Постанова

від 27.11.2024 по справі 914/3134/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3134/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

Офісу ГП - Галезник О.І.

позивача - Сутковий А.М.

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - не з`явився

третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився

третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (у складі колегії суддів: Якімець Г.Г. (головуючий), Бойко С.М., Бонк Т.Б.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2024 (суддя Король М.Р.)

за позовом Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області

до: 1. Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс»,

2. Львівської державної лісовпорядної експедиції

за участю заступника керівника Львівської обласної прокуратури

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1. Львівська обласна державна адміністрація,

2. Національний природний парк «Королівські Бескиди»

про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Стрілківська сільська рада Самбірського району Львівської області (надалі - Рада, Позивач, Скаржник) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Старосамбірського дочірнього лісогосподарського підприємства обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» (надалі - Підприємство «Галсільліс», Відповідач 1) та Львівської державної лісовпорядної експедиції (надалі - Лісовпорядна експедиція, Відповідач 2) про:

- визнання відсутнім у Підприємства «Галсільліс» права постійного користування земельною ділянкою, площею 2,0000 га, кадастровий номер 4625186800:02:000:0070;

- зобов`язання Лісовпорядної експедиції внести зміни до Перспективного плану організації та розвитку лісового господарства Підприємства «Галсільліс», включаючи Пояснювальну записку та План лісонасаджень Стрілківського лісництва Підприємства «Галсільліс», Лісовпорядкування 2016 та видалити зі складу земельних ділянок, котрі перебувають у постійному користуванні Підприємства «Галсільліс», земельну ділянку кадастровий номер 4625186800:02:000:0070.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Відповідача 1 відсутні права на спірну земельну ділянку, а Відповідач 2 протиправно її включив до складу запроектованих земель, що підлягають передачі у постійне користування Підприємства «Галсільліс».

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.04.2024 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Підприємство «Галсільліс» не є належним відповідачем, оскільки право постійного користування земельною ділянкою було передано Національному природному парку «Королівські Бескиди», та з огляду на відсутність порушення ним прав Позивача на момент вирішення спору. Крім того, обраний Позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання вчинити дії визнано неефективним, оскільки він не забезпечує відновлення порушених прав, про які стверджує Позивач.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

2.4. Колегія суддів зазначила про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, у зв`язку з обранням Позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав, а не у зв`язку із заявленням вимог до неналежного відповідача. Поряд з цим суд апеляційної інстанції погодився з позицією місцевого господарського суду, що обрання позивачем способу захисту у вигляді зобов`язання вчинити дії, є неефективним та не призведе до відновлення прав Ради.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Рада просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2024, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. Ухвалою Суду від 31.10.2024 відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на:

- неправильне застосування судами статей 19, 102 Земельного кодексу України в редакції станом на 12.07.2000, статей 87, 91 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у cправі №911/665/22, від 25.03.2020 у справі № 805/4508/16-а, від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16, від 25.07.2019 у справі № 826/13000/18, від 08.07.2021 у справі № 160/674/19, від 22.09.2020 у справі № 910/378/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19;

- неправильне застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 14.09.2022 у cправі № 911/614/20, від 04.10.2017 у справі №914/1128/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 28.05.2020 у справі №910/7164/19, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 02.08.2023 у cправі № 911/665/22, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 на підтвердження обрання ним належного способу захисту;

- порушення судами статті 236 Господарського процесуального кодексу України з огляду на ненадання належного мотивування аргументам позивача при прийнятті оскаржених рішень,

- нездійснення судами всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідженні наявних у справі доказів та належної оцінки змісту позовних вимог, а також прийняття рішень на підставі недопустимих доказів.

3.4. 20.11.2024 від Прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він вказує про необґрунтованість касаційної скарги Ради та просить оскаржувані рішення залишити без змін.

3.5. 26.11.2024 від Ради надійшли пояснення на відзив Прокурора.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Відповідно до рішення Львівської обласної ради №409 від 28.12.2000 «Про внесення змін до рішень Львівської обласної ради про відведення земель ЛГП «Галсільліс» Підприємству «Галсільліс» надано в постійне користування для ведення лісового господарства 23029,0 га земель за рахунок земель Старосамбірського району, з них: 20 422,0 га лісових земель і 2 607,0 га чагарників, згідно Додатку 4 до вказаного рішення на території Тисовицької (Стрілківської) сільської ради 276 га, а також матеріалів лісовпорядкування, виготовлених Львівською державною лісовпорядною експедицією.

4.2. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №13-4897/16-19-СГ від 07.08.2019 «Про затвердження документації із землеустрою щодо інвентаризації земель державної власності» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Тисовицької сільської ради Старосамбірського (Самбірського) району Львівської області загальною площею 117,3432 га, в тому числі щодо спірної земельної ділянки площею 2 га, якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 4625186800:02:000:0070.

4.3. Указом Президента України №526/2020 від 30.11.2020 «Про створення національного природного парку «Королівські Бескиди»» створено у Львівській області національний природний парк «Королівські Бескиди», до території якого погоджено в установленому порядку включення 8997 га земель комунальної власності, що перебувають у постійному користуванні Підприємства «Галсільліс», а саме: 8691 га, що вилучається і надається національному природному парку в постійне користування, та 306 га у межах Дністрянського лісництва, що включаються до його території без вилучення у землекористувача.

4.4. На виконання вказаного Указу згідно заяви-згоди на припинення прав постійного користування земельними ділянками та вилучення земельних ділянок від 04.08.2021 Підприємство «Галсільліс» надало згоду на припинення права постійного користування та вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею 8691 га, розташованих на території Старосамбірської та Стрілківської об`єднаних територіальних громад, зокрема: Дністрянське лісництво площею 4394 га в межах Стрілківської ОТГ Львівської області (кв.1-16; кв.19 виділи 1-6, 8-13; кв.20-36), з наступною передачею їх у постійне користування Національному природному парку «Королівські Бескиди».

4.5. 11.12.2020 наказом Головного управлінням Держгеокадастру у Львівській області №33-ОТГ передано у комунальну власність Ради (Стрілківській територіальній громаді) земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1653,4434 га, які розташовані на території Ради, згідно з актом приймання-передачі.

Відповідно до додатку до зазначеного акту приймання-передачі у комунальну власність, як сільськогосподарського призначення, передано, в тому числі, і земельну ділянку з кадастровим номером 4625186800:02:000:0070, площею 2 га; відомості про обтяження речових прав на вказаній земельній ділянці та про обмеження у її використанні відсутні.

4.6. Звертаючись з позовною заявою Позивач зазначає, що Підприємство «Галсільліс» не набуло жодних прав на спірну земельну ділянку, а Лісовпорядна експедиція протиправно включила таку до складу запроектованих земель, що підлягають передачі у постійне користування Відповідачу 1. У зв`язку з чим Рада, вбачає порушення Відповідачами своїх прав через протиправне та безпідставне включення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та позначення їх, як такі, що перебувають у користуванні Підприємства «Галсільліс».

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Ради не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом позову є визнання відсутнім у Підприємства «Галсільліс» права постійного користування земельною ділянкою, площею 2,0000 га, кадастровий номер 4625186800:02:000:0070 та зобов`язання Лісовпорядної експедиції внести зміни до Перспективного плану організації та розвитку лісового господарства Підприємства «Галсільліс», включаючи Пояснювальну записку та План лісонасаджень Стрілківського лісництва Підприємства «Галсільліс», Лісовпорядкування 2016 та видалити зі складу земельних ділянок, котрі перебувають у його користуванні земельну ділянку кадастровий номер 4625186800:02:000:0070.

5.4. Проаналізувавши обставини спору та предмет позову щодо визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою суд першої інстанції дійшов висновку, що Підприємство «Галсільліс», є неналежним відповідачем, оскільки не здійснює жодних дій щодо розпорядження спірною ділянкою. Суд першої інстанції, оцінюючи обраний Позивачем спосіб захисту відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, встановив, що позовна вимога про зобов`язання вчинити певні дії не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до відновлення порушеного права.

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи належність обраного Позивачем способу захисту, встановив, що обидві заявлені позовні вимоги є неналежними способами захисту. Зокрема, вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою, з урахуванням обставин справи та її перебування у складі земель Національного природного парка «Королівські Бескиди», спрямована виключно на встановлення факту, що не відповідає суті захисту порушеного права, а вимога про зобов`язання вчинити дії також не є ефективною, оскільки не забезпечує реального відновлення прав Позивача.

5.5. Заперечуючи висновки судів щодо обрання Позивачем неналежного способу захисту Скаржник вказує на неправильне застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 14.09.2022 у cправі № 911/614/20, від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18, від 02.08.2023 у cправі № 911/665/22, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.6. Втім Суд не погоджується з такими аргументами Скаржника з огляду на таке.

5.7. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.8. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.9. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.

5.10. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у cправі № 911/665/22.

5.11. Так, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у cправі № 911/614/20).

5.12. У постанові від 28.05.2020 у справі №910/7164/19 Верховний Суд визначив, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

5.13. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

5.14. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

5.15. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

5.16. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

5.17. У визначеній Скаржником постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, надано правовий висновок, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.18. Згідно зі статтею 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.19. Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 Земельного кодексу України, згідно з частиною 2 якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

5.20. Відповідно до положень частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

5.21. Зазначений у частині третьої статті 152 Земельного кодексу України перелік способів захисту у земельних спорах не є вичерпним.

5.22. Отже, у спорах щодо захисту прав на землю у визначенні предмета позову, як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальної норми статті 152 Земельного кодексу України, а також частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України.

5.23. З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 Господарського процесуального кодексу України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 22.06.2020 у справі №922/2155/18.

5.24. Як зазначено вище, відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

5.25. Суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 сформована правова позиція щодо належності способу захисту особи - користувача земельної ділянки на правах оренди за умови неправомірної реєстрації такого права за іншою особою. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у такий спосіб вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди, виступає належним способом захисту порушеного права даної особи, що відповідає положенням пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тотожний висновок висловлено Верховним Судом також у постанові від 25.01.2022 у справі № 143/591/20.

5.26. Оскільки право оренди є різновидом речових прав на земельну ділянку, до яких належить і право постійного користування, відповідні висновки Верховного Суду, на думку колегії суддів, можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін у цій справі.

5.27. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення речового права третьої особи.

5.28. З огляду на викладене, Суд зазначає, що позовна вимога про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою є належним способом захисту лише за умов, якщо таке право зареєстроване за іншою особою (відповідачем), а позивач оспорює за собою саме речове право та правомірність реєстрації цього права за іншою особою.

5.29. Втім, згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, спірна земельна ділянка площею 2 га (кадастровий номер 4625186800:02:000:0070) накладається на землі лісового фонду, які раніше перебували у постійному користуванні Підприємства «Галсільліс». Водночас, на виконання указу Президента України №526/2020 від 30.11.2020 «Про створення національного природного парку «Королівські Бескиди»», згідно із заявою-згодою від 04.08.2021, право постійного користування цією земельною ділянкою було припинено, а сама ділянка передана у постійне користування Національному природному парку «Королівські Бескиди».

Таким чином, враховуючи, що на момент подання позову право постійного користування спірною земельною ділянкою було передано Національному природному парку «Королівські Бескиди», вимога про визнання відсутності права постійного користування цією земельною ділянкою за Підприємством «Галсільліс» не може бути визнана такою, що забезпечує відновлення порушених прав Позивача.

Зазначене пояснюється тим, що позовні вимоги мають бути спрямовані на реальне усунення порушення прав або створення умов для їх захисту відповідно до норм цивільного та земельного законодавства. Втім у такому випадку, визнання відсутності права за іншою особою не впливає на фактичне становище Позивача та не змінює його правового статусу щодо спірної земельної ділянки.

Отже, зазначена вимога не відповідає критеріям ефективного способу захисту порушених прав, визначених законодавством, та не створює правових підстав для відновлення або підтвердження прав Позивача.

5.30. Таким чином, за обставин даної справи обраний спосіб захисту не відповідає суті спірних правовідносин, що виключає можливість його застосування як належного способу захисту у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 22 Господарського кодексу України, статті 5 Господарського процесуального кодексу України та статей 152, 155 Земельного кодексу України.

5.31. З огляду на наведене, позовна вимога про зобов`язання Лісовпорядної експедиції внести зміни до Перспективного плану організації та розвитку лісового господарства Підприємства «Галсільліс», включаючи Пояснювальну записку і План лісонасаджень Стрілківського лісництва Підприємства «Галсільліс», Лісовпорядкування 2016 та видалити зі складу земельних ділянок, котрі перебувають у його постійному користуванні земельну ділянку кадастровий номер 4625186800:02:000:0070 також не відповідає ефективним способам захисту та не спрямована на відновлення права Позивача.

5.32. Суд звертає увагу, що така позовна вимога спрямована на зміну планувально-організаційних документів, що регулюють діяльність лісового господарства. Втім зазначені документи є документацією внутрішньої організації ведення лісового господарства та не мають юридичної сили щодо впливу на права Позивача. Внесення змін до відповідної документації автоматично не змінює правового режиму земельної ділянки, оскільки це питання вирішується виключно у порядку, передбаченому цивільним та земельним законодавством. Відтак, така вимога не є ефективним способом захисту, оскільки не має прямого впливу на права Позивача та не спрямована на їх відновлення чи усунення порушення, що підтверджує її невідповідність принципу належності способу захисту, визначеному статтею 16 Цивільного кодексу України.

5.33. Крім того, оскільки за встановленими судами попередніх обставин обставинами, ділянка передана у постійне користування Національному природному парку «Королівські Бескиди», Підприємство «Галсільліс» не може вважатися особою, яка порушує його право користування земельною ділянкою.

5.34. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що за обставинами цієї справи Підприємство «Галсільліс» не може вважатися особою, яка порушує право Позивача на користування земельною ділянкою, а відтак воно не є належним відповідачем у цій справі.

5.35. З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги не є належним способом захисту. Водночас заявлення позовної вимоги до неналежного відповідача також є підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, суди діяли відповідно до вимог законодавства та правових засад розгляду спорів, встановлених процесуальним законом.

Фактично, що між сторонами у справі існує спір про право власності/ користування спірною земельною ділянкою та щодо її категорії і цільового призначення, разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту у цій справі не є належним та ефективним, відтак, не призведе до вирішення такого спору.

5.36. Ураховуючи, що обраний позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, а відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі № 924/1304/20) до належного відповідача, Суд не надає правової оцінки іншим аргументам Скаржника по суті спору.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

6.5. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Стрілківської сільської ради Самбірського району Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 24.04.2024 у справі № 914/3134/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