Рішення

від 06.12.2024 по справі 624/480/24

КЕГИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/480/24

№ провадження 2/624/184/24

РІШЕННЯ

іменем України

селище Кегичівка 06 грудня 2024 року

Кегичівський районний суд Харківської області, у складі

головуючого судді Куст Н.М.,

за участю т.в.о. секретаря судового засідання Ткаченко А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу №624/480/24,

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: ОСОБА_2 ,

відповідач: приватне підприємство «Андріївка» (далі ПП «Андріївка»),

представник відповідача: Комов Олег Геннадійович,

вимоги позивача: про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача.

ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ № 30 § 2 від 29 квітня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 з посади ветеринарного лікаря, поновити ОСОБА_1 на посаді ветеринарного лікаря в ПП «Андріївка», стягнути з ПП «Андріївка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 квітня 2024 року по дату винесення судового рішення та моральну шкоду.

Стягнути з ПП «Андріївка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що 29 квітня 2024 року згідно витягу з наказу № 30 § 2 ОСОБА_1 звільнено з посади ветеринарного лікаря з ПП «Андріївка», у зв`язку з прогулом. Вказаний наказ є незаконним та таким що підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі. Також, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з наступних підстав.

ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ПП «Андріївка» на посаду ветеринарного лікаря з 14 серпня 2018 року, що підтверджується записом з трудової книжки позивача. Письмовий трудовий договір між позивачем та відповідачем не укладався. За усною домовленістю між позивачем та відповідачем, відповідач був зобов`язаний здійснювати щоденну доставку позивача із місця проживання до місця роботи та в зворотньому напрямку, оскільки власного автотранспорту позивач не має, а муніципального автобусного сполучення в населеному пункті немає, що підтверджується відповіддю № 2339/10/188 на звернення ОСОБА_1 від 03 травня 2024 року старости Кегичівської селищної ради Слобожанського старостинського округу. Окрім цього, відстань між місцем проживання позивача та місцем роботи становить близько 30 км. З 14 серпня 2018 року по 04 квітня 2024 року відповідачем виконувались умови усного зобов`язання щодо доставки позивача до місця роботи та назад до місця проживання. 04 квітня 2024 року між позивачем та відповідачем стався конфлікт, під час якого відповідач погрожував звільнити позивача з посади ветеринарного лікаря. В той же день, позивач повернувся додому, однак на наступний день транспорт, який повинен був доставити його до місця роботи, не прибув. 05 квітня 2024 року позивач попередив керівника ПП «Андріївка» ОСОБА_3 про його відсутність на робочому місці у зв`язку з неможливістю доставки до ПП «Андріївка». Також, в цей же день, позивач зателефонував та повідомив бухгалтера ПП «Андріївка» про відсутність його на робочому місці у зв`язку з відсутністю автотранспорту, що здійснює його доставку до місця роботи.

Так, оскільки позивач не мав змоги доїхати до місця роботи, відрлвідачеві неодноразово направлялися письмові звернення з метою забезпечення його автотранспортом для доставки на робоче місце, а саме письмові звернення від 05,06,08,09,10,11,14,15,19,22,27 квітня 2024 року. Зокрема, з письмового звернення від 05 квітня 2024 року вбачається, що «05 квітня 2024 року автомобіль за ОСОБА_1 не прибув і зв`язку із чим останній не зміг прибути на своє робоче місце, оскільки не маю власного автомобіля, а відстань між мешканням позивача і підприємством складає більше 30 км в один бік. Рух громадського транспорту за вказаним маршрутом відсутній. З метою попередження про мою відсутність на робочому місці позивач зателефонував до бухгалтерів підприємства та повідомив відповідальним особам про неможливість прибути 05 квітня 2024 на робоче місце. Крім того, завчасно попередив про відсутність автомобіля для доставки його до робочого місця месенджером через фейсбук керівнику ПП «Андріївка» Пивовара М.І. Інших контактів підприємства не має. На підставі викладеного, просив забезпечити його автомобілем для доставки на робоче місце у відповідності до умов трудового договору». Таким чином, позивач з об`єктивних причин, а саме через відсутність автотранспортного сполучення між місцем його проживання та місцем роботи, яке розташоване за місцем реєстрації відповідача, був позбавлений можливості прибути на своє робоче місце у робочий час. Вважає, що вказана причина є обставиною, що виключає вину працівника та відповідно наказ № 30 § 2 від 29 квітня 2024 року є незаконним. Однак відповідачем не було враховано всі пояснення позивача про причини його неприбуття до свого робочого місця, а саме відсутність транспортного сполучення, відсутність власного транспортного засобу та об`єктивна неможливість дістатися до свого робочого місця. 29 травня 2024 року для підтвердження відсутності власного транспортного засобу позивача направлено адвокатський запит до Регіонального сервісного центра МВС у Харківській області, щодо надання відомостей про зареєстрованих транспортних засобів за позивачем та наявності у нього посвідчення водія.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідачем не було організовано та здійснено доставку до робочого місця у період з 05 квітня 2024 року до 29 квітня 2024 року позивача, хоча в силу норм ст. 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язний правильно організувати працю працівників, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

З огляду на те, що у відповідача відсутні належні докази вини позивача у вчиненні дисциплінарного проступку у вигляді прогулу, вважають, що у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення, а відтак, права позивача на працю підлягають захисту, а спірний наказ №30 § 2 від 29 квітня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України визнанню незаконним, а позивач поновленню на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У разі задоволення позовної вимоги про визнання незаконним наказу № 30 § 2 від 29 квітня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП та поновлення позивача на роботі, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Тобто у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Розрахунковим періодом є останні два місяці, які передували звільнення позивача з посади, а саме: лютий та березень. Відповідно до Закону № 2136-IX "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", враховуючи офіційні вихідні дні у лютому 2024 було 21 робочий день, у березні 2024 - 22 робочих дні. Згідно із відповіддю на адвокатський запит від 17 травня 2024 року до Головного управління ДПС в Харківській області щодо надання відомостей нарахованої та виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 у лютому та березні виплачено 11 000 грн відповідно. Отже, 11 000,00 грн. + 11 000,00 грн. = 22 000,00 грн. (ЗП за лютий та березень) / 42 робочих дні = 523,80 грн. (середньоденна заробітна плата). З огляду на те, що наказ про звільнення є незаконним, підлягають задоволенню й вимоги про поновлення позивача на займаній посаді ветеринарного лікаря та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 05 квітня 2024 року до дня ухвалення судового рішення у справі, виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача у розмірі 523,80 грн.

Щодо розміру завданої моральної шкоди.

З 24 лютого 2022 року по країні встановлено режим воєнного стану. На даний час позивач проживає на території Харківської області, яка постійно зазнає обстрілів з боку РФ. У зв`язку з тривалістю бойових дій, кількість робочих місць по країні значно скоротилась. Позивач був єдиною працевлаштованою особою в родині та забезпечував своїх батьків. Однак, після незаконного звільнення та як наслідок, втрати джерела фінансового прибутку, він позбавлений такої можливості. Окрім цього, він навіть не має можливості забезпечувати себе та свої базові потреби, що суттєво впливає на його фізичний та емоційний стан. Вважає, що орієнтовний розмір завданої позивачу моральної шкоди становить не менше 20000 грн.

30 липня 2024 року у відповіді на відзив представник позивача вказала, що відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що позивач не надає належних доказів наявності конфлікту та отримання погроз про звільнення позивача з посади ветеринарного лікаря. Однак, у додатках до позовної заяви наявні пояснення на ім`я начальника ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області від 04 квітня 2024 року, в яких зазначені обставини конфлікту та факт погрози керівництвом ПП «Андріївка» звільнити ОСОБА_1 з посади ветеринарного лікаря, у наслідок чого він звернувся до поліції. Таким чином, відповідач, посилаючись на відсутність доказів у позивача, не беручи до уваги додані до позовної заяви пояснення ОСОБА_1 від 04 квітня 2024 вводить суд в оману, маючи на меті зробити з позивача брехуном.

Щодо усної домовленості між ОСОБА_1 та ПП «Андріївка».

Так, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що у ПП «Андріївка» були відсутні зобов`язання з приводу здійснення щоденної доставки ОСОБА_1 до місця роботи та у зворотньому напрямку. У період з 14 серпня 2018 року по 05 квітня 2024 року щоденно здійснювалась доставка ОСОБА_1 до місця роботи та у зворотньому напрямку. Також, у вищевказаний період ОСОБА_1 , згідно графіку роботи, перебував на робочому місці та виконував свої обов`язки. Таким чином, якщо б були відсутні усні зобов`язання зі сторони ПП «Андріївка», то ОСОБА_1 не мав би змоги самостійно добиратися до місця роботи, оскільки як вже було зазначено у позовній заяві, відсутнє автотранспортне сполучення між місцем проживання ОСОБА_1 та місцем роботи, яке розташоване за місцем реєстрації відповідача, що підтверджується відповіддю № 2339/10/188 на звернення ОСОБА_1 від 03 травня 2024 року до старости Кегичівської селищної ради Слобожанського старостинського округу. Також, відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на те, що ОСОБА_1 не використовував альтернативні способи (шляхи) дістатися на роботу. Однак, як вже було вказано у позовній заяві відстань між місцем проживання позивача та місцем роботи становить близько 30 км. Окрім цього, відстань до найближчого міста, в якому є можливість замовити таксі, про яке вказує відповідач, становить близько 95 км. На адвокатський запит від 04 червня 2024 року до Регіонального сервісного центру МВС України отримана інформація про те, що за ОСОБА_1 транспортні засоби не зареєстровані. Таким чином, ОСОБА_1 не мав альтернативних шляхів дістатися до місця роботи. Більш того, це підтверджує факт того, що до 05 квітня 2024 року ПП «Андріївка» здійснювало доставку ОСОБА_1 до місця роботи та в зворотньому напрямку, адже інші способи дістатися до місця роботи у ОСОБА_1 були відсутні.

Щодо завданої моральної шкоди.

Так, відповідачем у відзиві на позовну заяву, зазначено, що «позивач не обґрунтував підстави стягнення моральної шкоди на його користь у позові в цілому». Сторона позивача категорично не згодна із вказаним, з огляду на наступне. Так, 04 квітня 2024 року між керівництвом ПП «Андріївка» та ОСОБА_1 стався конфлікт, під час якого керівництво ПП «Андріївка» погрожувало звільнити ОСОБА_1 , внаслідок якого позивач перехвилювався, адже він був єдиною працевлаштованою особою в родині та забезпечував своїх батьків. Вказаний факт підтверджується довідкою №115 від 15 квітня 2024 року, що була видана ОСОБА_1 , в якій зазначено, що останній в період з 08 квітня 2024 року по 15 квітня 2024 року перебував на амбулаторному лікуванні. Відповідач надав до суду книгу наказів ПП «Андріївка», в якій зазначено, що спірний наказ № 30 § 2 про звільнення ОСОБА_1 датований 01 травня 2024 роком, у той же час, відповідно до витягу з наказу №30 § 2 датований 29 квітня 2024 роком.

Позиція відповідача.

10 липня 2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 та стягнути на користь ПП «Андріївка» з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Відзив обгрунтований тим, що дійсно, працівник ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ПП «Андріївка» на посаду ветеринарного лікаря з 14 серпня 2018 року, що підтверджується витягом з наказу № 54§1 від 13 серпня 2018 року за його особистою заявою, що свідчить лише про акт взаємного волевиявлення сторін, який трактується як усний, оскільки не формалізований окремим документом, трудовий договір. Факт прийняття на роботу та виконання робіт працівником ОСОБА_1 не заперечується. Слід зазначити, що позивач безпосередньо визнає факт того, що письмовий трудовий договір між позивачем та відповідачем не укладався, що підтверджує прийняття на роботу позивача за усним трудовим договором. Однак, відповідач не погоджується та відхиляє у повному обсязі доводи позивача про нібито існуючу усну домовленість між позивачем та відповідачем про те, що відповідач був зобов`язаний здійснювати щоденну доставку позивача із місця проживання до місця роботи та в зворотному напрямку, бо «позивач не має власного транспортного засобу», з огляду на те, що наказів про встановлення позивачу неповного робочого дня та/або тижня, а також наказів про встановлення позивачу індивідуального режиму робочого часу, в тому числі і віддалену роботу поза межами робочого місця відповідачем не видавались, письмовий трудовий договір з позивачем не укладався. На основі принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи та не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Аргументи позивача будуються на припущеннях та не підтверджуються належними, достовірними, допустимими доказами, бо позивач не вчинив належні процесуальні дії, а саме не надав суду доказів разом з позовною заявою щодо підтвердження фактів того, що з 14 серпня 2018 року по 04 квітня 2024 року відповідачем виконувались умови якогось усного зобов`язання (насправді неіснуючого) щодо доставки позивача до місця роботи та назад до місця проживання, а також позивач нічим не підтверджує належними доказами наявність конфлікту від 04 квітня 2024 року, під час якого відповідач погрожував позивачу звільнити позивача з посади ветеринарного лікаря.

За вищенаведених обставин, зокрема можна дійти висновку про те, що у ПП «Андріївка» були відсутні зобов`язання з приводу здійснення щоденної доставки працівника із місця проживання до місця роботи та в зворотному напрямку з огляду на те, що за усними домовленостями за усним трудовим договором не було передбачено відповідних зобов`язань роботодавця до працівника, а письмовий трудовий договір між сторонами не укладався і такі умови договору жодним чином не були передбачені та належним чином погоджені сторонами відповідно до чинного законодавства про працю України.

Відповідно до умов посадової інструкції, графіку роботи та посадових обов`язків, затвердженими керівником ПП «Андріївка» Пивоваром М.І., з якою ознайомився позивач від 13 червня 2020 року з особистим підписом, виходить, що позивач мав графік роботи з вівторка по неділю з 8:00 по 17:00 год з конкретними визначеними посадовими обов`язками, які мав виконувати. З цього випливає, що роботодавцем ПП «Андріївка» виконувалися власні зобов`язання перед працівником ОСОБА_1 належним чином, проте працівником ОСОБА_1 з 05 квітня 2024 року по 29 квітня 2024 року його посадові обов`язки не виконувалися у зв`язку з тим, що останній вчинив прогул, не з`являвся на роботу більше трьох годин без поважних та об`єктивних на це причин. Відповідно до вимог чинного законодавства про працю України не передбачено обов`язок роботодавця доставляти працівника до місця роботи, якщо це безпосередньо не передбачено письмовим трудовим договором чи контрактом, або передбачено законом. Працівник ОСОБА_1 мав обов`язок прибути на робоче місце самостійно від 05 квітня 2024 року і по 29 квітня 2024 року у визначений час та графік роботи за посадовою інструкцією, графіком роботи та посадових обов`язків, затвердженими керівником ПП «Андріївка» Пивоваром М.І., з якою ознайомився позивач від 13 червня 2020 року з особистим підписом. Відповідач вважає, що твердження позивача про те, що «за позивачем не прибув автомобіль 05 квітня 2024 року, що в нього немає власного транспортного засобу й рух громадського транспорту за вказаним маршрутом відсутній» не є поважними та об`єктивним причинами (обставинами) відсутності на роботі, які не залежали від волі самого працівника, з огляду на те, що відповідач і позивач не домовлялися усно про зобов`язання відповідача доставляти позивача на роботу і назад до місця проживання, письмовий трудовий договір не укладали, а також позивач навіть не вичерпав усі можливі альтернативні шляхи (способи) дістатися на роботу, зокрема не викликав службу «таксі», тощо, протягом значного проміжку часу розміром в цілий місяць від 05 квітня 2024 року по 29 квітня 2024 року навіть не намагався дістатися до роботи. Звертаємо увагу на тому, що роботодавцем були виконані всі вимоги, передбачені чинним законодавством про працю України, зокрема п.4 ч.1 ст.40, ч.1 ст.47, ч.1 ст.83, ст.116 КЗпП і звільнено з розірванням трудового договору позивача на законних підставах у зв`язку з прогулом, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин. Відповідно до витягу з наказу № 30§2 від 29 квітня 2024 року про звільнення, виданий директором ПП «Андріївка» ОСОБА_3 , виходить, що працівника ОСОБА_1 звільнено по п.4 ч.1 ст.40 КзпП у випадку прогулу. Підстава: доповідні про відсутність на робочому місці без поважних причин від 05,07,08 квітня 2024 року (складені головним зоотехніком ОСОБА_4 з накладеним підписом директора ОСОБА_3 ПП «Андріївка»). Згідно з Наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року N 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" затверджено типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, зокрема, форму N П4 "Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)". Зазначена форма містить наступні реквізити: 1) дата звільнення; 2) табельний номер; 3) прізвище, ім`я, по батькові; 4) назва структурного підрозділу; 5) назва професії (посади), розряд, клас (категорія) кваліфікації; 6) причина звільнення; 7) підстави звільнення; 8) вихідна допомога. Витяг з наказу № 30§2 від 29 квітня 2024 року про звільнення, виданий директором ПП «Андріївка» ОСОБА_3 , відповідає вимогам Наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року N 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці", зокрема, формі N П4 "Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)". У повній відповідності до чинного законодавства України про працю відповідачем був здійснений розрахунок при звільнені позивачу, з якого виплачені невикористані щорічні відпустки, заробітна плата, утримані податки (податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) та військовий збір, що підтверджується належним чином завіреними письмовими документами (доказами): - платіжна інструкція № 6_5 від 19 березня 2024 року про виплату заробітної плати ПП «Андріївка»; платіжна інструкція № 6_6 від 27 березня 2024 року про виплату заробітної плати ПП «Андріївка»; платіжна інструкція № 6_6 від 18 квітня 2024 року про виплату заробітної плати ПП «Андріївка» за другу половину березня 2024 року; платіжна інструкція № 6_7 від 25 квітня 2024 року про виплату заробітної плати ПП «Андріївка» за першу половину квітня 2024 року; платіжна інструкція № 920 від 29 квітня 2024 року про виплату заробітної плати ПП «Андріївка» за квітень 2024р. (остаточний розрахунок, без ПДВ); - платіжна інструкція № 620 від 19 березня 2024 року про утримання осіб «ПДФО» за другу половину лютого 2024 року; платіжна інструкція № 685 від 27 березня 2024 року про утримання ПДФО за першу половину березня 2024 року; платіжна інструкція № 828 від 18 квітня 2024 року про утримання ПДФО за другу половину березня 2024 року; платіжна інструкція № 883 від 25 квітня 2024 року про утримання ПДФО за першу половину квітня 2024 року; платіжна інструкція № 921 від 29 квітня 2024 року про утримання ПДФО за другу половину квітня 2024 року; - платіжна інструкція № 621 від 19 березня 2024 року про утримання військового збору за другу половину лютого 2024 року; платіжна інструкція № 684 від 27 березня 2024 року про утримання військового збору за першу половину березня 2024 року; платіжна інструкція № 827 від 18 квітня 2024 року про утримання військового збору за другу половину березня 2024 року; платіжна інструкція № 882 від 25 квітня 2024 року про утримання військового збору за першу половину квітня 2024 року; платіжна інструкція № 922 від 29 квітня 2024 року про утримання військового збору за другу половину квітня 2024 року; - платіжна інструкція № 686 від 27 березня 2024 року про нарахування ЄСВ за першу половину березня 2024 року; платіжна інструкція № 829 від 18 квітня 2024 року про нарахування ЄСВ за березень 2024 року на оплату праці інвалідів; платіжна інструкція № 831 від 18 квітня 2024 року про нарахування ЄСВ за другу половину березня 2024 року; платіжна інструкція № 884 від 25 квітня 2024 року про нарахування ЄСВ за першу половину квітня 2024 року; платіжна інструкція № 1054 від 17 травня 2024 року про нарахування ЄСВ за квітень 2024 року на оплату праці інвалідів; платіжна інструкція № 1056 від 17 травня 2024 року про нарахування ЄСВ за другу половину квітня 2024 року; платіжна інструкція № 923 від 29 квітня 2024 року про нарахування ЄСВ за квітень 2024 року; - виписка з реєстру тарифних відпусток ПП «Андріївка» за період з 2018-2024 роки з особовою карткою ОСОБА_1 (позивача). На вимогу статей 47, 116 КЗпП відповідачем були видані (надіслані) позивачу належним чином завірений витяг з наказу № 30§2 від 29 квітня 2024 року про звільнення, виданий директором ПП «Андріївка» ОСОБА_3 та трудова книжка працівника ОСОБА_1 із записом про звільнення шляхом надіслання засобами поштового зв`язку на офіційне місце реєстрації проживання позивача через прогул, що підтверджується копіями: накладної № 6400301618590 від 14 травня 2024 року з описом вкладення (ф.107) до неї, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6400301618590 від 14 травня 2024 року, накладної № 6400301620861 від 10 червня 2024 року з описом вкладення (ф.107) до неї, накладної № 6400301620853 від 10 червня 2024 року з описом вкладення (ф.107) до неї. Відповідачем надавалися належним чином завірена відповідь від 19 квітня 2024 року на адвокатський запит від 09 квітня 2024 року № 01-090424/A3 представника позивача ОСОБА_5 та інші звернення позивача (поштове відправлення конверт № 6330404704283 від 09 квітня 2024), заяви (звернення) ОСОБА_1 : від 05 квітня 2024 (поштове відправлення конверт № 6330404702930 від 05 квітня 2024 року); від 06 квітня 2024 року (поштове відправлення конверт № 6402002954292 від 06 квітня 2024); від 08 квтня 2024 року (поштове відправлення конверт № 6402002954357 від 08 квітня 2024 року); від 09 квітня 2024 року (поштове відправлення конверт № 6402002955523 від 09 квітня 2024 року); від 10 квітня 2024 року (поштове відправлення конверт № 6402002955566 від 10 квітня 2024 року); від 11 квітня 2024 року (поштове відправлення конверт № 6402002956384 від 11 квітня 2024 року, № 6402002956392 від 11 квітня 2024 року); від 14 квітня 2024 року (поштове відправлення конверт № 6402002956481 від 14 квітня 2024 року), відповідь від 07 червня 2024 року на адвокатський запит від 29 травня 2024 року представника позивача ОСОБА_2 , що підтверджується накладною № 6400301620853 від 10 червня 2024 року з описом вкладення (ф.107) до неї, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6400301593503 від 20 квітня 2024 року з описом вкладення (ф.107) до нього, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 64003001593490 від 20 квітня 2024 року з описом вкладення (ф.107) до нього. Отже, на підставі вищевикладеного, відповідач надає суду належні, допустимі, достовірні та достатні докази та нормативно-правове обґрунтування, яке спростовує доводи позивача про вимушений прогул та відсутність на роботі з 05 квітня 2024 року по 29 квітня 2024 року (більше трьох годин) нібито за думкою позивача «з об`єктивних та поважних причин» та не виключає його вину, що свідчить про законність та обґрунтованість звільнення позивача на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП та видання витягу з наказу № 30§2 від 29 квітня 2024 року про звільнення, завіреного директором ПП «Андріївка» Пивоваром М.І. у зв`язку з прогулом, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин.

З приводу заявленої вимоги відповідачем про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач наголошує на тому, що відповідач звільнив позивача законно та обґрунтовано на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП у зв`язку з прогулом, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин, про що останньому було надано витяг з наказу № 30§2 від 29 квітня 2024 року про звільнення, завіреного директором ПП «Андріївка» Пивоваром М.І., видана трудова книжка, зроблені розрахунки при звільненні. У зв`язку з вищенаведеними обставинами позовна вимога позивача про стягнення з ПП «Андріївка» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 квітня 2024 року по дату винесення судового рішення не підлягає задоволенню як похідна від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень з відповідача на користь позивача. Відповідач вважає, що позивач не обґрунтував підстави стягнення моральної шкоди на його користь у позові в цілому, не зазначив конкретні порушення його законних прав, нібито допущених відповідачем через які він зазнав душевні страждання, не обґрунтував у чому полягає приниження його честі та гідності, ділової репутації, не визначив обставини, що призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач з десятої по дванадцяту сторінку позовної заяви лише посилається на норми чинного цивільного законодавства України, проте не наводить жодного належного обґрунтування спричинення моральної шкоди позивачу саме внаслідок неправомірних дій та порушення трудового законодавства відповідачем, а лише вказує про наявність воєнного стану на території України, про постійні обстріли Харківської області з боку РФ, що не стосується предмету спору і сам по собі факт запровадження воєнного стану не є об`єктивною причиною відсутності вини працівника з вчинення вимушеного прогулу, який має бути доведений належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Звертаємо увагу суду на тому, що позивач не надає суду докази, що підтверджують факт того, що позивач єдина працевлаштована особа у сім`ї та забезпечує свої батьків, не долучає до матеріалів справи докази утримання батьків. Слід зазначити, що недостатньо навести одного посилання на наявність форс-мажорної обставини - факту запровадження воєнного стану на території України як поважну та об`єктивну причину вчиненого вимушеного прогулу позивачем, з огляду на наступне обґрунтування. Введений на території України з 24 лютого 2022 року воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх відповідач звільнив позивача законно та обґрунтовано на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП у зв`язку з прогулом, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин, про що останньому було надано витяг з наказу № 30§2 від 29 квітня 2024 року про звільнення, завіреного директором ПП «Андріївка» Пивоваром М.І., видана трудова книжка, зроблені розрахунки при звільненні, а тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень з відповідача на користь позивача не підлягає задоволенню та є безпідставною.

02 серпня 2024 року представником відповідача подане заперечення на відповідь на відзив.

З приводу «конфлікту між учасниками справи від 04 квітня 2024 року відповідач зазначає наступне: аргумент позивача про те, що факт наявності «конфлікту між учасниками справи від 04 квітня 2024 року підтверджується доказом - поясненнями до заяви про вчинення кримінального правопорушення, поданими від 04 квітня 2024 року на ім`я начальника ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області (зі слів позивача)» та наданими до суду у позові, є безпідставним та спростовується наступним нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідач звертає увагу суду на тому, що пояснення до заяви про вчинення кримінального правопорушення, подані від 04 квітня 2024 року на ім`я начальника ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області (зі слів позивача) не є належним доказом (не стосується предмету доказування), не є достатнім (не дає змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування) та не є достовірним (на підставі цього доказу не можна встановити дійсні обставини справи). Позивач умисно приховує факт наявності/відсутності реєстрації заяви про вчинення кримінального правопорушення та пояснень до неї, поданих від 04 квітня 2024 року на ім`я начальника ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області (зі слів позивача), в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, за яким він визнаний заявником або потерпілим в кримінальному провадженні, не повідомляє суд про реєстраційний номер кримінального провадження та дату його відкриття, не надає суду доказів звернення до слідчого судді за територіальною підсудністю зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Позивач не надає суду доказів того, що заява про вчинення кримінального правопорушення з саме цими поясненнями до неї, що додані до матеріалів цивільної справи, зареєстровані в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події органу досудового розслідування, що може підтверджуватися відповідним штампом та резолюцією.

Відповідач спростовує наступним чином аргумент позивача про «усну домовленість між ОСОБА_1 та ПП «Андріївка»». Наказів про встановлення позивачу неповного робочого дня та/або тижня, а також наказів про встановлення позивачу індивідуального режиму робочого часу, в тому числі і віддалену роботу поза межами робочого місця відповідачем не видавались, письмовий трудовий договір з позивачем не укладався. Аргументи позивача будуються на припущеннях та не підтверджуються належними, достовірними, допустимими доказами, бо позивач не вчинив належні процесуальні дії, а саме не надав суду доказів разом з позовною заявою щодо підтвердження фактів того, що з 14 серпня 2018 року по 04 квітня 2024 року відповідачем виконувались умови якогось усного зобов`язання (насправді неіснуючого) щодо доставки позивача до місця роботи та назад до місця проживання. За вищенаведених обставин, зокрема можна дійти висновку про те, що у ПП «Андріївка» були відсутні зобов`язання з приводу здійснення щоденної доставки працівника із місця проживання до місця роботи та в зворотному напрямку з огляду на те, що за усними домовленостями за усним трудовим договором не було передбачено відповідних зобов`язань роботодавця до працівника, а письмовий трудовий договір між сторонами не укладався і такі умови договору жодним чином не були передбачені та належним чином погоджені сторонами відповідно до чинного законодавства про працю України.

Твердження позивача про те, що відстань до найближчого міста в якому є можливість замовити таксі становить 95 км, є безпідставним та необґрунтованим з огляду на те, що у теперішній час будь-яка особа, що проживає на території України має змогу скористатися засобами Інтернет мережі або Інтернет сервісів за допомогою засобів мобільного зв`язку інтернету, щоб викликати собі транспортний засіб (таксі, тощо) для того, щоб дістатися на роботу. Також, звертає увагу на те, що в наданому письмовому документі позивачем у відповіді № 31/32 від 04 червня 2024 року вказано, що позивач має посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 01 лютого 2024 року у ТСЦ 3245 РСЦ ГСЦ МВС в Київській та Чернігівських областях, що означає про наявність у позивача можливості дістатися до Київської або Чернігівської області для отримання посвідчення водія на право керування транспортним засобом власними засобами з села Олександрівське, при тому за його словами не маючи нібито можливості самостійно доїхати до місця роботи. До того ж, маючи посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 01 лютого 2024 року у ТСЦ 3245 РСЦ ГСЦ МВС в Київській та Чернігівських областях та право керування транспортним засобом позивач мав змогу орендувати транспортний засіб або взяти у лізинг, або позичити у будь-яких своїх знайомих, родичів, тощо, щоб доїхати до місця роботи в ПП «Андріївка», що підтверджує наявність ще одного альтернативного способу дістатися місця роботи, зазначеного безпосередньо позивачем. Таким чином, відповідач заперечує проти тверджень позивача про наявність «усної домовленості між ОСОБА_1 та ПП «Андріївка» та проти існування будь-яких усних зобов`язань з приводу доставлення працівника ОСОБА_6 на місце роботи в ПП «Андріївка» і у зворотному напрямку до місця проживання в період його роботи. У позивача існували на момент здійснення прогулів з 05 квітня 2024 року по 29 квітня 2024 року альтернативні способи (шляхи) дістатися до місця роботи та відповідно до статті 30 КЗпП позивач був зобов`язаний виконувати доручену йому роботу особисто.

Щодо завданої моральної шкоди.

Аргумент позивача про те, що він перехвилювався через конфлікт від 04 квітня 2024 року з керівництвом ПП «Андріївка, що нібито підтверджується довідкою № 115 від 15 квітня 2024 року виданою Комунальним некомерційним підприємством Кегичівської селищної ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги» (код ЄДРПОУ: 38008760, місцезнаходження: Україна, 64003, Харківська обл., Красноградський р-н, селище міського типу Кегичівка(з), вул. Калинова, будинок 37) сімейним лікарем ОСОБА_7 , є безпідставним, дії позивача незаконними та доказ недопустимим. За вищевикладеними обставинами, відповідач спростовує наявність будь-якого конфлікту між працівником ОСОБА_1 та ПП «Андріївка» в цьому запереченні на відповідь на відзив. За твердженнями позивача у відповіді на відзив випливає, що останній прохає стягнути моральну шкоду з відповідача у зв`язку із «конфліктом від 04 квітня 2024 року з ПП «Андріївка»», що безпосередньо не стосується предмета спору - визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У зв`язку з вищенаведеним об`єктивним фактом та вичерпним нормативноправовим обґрунтуванням, яке розписане відповідачем у відзиві на позов в пункті 2.4 з п`ятнадцятої сторінки по сімнадцяту сторінку, випливає, що відповідач звільнив позивача законно та обґрунтовано на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП у зв`язку з прогулом, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин, про що останньому було надано витяг з наказу № 30§2 від 29 квітня 2024 року про звільнення, завіреного директором ПП «Андріївка» Пивоваром М.І., видана трудова книжка, зроблені розрахунки при звільненні, а тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 гривень з відповідача на користь позивача не підлягає задоволенню та є безпідставною.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

04 червня 2024 року позивач в особі представника звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 07 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 12 червня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10 липня 2024 року.

10 липня 2024 року представником позивача подана заява про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 12 липня 2024 року у задоволенні заяви представника позивача у забезпеченні позову відмовлено.

Ухвалою суду від 12 липня 2024 року клопотання представника відповідача про проведення судового розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою суду від 25 липня 2024 року клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 10 вересня 2024 року. Клопотання представника позивача про виклик свідка задоволено.

Позивач у судовому засіданні зазначив, що дійсно працював у ПП «Андріївка», був відсутній на роботі у період з 05 по 29 квітня 2024 року, так як йому нічим було приїхати, а директор транспорт не надав, хоча обіцяв. Вважає, що це відбулося після конфлікту на підприємстві. Власного автомобіля не має, транспортного сполучення також не має. Проходив лікування у сімейного лікаря у період з 08 по 15 квітня 2024 року, проте лікарняного не брав, не оформлював, бо вважав, що на роботу і так не ходить. На «Вайбер» отримав СМС про проведення остаточного розрахунку.

Представник позивача в режимі відеоконференції, також просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, із викладених у них обставин.

Представник відповідача в режимі відеоконференції, просив відмовити у зодоволенні позовних вимог позивача, з підстав викладених у відзиві та запереченнях.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що знає позивача давно, знає, що він працював у ПП «Андріївка» та його доставляли транспортном. Бачила це неоодноразово, сама також підїзджала цим траспортом. Когось із водіїв знала, когось ні. Про домовленості, які були між сторонами нічого не знає. Достеменно підтвердити, що це транспорт ПП «Андріївка» також не може.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.

Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об`єктом з приводу якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є трудові відносини.

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин, суд наводить наступні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюються сторонами, що ОСОБА_1 прийнято на роботу в ПП «Андріївка» на посаду ветеренарного лікаря з 14 серпня 202018 року (том, 1, а.с.98, зворотня сторінка). Наведене підтверджується записами в трудовій книжці 14 серпня 2018 року (том. 1, а.с.20).

Відомостей про укладення трудового договору матеріали справи немістять і сторони про це також вказують.

Згідно наказу № 30 § 2 від 29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з ПП «Андріївка» у випадку прогулу, про що також зроблений запис у тудовій книжці (том. 1 а.с.20), підстава: доповідні про відсутність на робочому місці без поважних причин від 05,07,08 квітня 2024 року (том. 1 а.с.99,100,101).

В книці наказів ПП «Андріївка» Кегичівського району Харківської області зроблено запис про це 01 травня 2024 року (том. 1 а.с.108, зворотня сторінка).

Витяг з наказу про звільнення та трудову книжку позивач отримав 15 червнея 2024 року, про що свідчить поштове відправлення (том. 1 а.с.107, зворотня сторінка).

Згідно пояснень ОСОБА_1 , наданих у судовому засідання, він не виходив на роботу, у зв`язку з тим, що не мав транспорту, а машина з ПП «Андріївка», що його підвозила не прибула, у звязку з конфліктом, як він вважає, що стався на підприємстві з директором.

Відповідно до доповідних записок головного зоотехніка ПП «Андріївка» ОСОБА_4 від 05, 07,08 квітня 2024 року директору ПП «Андріївка» Фроленко А.І. відсутній на робочому місці більше трьох годин (том. 1 а.с.100, зворотня сторінка, 101).

ОСОБА_1 , відповідно до наданої довідки (том. 1 а.с.155, зворотня сторінка) перебував на амбулаторному лікуванні КНП Кегичівської селищної ради «Центрі первинної медико-санітарної допомоги» з 08 по 15 квітня 2024 року.

Проте, як зазначив позивач ОСОБА_1 він лікарняний не оформлював, оскільки вважав, що і так не ходить на роботу.

ОСОБА_1 письмово звертався до директора ПП «Андріївка» з проханням забезпечити його автомобілем для доставки на робоче місце у відповідності до умов договору, про що надані листи від 05,06,07,08,09,10,11,12,13,14,19,22,27 (том.1, а.с.237-267).

Щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий захід стягнення як догана або звільнення.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Норми ЦПК України, як і норми КЗпП України покладають саме на роботодавця обов`язок надати докази винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці. До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі №487/1491/21, провадження №61-6246 св 22, від 24 липня 2024 року у справі №752/10024/21, провадження №61-5269 св 24.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі №6-2801цс15 зроблено правовий висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Однак правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати наявні у справі докази.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі №761/30967/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №235/2284/17 (провадження №61-72св17) зроблено висновок, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Під час розгляду справи встановлено, що не оспорюється сторонами, що ОСОБА_9 був відсутній на робочому у період з 5 по 29 квітня 2024 року.

Причина відсутності, як пояснив сам позивач, відсутність транспорту, яким він міг дістатись його до робочого місця і який за усною домовленістю з директором ПП «Андріївка» повин бути йому наданий.

Проте суду не надано жодного доказу, того що дана домовленість чи усна чи письмова мала місце.

ОСОБА_1 надавав пояснення керівнику ПП «Андріївка» про причини відсутності на роботі, а саме відсутність транспорту та просив директора забезпечити його автомобілем, про що надавав листи та відправляв їх поштою на підприємство.

Суд не бере до уваги доводи сторони позивача про відсутність транспорту у ОСОБА_1 , відсутність транспортного сполучення та віддаленість місця роботи, у зв`язку із тим що дані обставини не є поважними та такими, що виключають вину працівника.

Також наявність можливого конфлікту у сторін по справі не є аргументом по вказаній категорії справи.

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності.

Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 липня 2020 року у справі №554/9493/17 (провадження №61-38286св18).

Наказ про звільнення ОСОБА_1 відповідає вимогам нормативно правивих актів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Таким чином, суд погоджується, що у роботодавця були наявні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із цим позовна вимога позивача про скасування наказу про звільнення та у поновленні на роботі задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Верховний Суд звертає увагу на те, що середній заробіток згідно зі статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи. У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

У постанові від 18 грудня 2023 року по справі № 753/3995/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду наголосив, що оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю та є похідною вимогою від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі.

Таким чином, позовна вимога позивача про стягнення з ПП «Андріївка» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 квітня 2024 року по дату винесення судового рішення не підлягає задоволенню через те, що відповідач звільнив позивача законно та обґрунтовано на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП у зв`язку з прогулом, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин.

ПП «Андріївка» здійснила розрахунок з ОСОБА_1 , про що як зазначив сам позивач, він отримав повідомлення.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Зазначена норма закону (стаття 237-1 КЗпП України) містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Позивач просив стягнути грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 20000 грн. На обґрунтування цих вимог зазначав, що незаконним звільненням йому завдано моральних страждань. Також вказав, що він був єдиною працевлаштованою особою в родині та забезпечував своїх батьків, зараз втратив джерела фінансового прибутку, не має можливості забезпечити себе та свої базові потреби, що суттєво впливає на його фізичний і ємоційний стан, крім того проживає на території Харківської області, яка постійно зазнає обстрілів з боку РФ.

Позивачем не надано достатніх доказів про порушення його прав та заподіяння йому моральної шкоди, а тому в цій частині позову також слід відмовити.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються та не спростовуються судом, оскільки на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову та відмову в задоволенні позову не впливають.

Щодо судових витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Суд також враховує положення частини шостої статті 137 ЦПК України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до вимог ч.1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представником відповідача було заявлено клопотання про стягнення з позивача на користь ПП «Андріївка», витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

На підивердження понесених витрат представником відповідача надано: копію договору укладеного між віповідачем та адвокатським об`єднанням «СПРАВАР» про надання правової (правничої) допомоги № 2706/24-ПД-01 від 27 червня 2024 року (том. 1, а.с.88-90), копію додаткової угоди № 1 від 08 липня 2024 року до договору про надання правової (правничої) допомоги № 2706/24-ПД-01 від 27 червня 2024 року в якому сторони дійшли згоди, що розмір гонорару становить 15000,00 грн, з детальним описом робіт (надання послуг) (том. 1, а.с.91), копію рахунку на оплату № 95 від 08 липня 2024 року на суму 15000,00 грн (том. 1, а.с.92), копію платіжної інструкції № 1436 від 08 липня 2024 року на суму 15000,00 грн (том. 1, а.с. 92 зворотньої сторінки), копія акту надання послуг № 108 від 08 липня 2024 року (том. 1, а.с.93), копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 002242 від 11 липня 2018 року (том. 1, а.с.93 зворотньої сторінки), посвідчення адвоката (том. 1, а.с.94), копія ордеру про надання правничої (правової) допомоги (том. 1, а.с.94 зворотньої сторінки).

Таким чином, проаналізувавши зміст наданих представником відповідача доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що надані адвокатом послуги цілком відповідають критеріям дійсності, необхідності, розумності їх розміру та є такими, що підтверджуються матеріалами справи, а тому клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положенням ст. 141 ЦПК України. Судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір необхідно залишити за позивачем.

Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Як встановлено ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 95, 141, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до приватного підприємства «Андріївка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Андріївка» витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України або через Кегичівський районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Акмола Казахстан, паспорт серії НОМЕР_2 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

представник позивача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 ,

відповідач: приватне підприємство «Андріївка», адреса: 64031, Харківська область, Берестинський район, с. Андріївка, ЄДРПОУ 32081117,

представник відповідача: Комов Олег Геннадійович, АДРЕСА_3 .

Суддя Н.М. Куст