Постанова

від 04.12.2024 по справі 484/5649/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 484/5649/23

провадження № 61-9160св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Первомайська міська рада Миколаївської області,

особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_2 , заступник керівника Первомайської окружної прокуратури,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко Катерини Петрівни на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, постановлену у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Крамаренко Т. В., Тищук Н. О., та касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року,постановлену у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Первомайської міської ради Миколаївської області, в якому просила суд: визнати факт її постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю не менше п`яти років та визнати за нею право власності після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами та на земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована за цією ж адресою, для обслуговування житлового будинку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року, ухваленим у складі судді Панькова Д. А., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менше п`яти років.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , , у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0489 га, що розташована за адресою:АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, у квітні 2024 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року задоволено. Поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року залишено без руху.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року у цій справі закрито.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив із того, щорішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , оскільки остання як спадкоємець другої черги у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті її брата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У серпні 2024 року заступник керівника Первомайської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області подав апеляційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року визнано наведені заступником керівника Первомайської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в собі Первомайської міської ради Миколаївської області, підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними та залишено апеляційну скаргу без руху.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою скаргу заступника керівника Первомайської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області, на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року у цій справі.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Первомайської окружної прокуратури, суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурор, подавши 05 серпня 2024 року апеляційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року, пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду, а причини пропуску такого строку судом визнані неповажними.

Апеляційний суд зазначив, що твердження прокурора про те, що підставою для його звернення до суду з апеляційною скаргою є встановлені ним за наслідками отримання окружною прокуратурою 04 липня 2024 року інформації Первомайського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Первомайському районі Миколаївської області, не має правового значення для поновлення пропущеного процесуального строку та не є поважною підставою пропуску цього строку, оскільки в цьому випадку прокурор збирав нові докази у справі, які підтверджують нові обставини, що не були відомі суду та про наявність яких не заявляв відповідач.

Крім того, прокурор зазначає, що звернувся до суду з апеляційної скаргою, захищаючи інтереси Первомайської міської ради Миколаївської області на відумерлу спадщину (житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0489 га), однак Первомайська міська рада, в інтересах якої прокурор звернувся до Миколаївського апеляційного суду з апеляційною скаргою, була відповідачем у справі, брала участь у її розгляді, отримала копію оскаржуваного рішення та була ознайомлення з його змістом ще 26 лютого 2024 року і не мала наміру його оскаржувати.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів

У червні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рябченко К. П. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження, не врахував, що спір у цій справі пов`язаний з порушенням прав ОСОБА_2 , оскільки рішенням суду першої інстанції позбавлено ОСОБА_2 права на спадщину як спадкоємця другої черги. ОСОБА_2 постійно проживає у Швейцарії та фізично не мала можливості звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Наразі ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

У вересні 2024 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, не звернув уваги на вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 56, 57 ЦПК України, помилково ототожнив відповідача у справі - Первомайську міську раду, яка неналежним чином здійснювала свої повноваження на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, та прокурора, який мав намір вступити у вказану справу саме з метою захисту неналежно захищених інтересів держави в особі територіальної громади задля недопущення незаконного переходу у приватну власність майна, яке потенційно може належати громаді внаслідок визнання його відумерлою спадщиною.

Апеляційний суд залишив поза увагою особливості представництва інтересів держави у суді прокурором, визначені статтею 131-1 Конституції, статті 23 Закону України «Про прокуратуру» статті 56 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сотська С. О. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження без змін як таку, що постановлена із додержанням норм процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко К. П. залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко К. П. на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко К. П. не підлягає задоволенню, а касаційна скарга першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко К. П.

Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Аналогічний висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 227/2835/16-ц (провадження № 61-46717св18).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи -учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та обов`язки. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/6767/17, від 25 жовтня 2019 року у справі № 910/16430/14, від 05 травня 2020 року у справі № 910/9254/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 761/23880/15-ц (провадження № 61-19786св21).

У постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц Верховним Судом сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки в такому випадку не існує правового зв`язку між заявником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112, від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16 та від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до Первомайської міської ради Миколаївської області, просила суд: визнати факт її постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю не менше п`яти років та визнати за нею право власності після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, та на земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована на АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку.

Питання про наявність або відсутність прав на спадкування після смерті ОСОБА_3 у інших осіб, у тому числі ОСОБА_2 , судом першої інстанції в межах цього позову не досліджувалось.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, посилалася на те, що рішенням суду порушено її право на спадкування як спадкоємиці другої черги спадкування.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1262, частини першої статті 1265 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, щоОСОБА_2 є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 , тобто спадкоємицею другої черги, яка на час смерті останнього не проживала з ним, так як проживала спочатку у м. Києві, а надалі за кордоном, та у строк, передбачений частиною першою статті 1270 ЦК України, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зверталась.

05 квітня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області з заявою про видачу свідоцтва про спадщину за законом після смерті її брата ОСОБА_3 .

Постановою приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Бойчук С. І. від 05 квітня 2024 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки вона пропустила строк для прийняття спадщини, а також через те, що спадкове майно належало ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після його смерті спадщину прийняли дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_3 , але не оформили спадкових прав. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , спадщину після якої прийняв ОСОБА_3 , але не оформив спадкових прав.

Установивши, що ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, не надала належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , та, відповідно, набула право на спадкування майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції правильно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України у зв`язку з тим, що рішенням місцевого суду не вирішувалося питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що суд визначив ОСОБА_2 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини і вона зверталася до нотаріуса з такою заявою.

Щодо касаційної скарги першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частини перша, третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У частині шостій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

У справі, яка переглядається, заступник керівника Первомайської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Первомайської міської ради Миколаївської області у серпні 2024 року подав апеляційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року, посилаючись на бездіяльність відповідача (неподання апеляційної скарги), що становить суб`єктивну складову підстави участі прокурора в цивільному судочинстві.

Водночас до апеляційної скарги заступник керівника Первомайської окружної прокуратури додав запит прокурора в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до відповідача від 29 травня 2024 року, відповідь відповідача на вказаний запит від 07 червня 2024 року та повідомлення прокурором відповідача про подання апеляційної скарги на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року на виконання вимог абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, заступник керівника Первомайської окружної прокуратури виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, тобто допустили бездіяльність.

Отже, саме бездіяльність відповідача (неподання апеляційної скарги) і свідчать у своїй сукупності про бездіяльність органу місцевого самоврядування, на який законом покладено обов`язок представлення інтересів громади у відповідних правовідносинах, що становить собою суб`єктивну складову підстави участі прокурора в цивільному судочинстві. Зважаючи на зазначене, прокурор наділений правом апеляційного оскарження рішення суду.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частиною третьою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 7-9 частини другої, пункту 4 частини четвертої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені: клопотання особи, яка подала скаргу; дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. До апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).

Згідно з частинами другою-четвертою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу. Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

У пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18) та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане заявником клопотання може бути задоволене.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних із його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.

У справі, яка переглядається, прокурор, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, посилався на те, що він звернувся до суду з апеляційної скаргою, захищаючи інтереси територіальної громади на відумерлу спадщину (житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , , а також земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0489 га) у зв`язку з бездіяльністю відповідача. Первомайська окружна прокуратура не брала участі у розгляді справи, про існування оскаржуваного рішення прокурору стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, а наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень встановлена у липні 2024 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Первомайської окружної прокуратури, суд апеляційної інстанції не врахував, що прокурор подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у зв`язку з бездіяльністю відповідача (неподання апеляційної скарги), з метою захисту неналежно захищених інтересів держави в особі територіальної громади, а тому дійшов помилкового висновку про те, що прокурор мав надати докази поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження саме Первомайською міською радою Миколаївської області, а не безпосередньо прокурором.

За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Первомайської окружної прокуратури.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що ухвала Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року підлягає залишенню без змін, а ухвала Миколаївського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Рябченко Катерини Петрівни залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року залишити без змін.

Касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року скасувати, справу передати на розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець