Ухвала

від 04.12.2024 по справі 127/18316/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/18316/20

Провадження № 6/127/509/24

УХВАЛА

04 грудня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі: головуючого судді Іщук Т. П.,

за участі секретаря судового засідання Гондарук В. В.,

представника стягувача ОСОБА_1 - адвоката Руденко Т. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці подання приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти,

ВСТАНОВИВ:

Приватний виконавець звернувся до суду з подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, у виконавчому провадженні з виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2022 року в справі №127/18316/20. Своє подання мотивує тим, що рішення суду не виконане, а в ході здійснення виконавчих дій у боржника знайдено єдине майно: житловий будинок з спорудами, загальною площею 109,8 кв.м, та земельна ділянка, загальною площею 0,028 га, кадастровий номер 0510136600:02:074:0074, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Також повідомляє, що йому стало відомо, що за цією адресою зареєстровані двоє малолітніх осіб. З метою виконання рішення суду він звернувся до органів опіки та піклування для отримання дозволу на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають малолітні діти, однак в його задоволенні було відмовлено.

Наразі з метою виконання рішення суду він звернувся із цим поданням до суду та вказує, що реєстрація малолітніх дітей у будинку боржника проведена під час дії арешту на майно та направлена виключно на недопущення звернення стягнення на майно боржника. При цьому зазначає, що малолітні діти, які є онуками боржника та зареєстровані за адресою його нерухомого майна, не користуються та не проживають в будинку, вони народилися в Німеччині та з народження проживають там зі своїми батьками: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Останні ще мають доньку ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вінниці, однак вона не зареєстрована за адресою реєстрації матері, що також вказує на її проживання з батьками в Німеччині. Там же проживають і колишня дружина боржника ОСОБА_5 та сам боржник ОСОБА_6 . З огляду на викладені обставини, приватний виконавець просив надати дозвіл на реалізацію нерухомого майна боржника ОСОБА_6 , а саме: житлового будинку зі спорудами, загальною прощею 109,8 кв.м, житловою площею 63,9 кв.м., в якому зареєстровані діти - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та земельної ділянки, кадастровий номер 0510136600:02:074:0074, загальною площею 0,0280 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до виконавчого листа №127/18316/20 виданого 30 грудня 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області.

Приватний виконавець в судове засіданні подання не з`явився, подав заяву та просив розгляд подання провести у його відсутність, подання підтримав та просив його задовольнити.

Представник боржника - адвокат Омельчук С.Л. в судове засідання не з`явився, однак подав заяву та просив розгляд подання провести у його відсутність та відмовити у його задоволенні. Звертав увагу, що діти задля забезпечення їхнього життя перебувають за межами України та повернуться після завершення війни.

Представник стягувача ОСОБА_1 - адвокат Руденко Т. С. просила подання приватного виконавця задовольнити та звернути стягнення на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Дослідивши матеріали подання, суд дійшов наступного.

Судом установлено, що 30 вересня 2022 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області в цивільній справі № 127/18316/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 115000,00 доларів США боргу за договором позики від 06 лютого 2014 року, також вирішено питання розподілу судових витрат у справі (а.с.17-20, т. 3).

Рішення набрало законної сили.

30 грудня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 отримав виконавчий лист у справі № 127/18316/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики (а.с.70, т.3).

Вказаний виконавчий лист був пред`явлений до примусового виконання та 09 січня 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_6 (а.с.144, т. 3).

24 вересня 2023 року постановами приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. накладено арешти на житловий будинок зі спорудами, загальною прощею 109,8 кв.м, житловою площею 63,9 кв.м, та на земельну ділянку, кадастровий номер 0510136600:02:074:0074, загальною площею 0,0280 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.145-148, т.3).

13 травня 2024 року приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Собчук В. В. звернувся до Вінницької міської ради із листом №1894 та просив розглянути питання про можливість надання дозволу органом опіки та піклування на реалізацію будинку, власником якого являється ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані малолітні діти, шляхом проведення електронних торгів (а.с.149, т.3).

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 13 червня 2024 року №1430 відмовлено приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Собчуку В. В. у наданні дозволу на реалізацію будинку АДРЕСА_1 , право користування яким мають малолітні діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.150-151, т. 3).

З довідок Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 12 жовтня 2023 року №69721, від 06 травня 2019 року №26419 та № 26422 слідує, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані двоє малолітніх осіб: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також троє повнолітніх осіб (а.с.152-154, т.3). Діти були зареєстровані за цією адресою з 06 травня 2019 року.

Батьками цих дітей є: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження № НОМЕР_1 та № № НОМЕР_2 , виданими відділами реєстрації актів цивільного стану Федеративної Республіки Німеччина, копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 27 квітня 2010 року (а.с.156-158,т.3).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у цих батьків народилась ОСОБА_11 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 03 вересня 2021 року (а.с.159, т.3).

З листа Департаменту освіти Вінницької міської ради від 03 вересня 2024 року №15/00/011/158448 слідує, що станом на 27 серпня 2024 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в закладах дошкільної світи, загальної середньої освіти та позашкільної освіти на території Вінницької міської ради територіальної громади не навчаються (а.с.186, т.3).

З листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 19 вересня 2024 року №19-64562/18/24-Вих слідує, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в останнє в`їжджали на територію України 09 липня 2019 року, де перебували до 28 лютого 2022 року (а.с.194-197, т.3).

ОСОБА_10 є донькою ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 25 травня 2010 року (а.с.155, т.3).

З відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який перебуває в загальному доступі слідує, що 01 лютого 2018 року під час розгляду справи №619/360/18 ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області було накладено арешт на майно ОСОБА_6 , серед якого був житловий будинок з спорудами, загальною площею 109,8 кв.м., що знаходиться за адресо: АДРЕСА_1 . Вказаний арешт скасований ухвалою суду від 22 січня 2020 року (а.с.162-167, т.3).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої, шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Звертаючись до суду з подання, приватний виконавець стверджує, що боржнику ОСОБА_6 належить лише нерухоме майно - житловий будинок зі спорудами, загальною прощею 109,8 кв.м, житловою площею 63,9 кв.м., в якому зареєстровані діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та земельна ділянка, кадастровий номер 0510136600:02:074:0074, загальною площею 0,0280 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Наразі слід звернути увагу, що матеріали подання не містять відомостей про відсутність у боржника іншого майна, в тому числі і нерухомого. Крім того, суд звертає увагу, що Дергачівський районний суд Харківської області, накладаючи арешт на майно ОСОБА_6 ухвалою від 01 лютого 2018 року, на яку також посилається заявник, встановив належність боржнику будинковолодіння в Тернопільській області. Однак відомостей про відсутність/належність цього майна на момент виконання рішення суду в справі №127/18316/20 та звернення до суду з цим поданням матеріали справи також не містять.

Суд також зазначає, що відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року №2831/5, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У пункті 30 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція), визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року в справі №718/482/15-ц та від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц.

З наведеного слідує, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Разом із тим, чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

За змістом пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Тобто, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Як зазначалось вище, рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 13 червня 2024 року №1430 приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Собчуку В. В. відмовлено у наданні дозволу на реалізацію будинку АДРЕСА_1 , право користування яким мають малолітні діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного слідує, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України.

Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 зазначив, що під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 ЦК України).

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частини третя та четверта статті 29 ЦК України). Цьому кореспондує абзац другий частини другої статті 13 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ст. 160 СК України).

Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (частина друга статті 11 Закону про охорону дитинства).

Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (частини друга статті 18 Закону про охорону дитинства).

Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини (абзац п`ятий статті 3 Закону про вільне пересування).

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідні положення містив як Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», в редакції чинній на момент реєстрації дітей, так і містить Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Пункт 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, чинних на момент реєстрації дітей, визначав перелік документів, які подає особа для реєстрації місця проживання. Зокрема підпункт 4 частини першої пункту 18 визначає документи, що підтверджують право на проживання в житлі, які подаються при відповідній реєстрації. Крім того визначає, що у разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/ представників).

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (частина четверта пункту 18 Правил).

За обставинами цієї справи, діти є рідними онуками боржника по материнській лінії.

Як установлено діти: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 06 травня 2019 року по теперішній час зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради №26419 та № 26422 від 06 травня 2019 року.

Приватний виконавець в подані стверджує, що ОСОБА_13 , мати дітей, також зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування яких є похідним від права користування матері, в силу положень ст. 29, 405 ЦК України, 156 ЖК УРСР, статей 11, 18 Закону України «Про охорону дитинства» мають право користування цим житлом.

З листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 19 вересня 2024 року №19-64562/18/24-Вих слідує, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 09 липня 2019 року по 28 лютого 2022 року безперервно перебували на території України, тобто достатньо тривалий час.

Суд бере до уваги, що матеріали справи не містять відомостей, які б підтверджували те, що діти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та їх батьки мають інше житлове приміщення, яке може використовуватись як постійне місце проживання на території України, а також відомостей про те, що спірне нерухоме майно не використовується сім`єю Борковських як постійне та єдине місце проживання.

Крім того періодичне перетинання кордону та перебування дітей за кордоном в період введення на території України воєнного стану та наявність у них, їх батьків права користування іншим житло за кордоном, жодним чином не свідчить про використання дітьми іншого житла як житла для постійного проживання.

Щодо відсутності відомостей про навчання та відвідування дітьми навчальних закладів на території Вінницької міської територіальної громади, то слід звернути увагу, що ця інформація надана суду станом на 27 серпня 2024 року, тобто в той час коли діти виїхали за межі України, що не свідчить що останні мають інше постійне місце проживання.

Твердження приватного виконавця про те, що діти були зареєстровані в будинку під час дії арешту, накладеного ухвалою суду від 01 лютого 2018 року по справі №619/360/18, що свідчить про вчинення боржником дій в перешкоджанні виконання рішення суду, суд оцінює критично, оскільки на час накладення арешту чинним законодавством не було передбачено жодних заборон щодо реєстрації осіб в арештованому майні на відміну від нині діючого законодавства. До того ж арешт був накладений до ухвалення рішення в справі №12718316/20, а справі №619/360/18 надалі він був скасований.

Наведені судом обставини, на переконання суду, свідчать про те, що звернення стягнення на нерухоме майно буде неспівмірним із порушенням прав малолітніх ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на житло. Тому, з огляду на викладене, суд вважає дане подання передчасним та таким, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Законами України « Про виконавче провадження», «Про охорону дитинства», «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року №2831/5, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, ст. 156, 405 ЖК України, ст. 435 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича від 08 серпня 2024 року за №2694 про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складений 09.12.2024.

Суддя: