Постанова

від 27.11.2024 по справі 758/9907/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 758/9907/21

провадження № 61-6204св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві Державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Тесля Степан Миколайович , на постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка познайомилася з відповідачем у 2014 році. З березня 2018 року почали проживати однією сім`єю, але не перебували у шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дитина - син ОСОБА_4 .

У 2019 році ОСОБА_4 визнав батьківство стосовно старшої дочки ОСОБА_1 ? ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що у 2020 році спільне проживання стало неможливим, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перестали підтримувати сімейні відносини, притаманні подружжю, тому ОСОБА_1 прийняла рішення переїхати разом із дітьми до своїх батьків у село Нова Богданівка Броварського району Київської області, де створено всі умови для належного проживання, розвитку та виховання малолітніх дітей, а ОСОБА_6 продовжив мешкати в орендованій квартирі.

ОСОБА_4 у дворічному віці встановлено діагноз - «затримка мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок».

ОСОБА_7 вважала, що між нею як матір`ю та дітьми існує тісний зв`язок. Крім того, у вихованні дітей та догляді за ними приймають активну участь батьки позивачки за первісним позовом - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

У батьків матері наявний житловий будинок, що знаходиться у селі Нова Богданівка Броварського району Київської області, який складається з п`яти кімнат. Будинок розташований в закритому котеджному містечку з охороною та всією необхідною інфраструктурою, навчальними закладами освіти, гральними та спортивними майданчиками тощо.

Забезпеченням потреб дітей також займається ОСОБА_1 .

Вказувала, що має постійне місце проживання та місце роботи, нею створено всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку дітей, з урахуванням особливих потреб сина.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві Державної адміністрації (далі - Служба у справах дітей Подільської РДА в місті Києві), Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що із ОСОБА_1 познайомився у 2015 році. Із серпня 2016 року почали підтримувати близькі стосунки.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 дізнався, що ОСОБА_1 вагітна і одразу запропонував їй створити сім`ю. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_10 .

Під час спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_2 повністю забезпечував родину на високому рівні.

У 2019 році ОСОБА_2 з метою забезпечення інтересів дитини прийняв рішення визнати батьківство щодо дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 вказував, що його бажання створити міцну сім`ю і піклуватися про дітей спонукало до постійного підвищення матеріального добробуту дружини і дітей. Проте піклування не зводилися виключно до матеріального забезпечення, оскільки ОСОБА_2 постійно займався вихованням дітей, їх інтелектуальним розвитком та здоров`ям.

05 серпня 2020 року Медичним центром «Дитина» було здійснено огляд

ОСОБА_5 та дитині та поставлено діагноз - «затримка темпу розвитку, а також призначено обстеження в Харківському міжобласному спеціалізованому медико-генетичному центрі рідкісних (орфанних) захворювань, надано направлення на проведення додаткових аналізів.

Із серпня 2020 року до вересня 2021 року ОСОБА_4 тимчасово проживав із матір`ю. Згодом позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 припинили проживати однією сім`єю як подружжя.

Вказував, що він і ОСОБА_1 як батьки збирали необхідну інформацію стосовно їхньої дитини ОСОБА_4 для завершення діагностики захворювання згідно з рекомендаціями та вимогами фахівців Харківського міжобласного спеціалізованого медико-генетичного центру. Декілька разів ОСОБА_1 повідомляла ОСОБА_2 про серйозні скандали з батьками та просила забрати дітей.

У період із 31 травня 2021 року до 12 вересня 2021 року ОСОБА_1 , незважаючи на діагноз та захворювання дитини, необхідні аналізи дитини на дослідження так і не здала, медичне обстеження ОСОБА_4 в Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» не завершила.

У таких діях ОСОБА_2 вбачав ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, що негативно впливає на розумовий та фізичний розвиток сина.

Зазначав, що всі вчинки ОСОБА_1 суперечили інтересам дитини, оскільки вважав, що припинення обстеження у Харкові, відмова надати зразок слини на дослідження, відмова пройти обстеження в лікарні «Охматдит» спрямовувалися на позбавлення дитини можливості отримати якісне медичне обслуговування та лікування. Зважаючи на постійне свавільне ігнорування ОСОБА_1 питання здоров`я дитини, її перешкоджання у виявленні причини затримки розвитку дитини, існування реальної загрози здоров`ю дитини, систематичне нехтування ОСОБА_1 своїми батьківськими обов`язками стосовно сина, ОСОБА_2 прийняв рішення, що на час обстеження та медичного лікування, син повинен залишатися з ним, адже це найбільше відповідає інтересам дитини.

ОСОБА_2 вказував, що у ОСОБА_1 наявні: стійка схильність до звикання приймання психоактивних препаратів (зловживання медичними препаратами, алкоголем, тютюном); пагубні звички, які можуть стати поганим прикладом для дітей; несерйозне ставлення до стану свого здоров`я, що в свою чергу впливає на психоемоційний стан дитини.

Як вважає відповідач за зустрічним позовом, фактично ОСОБА_1 використовує дітей лише для маніпулювання, публікуючи недостовірну інформацію, ОСОБА_1 не розуміє, що це може зашкодити інтересам дітей як зараз, так і в майбутньому. Проживання дітей в умовах постійного емоційного конфлікту, проявів ворожнечі та звинувачень очевидно зашкодить інтересам дітей.

Вказував, що за час проживання окремо від дітей, ОСОБА_2 робив все для виконання своїх батьківських обов`язків, продовжував матеріально забезпечувати дітей, надаючи щомісяця в довільному порядку гроші ОСОБА_1 на дітей (близько 25 000, 00 - 30 000,00 грн.), також відповідачка за зустрічним позовом, отримувала грошові кошти у розмірі понад 10 000,00 грн. за оренду квартири, яка була придбана сторонами за спільні кошти.

