Постанова

від 03.12.2024 по справі 539/368/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/368/24 Номер провадження 22-ц/814/2866/24Головуючий у 1-й інстанції Алтухова О.С. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.

секретар: Сальна Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлі" адвоката Моруженка Дмитра Олександровича

на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 травня 2024 року

по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлі" до ОСОБА_1 про стягнення вартості майна, переданого на зберігання за договором відповідального зберігання майна,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ТОВ «Сайлі» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 551250 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 01 вересня 2021 року між ТОВ «САЙЛІ» та ОСОБА_1 , було укладено Договір відповідального зберігання майна № 10/09-21/ВЗ, строком дії до 31.12.2021 року.

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно (мікродобриво, засоби захисту рослин, насіння), що визначені у актах приймання-передачі майна, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 1.2 розділу 1 Договору місце зберігання майна установлено: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.4 розділу 1 Договору передбачено, що перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання визначений у актах приймання-передачі. Такий акт № 01 приймання-передачі майна до договору відповідального зберігання майна № 10/09-21/ВЗ було укладено сторонами 01 вересня 2021 року (додається), що також підтверджуються скріншотами з месенджеру Телеграм, відповідно до яких вбачається, що відповідачу було направлено товар, а він вів відповідну комунікацію з представником позивача.

Також, п. 2.1.4. розділу 2 Договору передбачено обов`язок зберігача повернути майно поклажодавця за першою вимогою останнього, а також нести відповідальність за втрату, нестачу пошкодження майна тощо. Інші обов`язки зберігача визначено у розділі 2 Договору.

У п. 3.2 розділу 3 Договору обумовлено право поклажодавця у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні.

Так, відповідно до п. 5.3 розділу 5 Договору передбачено, що зберігач несе відповідальність за збереженість і цілісність майна, а у випадку пошкодження знищення тощо несе відповідальність та зобов`язаний відшкодувати вартість пошкодженого майна у повному обсязі.

Разом з тим, ОСОБА_1 у встановлений договором термін товар не повернув, перестав виходити на зв`язок, не відповідав на повідомлення, ігнорував телефонні дзвінки.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «САЙЛІ» до ОСОБА_1 про стягнення вартості майна, переданого на зберігання за договором відповідального зберігання майнавідмовлено у зв?язку з недоведеністю та необгрунтованістю.

Не погодившись з вказаними рішеннями місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржив представник ТОВ "Сайлі" адвокат Моруженко Д.О., просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на не неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач, в порушення умов укладеного між ними договору, на вимогу позивача щодо повернення товару не відреагував.

З огляду на те, що майно, яке було передано за договором відповідального зберігання, вже є непридатним для використання, оскільки закінчився термін його зберігання, тому вважає, що з відповідача підлягає стягненню вартість переданого йому товару.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Джумелі Н.Г. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2021 року між ТОВ «САЙЛІ» та ОСОБА_1 було укладено Договір відповідального зберігання майна № 10/09-21/ВЗ, строк дії якого до 31.12.2021 (а.с. 16).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору Поклажодавець (позивач) передає, а Зберігач (відповідач) приймає на відповідальне зберігання протягом строку Договору майно (мікродобрива, засоби захисту рослин, насіння), що визначені у Актах приймання - передачі майна.

Згідно п. 1.3 Договору приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за Актами приймання-передачі, які є його невід`ємною частиною. Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з цим договором, його кількість, вартість такомплектність визначаються Сторонами у Актах приймання-передачі (п. 1.4. Договору).

Відповідно до Акту № 01 приймання-передачі майна до Договору відповідального зберігання майна № 10/09-21/В3 відповідач прийняв на відповідальне зберігання таке майно на загальну сум суму 551 250 грн. 00 коп. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що місцем зберігання майна є: АДРЕСА_1 (а.с. 17).

Відповідно до умов Договору (Розділ 2) Зберігач (Відповідач) зобов`язався: вживати всіх заходів для забезпечення схоронності майна протягомстроку зберігання; зберігати майно з дотриманням усіх умов, які забезпечують збереження майна Поклажодавця; нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна Поклажодавця, переданого на зберігання Зберігачеві, його комплектність у відповідності із цим Договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від Поклажодавця та до моменту його повернення Поклажедавцеві; повернути майно Поклажедавцеві за першою вимогою останнього.

Розділом 3 Договору визначено обов`язки Поклажодавця: передати Зберігачеві майно на зберігання; після закінчення строку дії даного Договору забрати майно у Зберігача протягом 7 (семи) календарних днів, якщо інше не погоджено Сторонами (п.п. 3.1.1, 3.1.2).

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у Зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього його частини).

Згідно п. 5.3. Договору зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Поклажедавцеві. У випадку пошкодження майна, переданого Зберігачу, внаслідок якого його якість змінилась настільки, що товар не може бути використано за первісним призначенням, Зберігач зобов`язаний відшкодувати вартість пошкодженого майна у повному обсязі.

18 грудня 2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів у зв`язку з невиконанням зобов`язань визначених умовами договору.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про його безпідставність та необґрунтованість, оскільки позивач,ставлячи вимогупро поверненнякоштів,не надавдоказів анівтрати абопошкодження майна,ані будь-якихдоказів наявностів цьомуумислу абогрубої необережностіз бокувідповідача,а лишевисловлював припущення,що товар,який бувпереданий назберігання єтаким,що неможе зберігатисятривалий період,і євже давнопростроченим. Жодних доказів того, що позивачем вживались будь-які заходи для виконання свого обов`язку, передбаченого п. 3.1.2., суду не надано.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першоюстатті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 1 ч. 2ст. 11 ЦК Українипідставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч.1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 936 ЦК Українипередбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ст. 938 ЦК України).

Статтею 942 ЦК Українивстановлено, що зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Відповідно до ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Згідно ч.1,2ст.949ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Умовами п. 3.1.2 укладеного між сторонами договору відповідального зберігання майна передбачено обов`язок поклажодавця після закінчення строку дії даного договору забрати у зберігача протягом 7 календарних днів, якщо інше не погоджено сторонами.

Оскільки строк даного договору сторонами визначено до 31.12.2021, тому позивач відповідно до вищевказаних умов договору був зобов`язаний в термін до 07.01.2022 забрати від ОСОБА_1 передане йому на відповідальне зберігання майно, яке зазначене у акті № 01 приймання-передачі майна.

Відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Разом з тим, позивачем не надано жодного доказу вчинення ним дій спрямованих на виконання умов договору щодо повернення належного йому майна, місцезнаходження якого вказане у договорі його зберігання та відмови відповідача щодо його повернення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 4 статті 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Згідно ч. 1ст. 950 ЦК Україниза втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (частина другастатті 950 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 950 ЦК України зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що договір зберігання може укладатися із зберігачем чи професійним зберігачем. При цьому, правовий статус (зберігач чи професійний зберігач) впливає на ті обставини, які виключають відповідальність зберігача (професійного зберігача) за втрату речі (див. постанову Верховного Суду від 15квітня 2020року у справі № 643/14079/17, провадження № 61-7080св19).

Кваліфікуючою ознакою професійного зберігача є те, що особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Тобто така діяльність має здійснюватися особою, яка є підприємцем, систематично.

За загальним правилом, за втрату речі, під час строку зберігання, зберігач відповідає, якщо: відбулося порушення обов`язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ; поклажодавцеві завдано збитків у вигляді втрати речі; наявний причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності); вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь-якій формі, тобто умислу чи необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов`язків.

Натомість професійний зберігач має довести, що втрата речі сталася внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У всіх інших випадках, навіть якщо вини професійного зберігача немає, він зобов`язаний відшкодувати збитки поклажодавцеві.

У разі якщо зберігання здійснюється зберігачем після закінчення строку зберігання, то зберігач відповідає лише за наявності його умислу або грубої необережності. Розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором).

Матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 є професійним зберігачем.

Таким чином, з огляду на положення вищевказаних вимог законодавства, ОСОБА_1 після 07.01.2022має нести відповідальність лише за втрату або пошкодження майна лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Проте доказів наявності у відповідача умислу чи грубої необережності, які б слугували підставою для відшкодування вартості переданого на зберігання майна матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача вартість майна переданого на зберігання останньому, посилаючись на те, що дане майно не може зберігатися тривалий період, оскільки є товаром, який має певний строк для засіяння, що вже давно прострочений.

Проте, позивачем не надано доказів, які б підтверджували дану обставину, зокрема дати виготовлення та термін зберігання кожного товару, переданого на зберігання.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що саме позивач, як власник майна, не виконав умови договору, а саме не забрав після закінчення дії договору зберігання належне йому майно. Умовами договору не передбачено обов`язку зберігача, самостійно повернути (відвезти) поклажодавецю передане йому на зберігання майно.

Долучені позивачем до матеріалів справи скріншоти телефонних дзвінків до ОСОБА_1 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони жоднимчином непідтверджують тієїобставини,що відповідачемпорушено умовидоговору.Окрім того,номер телефонуна якийздійснювалися дзвінкине зазначенийвідповідачем удоговорі якйого контактнийномер,тому неможливо ідентифікувати, що вказаний номер телефону належить саме ОСОБА_1 .

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Відповідно п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Джумелі Н.Г. до суду надійшло клопотання про стягнення з позивача витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн.

Відповідно до статті 59 Конституції Україникожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогамистатті 15 ЦПК Україниучасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленомузаконом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в задоволенні позову на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.2Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягомта формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції надано копію договору про надання правничої допомоги від 15.04.2024, копію ордеру, копію додаткової угоди від 15.04.2024, копію акту прийому-передачі наданих послуг, копію квитанції б/н від 12.08.2024 про сплату гонорару у сумі 8000 грн. (а.с. 218-222).

З огляду на викладене, заявлений розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підтверджений належними достатніми та достовірними доказами.

Визначений адвокатом Джумелею Н.Г. розмір витрат на професійну правничу допомогу надану в апеляційному суді є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, враховуючи принцип співмірності та розумності, критерій реальності адвокатських витрат, а також характер складності справи, обсяг виконаної адвокатом роботи дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлі" на користь ОСОБА_1 8000 грн. витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді даної справи.

Керуючись ст.367, ст.374ч. 1 п. 1, ст.375, ст.382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника Товаристваз обмеженоювідповідальністю "Сайлі"адвоката МоруженкаДмитра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонногосуду Полтавськоїобласті від08травня 2024року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайлі" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: О. О. Панченко

В. П. Пікуль