Постанова

від 10.12.2024 по справі 240/19209/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

справа №240/19209/21

адміністративне провадження № К/990/16548/22

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Бучик А.Ю.,

суддів: Бевзенка В.М., Берназюка Я.О., Єзерова А.А., Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Рибачука А.І., Стародуба О.П., Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., Тацій Л.В., Чиркіна С.М., Шарапи В.М. (далі також - Суд, Судова палата),

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду 13.10.2021 (головуючий суддя Черноліхов С.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022 (колегія суддів у складі головуючого судді: Полотнянка Ю.П., суддів Смілянця Е.С., Драчук Т.О.) у справі №240/19209/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

І. ПРЕДМЕТ СПРАВИ

У справі вирішується питання щодо застосування положень частини четвертої статті 7 КАС України до положень пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ» (далі - Закон №2011-ХІІ), які за Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України, та питання відступу від висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

1. 18.06.2018 під час первинного огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка виникла внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 30.07.2018 серії 12 ААБ №548131.

2. У зв`язку із встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності йому була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 480250,00 грн.

3. Після повторного огляду позивачу з 08.04.2019 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка виникла внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК від 19.04.2019 серії 12 ААБ №548359).

4. Згодом, після чергового огляду 18.03.2021 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, яка виникла внаслідок поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини, про що видано довідку МСЕК від 26.03.2021 серії 12 ААВ №428210.

5. ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яка виникла внаслідок поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини.

6. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 17.06.2021 №96 (пункт 12) позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 3акону №2011-XII та пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975), оскільки позивачу вищу групу інвалідності встановлено понад дворічний строк після первинного огляду й встановлення групи інвалідності.

ІІІ. РУХ СПРАВИ

7. ОСОБА_1 , вважаючи таке рішення відповідача протиправним, 19.08.2021 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 18.03.2021, оформлене протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.06.2021 №96;

зобов`язати відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

8. В обґрунтування позовних вимог, з посиланням на частину п`яту статті 17 та статтю 46 Конституції України, позивач зазначив, що він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок травми, отриманої під час захисту Батьківщини, проте, відповідач протиправно відмовив у її призначенні та виплаті з мотивів того, що підвищення групи інвалідності відбулось понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності, чим порушив його право на соціальний захист та отримання гарантованої державою одноразової грошової допомоги.

9. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 13.10.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022, відмовив у задоволенні позову.

10. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач 30.06.2022 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Разом із касаційною скаргою позивач подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

11. Верховний Суд ухвалою від 03.08.2022 поновив позивачу строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження за вказаною вище касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

12. Верховний Суд ухвалою від 29.11.2023 передав цю справу на розгляд Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних справ відповідно до частини першої статті 346, частини першої статті 347 КАС України.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що між первинним оглядом та встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності (18.06.2018) та повторним оглядом, за наслідками якого було встановлено ІІ групу інвалідності (18.03.2021), минуло понад два роки та відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

14. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ.

Скаржник покликається на необхідність відступу від висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 щодо застосування абзацу другого пункту 4 статті 16-3 3акону №2011-XII та абзацу другого пункту 8 Порядку №975, відповідно до яких у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Вважає, що відповідач протиправно відмовив йому у нарахуванні та виплаті гарантованої державою одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок отриманого поранення під час захисту Батьківщини, що порушує його право на соціальний захист, передбачене частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

15. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані позивачем судові рішення - без змін.

Свої доводи мотивує правомірністю застосування судами пункту 4 статті 16-3 3акону №2011-XII з урахуванням висновків, сформульованих Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особі, внаслідок травми або захворювання.

VІ. ПІДСТАВИ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД СУДОВОЇ ПАЛАТИ

16. Правовою підставою для передачі цієї справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних справ є частина перша статті 346 КАС України.

17. Верховний Суд вже розглядав справи у правовідносинах щодо виплати одноразової грошової допомоги. Право на одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, гарантовано державою згідно із приписами статті 16 Закону №2011-XII, а строки її виплати у разі підвищення групи інвалідності (зміни ступеня втрати працездатності) були передбачені приписами пункту 4 статті 16-3 цього Закону, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин.

18. Згодом пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р(II)/2022 від 06.04.2022.

19. У постанові від 21.03.2023 у справі №240/7411/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, вирішуючи питання щодо відступу від висновків Верховного Суду у наведених вище правовідносинах, дійшла таких висновків:

(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;

(2) правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19, від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ, що діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06.04.2022.

До правовідносин, що виникли після 06.04.2022, стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, оскільки його визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022.

20. Потребує вирішення питання щодо необхідності відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного з захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

22. Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

23. Процесуальне законодавство у сфері адміністративного судочинства зобов`язує адміністративні суди застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії у разі суперечності закону чи іншого правового акта приписам Основного Закону із одночасним зверненням до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

24. Такий закріплений принцип саме «прямої дії норм Конституції» є фундаментом доктрини прямої (безпосередньої) дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права. Суди мають втілювати в судову практику норми Конституції.

25. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).

26. Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 приписи пункту 4 статті 16-3 Закону України №2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

27. Конституційний Суд України при розгляді цієї справи для встановлення об`єктивної виправданості наведеного законодавчого обмеження реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі саме строком у два роки, зауважує, що науково вивірені знання та досвід роботи закладів охорони здоров`я, як випливає з матеріалів цієї справи, не свідчать на користь того, що погіршення стану здоров`я військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів не може настати після спливу цього строку.

28. Установлення такого законодавчого обмеження є невиправданим з огляду також на те, що законодавець мав можливість обрати для досягнення цієї ж мети засіб, який менш обтяжливо зачіпав би сферу реалізації прав військовослужбовців на соціальний захист.

Аналіз положень Закону свідчить про те, що не врегульованими є випадки пропуску такого строку з виключних підстав, визнання відповідними органами поважними причин його пропуску за наявності об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Тому, на підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлені оспорюваними приписами Закону обмеження права на одноразову грошову допомогу не відповідають вимогам домірності.

29. Конституційний Суд України зазначає, що конституційний обов`язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.

30. Отже, установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 (пункт 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

31. Конституційний Суд України вважає невиправданим законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причинно-наслідкового зв`язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, та динамікою стану здоров`я. Такий правоприпиняючий строк має бути об`єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, в межах розумного строку (пункт 6.1. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

32. Таким чином, оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).

У разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.

Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.

Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.

33. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».

34. З огляду на принцип верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом) й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, до спірних правовідносин застосовуються приписи статей 3, 8, 17, 46 Конституції України щодо соціального захисту військовослужбовців як норми прямої дії з урахуванням наданої МСЕК оцінки стану здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби.

35. Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку Судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.

Оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною, відповідно виникає необхідність відступу від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21 про те, що частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного з захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності.

36. Тому Суд дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;

3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022.

37. Отже, не зважаючи на те, що позивачу первинна ІІІ група інвалідності встановлена 18.06.2018, а ІІ група встановлена у понад дворічний строк - 18.03.2021, і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022, Судова палата дійшла висновку, що частина четверта статті 16-3 Закону №2011-ХІІ щодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення, до спірних правовідносин не застосовується.

38. Застосовуючи наведені вище висновки до обставин справи, Судова палата вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку №975 у зв`язку із тим, що заявнику групу інвалідності змінено після спливу двох років з дня виставлення первинної групи інвалідності, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутність дискримінації і рівність перед законом), не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.

39. За таких обставин, рішення Міноборони України про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 18.03.2021, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 17.06.2021 №96 - протиправне й має бути скасоване.

40. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.

Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.

41. З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №240/10153/19.

42. Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на положення пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яким передбачено, що виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи.

43. Стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

44. Частиною другою пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

45. Підпунктом 1 пункту 6 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.

46. Пунктом 8 Порядку №975 передбачено, зокрема, якщо під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

47. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Наведена правова позиція щодо права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, яка виплачується з урахуванням виплаченої раніше суми одноразової грошової допомоги узгоджується з висновками, сформульованими Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19, від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 та Верховним Судом у постанові від 08.04.2024 у справі №240/512/22.

48. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині правомірності виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму з урахуванням раніше виплаченої суми.

49. Відповідно, судові рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним і скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 17.06.2021 №96, та зобов`язання відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати позивачу недоплаченої одноразової грошової допомоги з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини у розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня року, в якому встановлено інвалідність.

В іншій частині позову слід відмовити.

50. Відповідно до частин першої - третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не застосовується, або незастосування закону, який мав застосовуватися.

51. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

52. Оскільки положення частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ уже були предметом конституційного контролю збоку Конституційного Суду України (Рішення від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022), Судова колегія не вбачає підстав для застосування у цій справі положень частини п`ятої статті 7 КАС України.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 КАС України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022 у справі №240/19209/21 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 18.03.2021 внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 17.06.2021 №96.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоплаченої одноразової грошової допомоги з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини у розмірі різниці між 300 та 250 кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня року, в якому встановлено інвалідність.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Бучик А.Ю.

Судді Бевзенко В.М.

Берназюк Я.О.

Єзеров А.А.

Коваленко Н.В.

Кравчук В.М.

Рибачук А.І.

Стародуб О.П.

Стеценко С.Г.

Стрелець Т.Г.

Тацій Л.В.

Чиркін С.М.

Шарапа В.М.