Постанова

від 06.11.2024 по справі 385/112/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/112/24

провадження № 22-ц/4809/1109/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді Головань А. М., Чельник О.І.,

за участю секретаря судового засідання Соловйової І.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

третя особа- приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменко Федір Семенович,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменка Федора Семеновича про визнання недійсним договору емфітевзису за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2024 року (суддя Панасюк І.В.).

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У січні2024р ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменко Ф.С. про:

- визнання недійсним договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 03.10.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за №846 щодо земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та розташована на території Червоненської сільської ради (Гайворонська міська територіальна громада), Голованівського району, Кіровоградської області, кадастровий номер 3521188300:02:000:2061, загальною площею 2,6628 га, строк дії договору 100 років

-припинити речове право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису про інше речове право: 28205905; дата час державної реєстрації: 03.10.2018 10:13:47; державний реєстратор: приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменко Федір Семенович,

Також просить визнати поважними причини пропущення строку позовної давності на звернення до суду із вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменко Федір Семенович про визнання недійсним договору емфітевзису від 03.10.2018 р та поновити строк позовної давності на звернення до суду.

Вимоги обґрунтовані тим, що у травні 2015 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики грошових коштів у іноземній валюті в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч доларів США).

За наслідком невиконання грошового зобов`язання, порушене судове провадження, в порядку перегляду рішення Гайворонського районного суду від 29.08.2018 року в справі №385/706/18 постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 лютого 2019р стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 391 500 грн боргу (ухвала суду від 14.03.2019р про виправлення арифметичної помилки).

Під час примусового виконання судового рішення 29.12.2023 року, приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Хлопчанюком Р.В. видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів згідно якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею: 2,6628 га, кадастровий номер 3521188300:02:000:2061.

Після реєстрації права власності на вказане нерухоме майно, позивач отримав копію договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 03.10.2018р, який укладений між його боржником та одночасно відповідачем у даній справі ОСОБА_2 та орендарем ОСОБА_3 (відповідач).

Зі змісту оспорюваного договору емфітевзису та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 03.10.2018 року, тобто через місяць після постановлення судом рішення про стягнення боргу з ОСОБА_2 приватним нотаріусом Вільшанського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменко Ф.С. зареєстровано право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису про інше речове право: 28205905. Підставою для виникнення речового права вказано договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) серія та номер: 846, виданий 03.10.2018 року, видавник ОСОБА_4 приватний нотаріус Вільшанського РНО. Право користування зареєстровано на 100 років, до 03.10.2118 року. Правокористувачем, емфітевтом вказаний ОСОБА_3 , землевласником ОСОБА_2 .

Позивач вказує, що боржник він же відповідач у справі, застосував заходи фактичного уникнення стягнення з нього грошових коштів. Такі дії ОСОБА_2 вжив одразу після ухвалення Гайворонським районним судом рішення від 29.08.2018 року про стягнення заборгованості.

Пунктом 2.1. договору емфітевзису від 03.10.2018 року визначено, що передача емфітевтичного права здійснюється сторонами на безоплатній основі. Тобто, договір емфітевзису від 03.10.2018 року є безоплатним.

З огляду на викладене, безоплатний договір емфітевзису строком на сто років між відповідачами, які на думку позивача є близькими родичами, укладений виключно з метою уникнення виконання грошового зобов`язання перед ним як стягувачем, шляхом звернення стягнення на майно, що належить ОСОБА_2 з наданням всіх складових права власності.

Про наявність оскаржуваного договору емфітевзису, позивачу стало відомо після отримання листа від начальника Гайворонського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Косіловського М. від 10.02.2021 року №23/8, в якому, окрім іншого, повідомлялось, що у власності боржника ОСОБА_2 наявна земельна ділянка площею 2.6628 га сільськогосподарського призначення щодо якої 03.10.2018 року укладено договір емфітевзису строк дії якого до 03.10.2118 року.

Наведені обставини свідчать про поважність причин пропущення позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору емфітевзису від 03.10.2018 року.

Відзив на позовну заяву

Адвокат Боруш А.О., який представляє інтереси відповідача ОСОБА_3 18.02.2024р подав відзив на позов, яким просить у задоволенні вимог відмовити повністю.

Вказав, що оспорюваний правочин спрямований на реальне настання наслідків.

Спірна земельна ділянка передана у власність позивача, за наслідком виконання судового рішення, тобто виконання рішення забезпечене майном, яке перейшло у власність позивача.

Оспорюваний правочин укладений у жовтні 2018 року, а земельну ділянку передано позивачу у власність у грудні 2023року.

Рішення суду, з яким позивач пов`язує дії позивача, набрало чинності лише у лютому 2019 року, відтак відсутні будь-які підстави вважати договір фіктивним.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строкна звернення до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменко Федір Семенович про визнання недійсним договору емфітевзису від 03.10.2018 року.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменко Федір Семенович про визнання недійсним договору емфітевзису задоволений.

Визнаний недійсним договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 03.10.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за №846 щодо земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та розташована на території Червоненської сільської ради (Гайворонська міська територіальна громада), Голованівського району, Кіровоградської області, кадастровий номер 3521188300:02:000:2061, загальною площею 2,6628 га, строк дії договору 100 років, а речове право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису про інше речове право: 28205905; дата час державної реєстрації: 03.10.2018 10:13:47; державний реєстратор: приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменко Федір Семенович, припинено.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 484,48 грн. з кожного.

Суд першої інстанції встановивши, що оспорюваний договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 03.10.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з наміром завдати шкоди іншій особі та можливістю в подальшому протягом тривалого часу користуватися земельною ділянкою, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України та за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним, відповідно до ст. 234 ЦК України.

Суд також врахував, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Також відсутні дані, що ОСОБА_2 виконав судове рішення та повернув ОСОБА_1 борг у сумі 391500 грн за договором позики та компенсацію судового збору в розмірі 3 915 грн.

Про наявність оскаржуваного договору емфітевзису, позивачу стало відомо після отримання ним листа від начальника Гайворонського відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Косіловського М. від 10.02.2021 року №23/8, а тому строк на подачу позову про визнання недійсним договору емфітевзису від 03.10.2018 року підлягає поновленню (а.с. 22-23).

Апеляційна скарга

Не погоджуючисьз рішеннямГайворонськогорайонного судуКіровоградської областівід 30квітня 2024року всправі №385/112/24, ОСОБА_3 ,в інтересахякого діє представник адвокатБоруш Андрій Олександрович просить про скасування судового рішення.

Вказує, що позивач не довів, що у сторін оспорюваного правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки правочину.

Зазначаючи, що правочин є фіктивним, ОСОБА_1 не обґрунтовує та не доводить які цілі, переслідували сторони оспорюваного правочину та яких наслідків прагнули.

Разом з тим, оспорюваний правочин спрямований на реальне настання юридичних наслідків.

Позивачем не доведено, що внаслідок вчинення оспорюваного правочину відбулось унеможливлення звернення стягнення на майно боржника або зменшено обсяг його майна.

Речове право відповідача ОСОБА_3 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, він відкрито користується спірною земельною ділянкою та звітує за неї

контролюючим органам, держава офіційно визнала і підтвердила факт набуття відповідачем

речового права оренди на вказану земельну ділянку.

Заявляючи позовну вимогу про визнання правочину недійсним, позивач не ставить вимогу про застосування наслідків недійсності такого правочину.

Позивач оспорює правочин на підставі ст. 234 ЦК України як фіктивний, а тому при таких обставинах неможливе застосування наслідків недійсності в силу правової природи фіктивного правочину.

Постановою Гайворонського ВДВС у Голованівському районі від 18.12.2023 передано

позивачу, як стягувачу, в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 5/706/18 від 03.04.2019, спірну земельну ділянку.

Тобто, наявність оспорюваного правочину, який позивач вважає фіктивним, не перешкоджало останньому набути спірну земельну ділянку у власність в рахунок погашення заборгованості.

Більше того, така земельна ділянка не відчужувалась відповідачем ОСОБА_2 , а лише передано право володіння та цільового користування відповідачу ОСОБА_3 .

Позивач фактично оспорює законне речове право ОСОБА_3 , а тому таке втручання судом у мирне володіння майном є явно невиправданим і не пропорційним.

Позивачем не ставиться під сумнів право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку на момент укладення оспорюваного правочину, відсутні були жодні застереження та обмеження при його укладенні.

Відтак, власник майна міг розпорядитися своїм майном на власний розсуд, а ОСОБА_3 як добросовісний набувач емфітевтичного права розраховував на набуття на підставі договору, який укладено сторонами на підставі вільного волевиявлення. Сторони оспорюваного правочину не мали жодних застережень та обмежень при його укладенні, відповідно розраховували на застосування норм законодавства, згідно яких ОСОБА_2 як законний власник майна міг розпорядитися ним на власний розсуд, а ОСОБА_3 як добросовісний набувач емфітевтичного права розраховував на набуття на підставі договору, який укладено сторонами на підставі вільного волевиявлення.

У суду не було підстав для поновлення строку позовної давності, оскільки такий строк не порушено.

Відзив на апеляційну скаргу

Представник позивача, адвокат Медвідь В.А., заперечуючи щодо доводів апеляційного оскарження, вказав, що вирішуючи про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору користування земельною ділянкою на тривалий час, зміст якого суперечить ЦК України, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач уклав оспорювану угоду щодо майна після винесення рішення суду про стягнення з нього боргу; право володіння майном передані на підставі безоплатного договору; право володіння та користування майном передані на користь рідного племінника (близького родича); у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором; речові права на володіння та користування земельною ділянкою передані безкоштовно на максимально можливий (на час укладення договору) терміном 100 років.

Вказане підтверджує ту обставину, що боржник, який передає право користування своїм майно на підставі договору емфітевзису на користь своєї родини після прийняття рішення про стягнення заборгованості, діяв очевидно недобросовісно та зловживаючи правами, оскільки договір емфітевзису порушує майнові інтереси кредитора і направлений на створення негативних наслідків для останнього та фактичного позбавлення права на використання майна за призначенням.

Суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що дії учасників договору, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Та обставина, що правочин з особою, якій боржник безоплатно передав у володіння та користування майно, реально виконаний, не виключає, що він скерований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, підлягає визнанню недійсним.

Рух справи

Апеляційне провадження відкрито 04.07.2024р. Ухвалою суду від 05.07.2024р справу призначено до розгляду.

Ухвалою судді від 04.11.2024р задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Медвідя Владислава Анатолійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2024 року ухвалено здійснювати в режимівідеоконференції поза межами приміщення суду звикористанням власних технічних засобів представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Медвідем Владиславом Анатолійовичем

Узагальнені доводи і заперечення учасників справи

У судовому засіданні представник позивача адвокат Медвідь Владислав Анатолійович в режимі відеоконференції заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, наполягав на залишенні рішення без змін.

Представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат Боруш А. наполягав на задоволенні апеляційної скарги та просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про судове засідання, в суд не з`явився. Відсутність сторони не перешкоджає судовому розгляду, ст. 372 ЦПК.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача та представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за наступного.

Встановлені судом неоспорені обставини

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2015 році укладений договір позики грошових коштів у іноземній валюті в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч доларів США), що не заперечується сторонами.

22.02.2019 року постановою Кропивницького апеляційного суду та ухвалою цього ж суду від 14.03.2019 року про виправлення арифметичної помилки позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 391 500 грн. боргу за договором позики та компенсацію судового збору в розмірі 3915 грн. (а.с. 28-32).

03.04.2019 року, Гайворонським районним судом виданий виконавчий лист № 385/706/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 391 500 грн, на підставі якого постановою від 15.08.2019 року, державним виконавцем Гайворонського районного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Єфременко Т.І. відкрито виконавче провадження №59816547 (а.с. 8).

Постановою державного виконавця від 18.11.2019 року в рамках вказаного виконавчого провадження накладено арешт на все майно боржника (а.с. 7).

12.12.2022 року постановою держаного виконавця описано та накладено арешт на земельну ділянку, що належить боржнику для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 3521188300:02:000:2061, що розташована за адресою: с. Червоне Голованівського (Гайворонського) району Кіровоградської області, площею 2,6628 га. (а.с. 11).

