Рішення

від 09.12.2024 по справі 280/6289/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року Справа № 280/6289/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), у якій позивач з урахуванням ухвали суду від 01.08.2024 просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції від 02.02.2024, яка була чинна на дату звільнення позивача з військової служби), у розмірі додаткової винагороди 30000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань за період з 01.06.2023 по 31.03.2024 (включно);

3) стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену додаткову винагороду за період з червня 2022р. по вересень 2022р. у розмірі 140 000 (сто сорок тисяч) гривень 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 31.01.2022 був зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 , а 02.04.2024 виключений зі списків особового складу частини. За період служби з грудня 2022 року по березень 2024 року ОСОБА_1 здійснював бойові (спеціальні) завдання в період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації. Вказано, що додаткова винагорода у розмірі 30000 грн виплачувалась за період з грудня 2022 року по травень 2023 року, проте при звільненні 02.04.2024 позивачу була виплачена виключно заробітна плата, без урахуванням додаткової винагороди. Відтак, на переконання позивача, він має право на отримання виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 грн з червня 2023 року по березень 2024 року з розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи та документів, що надійшли до суду.

22.07.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України. На момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивач погодився з проведеним розрахунком всіх виплат, які йому були виплачені військовою частиною НОМЕР_1 , жодних зауважень щодо проведених з ним розрахунків не зазначав. Також зауважує, що у розумінні статті 9 Закону № 2011- ХІІ, додаткова винагорода установлена Постановою № 168 та з урахуванням (у взаємозв`язку) Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 року № 912/3/29, не має постійного характеру, виплачується за певних умов визначених у Постанові № 168 та Окремому доручені Міністра оборони України від 23.06.2022 року № 912/3/29, тобто не належить до додаткових винагород, які мають постійний характер, а отже не входить до складу грошового забезпечення. Звертає увагу, що позивач як військовослужбовець строкової служби, починаючи з червня 2023 року отримував додаткову винагороду у розмірі 6000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби. Зазначено, що військова частина НОМЕР_1 не може надати до суду копії наказів Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» за період з червня 2023 року по березень 2024 року, оскільки розпорядником даної інформації є Головнокомандувач Збройних Сил України. Військова частина НОМЕР_1 не може надати до суду копії журналу бойових дій військовослужбовця ОСОБА_1 за період проходження ним військової служби з 01.06.2023 по 31.03.2024, копію бойових наказів (бойових розпоряджень), складених на військовослужбовця ОСОБА_1 , рапорти на виконання бойових завдань, журнали бойових дій за період з 01.06.2023 по 31.03.2024 року (витяги з них, що стосуються ОСОБА_1 ), оскільки дана інформація містить відомості, які становлять державну таємницю в оборонній сфері в розумінні Закону України "Про державну таємницю" та має ступінь секретності "таємно". Представник відповідача підсумовує, що військова частина НОМЕР_1 діяла на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

22.07.2024 судом також отримано клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу. Зауважено, що представником позивача не надано детального опису виконаних робіт та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги, відсутній погодинний розрахунок вартості наданої правової допомоги, внаслідок чого неможливо самостійно визначити розмір таких витрат. При цьому, ініційований заявником спір належить до кола малозначних справ, за жодними ознаками не може бути визнаний складним, розгляд справи проводиться без виклику сторін. Суть правової допомоги у межах даної справи полягає у складанні тексту позовної заяви. На думку військової частини НОМЕР_1 , заявлений у 5500 грн розмір витрат на оплату послуг представника позивача є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим представником позивача на виконання робіт по цій справі.

23.07.2024 до суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, обґрунтована бажанням позивача брати участь у судовому засіданні та надати пояснення безпосередньо у суді. 30.07.2024 судом отримано аналогічну за змістом заяву представника позивача.

26.07.2024 судом отримано відповідь на відзив, у якій зазначено, що позивачем дотримано тримісячний строк звернення до адміністративного суду про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, а відтак твердження відповідача про пропуск строків є безпідставним. Щодо доводів відповідача про виплачені суми грошового забезпечення, зауважує, що відповідно до ХХХVI Розділу Порядку № 260 військовослужбовцям строкової військової служби виплачується винагорода за особливості проходження служби під час воєнного стану (особливого періоду) в розмірі 6000 гривень (в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби). Проте позовною вимогою слугує зобов`язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду на період дії воєнного стану, оскільки ОСОБА_1 виконував спеціальні завдання в складі бойової обслуги військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки про виконання завдань в складі бойової обслуги в/ч НОМЕР_1 №286 від 15.07.2024, яка міститься в матеріалах даної справи, а відтак її розрахунок здійснюється у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань. Крім того, у відзиві відповідач не заперечує той факт, що ОСОБА_1 з 01.06.2023 по 31.03.2024 (включно) здійснював бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. З банківської виписки ОСОБА_1 встановлено виплату винагороди за особливості проходження служби, а не додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

29.07.2024 до суду надійшла заява представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, а саме «стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 невиплачену додаткову винагороду за період з червня 2022р. по вересень 2022р. у розмірі 140 000 (сто сорок тисяч) гривень 00 коп.». В обґрунтування заяви представник зазначив, що при звільненні позивачу жодного витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виплату йому належної додаткової винагороди видано не було. На запит представника позивач відповідач надав довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 16 липня 2021р. по 02 квітня 2024р. Водночас при проведенні аналізу виплати відповідно до зазначеного у довідці про грошове забезпечення та банківською випискою представник позивача дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 недоплатила позивачу додаткову винагороду за період з червня 2022р. по вересень 2022р. у розмірі 140000,00 грн.

07.08.2024 судом отримані додаткові пояснення відповідача, аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву. Також стосовно періоду з червня 2022 року по вересень 2022 року зазначено, що при складанні довідки від 03.07.2024 року № 225/56/840фс на ОСОБА_1 , у зв`язку з великим обсягом роботи та надмірним навантаженням в підготовці фінансових документів на військовослужбовців, які переміщуються та звільняються, а також виконанням спеціальних завдань під час складання зазначеної документації, були допущені арифметичні помилки (описки), у зв`язку з чим довідка від 03.07.2024 року № 225/56/840фс не відповідає дійсності та є невірною. У зв`язку з цим додається нова довідка щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в період з 01.06.2022 року по 30.09.2022 року. Просить відмовити у задоволенні позову.

12.08.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача (вх.№37429) про витребування доказів, а саме оригіналів або копій посвідчень про відрядження ОСОБА_1 за період з 01.01.2022р. по 01.11.2022р.; копій бойових наказів (бойових розпоряджень) відносно ОСОБА_2 за період з 01.01.2022 р. по 01.11.2022 р.; копії журналу бойових дій відносно ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 р. по 01.11.2022 р.; копії журналу ведення бухгалтерського обліку щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення та додаткової винагороди) за період з 01.06.2022 р. по 01.10.2022 рік ОСОБА_1 ; копії розрахункової відомості за період з червня 2022 року по вересень 2022 року стосовно ОСОБА_1 ; копії повного звіту - Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за ІІ та ІІІ квартали 2022 року стосовно ОСОБА_1 , у тому числі надати копію квитанції №2, якою підтверджується дата подання звіту за ІІ та ІІІ квартали 2022 року стосовно ОСОБА_1

24.09.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про продовження строку для надання доказів. В обґрунтування неможливості надати до суду докази у визначений судом строк відповідач зазначає, що для їх надання необхідно залучення військовослужбовців служби охорони державної таємниці, відділення персоналу фінансово-економічної служби та оперативного відділу, військової частини НОМЕР_1 та інших підпорядкованих військових частин (підрозділів), які розташовані на значній віддаленості один від одного в різних областях України, проведення ними пошуку та аналізу витребуваних документів. Також вказує, що інформація, яка міститься в бойових наказах (бойових розпорядженнях) та в журналі бойових дій за період з 01.01.2022 року по 01.11.2022 року, є інформацією з обмеженим доступом та має ступень секретності (гриф) «ТАЄМНО». Посилаючись на положення статті 121 КАС України, просить продовжити встановлений в ухвалі суду від 18.09.2024 процесуальний строк для надання доказів на 15 (п`ятнадцять) днів по 08.10.2024 року включно.

08.10.2024 судом отримано клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи, у якому повідомлено, що військова частина НОМЕР_1 не може надати оригінали або копії посвідчень про відрядження ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 01.11.2022 року, так як інформація про відрядження щодо ОСОБА_1 за зазначений період у військовій частині НОМЕР_1 відсутня. Бойові накази (бойові розпорядження) відносно ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 01.11.2022 року військовою частиною НОМЕР_1 не видавались, а відповідно і Журнал бойових дій відносно ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 01.11.2022 року у військовій частині НОМЕР_1 відсутній. Таким чином, у період з 01.06.2022 року по 01.10.2022 року ОСОБА_1 додаткова винагорода установлена Постановою № 168 виплачувалась у розмірі 30000,00 грн, що підтверджується копіями розрахункових відомостей за період з червня 2022 року по вересень 2022 року.

31.10.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про продовження строку для надання доказів. В обґрунтування неможливості надати до суду докази у визначений судом строк відповідач зазначає, що для їх надання необхідно залучення військовослужбовців служби охорони державної таємниці, відділення персоналу фінансово-економічної служби та оперативного відділу, військової частини НОМЕР_1 та інших підпорядкованих військових частин (підрозділів), які розташовані на значній віддаленості один від одного в різних областях України, проведення ними пошуку та аналізу витребуваних документів. У свою чергу, інформація, яка міститься в бойових наказах (бойових розпорядженнях) та в журналі бойових дій за період з 01.06.2023 року по 31.03.2024 року, є інформацією з обмеженим доступом та має ступень секретності (гриф) «ТАЄМНО», що займає великий проміжок часу для опрацювання та підготовки витягів з них.

03.12.2024 судом отримано клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме надано: супровідний лист військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2024 року № 225/56/1261/фс та довідка про нараховані та виплачені суми додаткової винагороди за період з 01.06.2023 по 31.03.2024 від 30.10.2024 № 225/56/1262/фс; рапорти командира військової частини НОМЕР_2 за період 01.10.2023 року по 31.03.2024. Щодо надання копії журналу бойових дій військовослужбовця ОСОБА_1 за період проходження ним військової служби з 01.06.2023 по 31.03.2024, то вказано, що чинним законодавством не передбачено журнал бойових дій військовослужбовця, в тому числі ОСОБА_1 . Отже, у військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих військових частинах (підрозділах) відсутні журнали бойових дій військовослужбовця ОСОБА_1 за період проходження ним військової служби з 01.06.2023 по 31.03.2024. Щодо надання копії бойових розпоряджень / наказів (витяги з них, що стосується ОСОБА_1 ) щодо виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.06.2023 по 31.03.2024, то до відзиву були долучені додатки 8-11 (витяги з розпоряджень) та додатки 13-14 (довідка про виконання завдань у складі бойової обслуги військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 від 15.07.2024 року № 286.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 09.07.2024 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував у відповідача докази.

Ухвалою від 01.08.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про призначення розгляду справи № 280/6289/24 у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 01.08.2024 суд прийняв до розгляду клопотання представника ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог та ухвалив здійснювати розгляд справи №280/6289/24 з урахуванням такого клопотання; витребував у військової частини НОМЕР_1 докази по справі.

Ухвалою від 18.09.2024 суд задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів та витребував у військової частини НОМЕР_1 докази по справі.

Ухвалою від 25.09.2024 суд задовольнив клопотання військової частини НОМЕР_1 про продовження процесуального строку та продовжив військовій частині НОМЕР_1 встановлений Запорізьким окружним адміністративним судом в ухвалі про витребування доказів від 18.09.2024 процесуальний строк для надання доказів на 15 (п`ятнадцять) днів до 08.10.2024.

Ухвалою від 24.10.2024 суд витребував у військової частини НОМЕР_1 докази по справі.

Ухвалою від 04.11.2024 суд задовольнив клопотання військової частини НОМЕР_1 про продовження процесуального строку та продовжив військовій частині НОМЕР_1 встановлений Запорізьким окружним адміністративним судом в ухвалі про витребування доказів від 24.10.2024 процесуальний строк для надання доказів на 15 (п`ятнадцять) днів до 15.11.2024.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 у період з 31.01.2022 по 02.04.2024 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , про що свідчать записи у військовому квитку серії НОМЕР_3 (а.с.10).

Наказом військової частини НОМЕР_1 від 02.04.2024 № 83 ОСОБА_1 , планшетиста взводу обробки інформації роти управління командного пункту військової частини НОМЕР_1 , наказано звільнити з військової служби у запас, виключити зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення, виплатити вихідну допомогу, направити для зарахування на військовий облік (а.с.49).

У матеріалах справи наявні посвідчення про відрядження, підписані командиром військової частини НОМЕР_2 , видані солдату ОСОБА_1 за періоди: 09.09.2023 з метою виконання бойових завдань, з 31.10.2023 з метою виконання бойових завдань в польових умовах, з 12.03.2024 до окремого розпорядження з метою виконання завдань за призначенням (а.с.11-13).

Також відповідачем надані накази командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 № 220, від 03.10.2023 № 240, від 19.10.2023 № 254, від 31.10.2023 № 265, від 02.03.2024 № 55 про вибуття та прибуття з відряджень (а.с.59-63), накази командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №206, від 21.02.2024 № 45, від 11.03.2024 № 62, від 12.03.2024 № 63 (а.с.70-73), а також витяги з розпоряджень з розвідки (а.с.64-67).

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2024 № 286 солдат ОСОБА_1 дійсно виконував завданні в складі бойової обслуги військової частини НОМЕР_1 , відповідно до бойових наказів командира військової частини НОМЕР_1 у якості спостерігача поста візуального спостереження № 32 (з 29.09.2023 по 06.10.2023) та спостерігача поста візуального спостереження № 35 (з 31.10.2023 по 01.04.2024).

Відповідачем також надано довідку №225/56/1024 фс, видану ОСОБА_1 , про нараховану та виплачену додаткову винагороду за період з 01.06.2022 по 30.09.2022 (а.с.126).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди з розрахунку 30000 грн у період з 01.06.2023 по 31.03.2024, а також у зв`язку з невиплатою додаткової винагороди у повному обсязі за період з червня 2022 року по вересень 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Велика Палата Верховного зазначила, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. За частини другої цієї статті із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військової частини НОМЕР_1 , з 02.04.2024 позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення

Матеріали справи не містять відомостей про те, що станом на час звільнення позивача з військової служби його письмово повідомлялося про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати. Натомість, позивачем надані банківські виписки за період з 01.01.2023 по 23.05.2024, з яких встановлено, що 27.04.2024 проведена остання транзакція (зарахування частини сум заробітної плати) від військової частини НОМЕР_1 на рахунок ОСОБА_1 (а.с.7).

Відповідно до частини першої статті 168 КАС України, позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Згідно з частиною дев`ятою статті 120 КАС України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. Таким чином днем подання позову є день безпосереднього подання позовної заяви в суд першої інстанції або здачі його на пошту чи передачі іншими відповідними засобами зв`язку.

Позовну заяву позивачем подано до суду засобами поштового зв`язку 01.07.2024, що підтверджується відміткою поштового органу на конверті з трекінгом поштового відправлення №6910603894101.

Враховуючи встановлені обставини та той факт, що позивач звернувся до суду 01.07.2024, суд дійшов висновку, що позивач дотримався тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

По суті заявлених позовних вимог слід зазначити наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 8 зазначеної постанови установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

На виконання постанови КМУ №704 наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (надалі - Порядок №260), який застосовується з дня набрання чинності постановою КМУ №704.

Згідно з пунктом 2 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 8 розділу I Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Згідно з положеннями пункту 14 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 №49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024. Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, тобто, останній діє на момент розгляду цієї справи.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44, який набув чинності з 01.02.2023, внесені зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 доповнено новим розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Відповідно до пункту другого цього розділу, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема:

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту);

6000 гривень - військовослужбовцям строкової військової служби в розрахунку на місяць пропорційно часу проходження служби (пропорційно часу проходження служби). Ці положення (абзацу 27) застосовуються з 01.06.2023 згідно пункту 4 наказу Міністерства оборони №566 від 26.09.2023. З урахуванням цього (після набрання чинності відповідними змінами) в жовтні місяці військовослужбовці строкової служби почали отримувати додаткову винагороду розміром 6000 грн, зокрема, за минулі місяці (з червня 2023 року) незалежно від включення до бойових наказів (розпоряджень).

Згідно з абзацом 32 пункту 2 розділу XXXIV Порядку 260 військовослужбовцям, зазначеним у цьому пункті, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами, ця додаткова винагорода виплачується в більшому розмірі.

Тобто, за місяці, коли військовослужбовець має право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн та в розмірі 6000 грн, йому має бути виплачено за відповідний місяць саме 30000 грн.

Згідно з пунктом 4 цього розділу Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Отже, для виплати додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень приймається наказ командира військової частини щодо бойового (спеціального) завдання, до якого залучалась особа та/або має право на отримання додаткової винагороди.

Відповідно до змісту довідки військової частини від 30.10.2024 № 225/56/1262/фс про нараховані та виплачені суми додаткової винагороди за період з 01.06.2023 по 31.03.2024 ОСОБА_1 були нараховані та виплачені: за червень 2023 року 6000,00 грн; за липень 2023 року 6000,00 грн; за серпень 2023 року 4645,16 грн; за вересень 2023 року 4000,00 грн + 400,00 грн; за жовтень 2023 року 3096,77 грн; за листопад 2023 року 6000,00 грн; за грудень 2023 року 6000,00 грн; за січень 2024 року 6000,00 грн; за лютий 2024 року 4344,83 грн; за березень 2024 року 3870,97 грн. Дані щодо нарахування відповідачем додаткової винагороди у спірному періоді також підтверджуються наданою позивачем випискою АТ КБ «Приватбанк» по його рахунку.

Слід зауважити, що у відзиві на позовну заяву відповідачем не заперечено здійснення позивачем бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями).

Разом із тим, саме лише не спростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини. І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку частини другої статті 77 КАС України, однак суд вказує, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через не спростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Тобто, сам по собі факт виконання позивачем службових обов`язків у складі військової частини без доказів того, що позивач виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), не створює для відповідача обов`язку нарахування додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн.

Виходячи з встановленогостаттею 9 КАС Українипринципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд неодноразово витребував у відповідача докази на підтвердження здійснення позивачем бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у спірний період (ухвалами суду від 09.07.2024, від 18.09.2024, від 24.10.2024). На виконання вимог суду відповідачем були надані: накази командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 № 220, від 03.10.2023 № 240, від 19.10.2023 № 254, від 31.10.2023 № 265, від 02.03.2024 № 55 про вибуття та прибуття з відряджень; накази командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.08.2023 №206, від 21.02.2024 № 45, від 11.03.2024 № 62, від 12.03.2024 № 63; витяги з розпоряджень з розвідки; рапорти про допуск ОСОБА_1 до бойового чергування з ведення розвідки на пості візуального спостереження у періоди з 19.10.2023 по 31.10.2023, з 01.12.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.01.2024, з 01.02.2024 по 21.02.2024, з 12.03.2024 по 31.03.2024; довідка від 15.07.2024 № 286 про виконання завдань в складі бойової обслуги військової частини НОМЕР_1 у періоди з 29.09.2023 по 06.10.2023, з 31.10.2023 по 31.03.2024.

Аналіз зазначених документів свідчить про те, що у період з вересня 2023 року по березень 2023 року позивач виконував бойові завдання з ведення розвідки на пості візуального спостереження. При цьому відповідно до витягів з розпоряджень з розвідки візуальне спостереження проводилось за місцевістю і повітряним простором, задля своєчасного виявлення пілотованих та безпілотних літальних апаратів, крилатих ракет, ведення розвідки за діями наземних сил противника для своєчасного прийняття рішень та здійснення оповіщення підрозділів Сил оборони України, органів влади про початок дій повітряного та наземного противника в зоні відповідальності військової частини організувати та забезпечити збір, обробку та видачу донесень про повітряну (наземну) обстановку.

Так, відповідно до довідки від 15.07.2024 № 286 солдат ОСОБА_1 дійсно виконував завданні в складі бойової обслуги військової частини НОМЕР_1 , відповідно до бойових наказів командира військової частини НОМЕР_1 у якості спостерігача поста візуального спостереження № 32 (з 29.09.2023 по 06.10.2023) та спостерігача поста візуального спостереження № 35 (з 31.10.2023 по 31.03.2024). При цьому також відповідачем надані рапорти командира військової частини НОМЕР_2 , за змістом яких повідомлено про допуск солдата ОСОБА_1 до бойового чергування у військовій частині НОМЕР_1 та несення цілодобового бойового чергування з ведення розвідки на пості візуального спостереження за періоди з 19.10.2023 по 31.10.2023, з 01.12.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.01.2024, з 01.02.2024 по 21.02.2024, з 12.03.2024 по 31.03.2024. Разом з тим, у суду відсутні докази включення ОСОБА_1 до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн.

Щодо доводів відповідача про ненадання копій журналу бойових дій військовослужбовця ОСОБА_1 за період проходження ним військової служби з 01.06.2023 по 31.03.2024 з огляду на їх відсутність, а також про ненадання бойових наказів суд зазначає, що порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо виконання позивачем бойових завдань не свідчить про відсутність права у позивача на таку винагороду. Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23.

Відтак, відсутність таких документів за умови наявності інших належних, достовірних, допустимих та неспростованих доказів, які доводять факт здійснення ОСОБА_1 бойових завдань, не може позбавляти права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди. Тягар за неналежне ведення документації має нести військова частина, а не військовослужбовець.

З огляду на документальне підтвердження виконання ОСОБА_1 бойових (спеціальних) завдань у періоди з 29.09.2023 по 06.10.2023, з 19.10.2023 по 31.03.2024, у відповідача були відсутні підстави для ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди згідно з Постановою №168 з розрахунку 30000,00 грн. Таким чином, для відновлення порушених прав позивача, слід зобов`язати відповідача виплатити додаткову винагороду пропорційно часу виконання бойових завдань.

Щодо позовної вимоги про стягнення невиплаченої додаткової винагороди за період з червня 2022 року по вересень 2022 року у розмірі 140000,00 грн, то судом встановлено, що такі позовні вимоги ґрунтуються на тому, що при проведенні аналізу виплати відповідно до зазначеного у довідці про грошове забезпечення від 03.07.2024 № 225/56/840 та банківською випискою з`ясовано факт недоплати додаткової винагороди.

Так, довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 03.07.2024 № 225/56/840 підтверджено, що у період з червня 2022 року по вересень 2022 року йому була нараховано додаткова винагорода у наступному розмірі: червень 65000,00 грн; липень 63870,97 грн; серпень 66129,03 грн; вересень 65000,00 грн.

