Рішення
від 29.11.2024 по справі 380/7171/24
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2024 року справа № 380/7171/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Карп`як О.О.,

судді Братичак У.В.,

судді Коморного О.І.,

секретар судового засідання Марисенко С.П.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Семків М.М., Купріянчук А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за участю у справі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрідом фінанс Україна", Апарату Ради національної безпеки і оборони України, Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; далі позивач) звернувся в суд з позовом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (адреса: вул. Московська, 8, корп. 30, м.Київ 10, 01010; код ЄДРПОУ 37956207; далі відповідач ) за участю у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрідом фінанс Україна" (вул. Князів Острозьких, 32/2, БЦ "Сенатор", м. Київ, 01010; код ЄДРПОУ 21654295, далі - ТзОВ «ФФУ»), Апарат Ради національної безпеки і оборони України (вул. Петра Болбочана, 8, м. Київ, код ЄДРПОУ - 21656169), Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України (01220 ,м. Київ, вул. Банкова,11) з вимогами:

бездіяльність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка полягає у нездійсненні ефективних заходів щодо припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів внаслідок обмеження прав інвесторів, в тому числі ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), рішенням від 19 жовтня 2022 року Ради національної безпеки та оборони України Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введеним в дію Указом Президента від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, пунктом 1313 додатка 2 до якого застосовано персональні санкції у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю Фрідом Фінанс Україна (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 32/2, БЦ Сенатор, 11-й поверх, ідентифікаційний код 21654295), шляхом розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд Президента України проекту змін до зазначеного рішення задля відновлення прав інвесторів, визнати протиправною;

зобов`язати Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку розробити та внести у встановленому порядку на розгляд Президента України проект змін до актів законодавства, зокрема до пункту 1313 додатка 2 до рішення від 19 жовтня 2022 року Ради національної безпеки та оборони України Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введеного в дію Указом Президента від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, необхідних і достатніх для ефективного відновлення прав інвесторів, у тому числі ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на вільне розпорядження цінними паперами, набутими через депозитарну установу, Товариство з обмеженою відповідальністю Фрідом Фінанс Україна (01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 32/2, БЦ Сенатор, 11-й поверх, ідентифікаційний код 21654295), в умовах застосованих до останнього персональних санкцій..

Позиція позивача:

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що, є власником облігацій внутрішньої державної позики України (середньострокової відсоткової бездокументарної іменної) за кодом цінного паперу ISIN: UA4000207880 у кількості 219 (двісті дев`ятнадцять) штук та загальною номінальною вартістю 213 927,96 грн (двісті тринадцять тисяч дев`ятсот двадцять сім гривень 96 копійок), а також облігацій зовнішньої державної позики України (довгострокової відсоткової іменної) за кодом цінного паперу ISIN: Х51303926528 у кількості 79 (сімдесят дев`ять) штук та загальною номінальною вартістю $ 90 850,00 (дев`яносто тисяч вісімсот п`ятдесят доларів США), що є еквівалентом по офіційному курсу Національним банком України, встановленому на 23 листопада 2021 року, 2 421 951,98 грн. (двом мільйонам чотириста двадцяти одній тисячі дев`ятисот п`ятдесяти одній гривні 98 копійкам), залученим Міністерством фінансів України від ОСОБА_3 через Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна», надалі ТзОВ «ФФУ», що підтверджується випискою ТзОВ «ФФУ» про стан рахунку ОСОБА_1 у цінних паперах станом на 24.11.2021, надалі Виписка від 24.11.2021 про власність на цінні папери. З урахуванням наведеного позивач вважає, що згідно абзацу другого ч. 2 ст. 4 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», є учасником фондового ринку, як емітент, тобто інвестор у фінансові інструменти, який набув право власності на цінні папери, а також споживачем фінансових послуг ТзОВ «ФФУ» з професійної діяльності останнього на ринках капіталу, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», надалі Закон № 2664-III.

Рішенням від 19 жовтня 2022 року Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введених в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, надалі Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, яким застосовано відповідні санкції у відношенні ТзОВ «ФФУ». Згідно п. 1313 додатка 2 до Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, вид обмежувального заходу до ТзОВ «ФФУ» застосовано терміном на п`ять років.

На підставі Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, прийнято рішення про зупинення дії ліцензій ТзОВ «ФФУ» (рішення № 1332 від 09 листопада 2022 року та № 1338 від 11 листопада 2022 року), у зв`язку з чим рахунки ТзОВ «ФФУ», як депозитарної установи, заблоковані, а для інвесторів настали негативні наслідки, які спричинені введенням санкцій до зазначеного професійного учасника ринків капіталу, що підтверджується відповіддю Комісії від 09.11.2023 № 13-1/01/12551, наданою на адвокатський запит від 30.10.2023 вих. № 30/10/23/2, а також повідомленням від 20 грудня 2022 року вих. № 2673 ТзОВ «ФФУ», надалі Повідомлення № 2673.

Позивач вказує, що під час прийняття Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022 не було враховано, що застосування санкцій, згідно ч. 2 ст. 3 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції», має ґрунтуватися на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності, відтак санкції, з урахуванням приписів абзацу першого ч. 3 ст. 5 Закону № 1644-VII, мають бути персональними, тобто стосуватися виключно суб`єктів, перерахованих у ч. 2 ст. 1 Закону № 1644-VII (іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність) та задля досягнення мети, визначеної ч. 1 ст. 1 Закону № 1644-VII (захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави).

Позивач стверджує, що внаслідок прийняття Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, яким окрім персональних санкцій стосовно ТзОВ «ФФУ», обмежені права учасників фондового ринку та споживачів фінансових послуг ТзОВ «ФФУ» з професійної діяльності останнього на ринках капіталу, Державою Україна порушені свої позитивні зобов`язання перед вказаними особами, зокрема перед ним визначені ч. 4 ст. 42 Конституції України, у поєднанні з п. 10 ч. 1 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 2.

Оскільки Комісія, будучи державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, відповідно до своїх основних завдань, визначених пп. 4 п. 3 Положення № 1063/2011, не виконала власного обов`язку, передбаченого пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011, щодо розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд Президента України проекту змін до актів законодавства, зокрема до п. 1313 додатка 2 до Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, необхідних і достатніх для ефективного відновлення прав інвесторів, у тому числі ОСОБА_3 , на вільне розпорядження цінними паперами, набутими через депозитарну установу, ТзОВ «ФФУ», в умовах застосованих до останнього персональних санкцій, то таку бездіяльність слід визнати протиправною із зобов`язанням Комісії усунути її шляхом вчинення відповідних дій.

Позивачем подано відповідь на відзив (вх.№ 34834) від 06.05.2024 року. Вказує, що аргументи відповідача не можна визнати доречними з огляду на обставини, на яких ґрунтуються підстави позову від 02.04.2024, і щодо жодної з яких відповідач у своєму відзиві від 30.04.2024, в порушення приписів п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 162 КАС, не зазначив ні про їх визнання, ні про заперечення (за наявності), із посиланням на відповідні докази та норми права. Держава Україна, від імені якої у спірних правовідносинах діє Комісія, не виправила помилки, допущеної прийнятим Рішенням РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, за яким порушуються права учасників фондового ринку та споживачів фінансових послуг ТзОВ «ФФУ» з професійної діяльності останнього на ринках капіталу, про що для ОСОБА_3 стало відомо 09 листопада 2023 року з Відповіді № 13-1/01/12551 (пп. 6.1.4 п. 6.1 розділу VІ Позову від 02.04.2024), наданої Комісією на Запит № 30/10/23/2 (пп. 6.1.5 п. 6.1 розділу VІ Позову від 02.04.2024). Оскільки Комісія, будучи державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, відповідно до своїх основних завдань, визначених пп. 4 п. 3 Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом від 23 листопада 2011 року № 1063/2011 Президента України, надалі Положення № 1063/2011, не виконала власного обов`язку, передбаченого пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011, щодо розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд Президента України проекту змін до актів законодавства, зокрема до п. 1313 додатка 2 до Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, необхідних і достатніх для ефективного відновлення прав інвесторів, у тому числі ОСОБА_3 , на вільне розпорядження цінними паперами, набутими через депозитарну установу, ТзОВ «ФФУ», в умовах застосованих до останнього персональних санкцій, то таку бездіяльність слід визнати протиправною із зобов`язанням Комісії усунути її шляхом вчинення відповідних дій. Отже, відповідач, жодним чином не заперечуючи того, що позивач у спірних правовідносинах є інвестором, права якого порушені застосованими санкціями і що відповідач, будучи уповноваженим Державою захистити такі права, самоусунувся від виконання цього одного з основних своїх завдань, поряд з цим намагається в абзацах третьому восьмому сторінки третьої, абзацах першому другому сторінки четвертої відзиву від 30.04.2024 перекласти відповідальність на Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України та Службу безпеки України, вважаючи, що саме вони повинні бути відповідачами за позовом від 02.04.2024. Комісія, будучи державним колегіальним органом, згідно п. 1 Положення № 1063/2011, є як підпорядкованою Президенту України, так і підзвітною Верховній Раді України, відтак саме через цих суб`єктів Комісія для виконання одного з основних своїх завдань, визначеного пп. 4 п. 3 Положення № 1063/2011, повинна була виконати власний обов`язок, передбачений пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011.

Вважає доводи відповідача недоречними, оскільки до основних завдань та обов`язків ні Міністерства фінансів України, ні Національного банку України, поряд з їх функційним призначенням щодо цінних паперів, відповідно, проводити їх емісію та визначати порядок діяльності з ними, на відміну від Комісії, не входить захист прав інвесторів у фінансові інструменти, у розмінні визначення цього поняття в абзацах другому, дев`ятому ч. 2 ст. 4 Закону № 3480-IV, а також розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд проекту змін до актів законодавства, необхідних і достатніх для ефективного відновлення цих прав. Отже, з наведених доводів Комісії вбачається, що остання в черговий раз наводить недоречні аргументи задля уникнення від виконання у спірних правовідносинах, де порушено права позивача, як інвестора у фінансові інструменти, одного з основних своїх завдань, визначеного пп. 4 п. 3 Положення № 1063/2011, та безальтернативного обов`язку, передбаченого пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011, що додатково підтверджує доводи сторони позивача про необхідність визнання відповідної бездіяльності Комісії протиправною та задля припинення її зобов`язати Комісію вчинити дії, виконати один з основних своїх завдань, визначений пп. 4 п. 3 Положення № 1063/2011, та безальтернативний обов`язок, передбачений пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011. Відповідач у відзиві жодним чином не висловився як щодо одного зі своїх основних завдань, визначеного пп. 4 п. 3 Положення № 1063/2011, так і щодо безальтернативного обов`язку, передбаченого пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011.

Із приписів пп. 4 п. 3 Положення № 1063/2011 та пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011 вбачається, що саме Комісію, а не якийсь інший державний орган, Держава уповноважила захищати права інвесторів у фінансові інструменти, тому постійні, майже у кожному аргументі відзиву від 30.04.2024, твердження Комісії про відсутність у неї жодних повноважень у спірних правовідносинах, є відкритим та відвертим бажанням Комісії продовжувати ігнорувати порушені права інвесторів і створити в суду хибне враження про свою повну непричетність до цього. Наведений аргумент сторони позивача також підтверджується змістом Відповіді № 13-1/01/12551 (пп. 6.1.4 п. 6.1 розділу VІ Позову від 02.04.2024), де Комісія вказує про здійснення нею дій щодо розробки проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту прав інвесторів у випадках накладення санкцій на професійних учасників ринків капіталу», надалі Законопроєкт, яким пропонується внесення змін до Законів № 5178-VI, № 3480-IV, № 1644-VII, та який з матеріалами до нього знаходяться на розгляді у Комітеті з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України, однак копії Законопроєкту з доданими до нього матеріалами не надано, а такий до поточної дати не внесений на розгляд Верховної Ради України та не розглянутий. У відзиві від 30.04.2024 Комісія взагалі про Законопроект не згадує, копії його суду не надає, а навпаки категорично заперечує взагалі свою компетенцію у спірних правовідносинах.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.

Заперечення відповідача:

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує з огляду на те, що Комісія не є суб`єктом законодавчої (нормотворчої) ініціативи в даних правовідносинах. Вказують, що відповідно до статті ч. 1, ч. 6, ч. 7 ст. 5 Закону України «Про санкції», пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України. Рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті. Рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування. На думку представника відповідача, позивач мав звернутись з позовною заявою до вищезазначених органів влади (виключний перелік, до якого не входить Комісія)) із вимогою зобов`язати їх надати відповідні пропозиції на адресу органу, що прийняв рішення про застосування санкцій. Зазначають, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку діє виключно в рамках законодавства та не має повноважень щодо надання пропозицій щодо внесення змін або скасування запроваджених санкцій. Предмет спору та правовідносини предмету спору знаходяться за межами повноважень та компетенції Комісії. Комісія не є належним відповідачем у справі.

Представники відповідача в судому засіданні проти позову заперечували.

Пояснення третіх осіб:

05.06.2024 до суду надійшли пояснення Апарату Ради національної безпеки і оборони України. Вказують, що Верховний Суд в постанові від 14.09.2022 у справі №640/7728/20, в якій позивач оскаржував бездіяльність Міністерства закордонних справ України та Кабінету Міністрів України щодо відсутності ініціювання перед Радою національної безпеки і оборони України пропозиції стосовно скасування санкцій, застосованих до позивача, зазначив, що за відсутності відповідного рішення Верховного Суду, яке набрало законної сили, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО України, законність застосування таких санкцій не може бути предметом розгляду місцевого адміністративного суду. Апарат Ради національної безпеки і оборони України є державним органом, який здійснює поточне інформаційно аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України. Вказують, що дана справа не стосується прав, свобод, інтересів або обов`язків Апарату Ради національної безпеки і оборони України, що ставить під сумнів можливість участі його у цій справі як сторони.

Треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрідом фінанс Україна" та Головне управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України письмових пояснень стосовно предмета позову не подали, в судове засідання не прибули.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 08.04.2024 року, вказану позовну заяву залишено без руху, а особі, що звернулась, надано строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали судді від 08.04.2024 року позивачем виконано повністю.

Ухвалою судді від 15.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрідом фінанс Україна", Апарт Ради національної безпеки і оборони України.

Ухвалою від 24.05.2024 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено розгляд справи №380/7171/24 колегіально у складі трьох суддів; передано справу для призначення колегіального складу суду, визначеного Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою; призначено у справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16.10.2024 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Президента України (01220 ,м. Київ, вул. Банкова,11).

Ухвалою від 29.10.2024 виправлено описку в мотивувальній часині та п. 2 резолютивної частини ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 в адміністративній справі №380/ 380/7171/24 шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини ухвали у наступній редакції: Залучити до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Позивач є власником облігацій внутрішньої державної позики України (середньострокової відсоткової бездокументарної іменної) за кодом цінного паперу ISIN: UA4000207880 у кількості 219 (двісті дев`ятнадцять) штук та загальною номінальною вартістю 213 927,96 грн (двісті тринадцять тисяч дев`ятсот двадцять сім гривень 96 копійок), а також облігацій зовнішньої державної позики України (довгострокової відсоткової іменної) за кодом цінного паперу ISIN: Х51303926528 у кількості 79 (сімдесят дев`ять) штук та загальною номінальною вартістю $ 90 850,00 (дев`яносто тисяч вісімсот п`ятдесят доларів США), що є еквівалентом по офіційному курсу Національним банком України, встановленому на 23 листопада 2021 року, 2 421 951,98 грн. (двом мільйонам чотириста двадцяти одній тисячі дев`ятисот п`ятдесяти одній гривні 98 копійкам), залученим Міністерством фінансів України від позивача через Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрідом Фінанс Україна», надалі ТзОВ «ФФУ», що підтверджується випискою ТзОВ «ФФУ» про стан рахунку позивача у цінних паперах станом на 24.11.2021. (а.с. 15).

Рішенням від 19 жовтня 2022 року Рада національної безпеки і оборони України «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким введено в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, застосовано санкції по відношенню до ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС Україна» (пункт 1313 Додатку 2), а саме:

1) блокування активів тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

2) обмеження торговельних операцій (повне припинення);

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель, товарів, робіт і послуг у юридичних осіб резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона);

10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона);

11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (заборона здійснення фінансових операцій із придбання та/або набуття права власності іншим чином вказаними суб`єктами щодо облігацій внутрішньої державної позики України, облігацій зовнішньої державної позики України та заборона обліку переходу права власності на цінні папери за вказаними операціями в системі депозитарного обліку України).

Згідно п. 1313 додатка 2 до Рішення від 19 жовтня 2022 року № 726/2022 вид обмежувального заходу до ТзОВ ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» застосовано терміном на п`ять років.

На підставі Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022 Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, надалі Комісія, прийнято рішення про зупинення дії ліцензій ТзОВ «ФФУ» (рішення № 1332 від 09 листопада 2022 року та № 1338 від 11 листопада 2022 року).

ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» листом від 20 грудня 2022 року за № 2673, повідомила позивача про неможливість виконання його розпорядження від 17.12.2022 року щодо виплати купонного доходу (відсотків) за облігаціями зовнішніх державних позик України ISIN ХS 1303926528 в розмірі 2553, 74 дол. США та розпорядження від 17.12.2022 р., повернення грошових коштів, що обліковуються на торговому (інвестиційному) рахунку, в розмірі 872, 04 грн., в зв`язку з набранням чинності 19 жовтня 2022 року Указом Президента України № 726/2022, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Вказаним рішенням Рада національної безпеки і оборони застосувала персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), у тому числі до ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» (пункт 1313 Додатку 2). У листі зазначено, що внаслідок накладення даних санкцій та у відповідності до п.п.7, п. 1 Постанови НБУ № 654 від 01.10.2015 р. «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), АТ «СКАЙ БАНК» відмовився виконувати ініційовані ТОВ «Фрідом Фінанс Україна» розрахункові документи. Також було додатково повідомлено, що Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку своїм рішенням від 09.11.2022 р. № 1332 зупинила дію ліцензії Товариства та зобов`язала Товариство призупинити свою діяльність з надання послуг за даними ліцензіями.

30 жовтня 2023 року представник позивача адвокат Галушка В.В., звернувся із адвокатським запитом до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Листом Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, № 13-1/01/12551 від 09 листопада 2023, повідомила представника позивача у відповідь на його звернення від 30.10.2023 року № 30/10/23/2 (зареєстроване в Комісії за вх. № 20/01-16/17972 від 07 листопада 2023) подане в інтересах громадянина ОСОБА_4 , про надання інформації щодо заходів вжитих Комісією з метою припинення порушення права власності ОСОБА_5 , в частині вільного розпорядження державними облігаціями придбаними через ТОВ «Фрідом Фінанс Україна», зокрема про наступне:

«…..В наслідок застосування санкції Радою національної безпеки і оборони України у вигляді анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, Комісією прийнято відповідне рішення про зупинення дії ліцензій ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» (рішення № 1332 від 09 листопада 2022 року та № 1338 від 11 листопада 2022 року), яке не стосується регулювання діяльності професійного учасника, а направлено на виконання застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Рішення РНБО.

Наразі професійна діяльність ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» на ринках капіталу зупинена, в наслідок застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Рішення РНБО, рахунки Депозитарної установи заблоковані.

Разом з цим, слід зазначити, що усі належні громадянам - клієнтам ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» кошти, а саме: суми погашення та купонний дохід (відсотки) за ОВДП залишаються на транзитному рахунку Національного банку України та будуть зараховані Депозитарною установою на рахунок громадян - клієнтів ТОВ «ФРІДОМ ФІНАНС УКРАЇНА» після скасування цих санкцій.

Окрім зазначеного, з метою вирішення складної ситуації, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку спільно із представниками Національного банку України, Національного депозитарію України та Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках за результатом аналізу наявних негативних наслідків для інвесторів, які були спричинені введенням санкцій до одного з професійних учасників ринків капіталу, здійснювались дії щодо розробки проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту прав інвесторів у випадках накладення санкцій на професійних учасників ринків капіталу» (далі Законопроєкт), яким пропонується внесення змін до Законів України « Про депозитарну систему Україна», «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» та «Про санкції».

Зазначений Законопроєкт та матеріали до нього знаходяться на розгляді у Комітеті з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України…».

Позивач вважає, що Комісія, будучи державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, відповідно до своїх основних завдань, визначених пп. 4 п. 3 Положення № 1063/2011, не виконала власного обов`язку, передбаченого пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011, щодо розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд Президента України проекту змін до актів законодавства, зокрема до п. 1313 додатка 2 до Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, необхідних і достатніх для ефективного відновлення прав інвесторів, у тому числі ОСОБА_3 , на вільне розпорядження цінними паперами, набутими через депозитарну установу, ТзОВ «ФФУ», в умовах застосованих до останнього персональних санкцій, то таку бездіяльність слід визнати протиправною із зобов`язанням Комісії усунути її шляхом вчинення відповідних дій.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон №2664).

Згідно п.10.ч.1 ст.1 Закону №2664, державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту прав та інтересів клієнтів фінансових установ, фізичних осіб - підприємців, які надають фінансові послуги, та запобігання кризовим явищам.

Згідно ст.93 Конституції України, право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України визначено, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частинами першою, третьою та сьомої статті 107 Конституції України встановлено, що Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

Верховною Радою України, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, прийнято Закон України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року № 1644-VII (далі - Закон № 1644-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 Закону № 1644-VII з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Відповідно до пунктів 1, 4 та 25 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII видами санкцій, згідно із цим Законом, є, зокрема: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; запобігання виведенню капіталів за межі України.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Частиною третьою статті 5 Закону № 1644-VII визначено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 1644-VII рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.

Приписами частини сьомої статті 5 Закону № 1644-VII обумовлено, що рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

Відповідно до п.1,2 Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 №1063/2011 (із змінами і доповненнями, далі- Положення №1063/2011), Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. НКЦПФР здійснює державне регулювання ринку цінних паперів. НКЦПФР у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами та дорученнями

Президента України, актами Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та іншими актами законодавства, а також цим Положенням.

Згідно пп.4 п.3 Положення №1063/2011, основними завданнями НКЦПФР є, зокрема захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів та законодавства про акціонерні товариства, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.

Відповідно до пп.2 п.4 Положення №1068/2011, НКЦПФР відповідно до покладених на неї завдань, зокрема бере участь у розробленні та вносить у встановленому порядку на розгляд проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку фондового ринку та корпоративного управління.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено право громадян України на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Позиція суду.

У справі, що розглядається, позивач оскаржує бездіяльність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, пов`язану з нездійсненням ефективних заходів щодо припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів внаслідок обмеження прав інвесторів, в тому числі ОСОБА_2 рішенням від 19 жовтня 2022 року Ради національної безпеки та оборони України Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введеним в дію Указом Президента від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, (зокрема пункту 1313 додатка 2) шляхом розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд Президента України проекту змін до зазначеного рішення та, відповідно, просить зобов`язати відповідача розробити та внести у встановленому порядку на розгляд Президента України проект змін до актів законодавства, зокрема до пункту 1313 додатка 2 до рішення від 19 жовтня 2022 року Ради національної безпеки та оборони України Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

За вимогами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

1.Щодо доводів позивача про те, що Держава Україна, від імені якої у спірних правовідносинах діє Комісія, не виправила помилки, допущеної прийнятим Рішенням РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, за яким порушуються права учасників фондового ринку та споживачів фінансових послуг ТзОВ «ФФУ» з професійної діяльності останнього на ринках капіталу.

При цьому, позивач стверджує, що під час прийняття Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022 не було враховано, що застосування санкцій, згідно ч. 2 ст. 3 Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції», надалі Закон № 1644-VII, має ґрунтуватися на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності, відтак санкції, з урахуванням приписів абзацу першого ч. 3 ст. 5 Закону № 1644-VII, мають бути персональними, тобто стосуватися виключно суб`єктів, перерахованих у ч. 2 ст. 1 Закону № 1644-VII (іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність) та задля досягнення мети, визначеної ч. 1 ст. 1 Закону № 1644-VII (захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави). Тому уважає, що внаслідок прийняття Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, яким окрім персональних санкцій стосовно ТзОВ «ФФУ», обмежені права учасників фондового ринку та споживачів фінансових послуг ТзОВ «ФФУ» з професійної діяльності останнього на ринках капіталу, Державою Україна порушені свої позитивні зобов`язання перед вказаними особами, зокрема перед ОСОБА_6 , визначені ч. 4 ст. 42 Конституції України, у поєднанні з п. 10 ч. 1 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 2664-III, щодо захисту прав споживачів, а також право, гарантоване Державою Україна у ч. 4 ст. 13 Конституції України, вільно володіти, користуватися та розпоряджуватися своєю власністю, цінними паперами, придбаними у Міністерства фінансів України через ТзОВ «ФФУ».

Згідно п.2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Щодо захисту прав споживачів, що порушені прийнятим Рішенням РНБО від 19.10.2022 № 726/2022 суд звертає увагу на те, що предметом спору не є Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022. В даному випадку розглядається публічно правовий спір, а не цивільно правовий щодо захисту прав споживачів. Доказів оскарження такого рішення в судовому порядку не подано, як і доказів наявності рішення суду, яке набрало законної сили про скасування Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022 у цілому чи в частині пункту 1313 додатка 2 до рішення. Відтак у суду відсутні підстави вважати протиправним та незаконним Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022 у цілому чи у частині, що стосується позивача.

Відтак, вважаючи порушеним право вільно володіти, користуватися та розпоряджуватися своєю власністю, цінними паперами, придбаними у Міністерства фінансів України через ТзОВ «ФФУ», а також право споживача на захист від порушень, гарантоване Державою, позивач може звернутись із захистом своїх порушених прав в порядку ЦПК України.

У справі, що розглядається, за відсутності відповідного рішення Верховного Суду, яке набрало законної сили, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО України в частині застосування санкцій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрідом фінанс Україна", законність застосування таких санкцій не може бути предметом розгляду місцевого адміністративного суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №640/7728/20.

Тому відсутні підстави стверджувати, що Держава Україна, від імені якої у спірних правовідносинах діє Комісія, допустила помилку прийнятим Рішенням РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, за яким порушуються права учасників фондового ринку та споживачів фінансових послуг ТзОВ «ФФУ» з професійної діяльності останнього на ринках капіталу.

2.Щодо доводів позивача про те, що Комісія, будучи державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, відповідно до своїх основних завдань, визначених пп. 4 п. 3 Положення № 1063/2011, не виконала власного обов`язку, передбаченого пп. 2 п. 4 Положення № 1063/2011, щодо розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд Президента України проекту змін до актів законодавства, зокрема до п. 1313 додатка 2 до Рішення РНБО від 19.10.2022 № 726/2022, необхідних і достатніх для ефективного відновлення прав інвесторів, у тому числі ОСОБА_3 , на вільне розпорядження цінними паперами, набутими через депозитарну установу, ТзОВ «ФФУ», в умовах застосованих до останнього персональних санкцій, то таку бездіяльність слід визнати протиправною із зобов`язанням Комісії усунути її шляхом вчинення відповідних дій.

05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову, у п. 8.43 якої зроблені висновки, щодо практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції від 04.11.1950, згідно яких принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Згідно ч. 1 ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України, однак, згідно ч. 2 ст. 93 Конституції України, законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Відтак, рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до Закону України «Про санкції», у разі якщо застосування санкцій призвело до досягнення мети їх застосування.

Рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозиції органів державної влади, зазначених у частині 1 статті 5 Закону № 1644-VII.

З врахуванням вищенаведених норм та Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, суд погоджується з доводами відповідача про те, що Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку діє виключно в рамках законодавства та не має повноважень щодо надання пропозицій щодо внесення змін або скасування запроваджених санкцій.

Окрім того, предмет спору у цій справі стосується належних позивачу облігацій внутрішньої та зовнішньої державної позики України, емітентом яких є Міністерство фінансів України. Про це зазначено в позовній заяві.

Відповідно до ч.5, 6, 7 ст.16 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Дія розділу VII цього Закону не поширюється на емісію державних облігацій України. Емісія державних облігацій України регулюється Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюється граничний розмір державного боргу. Умови розміщення державних облігацій України, включаючи їх емісію, викуп, конвертацію та погашення, не визначені умовами розміщення, встановлюються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, уповноваженим на реалізацію державної бюджетної політики у сфері управління державним боргом та гарантованим державою боргом.

Відповідно до норм ч.1 ст.17 Закону України «Про депозитарну систему України», Національний банк України відповідно до отриманих депозитарних активів провадить діяльність з депозитарного обліку та обслуговування обігу облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик України, цільових облігацій внутрішньої державної позики України, казначейських зобов`язань України та обслуговування корпоративних операцій емітента на рахунках у цінних паперах клієнтів у порядку, встановленому Національним банком України за погодженням з Комісією.

Відповідно до норм п.3 Глави 2 Розділу І Положення про провадження депозитарної і клірингової діяльності та забезпечення здійснення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів Національним Банком України, затвердженого Постановою Правління НБ України від 21.12.2017 №140, це Положення визначає порядок провадження депозитарної діяльності Національним банком та депозитарними установами щодо ЦП, облік яких відповідно до Закону належить до компетенції Національного банку, а саме: ОВДП (облігації внутрішньої державної позики), включаючи цільові ОВДП та ОЗДП (облігації зовнішньої державної позики) та державних деривативів.

Таким чином, Міністерство фінансів України встановлює порядок проведення емісії цінних паперів, власником яких є позивач, а порядок діяльності відносно зазначених цінних паперів визначає Національний банк України, відповідно до норм вищевказаного Положення.

Тому, судом враховуються доводи відповідача, що предмет спору знаходиться поза межами повноважень відповідача.

3. Щодо доводів позивача про ненадання відповідачем законопроєкту про внесення змін до деяких законів України щодо захисту прав інвесторів у випадках накладення санкцій на професійних учасників ринків капіталу», яким пропонується внесення змін до Законів України «Про депозитарну систему України», «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» та «Про санкції», та який з матеріалами до нього знаходяться на розгляді у Комітеті з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України та згадується у Відповіді № 13-1/01/12551.

В додаткових поясненнях відповідача від 01.07.2024 вх.№49805, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку повідомила про те, що 16.05.2024 р. на розгляд Верховної Ради України внесено проєкт Закону України «Про захист прав клієнтів підсанкційних професійних учасників ринків капіталу» (реєстраційний № 11263) https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44202.

Повідомлено, що Законопроєктом пропонується встановити правові, фінансові та організаційні засади проведення заходів, що вживаються для забезпечення повернення клієнтам підсанкційних професійних учасників ринків капіталу (крім осіб, яким таке повернення заборонено законом) належних їм коштів, цінних паперів та/або інших фінансових інструментів. Для повернення клієнтам підсанкційних професійних учасників ринків капіталу (крім осіб, яким таке повернення заборонено законом) належних їм активів виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів приймає рішення про призначення в підсанкційному професійному учаснику ринків капіталу тимчасового керуючого або кількох тимчасових керуючих. Такі тимчасові керуючі (тимчасовий керуючий) забезпечують: 1) невідкладне зупинення провадження відповідних видів професійної діяльності на ринках капіталу відповідно до ліцензій (ліцензії), виданих (виданої) підсанкційному професійному учаснику ринків капіталу, крім здійснення операцій, пов`язаних з виконанням вимог цього Закону та операцій щодо ліквідаційного неттінгу; 2) проведення інвентаризації активів і зобов`язань підсанкційного професійного учасника ринків капіталу на дату початку процедури врегулювання для визначення загального розміру зобов`язань підсанкційного професійного учасника ринків капіталу перед клієнтами за зобов`язаннями, строк виконання яких настав, та строк виконання яких настане в процесі процедури врегулювання, з ідентифікацією клієнтів, яким має бути повернуто кошти, а також визначенням розміру коштів, що підлягають поверненню кожному такому клієнту, а також ідентифікацією клієнтів, яким має бути здійснено повернення цінних паперів та/або інших фінансових інструментів, та визначенням розміру виплат за цінними паперами та/або іншими фінансовими інструментами, що підлягають поверненню кожному такому клієнту; 3) передачу інформації щодо клієнтів, яким належить до повернення інвентаризований обсяг активів, для проведення перевірки Службою безпеки України, розвідувальним органом Міністерства оборони України, Службою зовнішньої розвідки України, Міністерством юстиції України клієнтів підсанкційного професійного учасника ринків капіталу на предмет існування щодо таких клієнтів обставин, існування яких спричинює неможливість повернення їм активів (наприклад, громадянство держави, що здійснює збройну агресію проти України, перебування під санкціями тощо); 4) повернення коштів, цінних паперів та/або інших фінансових інструментів клієнтам підсанкційного професійного учасника ринків капіталу, щодо яких за наслідками верифікації встановлено відсутність перешкод для повернення їм активів.

В рамках процедури повернення клієнтам їх активів кошти клієнтів (крім невиплачених кошти клієнтів за цінними паперами, облік яких ведеться Центральним депозитарієм цінних паперів або Національним банком України відповідно до компетенції, встановленої законом), переказуються тимчасовим керуючим на рахунки таких клієнтів, реквізити яких були повідомлені ними тимчасовому керуючому. Невиплачені кошти клієнтів за цінними паперами, облік яких ведеться Центральним депозитарієм цінних паперів або Національним банком України відповідно до компетенції, встановленої законом, переказуються тимчасовим керуючим на рахунок Центрального депозитарію цінних паперів, та рахунок Національного банку України відповідно і Центральний депозитарій цінних паперів та Національний банк України повертають такі кошти, а також цінні папери на рахунки клієнтів, відкриті в нових обраних клієнтами депозитарних установах. У разі, якщо за результатами інвентаризації виявиться, що сума коштів на рахунку підсанкційного професійного учасника ринків капіталу менша, ніж сума належних до виплати клієнтам коштів за цінними паперами згідно зі встановленим внаслідок інвентаризації активів і зобов`язань обсягом зобов`язань перед власниками цінних паперів, увесь наявний на рахунках підсанкційного професійного учасника ринків капіталу обсяг коштів буде повернутий клієнтам пропорційно частці зобов`язань перед кожним клієнтом у загальному обсязі зобов`язань за цінними паперами. Реалізація положень згаданого законопроєкту надасть можливість захистити права і законні інтересів клієнтів професійних учасників ринків капіталу, до яких були застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), передбачені пунктами 1, 5, 6, 9, 24-2 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції".

Ініціаторами законопроєкту виступають ОСОБА_7 (IX скликання), ОСОБА_8 (IX скликання), ОСОБА_9 (IX скликання), ОСОБА_10 (IX скликання), ОСОБА_11 (IX скликання), ОСОБА_12 (IX скликання), ОСОБА_13 (IX скликання), ОСОБА_14 (IX скликання), ОСОБА_15 (IX скликання), ОСОБА_16 (IX скликання), ОСОБА_17 (IX скликання), ОСОБА_18 (IX скликання), ОСОБА_19 (IX скликання), ОСОБА_20 (IX скликання), ОСОБА_21 (IX скликання), ОСОБА_22 (IX скликання), ОСОБА_23 (IX скликання); Суб`єкт права законодавчої ініціативи: Народний депутат України.

Таким чином, вказані доводи відповідача підтверджують те, що предмет спору знаходиться поза межами його повноважень.

4.Щодо доводів позивача про допущення відповідачем бездіяльності.

Згідно ч. 2 ст. 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. З цієї конституційної засади випливає обов`язок держави захищати людину, охороняти її права, зокрема, й шляхом контролю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року у справі № 800/426/17, сформулювала такий підхід до оцінки бездіяльності державного органу: - «Протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно - правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи».

Судом, враховуючи вищенаведене, встановлено, що предмет спору знаходиться поза межами повноважень відповідача.

Відтак, судом не встановлено допущеної бездіяльності відповідача щодо нездійснення ефективних заходів щодо припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів внаслідок обмеження прав інвесторів, в тому числі ОСОБА_2 рішенням від 19 жовтня 2022 року Ради національної безпеки та оборони України Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введеним в дію Указом Президента від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, пунктом 1313 додатка 2 до якого застосовано персональні санкції у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю Фрідом Фінанс Україна, шляхом розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд Президента України проекту змін до зазначеного рішення задля відновлення прав інвесторів

5.Щодо належного способу захисту порушеного права.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абзац перший пункту 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 18 частини першої статті 4 КАС України).

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але й їхнє виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювала думку про те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (див., наприклад, постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункт 19)).

Термін «владні управлінські функції» слід розуміти так, що зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої він може впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрями діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункт 29), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 712/5476/19 (пункт 19) і № 368/561/19 (пункт 22), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 9 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (пункт 7.18), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 46).

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у пункті 4.1 Рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

У пункті 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів .При цьому, за висновком Конституційного Суду України, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Частиною третьою статті 106 Конституції України визначено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

У цьому контексті слід зазначити, що всі юридичні акти за владно-регулятивною природою поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Водночас суд звертає увагу на те, що з огляду на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки й властивості правових актів оспорювана у цій справі бездіяльність пов`язана з реалізацією Президентом України його виключних повноважень, пов`язаних з нормотворчою діяльністю.

Однак втручання судової влади в цей процес протирічить конституційному принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади, що означає самостійне виконання кожним з них своїх функцій та здійснення повноважень відповідно до Конституції та законів України (Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2016 року № 5-рп/2016).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово вказувала на те, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори, пов`язані з нормотворчою діяльністю суб`єкта владних повноважень, оскільки вказані дії / бездіяльність не є управлінською діяльністю, яка б створювала безпосередньо для позивача певні правові наслідки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2023 року у справі № 990/129/22).

При цьому, позовні вимоги стосуються саме нормотворчої діяльності Президента України.

Жодним нормативно-правовим актом на відповідача не покладено обов`язку нормативно врегулювати ситуацію, розробити та внести у встановленому порядку на розгляд Президента України проект змін до актів законодавства, про які позивач зазначає в позові. Крім того, усунення прогалин у праві є обов`язком нормотворчих органів та не може бути покладено на суд. При цьому позивач помилково вважає, що задоволення позовних вимог матиме наслідком усунення означеного недоліку нормативного регулювання.\

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

На підставі Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Позовні вимоги позивача в цій справі спрямовані на визнання протиправною бездіяльності Комісії та зобов`язання її вчинити дії, щодо нормотворчої діяльності Президента України щодо внесення змін у рішення РНБО України про застосування санкцій.

Вказане свідчить про відсутність порушення Комісією прав та законних інтересів позивача, для нібито за захистом яких він звернувся до суду із цим позовом.

Важливо, що в силу частин третьої, четвертої статті 6 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Визнаючи бездіяльність Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка полягає у нездійсненні ефективних заходів щодо припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів внаслідок обмеження прав інвесторів, в тому числі ОСОБА_2 , рішенням від 19 жовтня 2022 року Ради національної безпеки та оборони України Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введеним в дію Указом Президента від 19 жовтня 2022 року № 726/2022, пунктом 1313 додатка 2 до якого застосовано персональні санкції у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю Фрідом Фінанс Україна, шляхом розроблення та внесення у встановленому порядку на розгляд Президента України проекту змін до зазначеного рішення задля відновлення прав інвесторів суд фактично не відновить порушені права позивача, оскільки остаточне рішення про скасування санкцій в силу частини сьомої статті 5 Закону № 1644-VII приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону що, насамперед, свідчить про неефективний спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи приписи частини другої статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Водночас, звернувшись до місцевого адміністративного суду, позивач обрав вищевказаний спосіб захисту порушеного права, не взявши до уваги приписи частини шостої статті 22 КАС України, в якому міститься спеціальний порядок оскарження дій та рішень суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 8 Загальної декларації прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Наука адміністративного права визначає способи захисту порушених прав (свобод, інтересів) як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права (свободи, інтересу). Такі дії є завершальними актами захисту у виді матеріально-правових або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права (свободи, інтересу) і є результатом діяльності щодо їх захисту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Праву на позов повинно відповідати певне конкретне порушене право чи охоронюваний законом інтерес.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Між тим, у контексті обставин цієї справи, суд констатує, що оскільки у випадку, що розглядається, самі по собі вказана бездіяльність відповідача не є юридично значимою для спірних правовідносин, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача внаслідок застосування до нього санкцій є саме оскарження відповідного Указу Президента України, яким введено в дію рішення РНБО України.

Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №640/7728/20.

Згідно ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку за участю у справі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрідом фінанс Україна", Апарату Ради національної безпеки і оборони України, Головного управління представництва інтересів Президента України в судах Директорату з питань правової політики Офісу Президента України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.12.2024.

Головуючий - суддя Карп`як Оксана Орестівна

Суддя Братичак Уляна Володимирівна

Суддя Коморний Олександр Ігорович


Суд	Львівський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	29.11.2024
Оприлюднено	12.12.2024
Номер документу	123653064
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо

Карп'як Оксана Орестівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 29.11.2024 по справі 380/7171/24ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —380/7171/24

Рішення від 29.11.2024

Ухвала від 13.11.2024

Ухвала від 29.10.2024

Ухвала від 16.10.2024

Ухвала від 24.05.2024

Ухвала від 14.05.2024

Ухвала від 15.04.2024

Ухвала від 08.04.2024

Рішення
від 29.11.2024 по справі 380/7171/24
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД