Постанова

від 02.12.2024 по справі 351/678/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 351/678/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/1352/24

Головуючий у 1 інстанції Собко В.М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Кузнєцова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду від 15 серпня 2024 року, ухвалене в складі судді Собка В.М., у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , Гвіздецької сільської ради, третя особа: відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради, про визнання недійсним рішення Кулачківської сільської ради та рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, повернення самовільно зайнятої земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, з урахуванням уточнень (т. 1, а.с. 83-87), до ОСОБА_3 , Гвіздецької сільської ради, треті особи: ОСОБА_1 , Реєстраційна служба Снятинського районного управління юстиції, про визнання недійсним рішення Кулачківської сільської ради та рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 18.09.2013 року його визнано власником спадкового майна будинковолодіння по АДРЕСА_1 . А у зв`язку із набуттям права власності на вказаний будинок він на підставі ч. 4 ст. 120 ЗК України є користувачем земельної ділянки загальною площею 0,33 га за цією адресою, що підтверджується копіями погосподарської книги Кулачківської сільської ради та рішенням вказаної ради від 05.09.2014 року. Згідно картографічних даних за 1973 рік загальна площа земельної ділянки № НОМЕР_1 становить 0,33 га.

Зазначав, що на вказаній земельній ділянці є два господарства: його та його брата ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою №165 від 15.04.2015 року, виданою Кулачківською сільською радою.

За рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 було зроблено заїзд до господарства ОСОБА_2 шириною 6 м, довжиною 21 м, що відображено на карті за 1973 рік та плані на будівництво сараю від 17.07.1971 року. А рішенням Кулачківської сільської ради від 05.09.2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею 0,33 га.

Згідно картографічних даних 1973 та 1977 років ширина земельної ділянки від дороги у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 становить 24,5 м, а у відповідача ОСОБА_3 18,0 м. Однак, згідно рішення Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року та плану земельної ділянки ОСОБА_3 ширина земельної ділянки останнього від дороги уже становить 21,90 м, що не відповідає ні карті, ні фактичному обміру.

Вважав, що ОСОБА_3 самовільно захопив та приєднав до своєї земельної ділянки ділянку колишнього заїзду шириною 2 м, довжиною 21 м, що перешкоджає і робить неможливим заїзд до господарства ОСОБА_2 , а згідно вимог державних будівельних норм такий заїзд мав бути. У Кулачківській сільській раді відсутні будь-які рішення та документи про вилучення у позивача частини земельної ділянки та відміну дороги, вказаної на картах 1973 та 1977 років.

Також вказував, що факт самовільного захоплення земельної ділянки ОСОБА_3 підтверджується Висновком №004/ЗТ-15 будівельно-технічного дослідження по зверненню адвоката, складеним 09.02.2015 року директором судово-експортної фірми «Експо-Фірма» ОСОБА_4 , яким встановлено, що зменшення площі землекористування у господарстві №75, яке належить позивачу, та збільшення площі землекористування у господарстві №73, яке належить ОСОБА_3 , які знаходяться по АДРЕСА_1 , що підтверджується зміною ширини вказаних ділянок та відсутністю під`їзної дороги до господарства, пройшли без жодних рішень Кулачківської сільської ради. Архітектурного обґрунтування чи громадських потреб, пов`язаних із вказаними змінами землекористування, доділу чи перерозподілу експертизою не виявлено (рішень не надано), що не відповідає нормам ДБН360-92** «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень», земельно-технічним нормативам та чинному земельному законодавству.

Зазначав, що рішенням Кулачківської сільської ради Снятинського району від 12.09.2012 року №122-14 затверджено ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2403 га землі в АДРЕСА_2 , а 24.05.2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Снятинського районного управління юстиції проведено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки за відповідачем, кадастровий номер 2625283302:03005:0111, чим порушено право позивача на користування земельною ділянкою.

Ухвалою Снятинського районного суду від 18.05.2021 року за клопотанням представника позивача замінено неналежного відповідача - Кулачківську сільську раду Снятинського району на належного - Гвіздецьку селищну раду Коломийського району, а також неналежну третю особу - реєстраційну службу Снятинського районного управління юстиції на належну відділ з питань державної реєстрації Снятинської міської ради (т. 2, а.с. 8).

Ухвалою Снятинського районного суду від 15.06.2023 року у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_2 09.02.2023 року провадження у справі було зупинено до залучення правонаступника (т. 2, а.с. 120). А ухвалами від 21.11.2023 року і від 21.03.2024 року відповідно провадження у справі поновлено (т. 2, а.с. 129), залучено до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 148).

ОСОБА_1 у квітні 2024 року подав також пояснення (т. 2, а.с. 154-156), у яких зазначив, що у тексті позовної заяви ОСОБА_2 йшлося про повернення частини дороги, а в прохальній частині позову вказано про земельну ділянку, тому 21.01.2016 року до суду подано заяву про зміну предмету позову на повернення з незаконного володіння частини заїзду до господарства ОСОБА_2 . Вказав, що матеріалами проведеної земельної експертизи встановлено, що ОСОБА_3 незаконно заволодів частиною земельної ділянки дороги площею 0,0074 га, на якій розмістив свою огорожу, і такий висновок відповідачі не спростували.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд: 1) визнати недійсним рішення Кулачківської сільської ради Снятинського району Івано-Франківської області від 12.09.2012 року №122-14 про затвердження технічної документації із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2403 га в АДРЕСА_2 , відповідачу ОСОБА_3 , та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.05.2013 року за №2561123; 2) зобов`язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 із незаконного володіння земельну ділянку частини дороги площею 0,0074 га шляхом знесення огорожі; 3) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.05.2013 року №256123 сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Снятинського районного управління юстиції та стягнути із ОСОБА_3 на користь позивача судові витрати у справі: судовий збір в сумі 243,60 грн.; вартість судової експертизи в сумі 2300 грн. та вартість наданої правової допомоги в сумі 20800 грн.

Рішенням Снятинського районного суду від 15 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Зазначає, що рішенням Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року за №56-6/211 затверджено акт встановлення межових знаків від 12.05.2011 року, в якому сільська рада визнає, що межі між сторонами у справі не відповідають картографічнім даним. Стверджує, що у позові посилалися на вказані рішення та акт як на доказ, але помилково не поставили питання про його скасування.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Снятинського районного суду від 12.10.2012 року у цивільній справі 914/1844/2012, яким відмовлено у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення самовільно захопленої земельної ділянки, стосується земельної ділянки ОСОБА_3 , суміжної з позивачем, тому з приводу позовної вимоги про повернення самовільно захопленої земельної ділянки вже існує рішення суду, яке вступило в законну силу. Однак таке твердження є помилковим, оскільки вказаним рішенням встановлено, що жодна зі сторін спору не є власником земельних ділянок, щодо яких виник спір. Водночас, ОСОБА_2 згідно рішення Снятинського районного суду від 18 вересня 2013 року визнаний власником спадкового майна будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Посилаючись на правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 22 квітня 2015 року у справі №6-79цс15, зазначає, що тотожними є позови, у яких співпадають суб`єктний склад, предмет і підстава позову. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Однак позови, пред`явленні ОСОБА_2 до ОСОБА_3 у 2012 році та у 2015 році у цій справі, не є тотожними, оскільки у них не співпадають суб`єктний склад, предмет і підстава позову. Зокрема, у справі №914/1844/2012 позов про повернення самовільно захопленої земельної ділянки обґрунтовано тим, що за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5 було влаштовано заїзд до господарства ОСОБА_6 шириною 6 м, довжиною 21 м. Після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_6 у 1981 році одержав дозвіл на будівництво нового будинку, анулювавши заїзд. Стверджує, що у вказаній справі вони не погоджувалися з розмірами земельної ділянки сусідів і просили суд зобов`язати ОСОБА_3 повернути 42 кв.м., а ОСОБА_7 25 кв.м. самовільно захопленої земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

На відміну від позову, поданого у 2012 році, у позові за 2015 рік у цій справі ОСОБА_2 заявляв інші вимоги: просив визнати недійсним рішення Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року, рішення Кулачківської сільської ради від 12.06.2012 року, рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, повернення самовільно зайнятої частини дороги. Також сторонами у цій справі є ОСОБА_3 , Кулачківська сільська рада Снятинського району, треті особи: ОСОБА_1 , Реєстраційна служба Снятинського районного управління юстиції.

Звертає увагу суду також на те, що положенням ч. 3 ст. 6 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення Снятинського районного суду від 12.10.2012 року) передбачалося, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено такі обставини.

Також зазначає, що провадження у справі було відкрито 20.05.2015 року і справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Однак фактично справа слухалась з порушенням процедури провадження без проведення попереднього судового засідання. Слухання по суті у справі не починалося аж до ухвалення рішення.

Не погоджується із позицією представника відповідача Гвіздецької сільської ради у заяві про те, що Висновок спеціаліста №004/ЗТ-15 від 09.02.2015 року згідно чинного законодавства не є висновком експерта та не належить до засобів доказування, оскільки справа слухалася за редакцією ЦПК 2004 року, статтею 106 якого передбачено проведення експертизи на замовлення учасників справи. Також вказує, що у позовній заяві містилося клопотання про допит експерта ОСОБА_4 в якості спеціаліста, однак так як не відбулося фактично жодного судового засідання, експерт не викликався.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове; викликати і допитати в якості свідка судового експерта ОСОБА_4 .

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подано.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні апеляційного суду скаржник ОСОБА_1 доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_8 щодо задоволення апеляційної скарги заперечила.

Представники Гвіздецької сільської ради та відділу з питань державної реєстрації Снятинської міської ради в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників справи, що не прибули в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення скаржника, заперечення представника відповідача ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони є суміжними землекористувачами.

Рішенням Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року №56-6/2011 затверджено Акт встановлення межових знаків від 12.05.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , підписаний в тому числі сторонами по справі. Зазначено, що земельною комісією між вказаними землекористувачами встановлено межові знаки, які не відповідають картографічній карті 1973 року. Додано фактичну план-схему, згідно якої ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є суміжними землекористувачами по АДРЕСА_1 ; зі сторони вул. І. Франка безпосередньо біля дороги ширина земельної ділянки ОСОБА_3 складає 20,20 м, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 22,40 м (т. 1, а.с. 11-14).

Також згідно Кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 площею 0,2500 га її ширина від дороги (вул. І. Франка) становить 22,40 м (т. 1, а.с. 18).

Рішенням Снятинського районного суду від 12.10.2012 року у цивільній справі №914/1844/2012, залишеним без змін ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 25.12.2012 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_3 повернути 42 кв.м., ОСОБА_7 - 25 кв.м. самовільно захопленої земельної ділянки по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 65). Зазначено, що згідно проекту впорядкування громадських та присадибних земель с. Хом`яківка Снятинського району за 1977 рік земельні ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_1 (разом, оскільки земельна ділянка між ними не розподілена) становлять 0,33 га, ОСОБА_3 - 0,28 га, і між ділянками ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є заїзд (т. 1, а.с. 65).

Рішенням Кулачківської сільської ради від 12.09.2012 року №122-14/2012 затверджено ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою по складанню документів, що посвідчують право на земельні ділянки, та передано йому у власність земельні ділянки, зокрема, земельні ділянки за адресою по АДРЕСА_2 : площею 0,2403 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,0621 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а.с. 15).

На підставі вказаного рішення Кулачківської сільської ради 24.05.2013 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Снятинського районного управління юстиції здійснено державну реєстрацію за ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 : для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2403 га, присвоєно кадастровий номер 2625283302:03:005:0111, що підтверджується даними Публічної кадастрової карти.

Рішенням Снятинського районного суду від 18.09.2013 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 8). На підставі вказаного рішення 11.10.2013 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 9).

Рішенням Кулачківської сільської ради від 05.09.2014 року №213-26/2014 ОСОБА_2 , жителю АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_1 , надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості орієнтовною площею 0,33 га (т. 1, а.с. 10).

Згідно довідки №83 від 30.03.2015 року, виданої Кулачківською сільською радою, за ОСОБА_2 , жителем АДРЕСА_1 , числиться земельна ділянка в розмірі 0,80 га (т. 1, а.с. 16).

Довідкою №165 від 15.04.2015 року, виданою Кулачківською сільською радою, підтверджується, що у АДРЕСА_1 відкрито два окремі погосподарські номери на громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , господарства знаходяться на одному подвір`ї, земельна ділянка, яка знаходиться під будівлями не розділена між господарствами цих громадян. Земельні ділянки неприватизовані, тому вказати розміри земельних ділянок біля житлових будинків неможливо. Згідно картографічної карти с. Хом`яківка від 1973 року за господарствами рахується 0,33 га, а згідно записів у господарській книзі №1 с. Хом`яківка погосподарський №0612-1, голова сім`ї ОСОБА_1 , за господарством рахується земельна ділянка площею 1,06 га, а за господарством під № НОМЕР_2 ОСОБА_2 - земельна ділянка площею 0,80 га. (т. 1, а.с. 17).

Згідно долученої позивачем як на підтвердження факту самовільного захоплення частини його земельної ділянки копії Висновку №004/ЗТ-15 будівельно-технічного дослідження по зверненню адвоката, складеного 09.02.2015 року директором Судово-експортної фірми «Експо-Фірма» ОСОБА_4 , зокрема, експертом зроблено висновок про наявність порушення меж та зменшення площі земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 , яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Загальна площа спірної земельної ділянки 74,0 кв.м. Встановлено, що зменшення площі землекористування у господарстві №75 (належить ОСОБА_2 ) та збільшення площі землекористування у господарстві №73 (належить ОСОБА_3 ), що знаходяться по АДРЕСА_1 , що підтверджується зміною ширини вказаних ділянок та відсутністю під`їзної дороги до господарства, пройшли без жодних рішень Кулачківської сільської ради. Архітектурного обґрунтування чи громадських потреб, пов`язаних із вказаними змінами землекористування, доділу чи перерозподілу експертизою не виявлено (рішень не надано), що не відповідає нормам ДБН360-92** «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень», земельно-технічним нормативам та чинному земельному законодавству (т. 1, а.с. 20-33).

Відповідно до ксерокопії Схеми земель с. Хом`яківка за матеріалами аерофотозйомки 1973 року площа земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача, становить 0,33 га, відповідача 0,28 га. Між цими земельними ділянками передбачений заїзд (т. 1, а.с. 38).

Листом Головного управління Держземагенства в Івано-Франківській області №0119 від 20.03.2013 року на запит позивача повідомлено, що розгляд його звернень з аналогічних питань здійснювався неодноразово з виїздом на місце працівників управління Держкомзему у Снятинському районі та представників Кулачківської сільської ради в присутності позивача та суміжника. При обстеженні земельної ділянки позивача та вивченні документів і матеріалів по суті спору виявлено, що згідно планово-картографічних матеріалів розміри земельної ділянки не відповідають розмірам на місцевості. Виготовлення планово-картографічних матеріалів здійснювалося в 1973 році з точністю масштабу 1:2000, що не передбачало на той час виконання робіт із внесення даних до автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, а тому дані картографічні матеріали можуть використовуватися для визначення орієнтовного місця розташування земельних ділянок, їх розмірів і площ. Рекомендовано позивачу та власнику суміжної земельної ділянки звернутися в проектну організацію для проведення геодезичної зйомки та винесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т. 1, а.с. 37).

Схожа відповідь була надана і Комісією з проведення реорганізації Управління Держкомзему у Снятинському районі від 23.04.2012 року за №07-06-12/0407 (т. 1, а.с. 149).

А листом Головного управління Держземагенства в Івано-Франківській області №29-28-0.4-623/2-15 від 04.11.2015 року на адвокатський запит представника позивача надано відповідь, що відомості про те, до якої категорії земель відносилася дорога , вказана на копії плану забудови станом на 1973 рік та станом на 2012 рік у державному земельному кадастрі відсутні (т. 1, а.с. 76).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що свідчить копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 10.02.2023 року (т. 2, а.с. 57). Спадкоємцем його майна житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 є його брат ОСОБА_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.11.2023 року (т. 2, а.с. 125), залучений до участі у цій справі як правонаступник позивача (т. 2, а.с. 148).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 85 ЦПК України позовна вимога щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки не підлягає задоволенню, оскільки така була вирішена у цивільній справі №914/1844/2012 (провадження №2/914/654/2012) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про повернення самовільно захопленої земельної ділянки. Відповідно, вимоги про визнання недійсним рішення Кулачківської сільської ради, рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень також не можуть бути задоволені у даному позові, оскільки випливають з того, чи було порушено право позивача шляхом самовільного захоплення його земельної ділянки. Такого захоплення не було і це встановлено зазначеним рішенням суду.

Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками місцевого суду, зважаючи на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту слід враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом частини першої 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні. У разі порушення цього права власник має право на підставі статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Право власності виникає на підставах, не заборонених законом, і вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом.

За змістом ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №915/1279/17, від 20 березня 2018 року у справі №910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі №914/1521/17.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст. 158 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було, зокрема, передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування спір вирішується судом.

Згідно вимог статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Снятинського районного суду від 12.10.2012 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі №914/1844/2012 відмовлено у позові ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_3 повернути 42 кв.м., ОСОБА_7 - 25 кв.м. самовільно захопленої земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Зокрема, у позовних вимогах у зазначеній справі позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилались на те, що спірний заїзд шириною 6 м та довжиною 21 м був влаштований за рахунок земельних ділянок попередніх користувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (на цей час ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ), а ОСОБА_3 самовільно зайняв частину цього заїзду шириною 2 м та довжиною 21 м. Зазначали, що факт самовільного захоплення частини заїзду підтверджується тим, що ширина земельної ділянки ОСОБА_3 фактично становить 20,2 м замість 18 м.

У позові в цій справі позивач ОСОБА_2 вказував те саме: що ОСОБА_3 самовільно захопив та приєднав до своєї земельної ділянки частину колишнього заїзду шириною 2 м довжиною 21 м, що перешкоджає і робить неможливим заїзд до його ( ОСОБА_2 ) господарства. Вказував, що згідно картографічних карт НОМЕР_4 та 1977 років ширина земельної ділянки від дороги у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 становить 24,5 м, а у ОСОБА_3 18,0 м. Однак згідно рішення Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року та плану земельної ділянки ОСОБА_3 ширина земельної ділянки останнього від дороги уже становить 21,90 м, що не відповідає ні карті, ні фактичному обміру.

У рішенні Снятинського районного суду від 12.10.2012 року також зазначено, що відповідно до акту від 15.05.2012 року встановлено межові знаки між ділянками, що перебувають у користуванні позивачів та відповідачів, отже, цей земельний спір вже вирішено, тому дії позивачів є зловживанням ними своїми правами користувачів земельних ділянок.

В ухвалі Івано-Франківського апеляційного суду від 25.12.2012 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відхилено, а рішення Снятинського районного суду від 12.10.2012 року у справі №0914/1844/2012 залишено без змін, вказано, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які не подали доказів права користування земельними ділянками чи права власності на земельні ділянки, рішень про надання у користування земельних ділянок певних розмірів та план виносу цих ділянок в натурі. Зазначивши, що у матеріалах справи також відсутні докази того, що відповідачі порушили межі земельних ділянок, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки позивачі не довели, що їх право користування земельною ділянкою порушено, підстав для скасування рішення суду немає.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 4, 5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Зіславшись на вказані норми права, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовна вимога позивача у цьому позові щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки не підлягає задоволенню, оскільки така була вирішена у цивільній справі №914/1844/2012 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про повернення самовільно захопленої земельної ділянки. Тобто рішенням у вказаній цивільній справі, яке набрало законної сили, вирішувалися обставини щодо можливого самовільного захоплення ОСОБА_3 частини колишнього заїзду між сторонами шириною 2 м, довжиною 21 м.

При цьому, колегія суддів зазначає, що місцевий суд правильно процитував зміст вказаних норм - частини четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України, однак помилково зазначив номер «85» замість «82», що є опискою та не впливає на правильність висновків суду.

А посилання апелянта на те, що зазначені позови не є тотожними не спростовує вказаного висновку суду, оскільки суд не закрив провадження у справі з огляду на тотожність позовів, а зіслався на встановлені судом обставини відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України.

При цьому місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимоги у цій справі про визнання недійсним рішення Кулачківської сільської ради та рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є похідними, оскільки випливають із того, чи було порушено право позивача шляхом самовільного захоплення його земельної ділянки.

Даючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що посилання місцевого суду на вказане рішення від 12.10.2012 року є помилковим, оскільки таким встановлено, що жодна зі сторін спору не є власником земельних ділянок щодо яких виник спір, проте після цього ОСОБА_2 згідно рішення Снятинського районного суду від 18 вересня 2013 року визнаний власником спадкового майна будинковолодіння за АДРЕСА_1 , колегія суддів враховує таке.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 377 ЦК України та статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент набуття позивачем права власності на вказане будинковолодіння) було передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Враховуючи вказані норми, ОСОБА_2 не став власником земельної ділянки, а набув право користування в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землекористувача - його батька ОСОБА_6 . Отже, факт визнання позивача власником вищевказаного будинковолодіння жодним чином не впливає на правовий статус земельної ділянки, на якому воно знаходиться, та не спростовує правильність висновків суду першої інстанції.

Разом з тим, щодо суті спору суд апеляційної інстанції зазначає також наступне.

Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 та його правонаступник ОСОБА_1 не погоджується із тими розмірами земельних ділянок, які визначені актом встановлення межових знаків від 12.05.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 11), затвердженим рішенням Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року №56-6/2011, із зазначенням, що межі земельних ділянок не відповідають картографічній карті 1973 року (т. 1, а.с. 14).

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що зазначене рішення сільської ради та акт, якими встановлено в натурі межі земельних ділянок між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є чинними, не визнані недійсними, позивачем не оспорювалися. Також у позові в цій справі не заявлено вимог про їх скасування.

Тому безпідставними є доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішенням Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року за №56-6/211 затверджено акт встановлення межових знаків від 12.05.2011 року, у якому сама сільська рада визнає, що межі між сторонами у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не відповідають картографічній карті; у позові вони посилалися на вказані рішення та акт, як на доказ, але помилково не поставлено питання про його скасування.

Чинне рішення Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року за №56-6/211, яким затверджено акт встановлення межових знаків від 12.05.2011 року, спростовує позовні вимоги ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , оскільки підтверджує, що межі між сторонами у справі було встановлено, незважаючи на те, що такі не відповідають картографічній карті 1973 року.

Отже, відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України органом місцевого самоврядування Кулачківською сільською радою земельний спір між сторонами було вирішено. Ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 не оскаржували рішення Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року за №56-6/211, яким затверджено акт встановлення межових знаків від 12.05.2011 року.

Позивач не довів та в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_3 став власником земельної ділянки, суміжної з позивачем, за адресою: АДРЕСА_2 , з порушенням меж, встановлених актом від 12.05.2011 року, який затверджений рішенням Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року №56-6/2011.

Сам факт того, що межі між сторонами у справі не відповідають картографічнім даним, не свідчить про те, що діями відповідача порушено право позивача на користування його земельною ділянкою, що заїзд облаштовано саме за рахунок ділянки позивача і його площа входить у площу землекористування позивача, а зменшення площі при обмірах відбулося внаслідок захоплення частини його земельної ділянки відповідачем, з огляду на вищезазначені докази, що обміри не були точні, а дані картографічні матеріали можуть використовуватися лише для визначення орієнтовного місця розташування земельних ділянок, їх розмірів і площ, про що зазначало у своїх поясненнях Головне управління Держземагенства в Івано-Франківській області.

Щодо наданого позивачем висновку №004/ЗТ-15 будівельно-технічного дослідження по зверненню адвоката, складеного 09 лютого 2015 року директором судово-експортної фірми «Експо-Фірма» ОСОБА_4 , колегія суддів вважає, що такий не підтверджує факту самовільного захоплення ОСОБА_3 частини земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивача ОСОБА_2 , а тепер його правонаступника ОСОБА_1 .

Так, експерт ОСОБА_4 при проведенні дослідження не врахував рішення Снятинського районного суду від 12.10.2012 року та рішення Кулачківської сільської ради від 17.06.2011 року за №56-6/211, яким затверджено акт встановлення межових знаків від 12.05.2011 року.

Більше того, висновок №004/ЗТ-15 будівельно-технічного дослідження по зверненню адвоката, складений 09 лютого 2015 року, не належить до засобів доказування, оскільки він складений ще за дії редакції ЦПК України, згідно якої тільки висновок судової експертизи (проведеної на підставі ухвали суду) належав до засобів доказування. А позивач не клопотав про призначення експертизи судом.

З огляду на вказане, колегія суддів відхиляє доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що помилковою є позиція представника відповідача Гвіздецької сільської ради у заяві про те, що висновок спеціаліста №004/ЗТ-15 від 09.02.2015 року згідно чинного законодавства не належить до засобів доказування.

Що стосується клопотання в апеляційній скарзі про виклик і допит як свідка судового експерта ОСОБА_4 , то у задоволенні такого судом апеляційної інстанції відмовлено, з огляду на те, що вищевказаний висновок не належить до засобів доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що провадження у справі було відкрито 20.05.2015 року і справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні, однак, фактично, справа слухалась з порушенням процедури провадження, оскільки попереднє судове засідання не проводилося; слухання по суті у справі не починалося, аж до ухвалення рішення, колегія суддів також відхиляє.

Так, положенням статті 130 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у цій справі (20.05.2015 року) було передбачено цілі, порядок та форму проведення попереднього судового засідання. Водночас частиною 7 вказаної статті було визначено, що попереднє судове засідання не є обов`язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції ухвалою від 20.05.2015 року (т. 1, а.с. 50) відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду без проведення попереднього судового засідання, що не суперечило діючому на той час процесуальному закону.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи також не спростовують правильних висновків місцевого суду. При цьому колегія суддів враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Отже вимоги позивача про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є недоведеними.

У зв`язку з відмовою у задоволенні зазначених позовних вимог, суд правильно відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним рішення Кулачківської сільської ради та рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки ці позовні вимоги є похідними від основних.

Враховуючи усе вищезазначене, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог у цій справі, однак частково помилився з мотивуванням такого.

Таким чином рішення суду слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Згідно ч.ч. 1, 2, 13 ст. 141 ЦКП України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржене рішення змінено судом апеляційної інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, відсутні підстави зміни розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Снятинського районного суду від 15 серпня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 09 грудня 2024 року.