18.12.2023 року в рамках даного виконавчого провадження, державним виконавцем було винесено постанову та складено акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме: земельну ділянку площею: 2,6628 га, реєстраційний/кадастровий номер 3521188300:02:000:2061, с/рада Червоненська на загальну суму: 120971,20 грн. що належить боржнику: ОСОБА_2 передано ОСОБА_1 дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 385/706/18 від 03.04.2019, що видав Гайворонський районний суд Кіровоградської області (а.с. 9-10, 12-13).

29.12.2023 року, приватним нотаріусом Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Хлопчанюком Р.В. видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів згідно якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею: 2,6628 га, кадастровий номер 3521188300:02:000:2061 (а.с. 14, 33).

03.10.2018 року приватним нотаріусом Вільшанського районного нотаріального округу Кіровоградської області Науменком Ф.С. зареєстровано право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), номер запису про інше речове право: 28205905. Підставою для виникнення речового права вказано договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) серія та номер: 846, виданий 03.10.2018 року, видавник ОСОБА_4 приватний нотаріус Вільшанського РНО. Право користування зареєстровано на 100 років, до 03.10.2118 року. Правокористувачем, емфітевтом вказаний ОСОБА_3 , землевласником вказаний ОСОБА_2 . Пунктом 2.1. договору емфітевзису від 03.10.2018 року визначено, що передача емфітевтичного права здійснюється сторонами на безоплатній основі (а.с. 18-21).

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В порядку частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішеннясуду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону, а вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви ухваленогоапеляційним судомрішення

Між сторонами виник спір, у зв`язку виконанням грошового зобов`язання, за наслідком якого у примусовому порядку позивач набув у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею: 2,6628 га, кадастровий номер 3521188300:02:000:2061, однак земельна ділянка після ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення боргу за грошовим зобов`язанням, передана в оренду (емфітевзис) на 100 років відповідачу ОСОБА_3 .

Позивач наполягає, що даний правочин є фраудаторним, укладеним з метою обмеження його прав щодо майна, на яке скероване виконання судового рішення, та неможливістю відновити порушене право.

Спірна земля єдине майно, наявне у відповідача ОСОБА_2 , за рахунок якого виконане судове рішення та яка відповідно передана за довготривалим договором оренди відповідачу ОСОБА_3

ОСОБА_1 наполягає на фіктивності правочину, вказує про складові фраудартності, просить визнати договір оренди землі між відповідачами недійсним.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав длявизнання договору проправо користуванняземельною ділянкоюдля сільськогосподарськихпотреб (договіремфітевзису)від 03.10.2018року,укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійснимв порядку ст. 234 ЦК України.

З висновком суду та його обґрунтуванням повністю погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи положення законодавства, судову практику, висновки Верховного Суду, зокрема викладені впостановах ВерховногоСуду,щоузгоджується із позицією Верховного Суду по справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) від 24.07.2019 р, що відповідно дост.263ЦПК єобов`язковою умовоюврахування привирішенні справ.

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, договору купівлі-продажу, при неналежному виконання фінансового зобов`язання може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

Фраудаторним договором, що вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься:

- момент укладення договору;

- контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, тощо);

- ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту дляуникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

-особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

-наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

-враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення;

-особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 , провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

Застосування конструкції «фраудаторності» має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

У справі, що переглядається, апеляційний суд приймає до уваги та враховує обставини, що передували укладенню договору та становлять підстави оспорення.

Відповідач ОСОБА_2 , передбачаючи негативні наслідки, у зв`язку з виконанням судового рішення у справі № 385/706/18, за яким з нього стягнуто 391500,00 грн, та за відсутності майна, за рахунок якого може бути здійснити стягнення, за виключенням спірної земельної ділянки, з метою ухилення від виконання рішення, умисно уклав договір оренди землі строком 100 років, таким чином свідомо позбавив позивача, стягувача за грошовим зобовязанням складових ст. 317 ЦК на майно, яке передано у його власність.

Спірний договір про правокористування земельноюділянкою длясільськогосподарських потреб(договіремфітевзису)від 03.10.2018року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений з метою унеможливлення відновлення прав позивача за рахунок майна боржника ОСОБА_2 . Набуття майна у власність, без можливості його використання, є наслідком зловживання відповідачем ОСОБА_2 своїм правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню, що призвело до свідомого та навмисного порушення прав позивача.

Суд першоїінстанції,задовольняючи позовнівимоги,правильно визначив кваліфікацію оспорюваного правочину як фраудаторного, оскільки були об`єктивні побоювання відповідача щодо виконання рішення за рахунок його майна-земельної ділянки, так як іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, у боржника немає. Ці висновки є абсолютно правильними в розумінні положень ст. 234 ЦК та численної судової практики, висновків Великої Палати Верховного Суду.

Суд правильно виснував, щокредитор, примусове право вимоги якого хоча і виникло пізніше, вправі оспорювати фраудаторний безоплатний договір, з метою захисту свого права.

Підставно прийнято до уваги, що положення оспорюваного правочину не містять умови оплати, а згідно до ч. 1 ст. 1481Земельного кодексу новийвласник земельноїділянки,щодо якоїоформлено договіроренди,одночасно зотриманням прававласності наземлю отримуєтакож правата обов`язкипопереднього власниказа чиннимдоговором оренди. Спірнийдоговір укладений між родичами, представник ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції ці доводи позивача прокоментував як «можливо родичі» (контрагент), відбувся після ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь позивача (момент укладання).

Таким чином, обставини справи, які доводяться належними та достатніми доказами свідчить про фраудаторність оспорюваного правочину, скерованого на позбавлення стягувача/позивача виконання за судовим рішенням, спрямований на шкоду його інтересам, порушення прав, а відтак призводить до його недійсності.

Хибною є позиція сторони відповідача, яка становить доводи апеляції, що ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку, за наслідком виконання судового рішення про стягнення боргу, за відсутності жодних обмежень ОСОБА_2 , тобто відсутні складові вимог ст. 234 ЦК, спростовується вищевикледними мотивами.

Обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом та є ефективним для відновлення порушеного права позивача, позовні вимоги ґрунтуються на законі, відтак підставно задоволені судом.

Щодо інших мотивів оскарження. Зокрема, заявлення позовної вимоги про визнання виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є

ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Апеляційний суд на вказаний довід зазначає, за час після укладення договору оренди, змінились обставини між сторонами, з`ясувалося, що іншого майна у боржника, на яке можливо звернути стягнення ніж земельна ділянка, відсутнє, відтак об`єктивно виходить, що ОСОБА_2 уклав договір на шкоду інтересам стягувача, з метою позбавити його всіх складових права власності в розумінні ст. 317 ЦК. Недійсність правочину, що потягне скасування реєстрації права оренди, повністю задовольнить вимоги ОСОБА_1 на виконання рішення у справі № 385/706/18, відновить порушене право.

Стосовнопропорційності втручанняу правомирного володіннямайном. Судове рішення,постановлене з ретельноюперевіркою обставиндобросовісності/недобросовісності дій боржниказа рішеннямпро стягненняборгу, щостановить важливий аспектдля застосуванняположень ЦК України. Володінняспірною земельноюділянкою ОСОБА_3 впрямій залежностівід недобросовіснихдій попередньоговласника ОСОБА_2 .

Щодо відсутності заборон відносно земельної ділянки під час укладення правочину. Колегія суддів зауважує, що наявність заборон перешкодила б недобросовісним діям ОСОБА_2 , тому саме кваліфікація правочину як фраудаторного становить підстави для визнання його недійсним.

Поновлення судом першої інстанції строку позовної давності, в той час коли такий строк не порушено, жодним чином не впливає на правильність судового рішення, відтак даний довід відповідача не підлягає виправленню/усуненню судом апеляційної інстанції.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, оскільки суд повно встановив обставини справи та зробив правильний висновок, правильно застосувавши закон.

У зв`язку з тим, що рішення суду першої інстанції відповідає критеріям законності, обґрунтованості, відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України, таке рішення не підлягає скасуванню.

Судові витрати

Відсутні підставидля перерозподілусудових витрат,ст.141ЦПК,у зв`язкуз незмінністюсудового рішення.

Керуючись ст.ст.368,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2024 року,- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 04.12.2024р.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді А. М. Головань

О. І. Чельник