Разом з тим, як пояснив відповідач, то при складанні вказаної довідки були допущені арифметичні помилки (описки), у зв`язку з чим довідка від 03.07.2024 року № 225/56/840фс не відповідає дійсності та є невірною. При цьому відповідачем надана оновлена довідка щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у період з 01.06.2022 по 30.09.2022 (30000,00 грн за кожний місяць).

Оскільки представник позивача обґрунтовує позовні вимоги у вказаній частині лише наявністю зазначеної вище довідки, а не здійсненням позивачем бойових завдань, виконання яких за певних умов є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі, суд вважає позовні вимоги про стягнення невиплаченої додаткової винагороди за період з червня 2022 року по вересень 2022 року у розмірі 140000,00 грн безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що за змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до суду надано: копію додаткової угоди № 01/07 до договору про надання професійної правничої допомоги від 11.06.2024; копію акта приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги № б/н від 11.06.2024; копію акта виконаних робіт № 01/07 від 01.07.2024; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат № 01/07 від 01.07.2024; квитанція про сплату гонорару № 01/07 за оплату послуг адвоката на суму 5500,00 грн.

За змістом додаткової угоди № 01/07 від 01.07.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги від 11.06.2024 між Адвокатським бюро «Прядка Дениса» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги. Зазначена угода укладена з метою складання документів процесуального характеру та представництва клієнта по справі з питань визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Надаючи оцінку акту приймання-передачі наданих послу за договором про надання правової допомоги № б/н від 11.06.2024, судом встановлено, що адвокатом Прядком Денисом Володимировичем надано ОСОБА_1 юридичні послуги з адміністративних питань на суму 5500,00 грн, з яких усна консультація 500,00 грн; складання, формування та направлення до суду позовної заяви 5000,00 грн.

У постанові Верховного Суду від 17.05.2023 по справі №560/3073/20 зазначено, що судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Разом з тим, принциповим під час вирішення цього питання є перевірка судом доведеності стороною відповідності таких витрат критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та їх співмірності зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг та ціною позову.

Суд зауважує, що ця справа є справою незначної складності, справа розглянута у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд звертає увагу, що послуга щодо усної консультації не може вважатися правовою допомогою, пов`язаною з розглядом справи, адже такає загальною послугою адвоката на первинне звернення особи, яка оплачується окремо, оскільки надання консультації з правових питань не завжди є наслідком звернення до суду. Тільки після консультації особа приймає рішення щодо укладання відповідного договору з адвокатом, в якому узгоджується гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта. До моменту укладання відповідного договору особа не набуває статусу клієнта, а адвокат не набуває статусу представника такої особи. Таким чином, включена до акту виконаних робіт послуга надання усної консультації не може вважатися правовою допомогою, пов`язаною з розглядом справи. Така консультація не пов`язана з розглядом адміністративної справи № 280/6289/24, а тому сума витрат за цю послугу не підлягає розподілу.

Крім того, у матеріалах справи відсутній погодинний розрахунок вартості послуг із надання професійної правової допомоги у розрізі кожної з них, що також унеможливлює визначення вартості виконання окремих робіт у призмі часу, затраченого адвокатом на їх виконання, що призводить до необґрунтованості розміру витрат на правову допомогу, заявлених позивачем, у розмірі 5000,00 грн.

Суд бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям

З огляду на викладене та беручи до уваги заперечення відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, враховуючи незначну складність цієї справи та сталу судову практику щодо розгляду подібних спорів, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн не є співмірними зі складністю адміністративної справи, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 3000,00 грн.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за періоди з 29.09.2023 по 06.10.2023, з 19.10.2023 по 31.03.2024 у розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за періоди з 29.09.2023 по 06.10.2023, з 19.10.2023 по 31.03.2024 у розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Рішення у повному обсязі складено та підписано 09.12.2024.

Суддя К.В.Мінаєва