 115 ЦК України, ч. 1ст. 85 ГК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства.

У постанові Верховного Суду від 08.05.2019 по справі № 683/886/16-ц зазначено, що вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства. При цьому, Верховний Суд наголошує: «…відповідно до частини восьмої статті 24Закону України«Про товаристваз обмеженоювідповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника».

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.09.2019 по справі №756/12009/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року по справі№ 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що з огляду на висновки сформульовані у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснує про наявність підстав для відступу від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постановах від 3 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 3 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 7 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц. Вказаний відступ полягає у тому, що один з подружжя при поділі спільного сумісного майна може претендувати на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника у статутний капітал цього товариства.

Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі; вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Тому, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення грошової компенсації половини вартості ТОВ «Гефест Плаза» підлягає до задоволення саме в розмірі половини вартості корпоративних прав (858700/2), за якою вони були придбані, що і визнається відповідачем.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію сплачених коштів за період перебування подружжя у шлюбі за договором про надання споживчого кредиту АКІБ «УкрСиббанк» №11164496000 від 04.06.2007в розмірі 22 036,19 швейцарських франків суд зазначає наступне.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третястатті 368 ЦК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Тлумаченнястатті 61 СК Українисвідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що: «устатті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60СК Українивстановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».

04.06.2007 року відповідач ОСОБА_4 уклав договір з АКІБ «УкрСиббанк» про надання споживчого кредиту №11164496000 в іноземній валюті на суму 46625. 00 швейцарських франків.

04.06.2007 відповідач ОСОБА_4 з АКІБ «УкрСиббанк» уклав договір іпотеки, предметом договору є двокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено 18 липня2008року Відділом реєстрації актів цивільного стану Луцького міського управління юстиції Волинської області (актовий запис №740) було зареєстровано шлюб, про що свідчить відповідний запис в паспорті (а.с.9).

Позивач стверджує, що за період з липня2007по липень2008відповідачем було виплачено2552,61 швейцарські франки кредитних коштів, що становить 5,48 %. Залишок: 44 072,39 швейцарські франки ( 94,52%) було виплачено під час перебування у шлюбі.

Отже, судом встановлено , що за договором купівлі-продажу квартири від 04.06.2007року спірна квартира була придбана до моменту укладення шлюбу, і оформлений в АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту №11164496000 від 04.06.2007в іноземній валюті на суму 46 625,00 швейцарських франків, також був оформлений до моменту укладення зі мною шлюбу, а сплата боргових зобов?язань за дану квартиру була здійснена за рахунок коштів подружжя (за час перебування у шлюбі).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року по справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21) зазначено, що: «у разі укладення кредитного договору та отримання грошей на придбання нерухомості одним із подружжя до укладення шлюбу, за умови подальшого виконання кредитного зобов`язання подружжям під час шлюбу, той із подружжя, який не укладав кредитний договір, після розірвання шлюбу має право на компенсацію половини суми, що вносилась на виконання кредитного зобов`язання.Сплата подружжям частини коштів за кредитним договором, укладеним одним із них для придбання квартири, не змінює правового статусу квартири, оскільки кредитний договір укладений не в період перебування сторін у шлюбі й зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло у позичальника. Той з подружжя, який не був стороною кредитного договору, після розірвання шлюбу має на компенсацію половини сум що вносилися на виконання кредитного зобов`язання, та не має права на компенсацію частки вартості нерухомого майна або на певну частку нерухомості».

З врахування даних обставин та практики Верховного Суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача вартості сплачених за кредитом коштів в шлюбі в розмірі 22 036,19 швейцарських франків (44 072,39 швейцарських франків / 2) підлягає до задоволення.

Згідно ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином,позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 підлягає дочасткового задоволенняв частиністягненняз ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію (одну другу) частки вартості Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ ПЛАЗА», а саме 429350 гривень та компенсацію сплачених коштів за період перебування подружжя у шлюбі за договором про надання споживчого кредиту АКІБ «УкрСиббанк» №11164496000 від 04.06.2007в розмірі 22036 швейцарських франків 19 сантимів, в задоволенні решти вимог слід відмовити.

Згідно із ч. 1, 2 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями2,4,8,10,11,12,13,49,51,76,77,78,81,82,89,109,197,198,200,206,247,259,2 3,264,265,273,279,352,354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 проподіл спільноїсумісної власностіподружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію (одну другу) частки вартості Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕФЕСТ ПЛАЗА», а саме 429350 (чотириста двадцять дев`ять тисяч триста п`ятдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію (одну другу) сплачених коштів за період перебування подружжя у шлюбі за договором про надання споживчого кредиту АКІБ «УкрСиббанк» №11164496000 від 04.06.2007в розмірі 22 036 (двадцять дві тисячі тридцять шість) швейцарських франків 19 сантимів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 6 301 (шість тисяч триста одна) гривня 67 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК Україниз дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повнерішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 04.12.2024.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області А.В. Олексюк