Постанова

від 03.12.2024 по справі 295/12789/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/12789/24 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 39 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Борисюка Р.М.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Житомирі цивільнусправу №295/12789/24за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос», про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на ухвалу Богунськогорайонного судум.Житомира від19вересня 2024року, постановлену під головуванням судді Зосименка О.М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій зазначив, що є боржником у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа, виданого Коростенським міськрайонним судом Житомирської області 6 травня 2011 року, про стягнення із нього в солідарному порядку на користь ПАТ « Всеукраїнський акціонерний банк «ВіЕйБі Банк» заборгованості в сумі 5404695 грн. 60 коп.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 6 грудня 2019 року замінено стягувача у цьому виконавчому провадженні на його правонаступника ТОВ ФК Геліос.

Також вказує, що ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 25 жовтня 2016 року його обмежено у праві виїзду за межі України.

Не погоджуючись із цією ухвалою, він змушений був звернутися із відповідною заявою до ЄСПЛ.

Рішенням ЄСПЛ від 22 червня 2023 року констатовано порушення його право на свободу пересування.

Також наголошує на тому, що він не ухилявся від виконання рішення суду про стягнення з нього боргу. Зауважує, що з метою погашення заборгованості можливо було звернути стягнення на заставне майно, вартість якого становить 8193322 грн. 92 коп.

За період з 1 грудня 2016 року по 30 листопада 2021 року ПАТ «Коростенський хлібозавод» та правонаступник цієї юридичної особи ПрАТ « Коростенський хлібозавод», де він працював на посаді генерального директора, проводило щомісячне стягнення з його заробітної плати у розмірі 20 % на підставі постанови державного виконавця від 27 квітня 2015 року. Загальний розмір стягнення становить 42781 грн. 42 коп. Проте, на даний час заробітна плата йому не нараховується та не виплачується.

Окрім того, відрахування у розмірі 44446 грн. 38 коп. здійснювалися з його пенсії. У зв`язку з введенням воєнного стану такі відрахування на даний час припинені.

Також вказує, що він обіймає посаду директора ТОВ « Моноліт», де отримує заробітну плату. Про вказану обставину він 13 серпня 2024 року повідомив державного виконавця.

Зазначає, що майно, на яке можливо звернути стягнення з метою погашення боргу, у нього відсутнє.

Таким чином, вважає, що як на даний час, так й станом на 25 жовтня 2016 року, відсутні підстави для обмеження його у праві виїзду за межі України.

З огляду на вищезазначене, просив скасувати тимчасове обмеження його у праві виїзду за межі України, застосоване на підставі ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 25 жовтня 2016 року у цивільній справі №295/7297/16-ц до виконання ним зобов`язань, покладених відповідно до виконавчого листа №2-388/2011, виданого 6 травня 2011 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2024 року заяву задоволено.

Скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, застосоване на підставі ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 25 жовтня 2016 року у цивільній справі №295/7297/16-ц до моменту фактичного виконання ним зобов`язань, покладених відповідно до виконавчого листа №2-388/2011, виданого 6 травня 2011 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області.

В апеляційній скарзі ТОВ « Фінансова компанія « Геліос», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та постановити нове судове рішення,- про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при вирішенні питання щодо обмеження заявника у праві виїзду за межі України, суд вірно виходив з того, що іншого дієвого механізму змусити боржника виконати рішення суду діюче законодавство не містить, відтак саме із цією метою виконання рішення суду необхідно застосувати до нього такі міру примусового впливу, як обмеження у праві виїзду за кордон.

Окрім того, судом встановлений факт ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду про стягнення з нього боргу у розмірі 5404695 грн. 60 коп.

Наголошує на тому, що ОСОБА_1 вже звертався до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Постановою Житомирського апеляційного суду від 9 червня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Вказує, що в матеріалах справи відсутня вмотивована заява ОСОБА_1 про наявність підстав для скасування цього обмеження, не надано жодного доказу на її обгрунтування.

Фактично боржник у такий спосіб намагається переглянути ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 25 жовтня 2016 року у справі №295/7297/16-ц.

Стверджує про те, що боржник, отримавши 3000 Євро на підставі рішення ЄСПЛ від 22 червня 2023 року, не повідомив про цю обставину орган ДВС, що додатково вказує на його ухилення від виконання рішення суду.

Окрім того, сплата ним судових витрат у розмірі 2000 Євро беззаперечно вказує на те, що у нього були доходи, про які він не вказав державному виконавцю та які не були спрямовані на погашення заборгованості.

Звертає увагу на ту обставину, що боржник добровільно не вчинив жодної дії, яка б свідчила про його бажання виконувати рішення суду. Всі кошти, які надійшли на погашення боргу, були стягнуті у примусовому порядку, шляхом звернення стягнення на пенсію та заробітну плату ОСОБА_1 . Отже, відсутні підстави стверджувати про його добросовісність.

Поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника була направлена за адресою, зазначеною ОСОБА_1 у повідомленні, проте фактичне місце здійснення господарської діяльності зовсім інше.

Вважає, що боржник міг вказати недостовірні відомості про його роботу або ж як директор надати вказівку не отримувати кореспонденцію від ДВС.

Наголошує на тому, що поведінка боржника протягом усього часу здійснення виконавчого провадження залишилася незмінною, він продовжує умисно ухилятися від виконання рішення, що виключає можливість скасування заходів його тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника зазначив, що рішенням ЄСПЛ від 22 червня 2023 року встановлений факт покладення на ОСОБА_1 заходів, які не були належним чином обгрунтовані та не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. Також зазначено, що українські органи державної влади не виконали своє зобов`язання за статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції забезпечити з огляду на конкретні обставини обгрунтованість і пропорційність втручання у право особи на виїзд зі своєї країни від початку й протягом усього періоду його дії. Отже, було порушено право заявника на свободу пересування, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції.

Вважає, що за таких обставин заявник може відновити порушені права відповідно до процедури, визначеної чинним законодавством України, зокрема, шляхом подання заяви про скасування тимчасового обмеження.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №761/31233/14-ц.

Наголошує на відсутності доказів ухилення боржника від виконання вказаного рішення суду.

Відтак, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзді боржника за межі України.

В судовому засіданні представник ТОВ « Фінансова компанія « Геліос» підтримав апеляційну скаргу.

Представник боржника в судовому засіданні не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

В судовому засіданні встановлено, що 6 травня 2011 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області видано виконавчий лист №2-388/2011 про стягнення з ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ « Всеукраїнський акціонерний банк « ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 5404695 грн. 60 коп.

Вказаний виконавчий лист неодноразово перебував на примусовому виконанні в органах ДВС.

На даний час цей виконавчий лист з 24 лютого 2024 року перебуває на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ).

Матеріали справи не містять доказів того, що боржник у добровільному порядку виконує рішення суду. Заборгованість за кредитним договором частково була погашена шляхом звернення стягнення на його заробітну плату та пенсію. Зокрема, за період з 1 грудня 2016 року й по 30 листопада 2021 року із заробітної плати боржника, який обіймає посаду генерального директора ПрАТ « Коростенський хлібозавод», стягнуто 42781 грн. 42 коп. на виконання рішення суду. За період з 1 липня 2020 року по 30 квітня 2022 року з пенсії боржника стягнуто 44446 грн. 38 коп.

В судовому засіданні також встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 25 жовтня 2016 року задоволено подання державного виконавця.

Тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання виконавчого листа №2-388/2011, виданого Коростенським міськрайонним судом Житомирської області.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 6 грудня 2019 року замінено стягувача у вказаному виконавчому провадженні - «ПАТ « Всеукраїнський акціонерний банк « ВіЕйБі Банк» на його правонаступника ТОВ « Фінансова компанія « Геліос».

7 лютого 2017 року боржник звернувся до ЄСПЛ із заявою, поданою на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішенням ЄСПЛ від 22 червня 2023 року у справі « Іскра проти України» вказано, що на заявника було покладено заходи, які не були належним чином обгрунтовані та не могли бути повторно розглянуті або переглянуті до моменту погашення заборгованості у повному обсязі. Суд дійшов висновку, що українські органи державної влади не виконали своє зобов`язання за статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції забезпечити з огляду на конкретні обставини обгрунтованість і пропорційність втручання у право особи на виїзд зі своєї країни від початку й протягом усього періоду його дії. Отже, було порушено право заявника на свободу пересування, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції.

Відповідно до статті 2 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Главою 3 цього Закону передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.

Згідно зі статтею 41 Конвенції якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї, і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Відповідно до статті 10 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» додатковими щодо виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitution in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

Частиною третьою статті 10 вказаного Закону також передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

Отже, застосування «restitution in integrum» можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.

У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.

Рішенням у справі « Іскра проти України» ЄСПЛ констатував неможливість повторного розгляду національними судами застосованих до боржника заходів.

При цьому, на час вирішення питання щодо обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України редакція статті 441 ЦПК України не передбачала можливості скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Законом України від 3 липня 2018 року статтю 441 ЦПК України було доповнено, зокрема, частиною п`ятою, відповідно до якої суд наділений правом скасувати тимчасове обмеження за вмотивованою заявою боржника.

Отже, у даному випадку ОСОБА_1 може відновити порушене право, шляхом подання заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Звертаючись до суду з даною заявою, боржник просив забезпечити йому право на такий захід індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції (restitution in integrum).

Оскільки вказаним рішенням ЄСПЛ визнав факт порушення пункту 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції, додатковим до присудженого відшкодування заходом індивідуального характеру є скасування тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

При цьому, в межах розгляду цієї справи суд не досліджує факт ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки підставою для скасування застосованого тимчасового обмеження є саме та обставина, що рішенням ЄСПЛ встановлено порушення пункту 2 статті 2 Протоколу №4 до Конвенції, що є самостійною та достатньою підставою для скасування тимчасового обмеження заявника у праві виїзду за межі України.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст.259,268,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 19 вересня 2024 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуюча Судді: