Рішення
від 25.11.2024 по справі 638/11821/23
ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2024 року

м. Харків

Справа № 638/11821/23

Провадження № 2/638/1627/24

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та заборону вивезення дитини за межі України без дозволу батька,

у с т а н о в и в :

07 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та заборону вивезення дитини за межі України без дозволу батька.

Позовна заява мотивована тим, що 07 жовтня 2013 року між позивачем, ОСОБА_1 (далі - позивач), та ОСОБА_2 (далі - відповідачка) було укладено шлюб, зареєстрований Виконавчим комітетом Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківської області, актовий запис № 06, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Протягом останніх років стосунки між позивачем та відповідачкою поступово погіршувались, спільне життя не склалось, на даний час сторони фактично не проживають однією сім`єю.

08 травня 2023 року позивач звернувся до Держинського районного суду з позовною заявою до відповідача про розірвання шлюбу. ОСОБА_4 залишився жити із відповідачем за їхньою спільною згодою.

Пысля чого відповідачка ОСОБА_2 повідомила про її намір виїхати за межі України з дитиною на необмежений строк до Сполучених Штатів Америки (далі - США).

Відповідачка зазначила, що вона бажає виїхати разом із дитиною по програмі для біженців, внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, повідомляючи при цьому, що повернутись до закінчення воєнного положення не матиме змоги, що підтверджується скріншотами листування між позивачем та відповідачкою.

Позивач став заперечувати проти такого рішення, аргументуючи це тим, що такі дії відповідача порушать права ОСОБА_4 та права позивача, як батька.

Проте відповідачка не бажала прислухатись до заперечень позивача і продовжувала заявляти про свій намір вивезти дитину за межі України, а саме - до Сполучених Штатів Америки, на необмежений строк.

Таким чином, відповідачка діє всупереч інтересам ОСОБА_4 та своїми діями по вивезенню дитини за кордон у США на необмежений строк, позбавивши дитину можливості бачитись, спілкуватись з батьком та виховуватись батьком, що порушить як інтереси ОСОБА_4 так і інтереси позивача, як батька.

Вказує на те, що поведінка відповідачки по відношенню до ОСОБА_4 суперечить засадам інституту сім`ї та батьківства, в цілому.

Отже, відповідачка має намір, всупереч заборони позивача, вивезти ОСОБА_4 за межі України, а саме до США, на необмежений строк.

Наголошує на тому, що відповідачка діє лише у власних інтересах, реалізуючи власні амбіції. Не бажає жити в Україні, бажає самореалізуватись за кордоном, не зважаючи на те, що внаслідок її дій, будуть порушені права дитини та права позивача як батька.

Внаслідок неналежної та егоїстичної поведінки відповідачки по відношенню до дитини, у позивача виникла необхідність звернутись до суду для визначення місця проживання дитини разом з позивачем, адже позивач забезпечить дитині реалізацію її прав та забезпечить її найкращі інтереси.

Враховуючи зазначене, відповідачка своїми діями, спрямованими на вивезення ОСОБА_4 за кордон на необмежений строк, повністю виключить можливість контактувати ОСОБА_4 з позивачем, право дитини на контакт з батьком, на батьківське виховання, порушить права дитини, що закріплені ст. 7, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, ст. ст. 8, 150, 151, 152, 153, 155 СК України, ст. ст. 11, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства».

Вочевидь, відповідачка діє у власних інтересах, а не в інтересах ОСОБА_4 , чим порушує найкращі інтереси дитини.

Вивізши дитину за межі України, відповідачка позбавить позивача права на безперешкодне спілкування з ОСОБА_4 . Позивач неодноразово звертав увагу на це, проте відповідачка не надає цим запереченням жодного значення.

Таке право позивача на контакт з дитиною взагалі не враховується відповідачкою, незважаючи на неодноразові зауваження з боку позивача. Відповідачка продовжує заявляти про намір вивезти дитину до США та повністю позбавити батька можливості контактувати зі своєю дитиною, що є порушенням права батька на контакт з дитиною.

Між позивачем і відповідачкою під час прийняття рішення про окреме проживання було досягнуто усної згоди про те, що син залишається жити з відповідачем, а позивач матиме необмежене право на виховання дитини, піклування про дитини, право на безперешкодне спілкування, право на контакт з дитиною, проте, зі спливом часу, однак, відповідачка повідомила про свій намір виїхати разом із дитиною до Сполучених Штатів Америки, не реагуючи жодним чином на аргументовані заперечення пзивача, тим самим порушивши його право на визначення місця проживання дитини.

Позивач неодноразово пропонував різні варіанти рішення цієї ситуації, зокрема, залишитись матері з дитиною в Україні, залишити дитину жити з батьком, укласти договір про виховання дитини з визначенням прав кожного із батьків на виховання, піклування, контакт та безперешкодне спілкування, проте відповідач не приймає жодної пропозиції позивача, аргументуючи це тим, що вона не бажає жити в Україні і не бажає прислухатися до його думки, адже вона не хоче втрачати змогу жити та розвиватись у США. Даний факт підтверджується скріншотами листування.

Аналізуючи зазначене, відповідачка порушує право позивача, як батька, встановлене ст. 160 СК України, та має намір вчинити дії, що неодмінно призведуть до порушення прав Позивача, як батька, закріплених ст. 18 Конвенції про права дитини, ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, ст. ст. 141, 151, 153 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Позивач у ході особистого спілкування, а також листування з відповідачем, намагався дійти згоди про те, щоб відповідачка залишилась жити в Україні, задля забезпечення реалізації прав ОСОБА_4 та задля забезпечення його найкращих інтересів. Позивач навіть пропонував укласти договір, що визначав би умови виховання дитини.

Проте відповідачка не бажає зберегти сім`ю, не бажає виховувати разом дитину, не бажає залишатись жити в Україні і має намір виїхати до США на необмежений строк.

У ході спілкування сторони не дійшли згоди про те, з ким залишиться жити дитина, тому позивач реалізовує своє право на звернення до суду із позовними вимогами про визначення місця проживання дитини.

Позивач належним чином виконує обов`язки по вихованню ОСОБА_4 та забезпечує йому необхідні умови для розвитку.

Позивач займається вихованням ОСОБА_4 , гуляє з сином на дитячих майданчиках, на свіжому повітрі, багато часу приділяє розвиваючим іграм з ОСОБА_4 .

Позивач забезпечує права ОСОБА_4 на житло, передбачене ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства».

Позивачу на праві власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією дублікату Договору про поділ спільного майна подружжя від 07.07.2023.

У зазначеній квартирі у ОСОБА_4 є своя власна кімната, зона для ігор та розвитку, власне ліжечко.

21 серпня 2023 року позивач звернувся до Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, за місцем свого фактичного проживання, із заявою про здійснення обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 .

30 серпня 2023 року Службою у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради скадено акт обстеження умов проживання дитини, копія якого додається до позовної заяви.

Відповідно до Акту № 80 умови проживання добрі. У квартирі зроблено капітальний ремонт, обладнано необхідними меблями та побутовою технікою, чисто, затишно, охайно. Для дитини відведено окрему кімнату, у наявності добре обладнане спальне місце, шафа та полиці для зберігання речей та одягу. Забезпечений речами відповідно до віку та сезону.

Таким чином, позивач належно та в повному обсязі виконує обов`язки батька, не порушує права ОСОБА_4 , діє виключно задля забезпечення його найкращих інтересів.

Позивач має достатній самостійний дохід для забезпечення усіх потреб дитини, що підтверджується копією довідки № 1 від 21.08.2023, виданою ФОП ОСОБА_1 , копією довідки про обіги № 23082181115423801 від 21.08.2023, виданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК», копією відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 21.08.2023.

Окрім того, позивач характеризується як відповідальна, дисциплінована, порядна, скромна людина, чудовий професіонал своєї справі. Позивач завжди спокійний, ввічливий, уважний, завжди готовий прийти на допомогу, дуже любить свого сина, часто розповідає про нього із гордістю та теплотою, що підтверджується копією характеристики з місця роботи від 07.08.2023.

Таким чином, ОСОБА_1 належно виконує свої батьківські обов`язки, що полягає у прийнятті активної участі у вихованні дитини, проведення з ним часу, зайняття розвиваючими іграми, забезпечення сталого графіку дитині у відповідності до її вікових потреб.

Батько поважає дитину, забезпечує її найкращі інтереси та не порушує прав дитини;

- створює належні умови для виховання і розвитку ОСОБА_4 , що проявляється у оформленні дитини до дитячого садочку, з метою забезпечення спілкування дитини із однолітками, прийняття участі у розвиваючих заняттях, іграх; забезпечує дитині належні санітарно-гігієнічні та побутові умови, адже у дитини є власна кімната, яка перебуває у охайному стані і надає можливість дитині займатись власними справами, гратися та відпочивати;

- позитивно характеризується за місцем роботи, як відповідальна, дисциплінована, порядна, скромна, спокійна, ввічлива, уважна людина, чудовий професіонал у своїй справі, який завжди готовий прийти на допомогу, та як такий, що дуже любить свого сина, часто розповідає про нього з гордістю та теплотою;

- має власну квартиру, достатній самостійний стабільний дохід для забезпечення усіх потреб дитини.

Щодо заборони виїзду малолітньої дитини за межі території України без згоди батька.

Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Пунктом 3 Правил передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою, другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (п.4 Правил).

03.07.2018 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», яким внесено зміни до ч.5 ст.157 СК України та розширено перелік підстав для виїзду дитини до 16 років без згоди другого з батьків.

Як вже зазначалось, відповідачка наполягає та не має на меті відступати від свого рішення покинути територію України разом із дитиною, скориставшись програмою для біженців внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.

У ході спілкування мати повідомляла, що не зможе приїжджати до У країни, поки не закінчиться військовий стан, а може ще й довше, бо «не можна повертатися до країни, де йде війна» (цитата із листування позивача та відповідача, що підтерджується скріншотом зазначеного листування).

Наразі, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, згідно з абз. 13 п. 23 Правил виїзд за межі України дітей, які недосягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.

Таким чином, наразі позивач не може бути впевненим у тому, що мати не вивезе ОСОБА_4 до США, оскільки наразі нотаріально посвідченої згоди другого з батьків для вивезення за межі України дітей, які не досягли 16-ти років, не вимагається.

На сьогодні наявна реальна загроза вивезення дитини її матір`ю або будь-якою іншою особою за межі України. Презумпцію добросовісності та розумності поведінки відповідача спростовано у позовній заяві. Вважають, що виїзд дитини за межі України без згоди батька може зашкодити інтересам та безпеці дитини. Позивач не має наміру перешкоджати відповідачці в здійсненні прав та обов`язків щодо спільної дитини.

ОСОБА_1 просить визначити місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком.

Заборонити матері - ОСОБА_2 , вивозити малолітнього сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без письмового дозволу батька ОСОБА_1 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 вересня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недолків, що містяться в ній.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та заборону вивезення дитини за межі України без дозволу батька за правилами загального позовного провадження.

Призначено підготовче судове засідання.

Про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання повідомлено учасників справи.

20 січня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Прядко О.О. подав відзив на позовну заяву.

Відзив мотивовано тим, що 27 жовтня 2023 року Дзержинським районним судом міста Харкова відкрито провадження за позовною заявою про визначення місця проживання дитини та заборону вивезення дитини за межі України без дозволу батька. Копія позовної заяви та постанова суду про відкриття провадження відповідачем не отримувалась. 04 січня 2024 року представником відповідача адвокатом Прядко О.О. отримано доступ до матеріалів цивільної справи.

Тому, враховуючи великий обсяг матеріалів, що були додані до позову та той факт, що ухвала суду про відкриття провадження безпосередньо відповідачем не отримувалась, вважає, що строки подання відзиву на позовну заяву пропущено через поважні причини. З огляду на поважність причин пропуску строку для подання відзиву, просив суд, прийняти відзив і долучити його до матеріалів справи.

Ознайомившись із позовною заявою відповідачка ОСОБА_2 не погоджується із позовними вимогами, оскільки вважає їх незаконними та необґрунтованими.

Усі викладені представником позивача у позовній заяві обставини не підтверджені жодними достовірними, допустимими, належними доказами. Події, на які посилається позивач, ніколи не існували в дійсності, тому в даному випадку, посилання на них у позові можна розцінити не інакше, як намагання ввести суд в оману і запобігти ухваленню законного і справедливого рішення. На даний час шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі № 638/3939/23 від 17.10.2023.

На момент розгляду справи про розірвання шлюбу між батьками не існувало спору щодо місця проживання дитини, оскільки малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав разом із матір`ю та його батька це влаштовувало. 07.09.2023 із незрозумілих відповідачу причин батько дитини звернувся із позовом про визначення місця проживання дитини із ним, а також просив суд заборонити його сину виїзд за кордон без його письмового дозволу. Причин які позивач зазначив у своєму позові не існувало. Більше того, за домовленістю між батьками, на час короткострокової подорожі відповідачки до США, вона на прохання батька, тимчасово залишила малолітнього ОСОБА_4 у нього.

Проте, відповідачка не планувала виїжджати із України на постійне місце проживання в США разом із дитиною до тих пір, поки це буде безпечно для дитини, а тому посилання позивача у цій частині є безпідставними. Відповідачка вважає, що безпека дитини під час збройної агресії та військового конфлікту в України є пріоритетною над іншими обставинами. Тому, враховуючи, що на даний час малолітній син і так проживає із батьком, спору між сторонами не існувало і не існує на теперішній момент.

В дійсності, справжнім мотивом звернення позивач до суду є позбавлення відповідачки у майбутньому виїхати із України разом із дитиною. З метою досягнення поставленої цілі ним подано позов із безпідставною вимогою про визначення місця проживання сина разом із батьком, оскільки тільки в такому випадку, він може заборонити виїзд за кордон дитині, яка перебуває у супроводженні матері. На весні 2024 року відповідачка планує повернутися в Україну для врегулювання питань, пов`язаних із участю батьків у вихованні дитини в позасудовому порядку.

Відповідачка просить суд не приймати у якості доказу смс переписку, надану позивачем в якості доказу існування спору відповідачем, оскільки доказ не відповідає вимогам статей 76,77,78,79, 80 ЦПК України, не є належним та допустимим та взагалі не доводить наявність спору, оскільки жодних дій, спрямованих на порушення домовленостей відповідачкою не вчинено. Оскільки у відзиві на позовну заяву відповідач повинен висловити заперечення щодо усіх підстав, то просимо суд врахувати, що докази, якими ОСОБА_1 намагається довести, що інтересам дитині буде більше відповідати проживання із батьком є недопустимими.

На даний час позивач зловживає своїм правом на звернення до суду, оскільки штучне створення підстав для виникнення спору між батьками йде всупереч інтересам дитини, не сприяє дотриманню загальних засад цивільного судочинства в цілому та створює перешкоди конкретному суду у здійсненні правосуддя під час дії воєнного стану. Позивачем не надано жодних доказів того, що він намагався вирішити питання про місце проживання дитини в позасудовий спосіб. Відтак, за відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Оскільки позивачем не надано доказів існування спору, щодо місця проживання дитини на момент звернення до суду, вважаємо, що позов в частині вимоги про визначення місця проживання ОСОБА_3 разом із батьком слід залишити без розгляду. Щодо додаткової вимоги, стоорна відповідача вважає, що у її задоволенні слід відмовити через відсутність підстав для її задоволення.

Як передбачено частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Зазначені представником причини суд вважає за можливе визнити поважними, зважаючи на що, поновити строк на подання відзиву та прийняти відзив на позовну заяву.

25 січня 2024 року позивачем ОСОБА_1 подано відповідь на відзив, яка мотивована наступним.

Згідно з висновками, що містяться у постанові Верховного Суду від 29 грудня 2022 року по справі № 686/15304/19-ц належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 липня 2020 року по справі № 753/10840/19 на підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 надала скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber, які суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка. Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 по справі № 923/1379/20 отже, висновки судів з посиланням на те, що роздруківка електронного листування є неналежним та недопустимим доказом є такими, що не відповідають приписам статті 8 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму та не підтверджується додатково показами свідків (учасників переписки) (відповідний висновок міститься також в постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження).

У висновках Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року по справі № 922/51/20 суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.

Посвідчені паперові копії скріншотів смс-обміну містять інформацію щодо бажання та намірів відповідачки виїхати до США разом із дитиною, а також підтверджують факт того, що будь-які твердження відповідача щодо тимчасовості свого від`їзду разом із дитиною є такими, що не відповідають дійсності, адже відповідачка неодноразово звертала увагу, що вона не матиме змоги повернутись в Україну допоки не закінчиться війна, адже вона виїжджає до США по програмі для біженців від війни в Україні.

Аналізуючи зазначені норми права та висновки Верховного Суду, посвідчені паперові копії скріншотів смсобміну є належними, допустимими та достовірними доказами та відповідають вимогам ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України. Таким чином, докази, що були додані Позивачем до позовної заяви є належними, допустимими та достовірними. Позивачем дотримано вимог ст. 77, 78, 79, 95 ЦПК України під час формування та подання позовної заяви, тому заперечення Відповідача, які не доведені жодним доказом, є безпідставними та недоведеними.

До відзиву на позовну заяву не додано жодного додатку, що свідчить про недоведеність жодної з обставин, на які представник відповідача посилається, як на підставу свої вимог та заперечень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 129/1033/13 принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

Таким чином, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності, що полягає у покладені на сторін обов`язку довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем до позовної заяви надавались посвідчені копії скріншотів переписки між Позивачем та Відповідачем, відповідно до змісту яких вбачається спір про те, з ким проживатиме дитина. Скріншоти датовані 12.07.2023, 13.07.2023, 11.08.2023. Ознайомившись з їх змістом, можна дійти висновку, що станом на липень 2023 року між сторонами існував спір про місце проживання ОСОБА_4 , тому такі твердження, які не доведені жодними доказами у розумінні ст. 76 ЦПК України, є лише його припущеннями.

Також у скріншотах містяться перемовини сторін щодо укладення договору про виховання дитини в досудовому порядку, проте Відповідач не погодилась з умовами такого договору, адже мала і має на теперішній час тверде рішення проживати закордоном, а не в Україні, тому зазначила, що такого договору не буде.

Відповідно до висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 по справі № 932/9466/21 дійсні норми ЦПК України не містять критеріїв визнання безпідставного або штучного позову, тому однозначно встановити вказане, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, є неможливим. При цьому Європейський суд з прав людини, зокрема у рішеннях «Саф`яннікова проти України» (2007 рік), «Сілін проти України» (2006 рік), наголошував, що заявників не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів (рішення). Отже, висновки суду про завідомо безпідставність позову чи його штучність не повинні ґрунтуватися на припущеннях суду.

Ураховуючи той факт, що з липня 2023 року між сторонами тривали дискусії з приводу того, з ким має проживати дитина, ураховуючи бажання Відповідача виїхати на довготривалий період до США і забрати з собою дитину, а також ураховуючи те, що позивач заперечує щодо такого рішення відповідачки, адже даними діями вона порушить права дитини та позивача, як батька, про що зазначалось Позивачем у позовній заяві, а також - те, що позивач намагався вирішити питання проживання дитини у досудовому порядку шляхом укладення договору про виховання дитини (що підтверджується скріншотами смс-обміну, що містяться у матеріалах справи № 638/11821/23), проте остання не погодилась на підписання такого договору, твердження про відсутність спору та про штучний характер позову є надуманими, необґрунтованими.

Таким чином, оскільки позивач забезпечує дитині умови для виховання і розвитку, не порушує її прав, діє виключно задля забезпечення найкращих інтересів дитини, має гарні особисті відносини із дитиною, характеризується позитивно за місцем роботи та місцем навчання дитини, має стабільний та достатній дохід для забезпечення необхідного рівня життя дитини (докази на підтвердження зазначених обставин надано позивачем разом із позовною заявою) місце проживання спільної дитини сторін, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має бути визначене разом із батьком дитини - Позивачем.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2024 року клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів та представника позивача ОСОБА_5 про долучення доказів до матеріалів справи задоволено.

Витребувано у Державної міграційної служби України письмові докази, що містять інформацію щодо оформлення закордонного паспорту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Витребувано у посольстві Сполучених Штатів Америки письмові докази, які містять інформацію щодо вжиття заходів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спрямованих на отримання візи для в?їзду на територію Сполучених Штатів Америки для ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

Витребувано у посольстві Сполучених Штатів Америки у посольстві Сполучених Штатів Америки письмові докази, що містять інформацію стосовно наявності гуманітарних/міграційних програм для біженців, які були запроваджені Сполученими Штатами Америки з початком повномасштабного вторгнення в України;

Витребувано у Головного управління державної податкової служби у Харківській області письмові докази, що містять інформацію стосовно сум виплачених доходів та утриманих податків за період з 01.08.2022 по 31.07.2023 відносно дружини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 »;

Витребувано у Головного управління державної податкової служби у місті Києві письмові докази, що містять інформацію стосовно сум виплачених доходів та утриманих податків за період з 01.08.2022 по 31.07.2023 відносно дружини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ».

Клопотання представника позивача ОСОБА_5 про приєднання доказів до матеріалів справи задоволено.

Долучено до матеріалів справи № 638/11821/23 засвідчені копії документів:

1) висновок практичного психолога, кандидата психологічних наук, психолога вищої категорії ОСОБА_6 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на звернення його батька ОСОБА_1 від 30 січня 2024 року;

2) висновок кандидата психологічних наук, доцента, професора МКА Вакуліч Т. М. за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на звернення його батька ОСОБА_1 від 01 лютого 2024 року.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2024 року клопотання позивача ОСОБА_1 про приєднання доказів до матеріалів справи задоволено.

Долучено до матеріалів справи № 638/11821/23 засвідчену копію рекомендаційного листа народного депутата України ОСОБА_7 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2024 року відмовлено представнику ОСОБА_2 - адвокату Прядку О.О.у поновленні процесуального строку для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та заборону вивезення дитини за межі України без дозволу батька

Зустрічну позовну заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Прядко О.О. повернуто заявнику.

Роз`яснено представнику ОСОБА_2 - адвокату Прядку О.О. право звернення до суду з позовом з тих самих підстав до того самого відповідача в загальному порядку та за правилами позовного провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2024 року клопотання позивача ОСОБА_1 про приєднання доказів до матеріалів справи задоволено.

Приєднано до матеріалів справи посвідчені копії попереднього договору між ОСОБА_1 та «Авторською школою Бойка» від 14.03.2024., предметом якого є зобов`язання сторін укласти договір на надання освітніх послуг у «Школі Бойка» учня ОСОБА_3 ; скріншотів смс-листування сторін, що підтверджують фінансове забезпечення ОСОБА_3 позивачем.

Закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та заборону вивезення дитини за межі України без дозволу батька.

Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Протокольною ухвалою суду від 27 червня 2024 року поновлено позивачу строк на подання клопотання про долучення доказів. Приєднано до матеріалів справи № 638/11821/23 посвідчену копію висновку експерта від 26.04.2024 № СЕ-19-24/12364-ПС за результатами судової психологічної експертизи, проведеної в межах цивільної справи № 638/11821/23.

Протокольною ухвалою суду від 27 червня 2024 року поновлено представнику відповідача Прядка О.О. строк на подання клопотання про долучення доказів. Приєднано до матеріалів справи докази.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2024 року в задоволенні клопотання представника відповідачки - адвоката Прядка О.О. про повернення до стадії підготовчого провадження у цивільній справі відмовлено.

Судове засідання відкладено на 25 листопада 2024 року 13 год 30 хв.

25 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 подав через канцелярію суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності позивача та його представника - адвокат Самойлова Є.Ю., та без фіксації судового засідання технічними засобами, позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позові, та просили задовольнити повністю.

Директор Департаменту служб у справах дітей ОСОБА_9 подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що, на виконання вимог ч. 5 ст. 19 СК України, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав суду письмовий висновок щодо розв`язання спору між батьками. Розгляд справи просить провести за відсутності представника органу опіки та піклування. Рішення по справі в частині визначення місця проживання дитини прийняти з урахуванням наданого висновку щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком, ОСОБА_1 , в іншій частині - на розсуд суду в інтересах дитини.

У судове засідання 25 листопада 2024 року відповідачка та її представник не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідачка ОСОБА_2 не виявила бажання реалізувати своє процесуальне право прийняти участь у судовому засіданні особисто, надати свої пояснення, заперечення проти позовних вимог, протягом всього періоду судового розгляду справи жодного разу не скористалась.

Жодних інших заяв та/або клопотань, в тому числі з процесуальних питань, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи про відкладення судового засідання, сторона відповідача суду не подала.

Пунктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, суд, під час судового розгляду, керувався, насамперед, принципом поваги до честі і гідності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Окрім того, слід зауважити, що Верховний Суд України Листом від 25.01.2006 № 1-5/45 визначив, що строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства. Критеріями оцінювання розумності строку розгляду справи, які є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних) є, зокрема, складність справи; поведінка заявника тощо.

Частиною першою статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Таким чином, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, та рівність учасників справи, задля всебічного та повного судового розгляду, повністю сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених чинним законодавством, з метою встановлення належним чином всіх фактичних обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення, ухвалення законного та обгрунтованого рішення.

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року та інші).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У справі було зібрано достатньо доказів, містяться достатні дані про права та взаємовідносини сторін.

При цьому матеріали справи достеменно свідчать, що сторони мали всі можливості для реалізації своїх процесуальних прав.

Водночас, суд враховує норми цивільного процесуального законодавства, бере до уваги категорію та складність справи, а також значення справи для сторони позивача, яка стосується сімейних правовідносин та інтересів дитини, керується принципами верховенство права, поваги до честі і гідності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальності сторін, диспозитивності, розумності строку розгляду справи судом.

З метою недопущення надмірної тривалості судового провадження, правових підстав для подальшого відкладення розгляду справи суд не вбачає.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

07 жовтня 2013 року між позивачем, ОСОБА_1 (далі - позивач, батько), та ОСОБА_2 (далі - відповідачка, мати) було укладено шлюб, зареєстрований Виконавчим комітетом Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківської області, актовий запис № 06, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а. с. 38 т.1).

08 травня 2023 року позивач звернувся до Держинського районного суду з позовною заявою до відповідача про розірвання шлюбу. Після чого ОСОБА_4 залишився жити із відповідачем за їхньою спільною згодою.

Директором Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради О.П. Малько надано письмовий висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком, ОСОБА_1 .

Відповідно до наданого висновку, Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради (далі за текстом - Департамент служб) розглянуто питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком, ОСОБА_1 .

Під час розгляду та вивчення наданих документів встановлено.

В Дзержинському районному суді м. Харкова розглядається цивільна справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини, та про заборону вивезення дитини за межі У країни без дозволу батька.

Мати дитини - ОСОБА_2 .

Батько дитини - ОСОБА_1 .

Батьки дитини перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.09.2023 шлюб між батьками розірвано.

Місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано разом із матір`ю, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 . Фактично дитина мешкає разом із батьком, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , де створені умови для проживання дитини.

Згідно з довідкою про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин у ОСОБА_1 ознак психічних захворювань у тому числі спричинених вживанням психоактивних речовин не виявлено.

Батько дитини, ОСОБА_1 , офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи, для підтвердження самостійного доходу надав довідку про обіги із банківської установи.

Відповідно до довідки Медичного центру «ХЕЛП-кіде плюс» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , регулярно відвідує педіатра, вакцинований за календарем та за дитиною відбувається відповідний догляд, виконуються усі лікарські призначення, разом із батьком.

Відповідно до довідки щодо виховання дитячого клубу ФОЛ ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує заклад з 04.08.2023. ОСОБА_4 до садочку приводить та забирає батько. Дитина завжди охайна, доглянута. Хворіє рідко. Батько дитини спілкується з педагогами, які навчають сина, виявляє постійну зацікавленість і участь в житті дитини в дитячому клубі.

З`ясувати думку матері дитини, ОСОБА_2 , не виявилось можливим. Фактичне місце проживання матері дитини невідоме.

Питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком, ОСОБА_1 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради (далі - Комісія) на підставі наявних документів.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст. ст. 19, 150, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України, рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважав доцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком, ОСОБА_1 (а. с. 162-165 т. 1).

Батько забезпечує право ОСОБА_4 на житло, передбачене ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства».

На підставі договору про поділ спільного майна подружжя від 07 липня 2023 року, позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та автомобіль Mazda 3, легковий седан, що підтверджується копією дублікату Договору про поділ спільного майна подружжя від 07.07.2023 (що має силу оригіналу) (а. с. 68-71 т. 1).

Відповідно до Акту № 80 умови проживання добрі. У квартирі зроблено капітальний ремонт, обладнано необхідними меблями та побутовою технікою, чисто, затишно, охайно.

Для дитини відведено окрему кімнату, у наявності добре обладнане спальне місце, шафа та полиці для зберігання речей та одягу. Забезпечений речами відповідно до віку та сезону. У зазначеній квартирі у ОСОБА_4 є своя власна кімната, зона для ігор та розвитку, власне ліжечко, все необхідні речі (а. с. 96-97 т. 1).

Позивач має стабільний самостійний дохід, достатній для забезпечення усіх потреб дитини, що підтверджується копією довідки № 1 від 21.08.2023, виданою ФОП ОСОБА_1 , згідно з якою за період з 01.06.2023 по 21.08.2023 ОСОБА_1 отримав дохід у сумі 754 560, 00 грн, що також підтверджується копією довідки про обіги № 23082181115423801 від 21.08.2023, виданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК», копією відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 21.08.2023 (а. с. 72-76 т.1).

Згідно з характеристикою керівника ОСОБА_11 з місця роботи, позивач характеризується як відповідальна, дисциплінована, порядна, скромна людина, чудовий професіонал своєї справі. Зарекомендував себе як талановитий лікар, відповідальний працівник, віддіаний справі. Позивач завжди дисциплінований, спокійний, ввічливий, уважний, завжди готовий прийти на допомогу. Завжди займався самооствітою, удосконаленням своїх знань та навичок, керував осередком стоматологів хірургів та імплантологів міста Харків, проводив конференції та навчальні заходи для інших лікарів, обмінювавсяч досвідом, завжди застосовував прогресивні та сучасні протоколи лікування. Постійно відвідує навчальні курси та семінари вітчизняних та закордонних лекторів. Має вагомий авторитет серед колег, гарна, порядна людина. Активно займався волонтерською діяльністю, допомагав людям, ЗСУ. Дуже любить свого сина, часто розповідає про нього із гордістю та теплотою, що підтверджується копією характеристики з місця роботи від 07.08.2023 (а. с. 77 т. 1).

Окрім того, між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_10 укладено договір № 0535 від 04 серпня 2023 року про надання послуг з організації догляду за дитиною, предметом якого є послуги з організації виконавцем догляду за дитиною, що включає в себе догляд, забезпечення базових потреб дитини, відпочинок дитини, дозвілля та ігор, які відповідають віку та розвитку дитини, можливостей творчої діяльності та проведення занять (а. с. 79-91 т.1).

Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_10 , ОСОБА_3 відвідує заклад з 04.08.2023. адаптація пройшла легко. ОСОБА_4 регулярно відвідує занняття у садочку ,ходить на додаткові секції. Хлопчик активний у різних видах діяльності, активний у процесі спілкування з дітьми та дорослими. Поведінка спокійна. ОСОБА_4 до садочку приводить і забирає батько. Дитина завжди охайна, доглянута. Хворіє рідко. Батько спілкується з педагогами, виявляє самостійну зацікавленість і участь дитини в дитячому клубі (а. с. 190 т. 1).

Окрім того, суд звертає увагу, що Першим заступником Голови Державної міграційної служби України І. Ковалевською адвокату Самойлову Є. надано відповідь про те, що за даними інформаційно-комунікаційної системи ДМС, на ім`я ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлено 27.07.2023 паспорт громадянина України для виїзду за кордон на підставі поданих документів законним представником - матір`ю (а.с. 183 т. 1).

Також надано висновок від 30 січня 2024 року фахівця - ОСОБА_6 , кандидата психологічних наук, диплом про науковий ступінь НОМЕР_4 , за спеціальністю медична психологія, видано Вищою Атестаційною комісією України від 04 липня 2013 року, спеціаліста вищої категорії, атестаційний лист з рішенням атестаційної комісії МОЗ України від 05.04.2023 року, стаж роботи за спеціальністю - 28 років, за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на звернення його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Аналіз психологічного обстеження показав, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, який є його опорним об`єктом і якого він чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки. Фігуру батька наразі сприймає як важливу і основну для себе, хоче проживати з батьком та боїться втратити можливість жити разом з ним. Хлопчик товариський та радо спілкується із друзями.

Стосовно потягу до усамітнення та відгородженості - дитина не виявляє таких тенденцій. За даною методикою виявлено наступне: дитина відчуває емоційну близькість та прихильність до друзів та до батька.

ОСОБА_3 висловлює особисте бажання й надалі проживати зі своїм батьком. При вирішенні питання про контакт дитини та матері необхідно враховувати наявність бажання/небажання дитини. Рекомендовано не допускати травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою.

Зміна місця проживання дитини з місця проживання з батьком на місце проживання з матір`ю є неможливим і завдасть дитині значної психологічної шкоди. Відібрання дитини від батька є неможливим і спричинить значні негативні психологічні наслідки для хлопчика (а. с. 127-131 т. 2).

Також надано висновок від 01 лютого 2024 року фахівця ОСОБА_13 , кандидата психологічних наук, диплом про науковий ступінь НОМЕР_5 , за спеціальністю вікова психологія, видано Вищою Атестаційною комісією України від 15 березня 2007 року. Стаж роботи за спеціальністю - 18 років. Психолог, диплом про вищу освіту НОМЕР_6 за спеціальністю «Психологія», кваліфікацією - практичний психолог; видано Міжрегіональної Академією управління персоналом від 12 листопада 2004 року. Атестат доцента 12ДЦ №029331, Міністерством освіти і науки, молоді та спорту присвоєно вчене звання доцента кафедри практичної психології від 23 грудня 2011 року. Атестат професора ВЗ №1099, Рішенням Міжнародної Кадрової Академії присвоєно вчене звання професора кафедри медичної психології та психокорекції.

Згідно з висновком за результатами психодіагностичного обстеження, ОСОБА_3 має відчуття захищеності і безпеки, міцний, надійний емоційний зв`язок з боку свого батька, розуміння ним своїх потреб та адекватну участь у своєму житті. Батько доброзичливо і постійно орієнтований на дитину. ОСОБА_4 спокійний з ним, радісний, проживаючи із батьком, знаходить поряд із ним - психологічний комфорт та підтримку, де відповідно, буде проходити процес становлення самосвідомості, формування та розвиток його особистості.

Дитина проживає у безпечному середовищі з батьком, яке є сприятливим для її психологічного розвитку. Зміна місця проживання дитини спричинить негативні наслідки для психологічного здоров`я дитини. Відібрання дитини від батька, спричинить нанесення ушкодження психічному здоров`ю ОСОБА_4 , та відбудеться пряма загроза психічного травмування, погіршить емоційний розвиток дитини або почуття її власної гідності та психологічній цілісності, сформують депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощі у стосунках з оточуючими.

Застосування примусу до дитини щодо контактів з матір`ю є неприпустимим. При встановленні графіку спілкування орієнтуватись на наявність бажання дитини. Будь-яке застосування примусу до дитини щодо спілкування буде мати негативні наслідки для психологічного стану дитини.

Невиконання рекомендацій психолога призведе до психічного травмування, погіршання емоційного розвитку ОСОБА_4 , порушення самооцінки, невмотивованої агресії, деформації прив`язаності, розвиток надмірної тривожності, психосоматичних захворювань, психічних захворювань, порушення статево-рольової ідентифікації та засвоєння тендерних ролей (а. с.132-136 т. 2).

Долучено до матеріалів справи № 638/11821/23 засвідчену копію та досліджено судом рекомендаційний лист народного депутата України ОСОБА_7 , хзгідно з яким, наприкінці лютого 2024 року, під час приватної бесіди, ОСОБА_1 повідомив мене про те, що відбулося судове засідання в триваючому процесі між ним та його колишньою дружиною, ОСОБА_2 , щодо місця проживання його малолітнього сина. Наскільки мені відомо, причиною процесу, є спір щодо неприпустимості примусового відібрання дитини у батька та вивіз до США.

Вони зі ОСОБА_1 знайомі близько 5 років, ще з часів, коли він був обраний на посаду голови осередку Ассоціації імплантологів України у Харківській області. За цей час пізнав його, як людину відповідальну, доброчесну, гарного сім`янина, люблячого батька та грамотного колегу, з яким ми неодноразово відвідували наукові конференції, на деяких з яких він виступав в якості лектора, що з ентузіазмом ділився досвідом з колегами з інших обласних центрів. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну, відкрив його для себе ще й як самовідданого волонтера. На теперішній час ОСОБА_14 обіймає посаду голови осередку організації «International Team for Implantology» в Харківській області. Всі освітні події, організатором яких він був, проходили на найвищому рівні, де він в тому числі виступав в якості лектора, переконавшись особисто, яку теплу атмосферу взаємодопомоги, підтримки та розвитку вдалося створити в осередку, підтримує авторитет міста Харкова, як значимого наукового центру в Україні. Колишня дружина залишила із ним сина та переїхала до США, вільний час приділяє вихованню сина та створенню безпечних умов для його всебічного розвитку. Просив врахувати вищезазначені досягнення та факти з особистого життя при складанні уявлення про особисті якості ОСОБА_1 (а. с. 149-158 т. 2).

Також ухвалою суду приєднано до матеріалів справи та досліджено посвідчені копії попереднього договору між ОСОБА_1 та «Авторською школою Бойка» від 14.03.2024., предметом якого є зобов`язання сторін укласти договір на надання освітніх послуг у «Школі Бойка» учня ОСОБА_3 в м. Харкові; скріншотів смс-листування сторін, що підтверджують фінансове забезпечення ОСОБА_3 позивачем (а. с. 185-191 т. 2).

Відповідно до наданого суду висновку експерта від 26.04.2024 № СЕ-19-24/12364-ПС Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України 23.02.2024 за результатами судової психологічної експертизи, проведеної в межах цивільної справи № 638/11821/23:

1. Ставлення малолітньої дитини ОСОБА_3 до батька ОСОБА_1 характеризується безпечною прив`язаністю та більшою суб`єктивною значимістю. Ставлення дитини до матері ОСОБА_2 характеризується безпечною прив`язаністю.

2. Середовище, в якому наразі проживає ОСОБА_3 , а саме із ОСОБА_1 є сприятливим для його розвитку та психоемоційного стану - батьком були створені умови, які відповідають віковим потребам дитини.

3. На момент дослідження, зміна звичного укладу життя дитини та зміна місця проживання може призвести до психотравмування, наслідки якого можуть проявитися в різних структурах особистості дитини:

На емоційному рівні: перша реакція на пережиту травму - страх, фобії. З часом у дітей можуть з`являтися фобії спати на самоті, страх розлуки з дорослими, емоційна нестійкість, недовіра та підозріливість, пригнічений стан, тривожність, депресія.

На когнітивному рівні: погіршується концентрація, переключення уваги, порушення пам`яті (з`являється «дисоціативна фуга» - нездатність згадати минуле), затримка інтелектуального розвитку.

На поведінковому рівні: впертість, агресивність, ворожість та конфліктність до оточуючих людей, регресія (повернення до форм поведінки, яка характерна для більш раннього вікового періоду), змінюється система відносин, зникають навички та вміння налагодження взаємовідносин з людьми, з`являється дезадаптація у спілкуванні та в поведінці.

4. Примусове відібрання дитини від батька призведе до психотравмування дитини, наслідки якого можуть проявитися в різних структурах особистості дитини, які зазначено у відповіді на попереднє питання.

5. Здійснювати примус до дитини, щодо контактів з матір`ю є недопустимим, оскільки примус містить у собі ознаки психологічного/фізичного насильства.

Проведення судової експертизи доручено головному судовому експерту сектору психологічних досліджень відділу мистецтвознавчих, археологічних та психологічних досліджень лабораторії досліджень у сфері інформаційних технологій Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_15 , яка має вищу психологічну освіту, докторці філософії в галузі знань «Соціальні та поведінкові науки», спеціальність «Психологія» (диплом ДР № 001829 від 06.09.2021), експерту 4-го класу (рішення ЕКК МВС від 03.02.2023 № 2727) та має кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової психологічної експертизи за експертною спеціальністю 14.1 «Психологічні дослідження» (свідоцтво № 17512, видане ЕКК МВС України 20.05.2020, підвищено кваліфікацію рішенням ЕКК від 20.05.2022 № 2506), стаж експертної роботи з 2020 року.

Висновок експерта підготовлено для подання його до суду, згідно з вимогами ст. 102 Цивільного процесуального кодексу, на замовлення учасника справи ОСОБА_1 у цивільній справі № 638/11821/23.

Експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта за статтею 384 Кримінального кодексу України (а.с. 206-217 т. 2).

Суд, задовольняючи позов в повному обсязі, виходить з наступного.

Згідно ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно ч. 2, 47 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Щодо заборони виїзду малолітньої дитини за межі території України без згоди батька.

Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`зду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу 13 п.2-3 Правил, відповідно яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону).

Судом встановлено, що до суду звернувся позивач - ОСОБА_1 , як батько малолітнього ОСОБА_3 , з позовом до матері спільної дитини - ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та заборона виїзду малолітньої дитини за межі території України без дозволу батька, з підстав того, що відповідачка мала намір виїхати за межі України з дитиною на необмежений строк до Сполучених Штатів Америки.

Відповідачка діє лише у власних інтересах, не бажає жити в Україні, бажає самореалізуватись за кордоном, всупереч інтересів дитини, внаслідок таких дій, будуть порушені як права дитини так, водночас, і права позивача, як батька.

Окрім того, суд звертає увагу, що Першим заступником голови Державної міграційної служби України І. Ковалевською адвокату Самойлову Є. надано відповідь про те, що за даними інформаційно-комунікаційної системи ДМС, на ім`я ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлено 27.07.2023 паспорт громадянина України для виїзду за кордон на підставі поданих документів законним представником - матір`ю (а.с. 183 т. 1).

Враховуючи зазначене, відповідачка своїми діями, спрямованими на вивезення ОСОБА_4 за кордон на необмежений строк, повністю виключить можливість контактувати ОСОБА_4 з позивачем, право дитини на контакт з батьком, на батьківське виховання, порушить права дитини, що закріплені ст. 7, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, ст. ст. 8,150,151,152,153,155 СК України, ст. ст. 11,12,14 Закону України «Про охорону дитинства».

Таке право позивача на контакт з дитиною мати не бере до уваги, незважаючи на неодноразові зауваження з боку позивача. Відповідачка продовжує заявляти про стійкий намір вивезти дитину до США, що, тим самим, повністю позбавить батька можливості контактувати зі своєю дитиною, що є порушенням права батька на контакт з дитиною.

Позивач неодноразово пропонував різні варіанти рішення цієї ситуації, зокрема, залишитись матері і дитині в Україні, залишити дитину жити з батьком, укласти договір про виховання дитини з визначенням прав кожного із батьків на виховання, піклування, контакт та безперешкодне спілкування, проте відповідач не приймає жодної пропозиції позивача, аргументуючи це тим, що вона не бажає жити в Україні і не бажає прислухатися до його думки, адже вона не хоче втрачати змогу жити, самореалізовуватись та розвиватись у США.

У ході спілкування позивач пропонував варіанти вирішення спору, зокрема, укласти договір, що визначав би умови виховання дитини. Проте відповідачка не бажає зберегти сім`ю, не бажає виховувати разом дитину, не бажає залишатись жити в Україні і має стійкі наміри виїхати до США на необмежений строк, жодним чином не реагувала на аргументи позивача та заперечення батька з приводу можливого вивезення дитини закордон, що підтверджено матеріалами справи та досліджениим судом доказами.

Таким чином, сторони добровільно, у позасудовому порядку, не дійшли згоди щодо визначення місця проживання дитини. Отже, суд переконався що між сторонами дійсно виник спір.

Аналізуючи зазначене, слідує висноовк, що відповідачка порушує право позивача, як батька, встановлене ст. 160 СК України, та має намір вчинити дії, що неодмінно призведуть до порушення прав Позивача, як батька, закріплених ст. 18 Конвенції про права дитини, ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, ст. ст. 141, 151, 153 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства».

ОСОБА_1 , як батько, належно виконує свої батьківські обов`язки відносно сина ОСОБА_4 , що полягає у прийнятті активної участі у вихованні дитини, проведення з ним часу, зайняття розвиваючими іграми, забезпечення сталого графіку дитині у відповідності до її вікових потреб, крім того, позивач поважає дитину, забезпечує її найкращі інтереси та не порушує прав дитини;

створює належні умови для виховання і розвитку ОСОБА_4 , що проявляється у оформленні дитини до дитячого садочку, з метою забезпечення спілкування дитини із однолітками, прийняття участі у розвиваючих заняттях, іграх; забезпечує дитині належні санітарно-гігієнічні та побутові умови, адже у дитини є власна кімната, яка перебуває у охайному стані і надає можливість дитині займатись власними справами, гратися та відпочивати;

позитивно характеризується за місцем роботи, як відповідальна, дисциплінована, порядна, скромна, спокійна, ввічлива, уважна людина, чудовий професіонал у своїй справі, який завжди готовий прийти на допомогу, та як такий, що дуже любить свого сина, часто розповідає про нього з гордістю та теплотою;

має постійну роботу, стабільний самостійний дохід, достатній для забезпечення усіх потреб дитини, має автомобіль та власне житло, в якому створені належні умови для фізичного, духовного та морального розвитку дитини і може забезпечити її усім необхідним. Має позитивні характеристику як фахівця, професіонала та як людини.

Суд, дослідивши надані докази, доходить висновку, що син має прив`язаність та більшу прихильність до батка, позивач має позитивні характеристики, самостійний дохід і власне житло, в якому створені належні умови для фізичного, духовного та морального розвитку дитини і може забезпечити її усім необхідним, так як дитина має проживати з тим з батьків, який створив для неї більш сприятливі умови.

У відзиві сторона відповідача зазначила про те, що на весні 2024 року відповідачка планує повернутися в Україну для врегулювання питань, пов`язаних із участю батьків у вихованні дитини в позасудовому порядку. Разом із тим, суд бере до уваги той факт, що відповідачка протягом всього судового розгляду справи, а саме з 07 вересня 2023 року, так і не виявила бажання взяти участь у судовому засіданні безпосередньо або ж в режимі відеоконоференції в порядку дистанційного судового провадження, надати суду свої пояснення, заперечення проти позовних вимог особисто.

Суд наголошує, що визначення місця проживання дитини з батьком не позбавляє матір піклуватися про неї, бачитися з нею, спілкуватися, брати участь у її житті, проявляти материнську любов, оскільки позивач не має наміру перешкоджати відповідачці в здійсненні прав та обов`язків щодо спільної дитини.

Тому суд доходить висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком не суперечить інтересам дитини, оскільки батько приділяє увагу і турботу до дитини, створює належні умови для виховання, всебічного розвитку і проживання сина.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні під час перевірки їх доказами і підтверджуються наданими суду письмовими доказами, які суд вважає достовірними, належними та допустимими.

Тому, суд бере до уваги та погоджується з наданим Висновком органу опіки та піклування, що проживання малолітньої з батьком відповідає принципу «найкращих інтересів дитини», а також, що в інтересах дитини є турбота та підтримка з боку батька.

Щодо вимоги про заборону виїзду дитини за межі території України без дозволу батька, то суд вважає, що заборона на виїзд дитини за межі України без згоди батька відповідає інтересам та безпеці дитини.

Відповідно до приписів статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Вирішуючи спір, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено квитанцією № 1852-0930-5943-8322 від 01 вересня 2023 року про сплату судового збору в розмірі 1 073, 60 грн та квитанцією № 5453-2192-8236-0249 від 18 вересня 2023 року про сплату судового збору в розмірі 1 073, 60 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню понесені документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 147,20 грн.

Керуючись статтями 265, 268, 273 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та заборону вивезення дитини за межі України без дозволу батька - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 .

Заборонити ОСОБА_2 вивозити малолітнього сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без письмового дозволу батька ОСОБА_1 .

Виконання рішення суду в частині заборони виїзду малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без письмового дозволу батька ОСОБА_1 доручити державній прикордонній службі України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту Служб у справах дітей Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 23910928, адреса місцезнаходження: 61145, м. Харків, пр-т Науки, 17-А.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 05 грудня 2024 року.

Суддя В. М. Яковлева


Суд	Дзержинський районний суд м.Харкова
Дата ухвалення рішення	25.11.2024
Оприлюднено	12.12.2024
Номер документу	123606618
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про спонукання виконати або припинити певні дії

Яковлева В. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 25.11.2024 по справі 638/11821/23ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Судовий реєстр по справі —638/11821/23

Рішення від 25.11.2024

Ухвала від 24.10.2024

Ухвала від 29.04.2024

Ухвала від 28.02.2024

Ухвала від 28.02.2024

Ухвала від 19.02.2024

Ухвала від 27.10.2023

Ухвала від 13.09.2023

Рішення
від 25.11.2024 по справі 638/11821/23
ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА