Рішення

від 19.12.2023 по справі 758/12433/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/12433/20

Категорія 7

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 та ТОВ «Перший інвестиційний альянс» - Головченко І.О., представника ПАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» - Кузьміка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний альянс», публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення речового права та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний альянс», публічне акціонерне товариство «Акціонерно-комерційний банк «Капітал», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася з позовом до ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач 1, покупець), товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний альянс» (надалі за текстом - відповідач 2, Товариство), публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» (надалі за текстом - відповідач 3, Банк), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна (надалі за текстом - третя особа, нотаріус), про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення речового права.

Первісні позовні вимоги обгрунтовані тим, що Товариство незаконно продало квартиру АДРЕСА_1 (надалі за текстом - спірна квартира) відповідачу на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.10.2019 №543, з огляду на що, просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

1. Визнати Договір укладений між Товариством та відповідачем недійсним.

2. Визнати право власності на 1/2 частину майна в спільній сумісній власності подружжя, а саме на 1/2 спірної квартири за позивачем.

3. Визнати право власності на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом за позивачем.

4. Визнати право власності на 1/4 частину спірної квартири в порядку спадкування за заповітом за позивачем.

5. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54589327 від 15.10.2020 14:49:10 (надалі за текстом - спірне рішення), внесене нотаріусом.

6. Припинити право власності на спірну квартиру за відповідачем.

Зустрічні позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в законний спосіб набув право власності на спірну квартиру, а позивач чинить перешкоди у її користуванні, з огляду на що, просить суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною квартирою, шляхом виселення з неї позивача.

Ухвалою Суду від 20.01.2021 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

02.03.2021 до суду від Товариства надійшов відзив.

31.03.2021 від відповідача надійшов зустрічний позов.

Ухвалою Суду від 01.04.2021 прийнято зустрічний позов до розгляду.

11.05.2021 до суду від позивача надійшов відзив на зустрічний позов.

24.05.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

09.06.2021 до суду від товариства надійшли заперечення.

10.06.2021 до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.

12.05.2023 до суду від позивача надійшли пояснення.

15.05.2023 до суду від третьої особи (ФГФО) надійшли пояснення.

Ухвалою Суду від 25.05.2021 витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мамай Ірини Володимирівни інформацію чи видавався дублікат договору, якщо видавався, то кому, на підставі яких документів та дату видачі такого договору, а також номер в реєстрі вчинення нотаріальних дій та витребувано у нотаріуса завірену належним чином копію спірного Договору; копію оцінки об`єкту нерухомості, та інші документи які були внесені до електронного реєстру та/або надані нотаріусу при посвідченні спірного Договору.

10.09.2021 до суду на виконання вимог ухвали від 25.05.2021 від нотаріуса надійшли докази (т.3, а.с. 138- 167).

13.09.2021 до суду на виконання вимог ухвали від 25.05.2021 від приватного нотаріуса Мамай І.В. надійшли пояснення (т.3, а.с. 169).

Ухвалою Суду від 13.12.2021, з мотивів викладених в ухвалі, витребувано у Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори належним чином засвідченої копії матеріалів спадкової справи, заведеної після померлого чоловіка, відповідь на яку надійшла до суду (т.3, а.с. 216-242).

За наслідками підготовчого засідання 25.05.2021 судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 19.12.2023 прибув представник позивача та представники відповідачів, представник третьої особи у судове засідання не прибув.

Представник позивача просив задовольнити первісні позовні вимоги та заперечив проти зустрічних позовних вимог.

Представник відповідача 1 заперечив проти задоволення первісного позову та просив задовольнити зустрічний позов.

У судовому засіданні 19.12.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи та дослідивши докази, суд встановив наступне.

31.03.2006 року між Акціонерним Банком «Синтез» та ОСОБА_4 (надалі за текстом - позичальник, чоловік) було укладено договір кредитної лінії № 310306/6, відповідно до умов якого, банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що не відновлюється, надає позичальнику кредит у доларах США на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

19.01.2009 між АБ «Синтез» та Банком, було укладено договір відступлення права вимоги № 190109/3, відповідно до умов якого цедент передає, а цесіонарій приймає всі права вимоги за договором кредитної лінії № 310306/6 від 31 березня 2016, що був укладений між цедентом та позичальником.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 06.10.2016 у справі №758/7575/15-ц, яка залишена без змін Постановою Верховного суду України, стягнуто з позичальника на користь Банку заборгованість по сплаті основної суми кредиту в розмірі 84338,53 доларів США та пеню за прострочення виконання зобов`язань по сплаті основної суми кредиту в розмірі 574341,48 грн.

З січня 2006 року позивач та чоловік проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

У зв`язку з тим, що позивач та чоловік не зареєстрували шлюб у встановлено порядку, після смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16.07.2020 у справі № 756/15304/18 встановлено факт спільного проживання позивача і чоловіка, як чоловіка та жінки, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.03.2006 до дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вказаними Рішеннями встановлено обставини неналежного виконання позичальником обов`язків перед Банком у частині повернення та наявності шлюбних відносин між позивачем та чоловіком, а відтак, такі обставини не підлягають повторному доказуванню.

31.03.2006 між чоловіком та ОСОБА_5 було укладено Договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до умов якого чоловік придбав у власність спірну квартиру (т.1, а.с. 48-49).

25.02.2011 між Банком (іпотекодержатель) та позичальником (іпотекодавець) було укладено Договір іпотеки №373 (надалі за текстом - Договір іпотеки), відповідно до п. 1.1. якого цей Договір іпотеки забезпечує виконання виконання зобов`язань іпотекодавця та вимог іпотекодержателя за Договором кредитної лінії № 310306/6 від 31.03.2006 (т. 3, а.с.145-152).

Відповідно до п. 3.2. Договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме спірна квартира.

Право звернення стягнення на Предмет іпотеки Іпотекодержатель набуває якщо у момент настання терміну виконання зобов`язань за Кредитним Договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений Кредитним договором термін суми кредиту та/або при несплаті або, серед іншого, смерті Іпотекодавця (п. 5.1. Договору іпотеки).

Згідно з п.5.2. Договору іпотеки Іпотекодержатель, у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок Предмета іпотеки, на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у позасудовому порядку продає від свого імені Предмет іпотеки

У відповідності до п. 5.3.1. Договору іпотеки у випадку набуття права звернення (стягнення) на Предмет іпотеки, Іпотекодавець передає у власність Іпотекодержателю Предмет іпотеки. Ціна придбання визначається шляхом експертної оцінки Предмета іпотеки на день придбання. У разі, якщо ціна Предмета іпотеки, який передається Іпотекодержателю у власність, є меншою суми заборгованості, Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок майна Іпотекодавця. Витрати на проведення експертної оцінки Предмета іпотеки покладаються на Іпотекодавця.

Рішення про прийняття у власність Предмета іпотеки приймається Іпотекодержателем одноосібно. Підписанням цього договору Іпотекодавець засвідчує, що надає Іпотекодержателю згоду на перехід права власності на Предмет іпотеки Іпотекодержателя за рішенням Іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на Предмет є цей Договір та письмове рішення Іпотекодержателя про прийняття у власність а іпотеки. Цей Договір та письмове рішення Іпотекодержателя мають силу купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем - у випадку набуття права звернення стягнення на Предмет іпотеки Іпотекодержатель має право від свого імені продати Предмет іпотеки будь-якій особі на договору купівлі-продажу з дотриманням умов, визначених Законом України «Про іпотеку". При цьому, ціна продажу Предмета іпотеки встановлюється за згодою 6 менше його заставної вартості, визначеної у п.1.5. цього Договору, з у або шляхом експертної оцінки. Витрати на проведення експертної покладаються на Іпотекодавця.

Згідно з Заповітом від 19.07.2008 №2543 чоловік заповів все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті на що він за законом матиме право позивачу та ОСОБА_6 (т.1, а.с.33).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Довідкою №3479/16.2-09 від 02.11.2018 видною Міністерством юстиції України ГТУЮ у м. Києві ДД реєстрації смерті (т.1, а.с.34).

13.09.2018 позивач звернулась до 16-ої Київської державної нотаріальної контори з заявою №9613 в якій вказала, що приймає спадкове майно.

06.11.2018 позивач звернулась до 16-ої Київської державної нотаріальної контори з заявою в якій просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину майна, яка не охоплена заповітом.

17.11.2018 нотаріальна контора листом відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що позивачем не були надані всі документи.

Відповідно до листа 16-ої Київської державної нотаріальної контори від 30.10.2019 №3496/02-14 було отриманго претензію Банку від 23.10.2019 Вих.№23-10/20, яку було долучено до спадкової справи (т. 3, а.с.233).

24.09.2020 позивач повторно звернулась до 16-ої Київської державної нотаріальної контори з заявою в якій просила видати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину майна, якою володів чоловік (т. 3, а.с.237-238).

29.07.2020 між Банком (первісний кредитор»), в особі директора ОСОБА_7 , та Товариством (новий кредитор), в особі директора ОСОБА_8 , було укладено Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором №389 (надалі за текстом - Договір відступлення) за змістом п.1.1 якого Банк відступив Товариству права вимоги за Договором іпотеки, а Товариство набуло зазначене право вимоги (т. 3, а.с.243-244).

31.07.2020 та 18.08.2020 Товариством було надіслано позичальнику Повідомлення в порядку вимог ст.ст. 37, 38 Закону України «Про іпотеку» в якому повідомило про намір укласти договір купівлі-продажу спірної квартири з третьою особою (докази направлення містяться в матеріалах справи) (т. 3., а.с.155-165).

У подальшому, 15.10.2020 між Товариством та покупцем було укладено спірний Договір, відповідно до п. 1.1. якого продавець, діючи відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, як фізичного так і морального, продав, а Покупець купив спірну квартиру.

Відповідно до п. 2 спірного Договору право власності на спірну квартиру належить чоловіку за Договором іпотеки зі всіма змінами та доповненнями, посвідченого 25.02.2011 року Мамай І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1289, дублікат якого виданий 24.04.2020 року Мамай І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 373, як фізичній особі на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 31 березня 2006 року за реєстровим №5738.

Згідно з п. 8 спірного Договору ринкова вартість спірної квартири згідно Звіту про оцінку виконаного 08.10.2020 року суб`єктом оціночної діяльності ПП «Експертна Плюс» (сертифікат Суб`єкта оціночної діяльності № 654/20 від 29.07.2020 р., ФДМУ), становить 765 600,00 грн.

За змістом Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №228205020 від 15.10.2020 власником спірної квартири є покупець на підставі спірного Договору (т.2, а.с.26).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено судом, між позичальником та Банком було укладено договір кредиту.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Особливості купівлі-продажу об`єктів незавершеного будівництва та майбутніх об`єктів нерухомості визначаються законом (ст. 656 ЦК України).

Надалі, як підтверджується матеріалами справи, чоловіком було придбано спірну квартиру на підставі Договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, або ж із поважних причин не проживають разом, однак пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Як встановлено Рішенням суду від 16.07.2020 у справі № 756/15304/18 позивач та чоловік проживали, як чоловік та жінка однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.03.2006 до дня смерті першого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач 1 та Товариство вказують, що сам по собі факт придбання спірної квартири в період шлюбу не є підставою для віднесення такого майна до спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Більше того, на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Як встановлено судом, спірна квартира була придбана чоловіком 31.03.2006 року під час шлюбних відносин з позивачем, а відтак, оскільки відповідачем не спростовано презумцію права спільної сумісної власності подружжя та зважаючи на наведені приписи ЦК України та СК України, суд доходить до висновку, що спірна квартира була спільною сумісною власністю позивача та чоловіка.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

У подальшому, як встановлено судом між позичальником та Банком було укладено Договір іпотеки, об`єктом іпотеки за яким є спірна квартира.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань Банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 06.10.2016 у справі №758/7575/15-ц, яка залишена без змін Постановою Верховного суду України, стягнуто з позичальника на користь Банку заборгованість по сплаті основної суми кредиту в розмірі 84338,53 доларів США та пеню за прострочення виконання зобов`язань по сплаті основної суми кредиту в розмірі 574341,48 грн.

У наступному, між Банком та Товариством було укладено Договір відступлення.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 Цивільного кодексу України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Позивач зазначає, що Договір відступлення було укладено директором Банку - ОСОБА_7 з перевищенням повноважень, а відтак, наявні підстави для застосування наслідків недійсності такого правочину.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в Постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Питання щодо віднесення Банку до категорії неплатоспроможних досліджувалось у рішеннях судів по справах №826/15723/17 та №910/4922/20, в яких встановлено, серед іншого, наступні обставини.

20.07.2015 року ПАТ «АКБ «Капітал» було віднесене до категорії неплатоспроможних відповідно до Постанови Правління Національного Банку України №466/БТ від 20.07.2015 року.

На підставі вказаної Постанови НБУ, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №140 від 20.07.2015 р. «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «Капітал», згідно з яким 20.07.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в ПАТ «АКБ «Капітал» з 21.07.2015 р. по 20.10.2015 р. включно. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ" призначено ОСОБА_13.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №146 від 31.07.2015 р. змінено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "Капітал" на ОСОБА_9 .

29.10.2015 року Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову №753 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АКБ «Капітал» та розпочато процедуру ліквідації.

На виконання Постанови Правління Національного банку України від 29.10.2015 р. №753 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ «Капітал», Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, було прийнято рішення від 29.10.2015 року №195 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку», за яким уповноваженою особою, якій делегуються повноважень ліквідатора ПАТ «АКБ «Капітал» призначено ОСОБА_9 .

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №196 від 02.11.2015 р. змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «АКБ «Капітал» на ОСОБА_10 .

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №676 від 12.03.2018 року змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «АКБ Капітал» на ОСОБА_11 .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 року по справі №826/15723/17 частково задоволений позов ТОВ "Промгаз України" та ОСОБА_12 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, згідно якого:

- визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України №466/БТ від 20.07.2015 «Про віднесення ПАТ «АКБ «Капітал» до категорії неплатоспроможних» з моменту її прийняття;

- скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2015 №140 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «АКБ «Капітал» з моменту його прийняття;

- скасовано постанову Національного банку України від 29.10.2015 №753 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АКБ «Капітал» з моменту її прийняття, зобов`язавши Національний банк України ПАТ «АКБ «Капітал» банківську ліцензію від 24.10.2011 №122 та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ «АКБ «Капітал» від 24.10.2011 №122 (з додатками);

- скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.10.2015 №195 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку» з моменту його прийняття, зобов`язавши Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути ПАТ «АКБ «Капітал» свідоцтво учасника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №26 від 22.03.2011;

- скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.11.2015 №196 «Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку»;

- зобов`язано Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві скасувати запис у Єдиному держаному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо знаходження ПАТ «АКБ «Капітал» у стані припинення.

Відповідно до Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 р. по справі №826/15723/17, серед іншого:

- задоволено апеляційні скарги ТОВ «Промгаз України» та ОСОБА_12 ;

- змінено Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 року шляхом внесення змін до мотивувальної та резолютивної частини відносно визнання протиправними Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 20.07.2015 р. №140 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «АКБ «Капітал», Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 29.10.2015 р. №195 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку» та Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 02.11.2015 р. №196 «Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку»;

- визнати протиправними Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 20.07.2015 р. №140 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «АКБ «Капітал», Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 29.10.2015 р. №195 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку» та Рішення Виконавчої дирекції ФГВФО від 02.11.2015 р. №196 «Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ «АКБ «Капітал» та делегування повноважень ліквідатора банку».

- в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 - залишено без змін.

11.06.2019 року Верховним судом Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 р. та Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року по справі №826/15723/17 залишено без змін.

Спостережною Радою ПАТ «АКБ «Капітал» протокольним рішенням від 20.03.2019 р. Головою Правління було призначено ОСОБА_7 . Відповідна інформація 21.03.2019 р. була внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На виконання рішення суду по справі №826/15723/17 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців було вилучено запис щодо перебування ПАТ «АКБ «Капітал» в процесі припинення.

Водночас, скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення ФГФО про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління Банком ФГФО.

Управління Банком ФГФО у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що НБУ відносно Банку приймалось рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.

У відповідності до ст.ст. 35, 36 та 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ФГФО має право делегувати уповноваженим особам всі або частину своїх повноважень.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 241 ЦК України правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Однак, оскільки діяльність Банку не було приведено у відповідність до вимог законодавства, правомочність керівників останнього є непідтвердженими державним регулятором, а відтак, Договір відступлення, який вчинено ОСОБА_7 в інтересах Банку, є вчиненим від імені, не уповноваженої на те особи.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, Договір відступлення є недійсним, з огляду на положення ч.2 ст.203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як наслідок, у зв`язку з недійсністю Договору відступлення до Товариства не перейшло право вимоги за Договором іпотеки, що, в свою чергу, не породжує жодних прав та обов`язків для сторін такого правочину, через що, суд погоджується з доводами позивача та ФГФО у цій частині.

Позивач, як окрему підставу для визнання договору недійсним визначає порушення Товариством порядку продажу спірної квартири покупцю.

Частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Товариством було надіслано повідомлення про укладення договору купівлі-продажу не позивачу, а вже як 2 роки померлому чоловіку, а відтак, Товариством було недотримано порядку повідомлення про укладення спірного договору.

Відтак, враховуючи все вищевикладене, суд доходить до висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 15.10.2020 року, укладеного між ТОВ «Перший інвестиційний альянс» та ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом щодо усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення, суд зазначає наступне.

Відповідач вказує, що позивач увесь цей час користуючись нерухомим майном без належних првових підстав, творює перешкоди у користуванні та розпордженні його законному власнику, за яким зареєстровано право власності на квартиру у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна (стаття 396 ЦК України).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.

Згідно з абз. 2 та 3 ст. 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Тлумачення статті 109 ЖК України свідчить, що ця норма установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, проте не регулює ситуацію, за якої позов про вселення подає колишній власник житла та/або члени його сім`ї.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №750/256/19 та від 21.07.2021 у справі № 753/22506/17.

Так, судом враховується, що відповідач, звертаючись до суду з зустрічним позовом, не надав жодних доказів проживання у спірній квартирі та примусового виселення його позивачем, яка на даний час є власником та проживає у спірній квартирі.

Також, відповідачем не надано рішення суду про позбавлення позивача права власності на спірну квартиру.

При цьому, оскільки спірний Договір не має наслідком виникнення у відповідача права власності на спірну квартиру, з підстав наведених вище, а відтак, з огляду на вказане, суд відхиляє позовні вимоги за зустрічним позовом.

Щодо позовної вимоги визнання за позивачем 1/2, 1/4 та 1/4 частини майна в спільній сумісній власності подружжя в спірній квартирі суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

У відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно із ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Як встановлено судом, позивачу та чоловіку на праві спільної сумісної власності належала спільна квартира.

Судом встановлено, що чоловік помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та позивач залишилась єдиним спадкоємцем за заповітом, у зв`язку з смертю другого спадкоємця.

Як встановлено судом, позивач звернулась до державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю необхідних документів - про наявність шлюбних відносин з чоловіком, які позивач у подальшому отримала.

Відтак, суд відхиляє доводи Товариства про те що позивач ухилилась від прийняття спадщини.

У відповідності до ч. 2 - 3 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на 1/2, 1/4 та 1/4 частини спірної квартири за позивачем.

Стосовно доводів позивача про те, що банком було пропущено встановлений ст. 1281 ЦК України 6-ти місячний строк, суд зазначає, що позивачем не було повідомлено банк про прийняття спадщини та що банк звертався до нотаріуса з претензією про пред`явлення вимог до спадкоємця, а відтак, відхиляє доводи позивача у цій частині.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію, суд зазначає, що метою звернення позивача до суду з даним позовом є відновлення останньою володіння її нерухомим майном, тому не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Великою Палатою Верховного Суду: від 4 вересня 2018 року в справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року в справі №367/2022/15-ц, від 5 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, від 3 квітня 2024 року в справі № 917/1212/21.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно.

Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача.

Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення позову.

Отже, враховуючи зміст і характер відносин між учасниками справи, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний альянс», публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення речового права - задовольнити частково;

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.10.2020 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний альянс» та ОСОБА_3 ;

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину майна в спільній сумісній власності подружжя, а саме, на 1/2 частину квартири, визнати в порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частину квартири, визнати в порядку спадкування за заповітом право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 ;

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити;

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний альянс», публічне акціонерне товариство «Акціонерно-комерційний банк «Капітал», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення - залишити без задоволення;

Стягнути пропорційно з ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний альянс», публічного акціонерного товариства «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 11 838 (одинадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень 40 копійок, по 3 946 (три тисячі дев`ятсот сорок шість) гривень 13 копійок з кожного;

Повне найменування сторін:

Позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач за первісним позовом - товариство з обмеженою відповідальністю «Перший інвестиційний альянс» (адреса: 01021, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16, оф.11, код ЄДРПОУ 14282289);

Відповідач за первісним позовом - публічне акціонерне товариство «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» (адреса: 01024, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка / вул. Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 13486837);

Третя особа: Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна (адреса: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 49, оф. 1);

Третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016);

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Гребенюк