Постанова

від 10.12.2024 по справі 320/893/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/893/24 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.,

суддів: Безименної Н.В., Оксененка О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Київгазенерджи» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Михайла Андрійовича Корольова, третя особа: ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», про визнання протиправними та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року Дочірнє підприємство «Київгазенерджи» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 про стягнення з боржника ДП «Київгазенерджи» на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича:

- додаткових витрат виконавчого провадження на загальну суму 890,90 грн.;

- основної винагороди на загальну суму 12 557 068,31 грн.

- розміру мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 431,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 від 30.11.2023 про стягнення з боржника основної винагороди.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 від 30.11.2023 про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 від 30.11.2023 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Михайло Андрійович (Апелянт - 1) та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Апелянт - 2) подали апеляційні скарги, у яких просять рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт - 1 в апеляційній скарзі стверджує, що Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14.07.2021 №1639-ІХ (далі - Закон №1639-ІХ) передбачено, що заборгованість та/або грошові зобов`язання постачальників природного газу, які в період з 1 січня 2021 року до 30 квітня 2021 року здійснювали постачання газу побутовим споживача, може бути врегульована виключно у разі настання обставин визначених у п. 1-1 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1639-IX.

На переконання Апелянта - 1, самого факту включення боржника до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу недостатньо для вчинення приватним виконавцем виконавчих дій, передбачених п.15 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» (зупинення вчинення виконавчих дій) та ч.2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Боржник має довести, що заборгованість підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом №1639-IX.

Апелянт - 1 наголошує, що за настання умов, передбачених п. 1-1 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1639-IX, Закон №1639-IX може врегулювати лише суму основного боргу (ст. 4 Закону №1639-IX), у той час як оскаржуваною постановою про стягнення основної винагороди охоплюється заборгованість пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, витрат з сплати судового збору. Суд першої інстанції вказану обставину не врахував та, як наслідок, безпідставно визначив такою, що врегульовується ст. 6 Закону №1639-IX заборгованість пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, витрат з сплати судового збору.

Також Апелянт - 1 зазначає, що частина п`ята статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» стосується випадків нестягнення саме виконавчого збору. Її норми не поширюють дію на основну винагороду приватного виконавця, а тому не установлюють випадки, коли ця винагорода не стягується. При цьому Апелянт - 1 посилається на постанову Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/10320/22, у якій Верховний Суд вказує на те, що виконавчий збір та винагорода приватного виконавця не є тотожними, у результаті чого зроблено висновок, що пункт 6 частини 5 статті 27 Закону №1404- VIII на винагороду не розповсюджується.

Наприкінці, Апелянт - 1 вказав, що постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження на загальну суму 890,90 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 431,00 грн. прийняті правомірно.

Апелянт - 2 в апеляційній скарзі зазначає про неможливість застосування Закону №1639-ІХ до заборгованості, яка стягується за рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/9745/22, як в цілому, так і розрізі характеру заборгованості. На думку Апелянта - 2 суд першої інстанції формально застосував абзац десятий статті 1 Закону №1639-IX, не врахувавши статтю 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1639-IX. Крім того, Закон №1639-IX не застосовується щодо штрафних санкцій, його дія може регулювати лише суму основної заборгованості.

Апелянт - 2 наголошує, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.07.2022 у справі №320/6215/19, від 14.12.2023 у справах 160/12150/22, №160/10320/22, від 20.12.2023 у справі №380/13876/22, якими проаналізовано застосування Законів України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII), випливає, що предметом оскарження може бути не постанова про стягнення з боржника основної винагороди, а заходи щодо стягнення/розподілу основної винагороди.

Також апелянти наголосили, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального закону вирішив адміністративний позов без сплати позивачем судового збору, оскільки до позовної заяви додано неналежний доказ про сплату судового збору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року відкриті апеляційні провадження за апеляційними скаргами Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Михайла Андрійовича Корольова та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Київгазенерджи» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Михайла Андрійовича Корольова, третя особа: ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», про визнання протиправними та скасування постанов.

30 квітня 2024 року Апелянт - 2 надіслав до суду пояснення, у яких, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції застосування статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" (Розподіл стягнутих з боржника грошових сум) постановлено в залежність Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", зокрема щодо включення боржника до Реєстру. Вважає, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 є такою, що порушує принцип юридичної визначеності, адже Закон України «Про виконавче провадження» як завершальна стадія судового провадження гарантує примусове виконання судових рішень та рішень інших органів поширює в цілому, і зміст частини третьої статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" не може залежати від учасників провадження та рішення про включення боржника в реєстр.

Апелянт - 2 вказує, що виконавчий збір стягується лише від суми боргу, незалежно від заходів примусового виконання, у зв`язку з чим, законодавець вніс уточнення у п. 6 ч. 5 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» щодо заборони стягнення виконавчого збору.

15 серпня 2024 року Дочірнє підприємство «Київгазенерджи» подало до суду додаткові пояснення, в яких зазначило, що правові висновки Конституційного Суду України у рішенні від 13.12.2012 № 18-рп/2012 щодо підстав зупинення виконавчого провадження, на які посилаються апелянти, стосуються іншого суб`єктного складу учасників відносин, іншого об`єкта та предмета правового регулювання, а також інших умов застосування правових норм, а також інше неподібне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, що не є релевантним до спірних правовідносин у цій справі.

Також позивач просить взяти до уваги правові висновки Верховного Суду у справі №925/555/21 щодо норм Закону України №1639 "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" у взаємозв`язку із нормами Закону України №1404 «Про виконавче провадження».

27 серпня 2024 року Апелянт - 2 надіслав до суду пояснення у справі, у яких зазначає, що сама по собі постанова про стягнення винагороди приватного виконавця не порушує права позивача, адже порушене право виникає момент стягнення та розподілу коштів після настання обставин визначених п. 15 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження». Тобто, порушене право виникає коли суб`єкт виконання судового рішення після отримання інформації достатньої для зупинення вчинення виконавчих дій, допустив стягнення коштів, які врегульовані або мають бути врегульовані Законом №1639, та порушене право в контексті ч. 2 ст. 2 КАС України виникає після розподілу коштів до отримання основної винагороди суб`єктом виконання судового рішення.

Крім того, Апелянт - 2 вважає, що висновки Верховного Суду у справі №925/555/21, на які посилається позивач, не є релевантними, оскільки у ній не досліджено застосування п.1-1. Прикінцевих та перехідних Закону №1639, а також вивчалось застосування п. 15 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження» щодо мирової угоди, яка описує збитки та їх часткове врегулювання.

19 вересня 2024 року ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» надіслало до суду клопотання про зупинення провадження у справі № 320/893/24 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 310/2210/21.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

07 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшли два окремих пояснення апелянтів, в яких останні зазначають, що адміністративний суд втрутився в господарські відносини між ДП «Київгазенерджи» та ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», визначивши господарський борг таким, що врегульовується Законом №1639. Адміністративним судом одночасно зі спором вирішено і питання, яке суд вирішувати не мав права, а саме встановлено, що:

- боржник відповідає приписам ст. 1-1 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1639;

- борг за договором купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-КГЕ від 30.09.2021 та індивідуальний договір № БГр-21/22-КГЕ від 30.09.2021, підтверджений судовим рішенням, потрібно реструктурувати та провести за ним взаєморозрахунок.

Отже, на переконання апелянтів подібні висновки виходять за межі публічних правовідносин і є виключно у межах господарського спору.

Також 07 листопада 2024 року ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Михайло Андрійович подали заяви, у яких просять призначити справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року розгляд справи за апеляційними скаргами Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року призначено у відкритому судовому засіданні на 27 листопада 2024 року.

26 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Апелянта - 1 про долучення доказів до апеляційної скарги, а саме: копію постанови про зупинення вчинення виконавчих дій, прийнятої на виконання ухвали Господарського суду м. Києва № 910/9745/22 від 05.09.2024.

У цьому клопотання Апелянт - 1 зазначив, що ухвала Господарського суду м. Києва від 05.09.2024 у справі № 910/9745/22 вказує на відсутність у нього права примусового стягнення боргу та на отримання основної винагороди. У разі поновлення вчинення виконавчих дій, з питань виключення боржника з реєстру, та наявності боргу виникає право примусове стягнення боргу та на стягнення винагороди, що відповідає висновку викладеному Верховним Судом у постанові №500/4626/22 від 12.06.2024 і узгоджується зі ст. 31 Закону №1403.

У той же час, виконавчий збір залежить лише від існування боргу на момент відкриття виконавчого провадження, погашення боргу поза виконавчим провадженням, будь яким іншим методом, не звільняє боржника від сплати виконавчого збору. Тому, для випадків врегулювання боргу у порядку, визначеному Законом №1639, законодавцем передбачено норму п. 6 ч. 5 ст. 37 Закону №1404.

27 листопада 2024 року до суду апеляційної інстанції від позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: письмові пояснення на апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова М.А. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі №910/9745/22.

У судовому засіданні, яке відбулось 27 листопада 2024 року, колегією суддів задоволено клопотання позивача про відкладення судового засідання. Наступний розгляд справи призначено на 10 грудня 2024 року.

09 грудня 2024 року апелянти надіслали до суду апеляційної інстанції пояснення, в яких зазначили, що на теперішній час у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 зупинено вчинення виконавчих дій на підставі п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону «України «Про виконавче провадження». Тому, виконавець не може стягувати борг і відповідно на підставі ст. 31 Закону №1403 не має права на стягнення основної винагороди. Лише, після погашення боргу за процедурами Закону №1639 або у випадку самостійного виконання, виконавець втрачає право на основу винагороду. У випадку виконання всього обов`язку з рішенням №910/9745/22, шляхом укладення договору взаєморозрахунків на підставі Закону №1639, у боржника виникатиме порушене право у контексті п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Апелянти зазначають, що приватний виконавець не може здійснити порушення п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вказана норма стосується виконавчого збору. Порушити вказану норму Закону, у контексті ст. 2 КАС України, може лише держаний виконавець, як суб`єкт стягнення виконавчого збору.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційних скарг, та просив залишити їх без задоволення.

Апелянти у судовому засіданні підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити.

Крім того, Апелянт - 2 у судовому засіданні просив не розглядати клопотання про зупинення провадження у справі № 320/893/24 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 310/2210/21, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції залишив вказане клопотання без розгляду.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та інших письмових пояснень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 у справі №910/9745/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Дочірнього підприємства «Київгазенерджи» про стягнення коштів задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Київгазенерджи» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 68 510 584, 66 грн. основного боргу, 23 085 534, 43 грн. пені, 25 783 863, 94 грн. штрафу, 1 550 998,42 грн. 3% річних, 5 772 155,11 грн. інфляційних втрат, 867 546, 54 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

На виконання рішення Господарського суду м. Києва від 07.11.2023 у справі №910/9745/22 Господарським судом міста Києва 07.11.2023 виданий судовий наказ №910/9745/22.

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим Михайлом Андрійовичем 30.11.2023 відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/9745/22, про що винесено відповідну постанову у виконавчому провадженні.

Одночасно у день (30.11.2023) відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 приватним виконавцем винесені постанови про стягнення з боржника ДП «Київгазенерджи» на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича:

- додаткових витрат виконавчого провадження, загальна сума додаткових витрат склала 890, 90 грн.;

- основної винагороди у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, загальна сума основної винагороди склала 12 557 068, 31 грн.;

- розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, загальна сума мінімальних витрат склала 431,00 грн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Микола Андрійович не мав правових підстав для винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1 з огляду на приписи частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VIII, тому постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Що стосується постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не надав суду документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг, тим самим не підтвердив правомірність визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження у сумі 431,00 грн., тобто не довів належними й допустимими доказами фактичне понесення витрат у спірному виконавчому провадженні 30.11.2023 ВП НОМЕР_1. У зв`язку з чим, вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1, суд першої інстанції зазначив, що заявлений у ній розрахунок не містить конкретизації та обґрунтування вартості витрат виконавчого провадження як то кількість витраченого офісного паперу, швидкозшивача, файлів, не обґрунтовано заявлену вартість картриджа принтера, не конкретизовано заявлену вартість канцтоварів, відсутня конкретизація наданих послуг поштового зв`язку тощо. Тому спірна постанова є неконкретизованою з огляду на незазначення в ній детального розрахунку здійснених витрат із зазначенням обґрунтування, обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спірним питанням у цій справі є законність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення основної винагороди, мінімальних і додаткових витрат виконавчого провадження разом із постановою про відкриття виконавчого провадження.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - Закон №1404-VIII, у редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) установлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону №1404-VIII установлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:

1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

Частина друга статті 5 Закону №1404-VIII визначає, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім:

1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною;

2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету;

3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону;

4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи (крім рішень Національного банку України);

5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини;

6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності;

7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб;

8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена;

9) рішень про конфіскацію майна;

10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання;

11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

12) рішень, за якими боржником є уповноважений суб`єкт управління або господарське товариство в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", та рішень, які передбачають вчинення дій щодо їх майна.

Частина перша статті 27 Закону №1404-VIII визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частина п`ята статті 27 Закону №1404-VIII передбачає випадки, коли виконавчий збір не стягується, зокрема:

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Стаття 45 Закону №1404-VIII регулює питання розподілу стягнутих з боржника грошових сум. Частиною третьою цієї статті установлено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Пункт 15 частини першої статті 34 Закону №1404-VIII установлює, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Частина одинадцята статті 35 Закону №1404-VIII передбачає, що у випадку, передбаченому пунктом 15 частини першої статті 34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до виключення боржника з реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". У разі поновлення виконавчого провадження, зупиненого на підставі пункту 15 частини першої статті 34 цього Закону, виконавче провадження повторному зупиненню з таких підстав не підлягає.

Пунктами 19, 20 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII установлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

- врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили;

- врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов`язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно.

Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року №1403-VIII

Стаття 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року №1403-VIII (далі також - "Закон №1403-VIII", у редакції на день виникнення спірних правовідносин) установлює, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Статтею 16 Закону №1403-VIII встановлено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Частинами першою і другою статті 31 Закону №1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Частина третя статті 31 Закону №1403-VIII установлює, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частина четверта статті 31 Закону №1403-VIII передбачає, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною п`ятою статті 31 Закону №1403-VIII, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII обумовлює, що основна винагорода, яка встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Абзац 1 частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII передбачає, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стаття 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" від 14 липня 2021 року №1639-IX (далі також - "Закон №1639-IX", у редакції на день виникнення спірних правовідносин) визначає, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

Абзац 15 статті 1 Закону 1639-IX визначає, що реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу (далі - Реєстр) - це відкритий загальнодоступний перелік підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Частина перша статті 3 Закону 1639-IX обумовлює, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

За змістом частини другої статті 3 Закону 1639-IX, для включення до Реєстру суб`єкти ринку природного газу подають до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, заяву, до якої додаються відповідні документи. Рішення про включення або про відмову у включенні до Реєстру приймається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті.

Предметом спору у цій справі є правомірність, зокрема, постанови приватного виконавця від 30.11.2023 про стягнення з боржника основної винагороди, що прийнята одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 №910/9745/22 про стягнення з Дочірнього підприємства «Київгазенерджи» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 68 510 584, 66 грн. основного боргу, 23 085 534, 43 грн. пені, 25 783 863, 94 грн. штрафу, 1 550 998,42 грн. 3% річних, 5 772 155,11 грн. інфляційних втрат, 867 546, 54 грн. витрат по сплаті судового збору

Як зазначалось, пункт 6 частини п`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Дія пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", серед іншого, обумовлюється тією обставиною, що заборгованість боржника за виконавчим документом має бути предметом урегулювання відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Отже, передумовою застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" слугує той факт, що боржник має статус суб`єкта, на якого поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". Відтак сам по собі факт примусового стягнення заборгованості з боржника автоматично не свідчить про наявність підстав для застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження".

У цьому контексті Суд зауважує, що стаття 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" визначає, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Верховний Суд уже надавав оцінку сфері дії Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Так, Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного господарського суду у постановах від 23 червня 2022 року у справі №904/92/20, від 18 липня 2023 року у справі №906/1357/20, від 5 вересня 2023 року у справі №922/3220/20 дійшов висновку, який узагальнено полягає в такому:

"Сфера дії Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" визначена у статті 2 цього Закону. Відповідно до цієї статті дія Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" поширюється виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Отже, лише при одночасному існуванні умов, визначених статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а саме:

1) правовідносини виникли з приводу врегулювання заборгованості за придбаний у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування;

2) суб`єкт ринку природного газу, включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, передбачені статями 4, 5, 6 цього Закону".

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 1 лютого 2022 року у справі №902/368/16, відхиляючи доводи касаційної скарги оператора газорозподільних систем про необхідність формування висновку щодо застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", зазначив наступе:

"29.08.2021 набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

При цьому, статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів того, що на момент апеляційного перегляду у цій справі судом апеляційної інстанції відповідач був включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, останнім не надано. Не надано таких доказів і до касаційної скарги.

Відтак, оскільки відповідач не включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, на нього дія Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" не поширюється".

Висновки щодо застосування статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" Верховний Суд зробив у господарських справах. Втім, це не перекреслює того, що вказані висновки прямо стосуються і повинні застосовуватися у цій справі, оскільки наведені положення були сформульовані Судом на тлі обставин включення (не включення) товариств газорозподільної галузі до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, та пов`язані з конкретними фактами справи, яка переглядається.

На основі аналізу наведених норм матеріального права і практики їхнього тлумачення, Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" обумовлюється обставиною включення боржника до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

З матеріалів справи вбачається, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор, НКРЕКП) від 06.09.2022 №1075 Дочірнє підприємство «Київгазенерджи» (код ЄДРПОУ 39835779) включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

Отже, застосовуючи згаданий висновок суду апеляційної інстанції до обставин справи, яка переглядається, колегія суддів враховує той факт, що на час прийняття приватним виконавцем постанов від 30.11.2023, зокрема, про стягнення з боржника основної винагороди Дочірнє підприємство "Київгазенерджи" мало статус суб`єкта ринку природного газу, який включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Заборгованість Дочірнього підприємства «Київгазенерджи», що визначена Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», станом на розрахункову дату основної винагороди погашена не була.

У свою чергу, Приватний виконавець Корольов М.А. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції повідомив, що після відкриття 30.11.2023 виконавчого провадження здійснювались примусове виконання наказу, у зв`язку з чим частково стягнуто заборгованості на суму близько шести мільйонів гривень.

Враховуючи наведене, у приватного виконавця відсутні підстави для стягнення основної винагороди при виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 №910/9745/22, оскільки така заборгованість підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

З огляду на виклалені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 500/4626/22.

У цьому контексті Суд апеляційної інстанції також зважає на приписи пункту 15 частини першої статті 34, частини одинадцятої статті 35 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом яких зупинення вчинення виконавчих дій у відповідному випадку пов`язане з фактом перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу.

При цьому постанова про зупинення вчинення виконавчих дій Приватним виконавцем Корольовим М.А. прийнята 17.09.2024 на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 у справі №910/9745/22, яка постановлена за скаргою Дочірнього підприємства «Київгазенерджи» на дії приватного виконавця щодо відмови зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Щодо доводів апелянтів про те, що заборгованість пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат не підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 6 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" на заборгованість за договорами купівлі-продажу / постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону, погашену до 31.12.2022, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.

Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість підприємств, включених до Реєстру, за договорами купівлі-продажу/ постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури врегулювання заборгованості та не сплачені станом на дату включення до Реєстру, підлягають списанню:

за умови погашення основного боргу до 31.12.2022, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;

за умови повного виконання належним чином підприємством-дебітором укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.

Гарантії забезпечення прав та інтересів кредиторів визначені статтею 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", відповідно до якої НАК "Нафтогаз України", особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, особа, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року, заборгованість перед якими (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість) підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, мають право на відшкодування з державного бюджету додаткових витрат на сплату процентів та інших витрат у зв`язку із запозиченням коштів з метою покриття касових розривів, що утворилися внаслідок врегулювання заборгованості відповідно до статей 5-6 цього Закону, в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Отже, наведеними положеннями Закону передбачений механізм урегулювання питань щодо основної заборгованості підприємств, включених до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а також підстави та передумови для списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на цю ж заборгованість, учасниками такої процедури врегулювання, визначеними статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу".

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у поставові від 11 липня 2024 року у справі № 921/366/23.

Щодо посилання скаржника на Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", то необхідно зазначити, що ці аргументи скаржника зводяться до довільного, на свою користь їх тлумачення та не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог за встановлених судом фактичних обставин.

Такий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у поставові від 30 жовтня 2023 року у справі № 925/555/21.

Щодо посилання апелянтів на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 14.12.2023 у справі №160/10320/22, у якій Верховний Суд вказує на те, що виконавчий збір та винагорода приватного виконавця не є тотожними, у результаті чого зроблено висновок, що пункт 6 частини 5 статті 27 Закону №1404- VIII на основну винагороду приватного виконавця не розповсюджується, то колегія суддів апеляційного суду такі висновки не враховує, оскільки Верховний Суд сформулював ці висновки за інших фактичних обставин справи, тому вони не можуть застосовуватися до справи, яка розглядається. За обставинами справи №160/10320/22 на час прийняття приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди АТ «Дніпропетровськгаз» не мало статусу суб`єкта ринку природного газу, який включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», тому Суд підтримав висновки суду першої інстанції, що обмеження, передбачені пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Натомість у справі. що розглядається боржник - ДП «Київгазенерджи» включений до такого Реєстру.

Щодо прийняття приватним виконавцем постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1, колегія суддів зазначає наступне.

Види та розміри витрат виконавчого провадження затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1300/29430 (далі - наказ №2830/5), відповідно до розділу І якого до витрат виконавчого провадження належить:

1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари;

2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку;

3) послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій;

4) послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;

5) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

6) послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці;

7) банківські послуги при операціях з іноземною валютою;

8) сплата судового збору;

9) оплата вчинюваних нотаріальних дій;

10) плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України №1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження;

11) інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІ цього ж наказу, приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг.

Приписами пунктів 1 та 2 розділу VI "Фінансування виконавчого провадження" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, передбачено, що фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку).

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач, розраховуючи мінімальні витрати виконавчого провадження, обмежився виключно вказівкою на перелік витрат відповідно розділу І наказу №2830/5, без належного обґрунтування сум.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІ наказу №2830/5 приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг, тобто розмір понесених приватним виконавцем витрат виконавчого провадження має бути підтверджений відповідними документами про придбання товарів або послуг.

Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2021 року у справі №640/1612/20.

Колегія суддів зауважує, що постанова приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1 є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому у разі її оскарження в судовому порядку вона підлягає перевірці на відповідність критеріям, що визначені в частині другій статті 2 КАС України.

Проте, відповідач не надав суду документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг, тим самим не підтвердив правомірність визначення мінімального розміру витрат виконавчого провадження у сумі 431,00 грн., тобто не довів належними й допустимими доказами фактичне понесення витрат у спірному виконавчому провадженні 30.11.2023 ВП НОМЕР_1.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1.

Щодо прийняття приватним виконавцем постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1, колегія суддів зазначає наступне.

З метою забезпечення проведення виконавчих дій приватний виконавець за угодою із стягувачем може здійснювати додаткові витрати на проведення виконавчих дій, крім тих, що визначені Міністерством юстиції України (абзац 2 частини десятої статті 31 Закону №1403-VIII).

Пунктом 2 Розділу VI Інструкції №512/5 передбачено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

У мотивувальній частині спірної постанови зазначено, що для боржника Дочірнього підприємства «Київгазенерджи» визначено додаткові витрати виконавчого провадження у розмірі 850,00 грн., які складаються з виготовлення документів виконавчого провадження 390,00 грн. (папір, копіювання, друк документів, канцтовари); пересилання документів виконавчого провадження 460,00 грн. (конверт, знаки поштової оплати (марки), послуги поштового зв`язку).

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.08.2022 у справі №640/4440/21 вказано, що мотивувальна частина постанови повинна містити детальний розрахунок здійснених витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження.

Водночас, дослідивши текст спірної постанови від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що заявлений у ній розрахунок не містить конкретизації та обґрунтування вартості витрат виконавчого провадження як то кількість витраченого офісного паперу, швидкозшивача, файлів, не обґрунтовано заявлену вартість картриджа принтера, не конкретизовано заявлену вартість канцтоварів, відсутня конкретизація наданих послуг поштового зв`язку тощо.

Отже, спірна постанова від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1 про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження є неконкретизованою, з огляду на незазначення у ній детального розрахунку здійснених витрат із зазначенням обґрунтування, обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що постанову приватного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 30.11.2023 ВП НОМЕР_1 належить визнати протиправною та скасувати.

Доводи апеляційних скарг жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційні скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Михайла Андрійовича та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

О.М. Оксененко