ОСОБА_2 систематично відвідував дітей, організовував їхнє дозвілля, займався їхнім медичним обслуговуванням, постійно придбавав і привозив продукти харчування, необхідні ліки тощо, незважаючи на те, що його батьківські права були фактично обмежені. Спілкування із сином проходило лише в присутності матері. ОСОБА_1 забороняла брати з собою сина додому, до бабусі та прабабусі за батьківською лінією. На думку ОСОБА_2 , поведінка ОСОБА_1 стосовно сина ОСОБА_11 має безвідповідальний характер. Своїми діями ОСОБА_1 перешкоджала лікуванню дитини, яка має проблеми зі здоров`ям.

Звертав увагу, що ОСОБА_1 використовує батьківські права всупереч інтересам дітей, не виконувала належним чином батьківські обов`язки, не забезпечувала виховання дітей у дусі любові та поваги до свого батька та близьких родичів, не створювала позитивного середовища для їх виховання.

Вказував, що ОСОБА_1 штучно створювала атмосферу конфлікту та ненависті у сімейних відносинах, має пагубні звички та схильності, що може негативно впливати на виховання дітей. Загалом поведінка ОСОБА_1 у сімейних відносинах суперечить загальноприйнятим моральним цінностям, принципам розумності та добросовісності.

Також зазначав, що ОСОБА_1 своєю поведінкою культивує аморальні цінності у дітей (вчить дітей обманювати, звинувачувати, маніпулювати тощо), надає дітям поганий приклад, нездатна забезпечити стабільний позитивний психологічний мікроклімат у сім`ї через складні відносини із власними батьками та свою нестабільну та/або маніпулятивну поведінку.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 вважав, що саме в інтересах дітей

є визначення місця їх проживання разом із ним.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із батьком ОСОБА_2 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до розгляду та об`єднано його в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішень суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання дітей задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У задоволенні інших первісних позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Подільської РДА в м. Києві, Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання дітей з батьком задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У задоволенні інших зустрічних позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами, суд першої інстанції врахував вік дітей, їх стать та те, що між дочкою та матір`ю

в ранньому віці існує тісний зв`язок, розірвання якого може призвести

до негативного впливу на розвиток дитини ОСОБА_5 . Крім того, суд врахував стан здоров`я ОСОБА_4 , в лікуванні якого мати перешкоджала батькові дитини, та, керуючись пріоритетом інтересів дитини, дійшов висновку, що визначений порядок місця проживання відповідатиме найкращим інтересам дітей, сприятиме належним умовам їх проживання, гармонійному розвитку та вихованню у атмосфері любові, добробуту та поваги до них, належному матеріальному забезпеченню. На цій підставі суд першої інстанції вказав, що первісний позов про визначення місця проживання дітей підлягає частковому задоволенню шляхом визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_5 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Також місцевий суд частково задовольнив зустрічний позов про визначення місця проживання дітей з батьком шляхом визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_2 та зазначив, що з урахуванням конкретних обставин цієї справи безперервне проживання сина з батьком з 12 вересня 2021 року дотепер забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним. Суд погодився з тим, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, займається лікуванням сина та його розвитком.

Суд першої інстанції, не погоджуючись із висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, керувався тим, що цей висновок базується виключно на доказах, наданих однією стороною, а саме ОСОБА_1 , яка є матір`ю дітей, та виданий ОСОБА_1 за результатами розгляду її заяви. На думку місцевого суду, вказаний висновок видано передчасно, без урахування матеріалів судової справи та без з`ясування органом опіки і піклування усіх фактичних обставин справи, оскільки висновок виданий 08 листопада 2021 року, тобто за два роки до дня ухвалення судового рішення у справі.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 листопада 2023 року скасовано.

Первісний позов про визначення місця проживання дітей з матір`ю задоволено повністю та визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дітей з батьком відмовлено повністю.

Скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний суд, погоджуючись із висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданим 08 листопада 2021 року, вказав на доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_1 , оскільки саме такі обставини існували на момент звернення позивача до суду.

Водночас суд першої інстанції, відхиляючи висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області та визначаючи місце проживання ОСОБА_4 разом із батьком, на думку апеляційного суду, не досліджував та не враховував умови, в яких проживає батько, та умови, які він може забезпечити для проживання сина, адже місце перебування батька приховується.

Крім того, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вказував, що мати перешкоджала батьку у лікуванні сина, але місцевий суд при цьому не послався на достовірні та достатні докази на підтвердження такого факту, оскільки за матеріалами справи лікуванням дитини займалися як мати, так і батько.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не надав оцінки обставинам, за яких ОСОБА_4 почав проживати разом із батьком із 12 вересня 2021 року, тобто за спливом двох місяців після звернення позивачки до суду, а з приводу не повернення ОСОБА_12 дитини ОСОБА_4 відкрито кримінальне провадження №12021116130001333, яке триває дотепер.

Суд апеляційної інстанції вказав, що ані на момент розгляду справи в суді першої інстанції, ані на момент перегляду справи в апеляційному порядку точне місце проживання дитини як і умови її проживання невідомі, лише наявні документи про виїзд батька за кордон України у лютому 2023 року, а в судовому засіданні представник ОСОБА_2 повідомив, що син був вивезений батьком за кордон з метою лікування.

Крім того, відхиляючи докази, надані ОСОБА_1 на момент подання позову щодо проживання дітей разом з нею, та висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про таку рекомендацію, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 таких доказів не надав, як і не надав акта обстеження житлових умов.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що обмежившись висновком про те, що малолітньому ОСОБА_4 буде краще з батьком задля уникнення зміни умов виховання, суд першої інстанції не врахував що батько після подання позову самовільно змінив умови проживання дитини, та залишив поза увагою важливість розгляду справи у встановлені процесуальним законом строки її розгляду, вказуючи, що за час розгляду справи в суді змінилися умови проживання дитини.

Апеляційний суд, визначаючи місце проживання малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_1 , врахував висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області та вказав, що фактичний виїзд одного з батьків за кордон із дитиною не є перешкодою у вирішенні судових спорів між батьками, зокрема про визначення місця проживання дитини. Кожен із батьків повинен довести суду, чому саме з ним (або з нею) дитині буде проживати краще. Також апеляційний суд зазначив, що під час розгляду судом спорів щодо місця проживання дитини мають бути з`ясовані відомості про особу батьків, а також умови проживання та навчання дітей у відповідний період.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо забезпечення належних умов проживання дитині, оскільки ОСОБА_2 посилався на користування квартирою у м. Києві, декларації щодо наявності коштів на утримання дитини та висновки психологів, які не мають доказового значення з урахуванням перебування дитини за кордоном України.

Апеляційний суд наголосив, що представник ОСОБА_2 не зміг повідомити точної адреси знаходження у країні перебування батька разом із сином, у матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо умов проживання, отже і рішення суду першої інстанції щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком є помилковим у зв`язку з не дослідженням умов проживання дитини.

З урахуванням наведеного, зважаючи на встановлені обставини справи, та не доведення ОСОБА_2 відповідних умов проживання - своїх і дитини ОСОБА_4 , апеляційний суд визначив місце проживання обох дітей разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Тесля С. М. , звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, уточнивши в травні 2024 року касаційну скаргу, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року а рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 листопада 2023 року залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тесля С. М., посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, від 20 липня 2022 року у справі № 761/25101/20, від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17;

- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає,

що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України (справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання,

та суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб,

що не були залучені до участі у справі) та частиною третьою статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Представник заявника зазначає, що апеляційний суд порушив права малолітніх дітей на справедливий суд шляхом необґрунтованого обмеження процесуальних прав їх законного представника (батька), що полягає у тому, що суд апеляційної інстанції тричі відмовив батьку в участі в судовому засіданні у режимі відеоконференції. Отже, ОСОБА_2 як батько у цій справі був позбавлений можливості особистої реалізації процесуальних прав, передбачених ЦПК України, у тому числі надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, висловлювати свої міркування, заперечувати проти доказів іншої сторони та ставити іншій стороні питання.

Також вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу із застосуванням спеціальної процедури розгляду справи, яка не передбачена нормами ЦПК України.

Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, на які ОСОБА_2 посилався у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, не врахував докази, надані на підтвердження факту неналежного лікування дитини з боку матері, зловживання нею алкогольними напоями, вживання психоактивних препаратів, підроблення рецептів на препарати обмеженого обігу. Суд апеляційної інстанції, на думку представника ОСОБА_2 , безпідставно відхилив п`ять висновків психологів, кандидатів психологічних наук та податкові декларації ФОП ОСОБА_2 з причини виїзду батька разом із дитиною за кордон.

Апеляційний суд не врахував, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 вживав заходи з метою отримання висновку від Служби у справах дітей Подільської РДА в місті Києві, однак у зв`язку з перебуванням батька з сином за кордоном служба у справах дітей не могла виконати зазначені вимоги, оскільки працівник Служби у справах дітей Подільської РДА в місті Києві у ході судового розгляду справи у місцевому суді надав пояснення про відсутність чітко розробленого порядку дій щодо надання висновку служби у справах дітей у випадку тимчасового виїзду дитини за кордон.

Провадження у суді касаційної інстанції

27 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

20 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу

ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_13 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 21 червня 2019 року Святошинським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 962, батьком якої записаний ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 01 серпня 2018 року Виконавчим комітетом Богданівської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 5, батьком якого записаний ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

Згідно з консультативним висновком дитячого невролога Медичного центру «Добробут-поліклініка» від 07 травня 2021 року у ОСОБА_4 виявлено затримку мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок.

За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 450 «Про затвердження висновку про місце проживання дітей», визначено доцільним місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, відмовлено.

У справі наявні висновки, надані фахівцями-психологами, зокрема:

1. Центром практичної психології «Розрада» за результатами дослідження психоемоційного стану ОСОБА_4 , 2018 року народження, ОСОБА_5 , 2013 року народження, матері ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин складено висновок від 21 травня 2021 року № 2/05, згідно з яким:

- діти стурбовані та знервовані ситуацією, яка склалась у відносинах матері з батьком особливо це помітно у стані ОСОБА_14 . Враховуючи вік та стан розвитку ОСОБА_11 , можна стверджувати про необхідність постійного емоційного та психологічного контакту між матір`ю та сином. Також важливим є спільний час та контакт між братом та сестрою, вони прив`язані один до одного і потребують постійного контакту;

- через ситуацію, що склалася у сім`ї, старша дочка ОСОБА_15 намагається всіма своїми силами захистити свою матір та брата від негативних, з її точки зору, впливів батька і бере на себе роль старшої і сильнішої, що погано відображається на її психоемоційному стані;

- за результатами роботи з сім`єю наявне напруження у всіх членів сім`ї через стосунки з батьком ОСОБА_16 , що несуть для сім`ї загрозливий та травматичний характер. За результатами роботи можна стверджувати, що ОСОБА_17 з дітьми довгий час були жертвами фізичного та психологічного насильства, що відображається на їх психоемоційному стані. Подальше спілкування та зустрічі з ОСОБА_16 можуть мати непередбачувані наслідки і стати загрозою для розвитку дітей. Про спільне проживання мова йти не може;

- рекомендовано батьку пройти оцінку психоемоційного стану для отримання більш ясної картини;

- рекомендовано обмежити спілкування батька з дітьми для налагодження їх психоемоційного стану;

- примусові зустрічі дітей з батьком можуть негативно вплинути на психоемоційний стан дітей, призвести до формування психологічної травми. Примусове визначення регламенту зустрічей дітей з батьком є неприпустимим, оскільки взагалі може призвести до руйнування позитивних емоційних зв`язків між батьком та дітьми;

- у разі наявності змін у моделях поведінки батька, за умови зазначеного, проведення оцінки психоемоційного стану, після спливу 1-2 років можна розглядати можливість зустрічей батька з дитиною (т. 1, а. с. 26-35).

2. Центром практичної психології «Розрада» за результатами дослідження психоемоційного стану ОСОБА_5 , 2013 року народження складено висновок від 10 листопада 2021 року № 08112021/1, згідно з яким:

? стан ОСОБА_14 характеризується високим рівнем тривожності, стресу. Дівчинка налякана, з острахом дивиться на проїжджаючі автомобілі, на чоловіків, які проходять повз. Метушлива. Розсіяна, неспокійна. У дитини присутні риси невпевненості, заниженої самооцінки. Внутрішнього конфлікту між високим рівнем домагань і низькою самооцінкою своїх можливостей та успішності;

? дівчинка буває розгніваною та дратівливою стосовно себе, також присутні ознаки недовіри оточуючим, пригніченість, має неспокійний сон - яскраві ознаки ПТСР;

? ОСОБА_15 має відчуття провини, начебто, якби вона могла, то не дала б викрасти ОСОБА_11 , відчуває себе через це безпорадною і з кожним днем росте відчуття безнадійності;

? головними проявами стресового напруження в ОСОБА_19 можна назвати надмірну балакучість, яка різко може перейти в мовчазність, повторення нервових рухів

такі як намотування волосся на палець, часте пригладжування волосся, перебирання в руках іграшки або якогось предмету, наявні ознаки регресуючої поведінки, мовлення;

? мати розповідала, що ОСОБА_15 дуже часто питає про ОСОБА_11 . Вона має відчуття втрати брата і намагається активізувати матір на його пошуки. ОСОБА_17 всіляко обмежує ОСОБА_19 від інформації про пошуки ОСОБА_11 і в дитини складається враження начебто ОСОБА_11 не шукають і не намагаються повернути;

? також ОСОБА_17 розповідала про сплески агресивної поведінки ОСОБА_14 , якої до цього у дівчинки не було. Разом із тим, дівчинка проявляє багато ніжності і тактильності, намагаючись сховатися під «крило» матері, знайти затишок і безпечне місце;

? рекомендовано оберігати ОСОБА_19 від стресових і травматичних обставин, розповідати новини відповідно віку і психологічної готовності до поданої інформації. Повернення до звичного життя допоможе дитині справитися і налагодити свій психоемоційний стан. Важливим є повернення ОСОБА_11 у сім`ю, адже діти прожили весь час разом і вони сумують одне за одним. Якщо цього не станеться, то стан ОСОБА_14 буде погіршуватися, можуть з`явитись психосоматичні прояви розладу психіки. Рекомендовано дитині пройти психологічну реабілітацію (т. 2, а. с. 126-127).

3. Бюро психологічних досліджень ОСОБА_20 за заявою ОСОБА_2 від 05 лютого 2022 року складено рецензію від 12 лютого 2022 року № 1/22-р на висновок психолога під назвою «Результати дослідження психоемоційного стану ОСОБА_4 , 2018 року народження, ОСОБА_5 , 2013 року народження, матері ОСОБА_1 та оцінки їх дитячо-батьківських відносин» від 21 травня 2021 року №2/05, згідно з якою:

? форма подачі матеріалу у висновку не дозволяє побачити поступового розгортання дослідження та формування загальних висновків. Опис психоемоційних станів досліджуваних осіб у висновку ЮР- ОСОБА_21 відсутній;

? психологом не досліджувалась особистість батька дітей, не проводилося дослідження на предмет наявності включення дітей до конфлікту лояльності, більшість висновків сформовані зі слів ОСОБА_1 як вихідні дані, що є неприпустимою формою побудови висновку, шляхом формування хибного письмового доказу;

? наданий на дослідження документ не є психологічним висновком. Він не відповідає жодним існуючим у теорії та практиці психології вимогам, є необґрунтованим, не може вважатись об`єктивним, є таким, що потенційно порушує честь та гідність ОСОБА_2 , наданням безпідставної негативної характеристики його поведінки. Документ, наданий на дослідження, не має жодного посилання на літературне джерело, не відповідає загальноприйнятному стилю викладення психологічної інформації;

? психолог не може надавати свій висновок, відкидаючи умови, в яких знаходиться дитина (ситуація розлучення тощо), та завідомо спрощувати психологічну ситуацію, ігнорувати її зв`язок із психологічним станом дитини;

? якщо психолог не володіє відповідним психологічним інструментарієм, якщо він не має необхідного досвіду для надання відповідних висновків, характеристик тощо, якщо він не має необхідного об`єму психологічних даних, що дозволяють зробити обґрунтовані висновки - психолог має утриматися від надання будь-якого документа, особливо такого, який може негативно вплинути на людину, його родину, на стосунки між людьми;

? кваліфікація ОСОБА_22 не дозволяє їй надавати висновки стосовно особливостей взаємодії дітей з батьками та не дозволяє надавати рекомендації стосовно порядку спілкування дітей з батьком;

? виходячи з необґрунтованості та не інформативності змісту наданого

на дослідження висновку психолога, його невідповідності загальнонауковим вимогам до проведення психологічного дослідження та до оформлення

його результатів, враховуючи порушення психологом етичного кодексу психолога, встановлюється, що вказаний висновок ОСОБА_22 не тільки не має якої-небуть наукової або практичної цінності та не може розглядатися як достовірне джерело психологічної інформації, а і є підставою розгляду питання про професійної невідповідність ОСОБА_22 (т. 3, а. с. 14-20).

4. Згідно з висновком від 12 липня 2022 року, складеним практичним психологом, кандидатом психологічних наук, психологом вищої категорії ОСОБА_23 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 за зверненням його батька ОСОБА_2 від 12 липня 2022 року:

- ОСОБА_4 має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об`єктом і якого він чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки;

- ОСОБА_4 , проживаючи з батьком, знаходиться в соціальному та психологічному середовищі, яке для нього є безпечним, сталим та сприятливим. Батько приділяє достатньо уваги психофізичному розвитку дитини, намагається усунути проблеми, які є у дитини;

- наразі взаємодія ОСОБА_11 з навколишнім світом ускладнена внаслідок затримки розвитку, наявності стереотипних реакцій, низької здатності концентрувати увагу та інших особливостей поведінки. Батько швидко орієнтується в потребах дитини, розуміє початкову мову ОСОБА_11 , допомагає йому комунікувати з оточуючими. Між ОСОБА_16 та сином наявне взаємопорозуміння, їх спілкування носить спокійний характер;

- зазначено, що примусове відібрання дитини від батька є неможливим без завдання дитині значної психологічної травми;

- у першу чергу рекомендовано не допустити травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примусовий контакт та спілкування, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою;

- у разі невиконання рекомендацій, існує реальна загроза психологічного травмування дитини та розвитку у неї несприятливих наслідків впливу надмірних стресових чинників через допущення константності, безпечності, надійності, передбачуваності середовища: деформація прив`язаності щодо споріднених адаптацій, складнощі у стосунках з оточуючими, схильність до руйнівної, аутичної поведінки, невротичні, психосоматичні порушення, розлади сну, харчової поведінки тощо». (т. 4, а. с. 100-113).

5. Державною установою «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків» Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2022 року за результатами проведення рецензування висновку фахівця від 12 липня 2022 року за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адвокатським запитом Крупського В. В., який представляє інтереси ОСОБА_1 від 29 липня 2022 року, складено висновок, згідно з яким:

- дослідження, на якому базуються висновки фахівця ОСОБА_23 від 12 липня 2022 року за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 за зверненням його батька ОСОБА_2 , проведене із порушеннями методичних принципів та методологічних рекомендацій, які існують в загальній теорії цього роду;

- обсяг підібраних методик не відповідає зазначеній меті обстеження, оцінка батьківського ставлення до дитини заснована виключно на суб`єктивній інформації, отриманій від батька. Фахівець не врахував рівень психічного розвитку дитини ОСОБА_4 ні під час планування дослідженні, ні під час дослідження чи аналізі результатів, ні при наданні рекомендацій;

- результати методик описані вибірково та частково, та взагалі не можливо оцінити їх діагностичної цінності при визначенні характеру ставлення дитини до батька;

? спостереження за одномоментною взаємодією дитини із батьком, які необґрунтовано розповсюдженні на їх відносини в цілому, є виключно суб`єктивною оцінкою фахівця «ситуації обстеження дитини». В окремій методиці (проективна методика ДАТ) помітно виключно суб`єктивне наповнення фахівцем слів дитини. Усе це відобразилось на зроблених фахівцем висновках.

? такий підхід до планування, проведення та узагальнення результатів дослідження є поверхневим;

- загальні висновки фахівця необґрунтовані, неповні та такі, що не випливають

із проведеного обстеження. Проміжні висновки з результатів методик є суб`єктивними та упередженими;

? під час дослідження фахівець провела оцінку когнітивної сфери дитини, результати якої взагалі не наведені в загальних висновках;

? оцінка фахівцем ставлення дитини до батька заснована виключно на проміжних результатах однієї проективної методики, що загалом відображають суб`єктивну думку фахівця (проведений аналіз вище);

? основні висновки про характер прив`язаності дитини до батька не ґрунтуються на результатах обстеження, отже не випливають із нього, а є суб`єктивною думкою фахівця та є упередженими, неповними;

? рекомендації мають загально-теоретичний характер, а відтак не диференційовані, не враховують індивідуальних характеристик сімейної ситуації, особливості психічного розвитку дитини. Тобто, вказані рекомендації можуть надаватись усім батькам під час розлучення навіть і без проведення психологічного дослідження (т. 4, а. с. 147-156).

6. Згідно з висновком від 04 квітня 2023 року, складеним практичним психологом, кандидатом психологічних наук, психологом вищої категорії ОСОБА_23 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 за зверненням його батька ОСОБА_2 від 04 квітня 2023 року:

- ОСОБА_4 має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, який є її опорним об`єктом і якого він чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки;

- станом на 04 квітня 2023 року дитина виглядає охайно, жвава, має гарний настрій, ознаки стресу не виявлені;

- ОСОБА_4 , проживаючи з батьком, знаходиться в соціальному та психологічному середовищі, яке для нього є безпечним, сталим та сприятливими. Батько приділяє достатньо уваги психофізичному розвитку дитини, намагається усунути проблеми, які є у дитини. Між ОСОБА_16 та ОСОБА_11 наявне взаємопорозуміння, їх взаємодія носить спокійний характер;

- за результатами цього обстеження, порівнюючи його з результатами попереднього психодіагностичного обстеження від 21 вересня 2022 року, (висновок від цієї дати відсутній у матеріалах справи) відмічаються суттєві позитивні зміни у психічному розвитку ОСОБА_11 ;

- такі зміни батько пов`язує з лікуванням, що проводиться. Особливо помітні зміни і прогрес у мовленнєвій сфері, за якою, відповідно до результатів попередніх обстежень, була виявлена найбільш виражена затримка;

- для збереження прогресу у розвитку дитини та зменшення проявів аутичного спектру рекомендовано продовжувати обстеження, лікування та виконання призначень лікарів.

? встановлено, що примусове відібрання дитини від батька є неможливим без завдання дитині значної психологічної травми;

? у першу чергу рекомендовано не допустити травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення відчуття безпеки дитини, примусовий контакт та спілкування, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою;

? у разі невиконання рекомендацій, існує загроза психологічного травмування дитини та розвитку у неї несприятливих наслідків впливу надмірних стресових чинників через порушення константності, безпечності, надійності. Передбачуваності середовища: деформація прив`язаності щодо споріднених осіб, депресивні стани, невмотивована агресія, порушення соціальної адаптації, складнощі у стосунках з оточуючими, схильність до руйнівної, аутичної поведінки, невротичні, психосоматичні порушення, розлади сну, харчової поведінки (т. 6, а. с. 84-90).

7. Згідно з висновком від 13 квітня 2023 року, складеним кандидатом психологічних наук, доцентом, професором МКА Вакуліч Т. М. , за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_4 на звернення його батька ОСОБА_2 від 13 квітня 2023 року, встановлено:

- під час обстеження ОСОБА_4 активний, без проявів занепокоєння,

з радістю комунікує та виконує завдання, налаштований доброзичливо;

- порівнюючи з результатами попереднього психодіагностичного обстеження,

у ОСОБА_11 помітна виражена позитивна динаміка у розвитку мовлення

і комунікативних навичок - він краще контактує та висловлює свої потреби.

У психічному розвитку дитини (сфери «пізнавальні здібності», «мова-мовлення») відбулися суттєві позитивні зміни за час проживання дитини з батьком. Це пов`язано з постійною роботою, що проводиться щодо лікування ОСОБА_11 . Рекомендовано продовжувати лікування, оскільки за період з попереднього обстеження отримано значний якісний прогрес;

? психосоціальні умови, в яких наразі перебуває ОСОБА_4 , його соціальне оточення містить ознаки безпечності, сталості та є сприятливим для його особистісного, інтелектуального та психоемоційного розвитку. Характер спілкування із батьком характеризується відчуттям залученості в дитячо-батьківські стосунки, позитивним сприйняття його виховання та дбайливого впливу. В таких умовах ОСОБА_11 має усі можливості для подальшого психічного розвитку. З батьком наявна стійка психологічна близькість і позитивна емоційна насиченість у стосунках. Батько усвідомлює всі потреби дитини, допомагає йому пізнавати оточуючий світ. Батько створив всі необхідні умови для того, щоб дитина розвивалась, навчалась, та відчувала себе у безпеці;

? у стосунках між батьком та сином доведено емоційний комфорт, психологічна рівновага, душевне єднання, розуміння, спокій та повага. Батько доброзичливо і постійно орієнтований на дитину. ОСОБА_11 спокійний з ним, його легко можна заспокоїти. Батько приділяє всю увагу психофізіологічному стану дитини, намагається допомогти усунути проблеми, які наразі існують у дитини;

- відібрання дитини від батька є неможливим та спричинить нанесення ушкодження психічному здоров`ю ОСОБА_11 , оскільки відбудеться пряма загроза формуванню значної психологічної травми, та формуванню психічних розладів. Під час обстеження виявлено тісну прив`язаність дитини до батька. Ознак психоемоційного зв`язку ОСОБА_11 з мамою не спостерігалося. Враховуючи це, а також наявність проявів аутичного спектру, багатьох особливостей побуту і харчування, зустрічі ОСОБА_4 з мамою можливо проводити тільки в присутності його батька;

- невиконання рекомендацій психолога призведе до психічного травмування, погіршення емоційного розвитку ОСОБА_11 , погіршення емоційного розвитку ОСОБА_11 , погіршення почуття його власної гідності та психологічній цілісності, сформують депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощі у стосунках

з оточуючими, порушення самооцінки, невмотивованої агресії, деформації прив`язаності, розвиток надмірної тривожності, суїцидальної поведінки, психосоматичних захворювань, психічні захворювання, порушення статево-рольової ідентифікації та засвоєння гендерних ролей (т. 6, а. с. 92-102).

8. Державною установою «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» за заявою ОСОБА_1 складено висновок експертного дослідження № 634 від 05 червня 2023 року, згідно з яким:

? психодіагностичне обстеження ОСОБА_4 , на якому засновані висновок фахівця ОСОБА_23 від 04 квітня 2023 року та висновок Вакуліч Т. М.

від 13 квітня 2023 року, проведене без дотримання принципів та рекомендацій,

які існують до такого роду обстежень.

? обсяг підібраних методик не відповідає зазначеній меті обстеження, формату обстеження та особливостям когнітивного функціонування дитини; результати обстеження наведені вибірково, не повні, а у висновку від 13 квітня 2023 року взагалі не наведено використаних методик і причини такої невідповідності не вказано. Таке відношення до планування обстеження та висвітлення результатів не дозволяє оцінити діагностичну цінність кожної окремої методики, а визначає формальність підходу, можливо навіть і механічність при складанні висновку;

? не враховано рівень інтелектуально-мнестичного розвитку дитини при плануванні дослідженні та інтерпретації результатів, факт тривалого проживання окремо з батьком проігноровано як під час обстеження, так і при наданні висновків та рекомендацій;

? оцінка дитячо-батьківських відносин проведена неповно, однобічно: ставлення дитини до матері ніяким чином не висвітлено, не наведено причин такої вибіркової інтерпретації результатів, що зміщує фокус уваги виключно до фігури батька та може продовжувати певну упередженість;

? обстеження були проведені з невеликою різницею у часі, однак загальний опис дитини має суттєву різницю, подекуди фахівцями було використано тотожні методики зі значимо різним описом процесу виконання дитиною, що породжує більше питань до процесу їх виховання та розуміння інструкцій дитиною, та свідчить скоріше про формальність підходу у складанні результатів обстеження;

? такий підхід до планування, проведення та узагальнення результатів дослідження призводить до формальних, поверхневих те необґрунтованих як проміжних, так і загальних висновків. Усе це відобразилось на зроблених фахівцем рекомендаціях;

? враховуючи вищевикладене, висновки фахівця ОСОБА_23 від 04 квітня 2023 року та Вакуліч Т. М. від 13 квітня 2023 року, є недостатньо обґрунтованими, неповними та такими, що не витікають із проведеного психодіагностичного обстеження конкретної дитини;

? поверхнева та вибіркова оцінка результатів обстеження не може бути покладена в основу висновків та рекомендацій про можливість чи неможливість зміну соціального оточення дитини, оцінку дитячо-батьківського ставлення;

? висновки про характер ставлення дитини до батька не випливають із проведених методик. Оцінка ставлення дитини до інших членів родини взагалі не проводилась, не наведено причин такого вибіркового висвітлення результатів, що загалом не може підтвердити загальні висновки, що загалом не може підтвердити загальні висновки;

? це все впливає на рекомендації, які надавались фахівцями. Рекомендації мають загально-теоретичний характер, не диференційовані, не враховують індивідуальних характеристик ані дитини, ані актуальної сімейної ситуації (т. 6, а. с. 173-182).

Апеляційний суд також встановив, що з 12 вересня 2021 року малолітній ОСОБА_4 проживає разом із батьком.

За даними Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомо, що ОСОБА_25 10 лютого 2023 року перетнув Державний кордон України в пункті пропуску «Дякове» (т. 1, а. с. 42-43).

Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомо, що ОСОБА_2 10 лютого 2023 року перетнув Державний кордон України в пункті пропуску «Дякове» (т. 6, а. с. 228).

З відповіді Управління превентивної діяльності ГУНП в Київській області

від 02 травня 2023 року № С39/109/20/02 відомо, що ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_2 перебуває та проживає у м. Братиславі (Словацька Республіка) (т. 7, а. с. 56).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що в касаційному порядку оскаржується лише відмова у задоволенні зустрічних позовних вимог у частині визначення місця проживання сина з батьком, в іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Вказаним вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за

домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного

з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги

до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних

і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини

до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 76).

У пункті 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері. Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: 1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; 2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, провадження № 61-19210св20; від 31 жовтня 2024 року у справі № 686/23557/23, провадження № 61-6396св24; від 06 листопада 2024 року у справі № 756/8947/21, провадження № 61-6421св24).

Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_13 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився ОСОБА_4 , батьком якого записаний ОСОБА_2 , матір`ю - ОСОБА_1 .

Згідно з консультативним висновком дитячого невролога Медичного центру «Добробут-поліклініка» від 07 травня 2021 року, у ОСОБА_4 виявлено затримку мовленнєвого розвитку, порушення психологічного розвитку, комунікативних навичок.

З 12 вересня 2021 року ОСОБА_4 проживає разом із батьком ОСОБА_2 .

За відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомо, що ОСОБА_25 10 лютого 2023 року перетнув Державний кордон України в пункті пропуску «Дякове».

Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомо, що ОСОБА_2 10 лютого 2023 року перетнув Державний кордон України в пункті пропуску «Дякове».

З відповіді Управління превентивної діяльності ГУНП в Київській області

від 02 травня 2023 року № с39/109/20/02 відомо, що ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_2 перебуває та проживає у м. Братиславі (Словацька Республіка) (т. 7, а. с. 56).

Нормами статті 19 СК України встановлено, що під час розгляду спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 450 «Про затвердження висновку про місце проживання дітей», доцільним є місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що «положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі 663/724/19 (провадження № 61-15273св21) на яку посилається заявник у касаційній скарзі, викладено висновок про те, що, аналіз норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частині шостій статті 19 СК України зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції, визначаючи місце проживання ОСОБА_4 разом із батьком, виходив із віку дитини, стану здоров`я сина, в лікуванні якого мати перешкоджала батькові дитини, та, враховувавши інтереси дитини, дійшов висновку про доцільність подальшого проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, гармонійному розвитку та вихованню у атмосфері любові, добробуту та поваги до них та належному матеріальному забезпеченню.

Також суд першої інстанції врахував безперервне проживання сина з батьком

з 12 вересня 2021 року, який забезпечує дитині розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним. Суд першої інстанції погодився з тим, що проживання сина з батьком відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки батько сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, займається лікуванням сина.

Апеляційний суд не спростував обставини, встановлені судом першої інстанції.

При цьому з доданих до матеріалів справи доказів відомо, що за час проживання дитини з батьком, стан малолітньої дитини значно покращився, що

підтверджується відповідними висновками психологів ОСОБА_23

та Вакуліч Т. М. , які не спростовані експертними висновками, складеними

за заявами матері ОСОБА_1 , Державної установи «Інститут психіатрії,

судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків» Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2022 року та від 05 червня 2023 року, які в цій частині мають неконкретизований, абстрактно-загальний характер.

Також суд першої інстанції не погодився із висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, виданого відповідно до рішення Виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08 листопада 2021 року № 450 «Про затвердження висновку про місце проживання дітей», виходячи з того, що вказаний висновок базується виключно на підставі доказів, наданих однією стороною - ОСОБА_1 , матір`ю дітей, та виданий ОСОБА_1 за результатами розгляду її заяви.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що вказаний висновок видано без урахування матеріалів судової справи та без з`ясування органом опіки усіх фактичних обставин справи, оскільки виданий 08 листопада 2021 року.

Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що у матеріалах справи ані на момент розгляду справи в суді першої інстанції, ані на момент розгляду апеляційної скарги місце проживання дитини як і умов проживання невідомі, лише наявні документи про виїзд батька за кордон України у лютому 2023 року, в судовому засіданні представник ОСОБА_2 повідомив що сина було вивезено батьком для лікування.

Також апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні вказав, що представник ОСОБА_2 не зміг повідомити ані країни перебування, ані точної адреси знаходження батька разом з сином, та те, що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо умов проживання.

Зі звукозапису судового засідання апеляційного суду від 01 квітня 2024 року відомо, що в судовому засіданні суд апеляційної інстанції ставив питання представнику

ОСОБА_2 про обставини виїзду його довірителя за кордон та місце знаходження малолітньої дитини, на що адвокат Тесля С. М. не зміг дати відповідь та заявив клопотання про відкладення розгляду справи для можливості надання зазначених пояснень ОСОБА_2 , а також звернув увагу суду апеляційної інстанції про наявність у матеріалах справи клопотання ОСОБА_2 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Таким чином, ОСОБА_2. виявив бажання брати участь у судовому

засіданні 01 квітня 2024 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, про що додано відповідне клопотання (т. 7, а. с. 187-188), а представник ОСОБА_2 адвокат Тесля С. М. у судовому засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ОСОБА_2 взяти участь у судовому засіданні. Однак наведене залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, що свідчить про порушення апеляційним судом вимог процесуального закону щодо забезпечення ОСОБА_2 доступу до правосуддя в контексті положень пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції, будучи обізнаним про те що ОСОБА_2 перебуває за кордоном та не має можливості фізично взяти участі у судовому засіданні, не навів обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні заявлених клопотань.

Разом із тим, апеляційний суд був зобов`язаний заслухати пояснення батька з метою підтвердження або спростування доводів апеляційної скарги, враховуючи пояснення щодо неможливості надати висновок про умови його проживання, оскільки, як стало відомо в судовому засіданні, батько з неповнолітнім сином проживає за кордоном. Отже, обстеження умов проживання батька, зважаючи на якнайкращі інтереси дитини, у цій справі є необхідним, а з`ясувати умови проживання батька і дитини було можливо шляхом встановлення таких обставин із застосуванням відеоконференцзв`язку.

Не надавши доступу до суду батьку, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про недоцільність проживання сина з батьком.

Отже, аргументи батька, з яким тривалий час постійно проживає його малолітній син, не були почуті. В результаті чого апеляційний суд скасував рішення місцевого суду без достатніх мотивованих обґрунтувань на спростування висновків суду першої інстанції.

Верховний Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду особливо в таких чуттєвих категоріях справ, коли вирішується місце проживання дитини (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 225/2468/21, провадження № 61-12871св23).

Такі принципи цивільного судочинства як повага до честі і гідності, рівності перед законом і судом, рівність усіх учасників цивільного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, крім іншого, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Беручи до уваги доводи заявника, викладені в касаційній скарзі, наведені обставини щодо розгляду справи в суді апеляційної інстанції без участі позивача за зустрічним позовом у співставленні з вимогами процесуального закону, зважаючи на те, що ОСОБА_2 виявив намір взяти участь у судовому засіданні і звернувся з клопотаннями щодо забезпечення йому такої можливості в режимі відеоконференції, колегія суддів виснує, що суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні заявлених у суді апеляційної інстанції клопотань, чим допустив порушення вимог процесуального закону, які в розумінні пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, залежно від встановлення певних обставин справи, зокрема постійного місця проживання дитини, суд має застосувати одне із правил, визначених Конвенцією про юрисдикції, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року (м. Гаага), яка набрала чинності для України 01 лютого 2008 року. Юрисдикція спору ґрунтується на прив`язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 серпня 2022 року в справі № 613/1185/19 (провадження № 61-2286св21), від 23 жовтня 2024 року в справі № 761/11261/23 (провадження № 61-9349св24), який не врахований судом апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо клопотань ОСОБА_1 про застосування заходів процесуального примусу

1. 19 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із клопотанням про застосування заходів процесуального примусу.

В обґрунтування клопотання вказала, що 17 березня 2023 року Подільський районний суд міста Києва постановив ухвалу про забезпечення позову в межах розгляду цивільної справи № 758/9907/21, якою: в порядку забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання дітей, надати можливість ОСОБА_1

спілкуватися з малолітнім сином ОСОБА_4 , шляхом встановлення зустрічей матері ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 кожної неділі з 11 год до 13 год на дитячому майданчику за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що ОСОБА_2 виїхав за межі України разом із малолітнім сином із порушенням Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, та ухиляється від виконання ухвали Подільського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року про забезпечення позову.

2. 10 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із клопотанням «Про застосування заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали».

Клопотання мотивоване тим, що з метою введення Верховного Суду в оману, ОСОБА_2 надав неправдиву інформацію щодо відсутності кримінальних справ стосовно нього.

ОСОБА_2 у запереченнях від 23 вересня 2024 року та від 11 жовтня

2024 року зазначав, що виїзд батька з сином за кордон відбувся 10 лютого 2023 року, більше ніж за місяць до постановлення Подільським районним судом міста Києва ухвали про забезпечення позову від 17 березня 2023 року. Виїзд відбувся через офіційний пункт пропуску прикордонної служби України «Дякове». Також зазначив, що він до кримінальної відповідальності не притягався, відомості щодо незнятої чи непогашеної судимості відсутні, у розшуку не перебуває.

Клопотання не підлягають задоволенню з таких підстав.

Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Відповідно до частини другої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу та реагування на виявлені під час судового розгляду порушення законності, постановлення окремої ухвали спрямовано на усунення причини та умови, що цьому сприяли.

Відповідно до частини першої статті 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Частиною першою статті 144 ЦПК України визначено, що заходами процесуального примусу є: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.

За відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомо, що ОСОБА_25 10 лютого 2023 року перетнув Державний кордон України в пункті пропуску «Дякове».

Згідно із даними Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомо, що ОСОБА_2 10 лютого 2023 року перетнув Державний кордон України в пункті пропуску «Дякове».

З витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності» відомо про відсутність відомостей стосовно ОСОБА_2 про: притягнення до кримінальної відповідальності; наявність незнятої чи непогашеної судимості; розшук.

Отже, наведені у клопотаннях ОСОБА_1 доводи про те, що ОСОБА_26 із метою введення Верховного Суду в оману надав недостовірну інформацію щодо відсутності відкритих стосовно нього кримінальних проваджень не заслуговують на увагу.

Також не свідчить про ухилення від виконання ухвали Подільського районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року про забезпечення позову виїзд ОСОБА_2 разом з малолітнім сином за межі України, оскільки перетин Державного кордону України через офіційний пункт пропуску Державної прикордонної служби ОСОБА_4 разом із батьком ОСОБА_2 відбувся більше ніж за місяць до постановлення ухвали суду першої інстанції.

Крім того, чинним цивільним процесуальним законодавством не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу або постановлення окремої ухвали, оскільки вирішення цих питань є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що клопотання представника ОСОБА_1 про застосування до ОСОБА_2 заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином

не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Суд апеляційної інстанції не навів обґрунтованих підстав для відмови

у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, не розглянув клопотання представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв`язку з чим позбавив можливості

ОСОБА_2 надати свої пояснення по суті спору, чим порушив принципи цивільного судочинства, такі як повага до честі і гідності, рівність перед законом

і судом, рівність усіх учасників цивільного процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, надати детальну оцінку обґрунтованості/необґрунтованості клопотанням,

які подані представником ОСОБА_2 адвокатом Тесля С. М., розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Тесля Степан Миколайович , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік