Постанова

від 27.11.2024 по справі 546/1222/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 546/1222/21

провадження № 61-18506св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний реєстратор Комендантівської сільської ради Зеленцова Ольга Олександрівна,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро» на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - державний реєстратор Комендантівської сільської ради Зеленцова Ольга Олександрівна, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила: зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро» (далі - ТОВ «Бурат-Агро») усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017, площею 5,4396 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Решетилівської міської (Федіївської сільської) ради Полтавського району Полтавської області; скасувати рішення державного реєстратора Зеленцової О. О. (Комендантівська сільська рада Кобеляцього району Полтавської області) про державну реєстрацію іншого речового права та припинити інше речове право: номер запису про інше речове право 37679994, дата час державної реєстрації 28 липня 2020 року 11:54:01, а саме: право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017, підстава для державної реєстрації: рішення суду, серія номер: 61-37337св18 виданий 25 березня 2020 року, видавник Верховний Суд Касаційний цивільний суд; рішення суду, серія та номер: б/н, виданий 07 лютого 2018 року, видавник Решетилівський районний суд, строк дії 15 років, орендар: ТОВ «Бурат-Агро», орендодавець: ОСОБА_1 , інше речове право діє з 01 січня 2009 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 652807, виданого згідно з розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації від 22 березня 2002 року № 120, вона є власником земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017, площею 5,44 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Решетилівської міської (Федіївської сільської) ради Полтавського (Решетилівського) району Полтавської області. Вказана земельна ділянка отримана нею у власність як членом колективного сільськогосподарського підприємства в результаті паювання землі колективної власності колишнього КСП.

Ця земельна ділянка використовувалась ТОВ «Бурат-Агро», оскільки між нею та підприємством існували договірні відносини на підставі: угоди про оренду земельної ділянки від 07 лютого 1998 року, зареєстрованої у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Федіївської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 13 червня 2000 року за № 15, зі строком дії 5 років - до 13 червня 2005 року та договору оренди земельної ділянки від 25 травня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т. М., зареєстрованого у Федіївській сільській раді Решетилівського району Полтавської області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 27 травня 2002 року за № 38. Договір укладено на 10 років, тобто до 27 травня 2012 року.

Після закінчення строку дії договору від 25 травня 2002 року вона не мала наміру продовжувати договірні відносини з ТОВ «Бурат-Агро», але їй стало відомо про існування договору оренди землі від 01 січня 2009 року, предметом якого є надання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017 строком на 15 років, який нібито укладений між нею та ТОВ «Бурат-Агро» і зареєстрований Відділом Держкомзему у Решетилівському районі за № 532420004002110.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2017 року у справі № 546/314/17, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та інших позивачів до ТОВ «Бурат-Агро» про розірвання договорів оренди землі.

На підставі вказаних судових рішень державним реєстратором Комендантівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Зеленцовою О. О. проведено державну реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 37679994, дата державної реєстрації 28 липня 2020 року, а саме права оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017, строк дії договору 15 років, орендар ТОВ «Бурат-Агро», орендодавець ОСОБА_1 , інше речове право діє з 01 січня 2009 року.

При цьому, вона земельної ділянки в оренду не передавала, істотні умови договору не погоджувала, договору оренди не підписувала, нікого на підписання даного договору не уповноважувала, договір оренди для підписання їй ніхто не надавав, із заявою до органу державної реєстрації про реєстрацію речових прав не зверталась.

Таким чином договір оренди від 01 січня 2009 року земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017 є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не регулюють відповідні відносини між сторонами, оскільки сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору. Тобто, земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Зазначала, що реєстрація права оренди за неукладеним між сторонами договором порушує її права та законні інтереси, як власника спірної земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Решетилівський районний суд Полтавської області рішенням від 21 червня 2023 року у задоволенні позову відмовив.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку експерта від 28 грудня 2022 року № 2862 підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01 січня 2009 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).

Разом з цим, із судових рішень у справі № 546/314/17 вбачається, що обставини щодо укладення договору були встановлені, як судом першої інстанції, так і судами апеляційної та касаційної інстанцій. Однак суд першої інстанції, з висновком якого погодився Верховний Суд, прийшов до висновку про відсутність підстав для розірвання укладеного договору оренди від 01 січня 2009 року.

Дії ОСОБА_1 , яка у 2017 році зверталась до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, а згодом пред`явила позов про усунення перешкод в користуванні переданої земельної ділянки та скасування рішення про його державну реєстрацію внаслідок неукладення договору оренди землі від 01 січня 2009 року, суперечать її попередній поведінці, а саме, зверненню до суду з позовом про розірвання договору з підстав неналежного на її думку виконання його умов орендарем та того, що між орендодавцями та орендарем не було досягнуто згоди щодо укладання додаткових угод про внесення змін до договорів оренди у частині збільшення розміру орендної плати та те, що весь цей час позивач отримувала орендну плату за договором.

Тобто ОСОБА_1 пов`язана своїм попереднім заявам і не вправі їх змінити згодом. Така процесуальна поведінка позивача розцінюється судом як недобросовісна, та на думку суду свідчить про суперечливу поведінку позивача у вказаній справі та недотримання мінімальних стандартів добросовісної поведінки сторони, на які вправі розраховувати як суд, так і протилежна сторона у спорі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

На виконання умов договору оренди від 01 січня 2009 року ТОВ «Бурат-Агро» використовується земельна ділянка та орендодавцю виплачується щорічно орендна плата у визначені договором строки, а позивачем орендна плата приймається. Зазначені обставини підтверджені у судовому засіданні як стороною відповідача, так й стороною позивача. Обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання суд не мав.

Полтавський апеляційний суд постановою від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 21 червня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.

Зобов`язав ТОВ «Бурат-Агро» усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом повернення ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017, площею 5,4396 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Решетилівської міської (Федіївської сільської) ради Полтавського району Полтавської області.

Скасував рішення державного реєстратора Зеленцової О. О. (Комендантівська сільська рада Кобеляцього району Полтавської області) про державну реєстрацію іншого речового права та припинив інше речове право: номер запису про інше речове право 37679994, дата час державної реєстрації 28 липня 2020 року 11:54:01, а саме: право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017, підстава для державної реєстрації: рішення суду, серія номер: 61-37337св18 виданий 25 березня 2020 року, видавник Верховний Суд Касаційний цивільний суд; рішення суду, серія та номер: б/н, виданий 07 лютого 2018 року, видавник Решетилівський районний суд, строк дії 15 років, орендар: ТОВ «Бурат-Агро», орендодавець: ОСОБА_1 , інше речове право діє з 01 січня 2009 року.

Змінив розподіл судових витрат. Стягнув з ТОВ «Бурат-Агро» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 2 270 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір оренди землі від 01 січня 2009 року, зареєстрований у Відділі Держкомзему у Решетилівському районі 28 лютого 2012 року за № 53242000400, щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 5,44 га, яка знаходиться на території Федіївської сільської ради Решетилівського району Полтавської області та право на яку посвідчено державним актом РЗ № 652807, власником земельної ділянки ОСОБА_1 не підписувався, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи від 28 грудня 2022 року № 2862, а отже, є неукладеним, таким, що не створює відповідних прав та обов`язків сторін.

Правові висновки Верховного Суду, на які послався у своєму рішенні суд першої інстанції, ґрунтуються на інших фактичних обставинах, які не є подібними спірним правовідносинам, а захист прав власника земельної ділянки у справі № 546/314/17 через процедуру розірвання договору оренди землі від 01 січня 2009 року не свідчить про недобросовісність позивача та визнання нею факту укладення такого договору.

Обставини підписання сторонами договору оренди спірної земельної ділянки від 01 січня 2009 року не були предметом дослідження та висновків суду у справі № 546/314/17, тому такі обставини не є встановленими судовими рішеннями, які набрали законної сили, та підлягають доказуванню при розгляді цієї справи за правилами статей 76-81 ЦПК України з покладенням обов`язку доказування та подання доказів на кожну із сторін та відповідною оцінкою доказів судом згідно з вимогами статті 89 ЦПК України.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, а порушене право позивача, як власника земельної ділянки, підлягало захисту в обраний нею спосіб.

Державна реєстрація права оренди відповідача на належну позивачу земельну ділянку проведена державним реєстратором на підставі судових рішень у справі № 546/314/17, якими таке право відповідача не встановлювалось, отже, відповідне рішення державного реєстратора підлягало скасуванню, а зареєстроване право оренди ТОВ «Бурат-Агро» на спірну земельну ділянку припиненню відповідно до закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2023 року ТОВ «Бурат-Агро» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати та рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 607/16519/21, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 25 березня 2020 року у справі № 546/314/17. Також суд апеляційної інстанції не в повному обсязі дослідив докази недобросовісної поведінки позивача, а саме позовні заяви ОСОБА_1 у справах № 546/316/17 та № 532/223/21, які підтверджують укладення договору оренди від 01 січня 2009 року між позивачем та ТОВ «Бурат-Агро» щодо спірної земельної ділянки, а також факт виконання договору сторонами.

Апеляційний суд не врахував фактичного виконання сторонами договору оренди землі від 01 січня 2009 року, яке полягало в обробці землі, сплаті відповідачем орендної плати та податку на землю. Ці обставини не заперечувалися позивачем та були встановлені судом під час розгляду справи № 546/314/17.

Разом з тим, ОСОБА_1 пов`язана своїми попередніми заявами і не вправі їх змінити згодом. Така процесуальна поведінка позивача розцінена судом першої інстанції як недобросовісна, свідчить про суперечливу поведінку позивача у справі та недотримання мінімальних стандартів добросовісної поведінки сторони, на які вправі розраховувати як суд, так і протилежна сторона спору.

Крім того, позивач не наводила доводів, на підставі яких задоволено позовні вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора. Законність дій державного реєстратора судом не досліджувалася та не була предметом розгляду справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютого 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Божко Т. Б., до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Вказує, що обставини підписання сторонами договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2009 року не були предметом дослідження та висновків у справі № 546/314/17, тому такі обставини не є встановленими судовими рішеннями, які набрали законної сили, та підлягають доказуванню при розгляді цієї справи за правилами статей 76-81 ЦПК України з покладенням обов`язку доказування та подання доказів на кожну із сторін та відповідно оцінкою доказів судом згідно з вимогами статті 89 ЦПК України.

Суд першої інстанції не надав оцінки висновку експерта від 28 грудня 2022 року № 2862.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2024 року відкрив провадження та витребував справу з Решетилівського районного суду Полтавської області.

Справа № 546/1222/21 надійшла до Верховного Суду 07 лютого 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 20 листопада 2024 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 652807, виданого на підставі розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації від 22 березня 2002 року № 120, є власником земельної ділянки кадастровий номер 5324285400:00:014:0017, площею 5,44 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Федіївської сільської ради Решетилівського району Полтавської області. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 10 квітня 2022 року за № 38, що підтверджується копією цього акта.

Відповідно до копії договору оренди земельної ділянки від 25 травня 2002 року ОСОБА_1 та ТОВ «Бурат-Агро», в особі генерального директора Бугрія В. Г. який діє на підставі статуту, уклали договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,44 га, у тому числі: ріллі 5,44 га. Договір укладено на термін 10 років, починаючи з дня його реєстрації. Договір посвідчено державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т. М. та підписано в присутності нотаріуса. Зареєстровано в реєстрі за № 1599. Договір зареєстрований у Федіївській сільській раді Решетилівського району Полтавської області, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис.

Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки до договору від 25 травня 2002 року ОСОБА_1 передала ТОВ «Бурат-Агро», в особі генерального директора ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 5,44 га, що розташована за № 30.

Відповідно до копії договору оренди землі від 01 січня 2009 року ОСОБА_1 та ТОВ «Бурат-Агро», в особі директора Дяченко Г. М., який діє на підставі статуту, уклали договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Федіївської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, загальною площею 5,44 га, у тому числі сільськогосподарські угіддя, рілля 5,44 га (державний акт РЗ № 652807). Договір укладено на 15 років. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Договір набирає чинності після підписання сторонами з моменту державної реєстрації. Договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Решетилівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 лютого 2012 року № 53242000400.

Згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2009 року орендодавець, в особі ОСОБА_1 , передав, а орендар ТОВ «Бурат-Агро», в особі директора ОСОБА_4 , прийняв земельну ділянку загальною площею 5,44 га, розташовану на території Федіївської сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

Під час укладення договору згідно з додатком № 1 до договору оренди землі від 01 січня 2009 року щомісячний розмір платежів в рік визначено у сумі 1 262,15 грн. Відповідно до додатку № 2 до договору оренди землі від 01 січня 2009 року щомісячний розмір платежів в рік, починаючи з 01 січня 2009 року встановлено у сумі 1 744,97 грн, а додатком № 3 встановлено у розмірі 3 079,59 грн.

З копії листа ОСОБА_1 від 17 листопада 2021 року, адресованого ТОВ «Бурат-Агро» та отриманого товариством 17 листопада 2021 року за вх. № БА01-07-314, вбачається, що ОСОБА_1 просила повернути їй земельну ділянку, кадастровий номер 5324285400:00:014:0017, який належить їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії РЗ № 652807, виданого на підставі розпорядження голови Решетилівської районної державної адміністрації від 22 березня 2002 року № 120. Земельна ділянка кадастровий номер 5324285400:00:014:0017 знаходиться у фактичному користуванні ТОВ «Бурат-Агро» без установлених законом підстав, оскільки будь-які договори та інші документи, які дають право ТОВ «Бурат-Агро» користуватись цією ділянкою ОСОБА_1 не підписувались.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 листопада 2021 року № 285202170 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324285400:00:014:0017, загальною площею 5,4396 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1574026153242, 08 червня 2018 року зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 . Підставою для реєстрації права власності стало рішення органу місцевого самоврядування відомості з ДЗК, серія та номер: 2883372, виданий 08 червня 2018 року, видавник: Державний земельний кадастр; державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: Р3 № 652807, виданий 10 квітня 2002 року, видавник: Решетилівська районна державна адміністрація. Номер запису про право власності/довірчої власності: 26570310. Інформація про державну реєстрацію іншого речового права. Дата, час державної реєстрації 28 липня 2020 року 11:54:01. Підстава для державної реєстрації: рішення суду, серія номер: 61-37337св18, виданий 25 березня 2020 року, видавник Верховний Суд Касаційний цивільний суд; рішення суду, серія та номер: б/н, виданий 07 лютого 2018 року, видавник Решетилівський районний суд. Строк дії договору 15 років. Орендар: ТОВ «Бурат-Агро», орендодавець: ОСОБА_1 . Додаткові відомості про інше речове право: діє з 01 січня 2009 року. Номер запису про інше речове право: 37679994.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду з позовами до ТОВ «Бурат-Агро», третя особа - відділ Держгеокадастру у Решетилівському районі Полтавської області, про розірвання договорів оренди земельних ділянок. Зокрема, підставами позову зазначено, що ОСОБА_1 та ТОВ «Бурат-Агро» уклали договір оренди 01 січня 2009 року та на підставі цього договору ТОВ «Бурат-Агро» передано земельну ділянку у користування. Однак орендар всупереч пункту 13 договору з 2010 року не переглядав розмір орендної плати. ЇЇ пропозицію щодо укладення додаткової угоди до договору оренди у частині збільшення розміру орендної плати до 10 % від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексу інфляції ТОВ «Бурат-Агро» залишив поза увагою, що на думку ОСОБА_1 було підставою для розірвання договору оренди.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року у справі № 546/314/17 відмовлено у задоволенні позовів.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року скасовано, позовні вимоги позивачів задоволено.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 546/314/17 касаційну скаргу ТОВ «Бурат-Агро» задоволено, постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року скасовано, рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року залишено в силі.

Також, ОСОБА_1 зверталась до Кобеляцького районного суду Полтавської області з позовом до державного реєстратора Комендантівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Зеленцової О. О., треті особи: ФОП ОСОБА_8 , ТОВ «Бурат-Агро» (справа № 532/223/21).

Згідно з висновком експерта № 2862 складеного 28 грудня 2022 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у справи № 546/1222/21, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01 січня 2009 року в графах «Орендодавець__ ОСОБА_1 » у нижньому лівому куті 1-ї, 2-ї, 3-ї сторінок та у графі «Орендодавець__ ОСОБА_1 » розділу «Підписи сторін» - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї самої статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічне визначення права оренди земельної ділянки закріплено і статтею 1 Закону України «Про оренду землі», яким також урегульовано процедуру укладення, вимоги та припинення договору оренди землі.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

У справі, що переглядається в касаційному порядку судом першої інстанції встановлено, що згідно з висновком експерта № 2862, складеним 28 грудня 2022 року за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у справі № 546/1222/21, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01 січня 2009 року в графах «Орендодавець__ ОСОБА_1 » у нижньому лівому куті 1-ї, 2-ї, 3-ї сторінок та у графі «Орендодавець__ ОСОБА_1 » розділу «Підписи сторін» - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).

Разом з тим, у квітні 2017 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до суду з позовами до ТОВ «Бурат-Агро», третя особа - відділ Держгеокадастру у Решетилівському районі Полтавської області, про розірвання договорів оренди земельних ділянок. Зокрема, підставами позову зазначено, що ОСОБА_1 та ТОВ «Бурат-Агро» уклали договір оренди 01 січня 2009 року та на підставі цього договору ТОВ «Бурат-Агро» передано земельну ділянку у користування. Однак орендар всупереч пункту 13 договору з 2010 року не переглядав розмір орендної плати. ЇЇ пропозицію щодо укладення додаткової угоди до договору оренди у частині збільшення розміру орендної плати до 10 % від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням індексу інфляції ТОВ «Бурат-Агро» залишив поза увагою, що на думку ОСОБА_1 було підставою для розірвання договору оренди.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року у справі № 546/314/17 відмовлено у задоволенні позовів.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року скасовано, позовні вимоги позивачів задоволено.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 546/314/17 касаційну скаргу ТОВ «Бурат-Агро» задоволено, постанову Апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2018 року скасовано, рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 07 лютого 2018 року залишено в силі.

Судами у справі № 546/314/17 встановлено, що позивачі, одним з яких є ОСОБА_1 , та ТОВ «Бурат-Агро» 01 січня 2009 року уклали договори оренди землі строком на 15 років. Відповідач повністю виконував свої зобов`язання за договором оренди землі від 01 січня 2009 року, дотримувався умов договорів оренди, не порушував строків виплати орендної плати, орендна плата нараховувалась і виплачувалась відповідачем у розмірі, передбаченому договорами оренди. Судом також встановлено, що обома сторонами спірних правочинів у передбаченому законом та договором оренди землі порядку були висловлені пропозиції щодо змін умов договорів оренди землі, однак згоди з цього питання сторони не досягли.

У справі № 546/314/17 обставини щодо укладення договору були встановлені, як судом першої інстанції, так і судами апеляційної та касаційної інстанцій. Однак суд першої інстанції, з висновком якого погодився Верховний Суд, прийшов до висновку про відсутність підстав для розірвання укладеного договору оренди від 01 січня 2009 року.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що:

«6.15. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

6.16. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

6.17. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

6.18. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

6.19. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

6.20. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

6.21. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».

Крім того, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

«6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.39. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 567/1437/19 Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій у цій справі про відмову у задоволенні позову про визнання договорів оренди землі недійсними, у тому числі, з тих підстав, що орендар користувався спірними земельними ділянками і виконував свої зобов`язання за договором в частині сплати орендної плати.

Враховуючи викладене, у справі, яка переглядається, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_1 , яка у 2017 році зверталась до суду з позовом про розірвання договору оренди землі, а згодом пред`явила позов про усунення перешкод в користуванні переданої земельної ділянки та скасування рішення про його державну реєстрацію внаслідок неукладення договору оренди землі від 01 січня 2009 року, суперечать її попередній поведінці. При цьому у справі № 546/314/17 позивач визначила підставою позову - неналежне на її думку виконання умов договору оренди землі від 01 січня 2009 року орендарем та те, що між орендодавцем та орендарем не було досягнуто згоди щодо укладання додаткових угод про внесення змін до договору оренди у частині збільшення розміру орендної плати, а у справі № 546/1222/21 позивач зазначила, що договір оренди не підписувала, тому він є неукладеним, а отже зазначені дії позивача є недобросовісними.

У справі № 546/314/17 судами встановлено, що ТОВ «Бурат-Агро» повністю виконував свої зобов`язання за договором оренди землі від 01 січня 2009 року, дотримувався умов договору оренди, не порушував строків виплати орендної плати, орендна плата нараховувалась і виплачувалась відповідачем у розмірі, передбаченому договором оренди.

Зазначені обставини були підтверджені сторонами у судовому засіданні під час розгляду цієї справи (№ 546/1222/21) в суді першої інстанції.

Крім того, слід звернути увагу на те, що позивач звернулась до ТОВ «Бурат-Агро», яке користувалось спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі з 2009 року, з вимогою про повернення цієї земельної ділянки у зв`язку з тим, що вона не підписувала зазначеного договору, тільки 17 листопада 2021 року, тобто більш ніж через 12 років.

Отже, Верховний Суд вважає, що достатніх правових підстав кваліфікувати договір оренди від 01 січня 2009 року як неукладений сторонами немає.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позивач пред`явивши зазначений позов, діяла недобросовісно, оскільки отримувала орендну плату за користування земельною ділянкою, дозволяла фактичне використання земельної ділянки орендарем, право якого було зареєстровано у відкритому реєстрі, та враховуючи встановлені обставини у справі № 546/314/17, які мають преюдиційне значення для цієї справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 567/38/23 та від 07 лютого 2024 року у справі № 629/3016/21.

Апеляційний суд на зазначене належної уваги не звернув, не врахував наведених правових висновків Верховного Суду, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону

Отже, оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з того, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги ТОВ «Бурат-Агро» судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1 .

За подання касаційної скарги ТОВ «Бурат-Агро» сплатило судовий збір у розмірі 3 632 грн.

Таким чином, судовий збір, сплачений ТОВ «Бурат-Агро» за подання касаційної скарги, яка за наслідками касаційного розгляду справи задоволена повністю, підлягає стягненню на користь ТОВ «Бурат-Агро» із ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро» задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 21 червня 2023 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурат-Агро» 3 632 (три тисячі шістсот тридцять дві) гривні судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

Є. В. Петров

В. В. Пророк