Рішення

від 10.12.2007 по справі 2/346

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/346

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

10.12.07 р.                                                                               Справа № 2/346                               

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Трубачовій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Комунального комерційного підприємства “Маріупольтепломережа”                     м. Маріуполь

до відповідача: Приватного підприємства “Бонус” м. Маріуполь

про стягнення заборгованості в сумі 2994,86грн.

За участю

представників сторін:

від позивача:       Гармаш І.Є. – за довір.

від відповідача:   не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Комунальне комерційне підприємство “Маріупольтепломережа”                        м. Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області позовом до Приватного підприємства “Бонус” м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 2994,86грн., з яких 1497,43грн. – сума основного боргу,  1497,43грн. – пеня.

В позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору на відпуск теплової енергії № 171-01 від 01.10.2005р.

Позивачем до прийняття рішення по справі було надано заяву про зменшення позовних вимог від 04.12.2007р. № 02-41/44693, де позивач у зв'язку з оплатою відповідачем суми боргу просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1497,43грн. З огляду на зазначене судом розглядаються остаточні позовні вимоги позивача.  

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив відзив на позовну заяву не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 19.10.2007р.              № 02-62/48489.    

На підставі вищевикладеного, з огляду на достатність представлених матеріалів, справа розглянута відповідно ст. 75  Господарського  процесуального  кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши у судовому засіданні представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2005р. між Комунальним комерційним підприємством “Маріупольтепломережа” м. Маріуполь (Постачальник) та Приватним підприємством “Бонус” (Споживач), був укладений договір № 171-01 на відпуск теплової енергії.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що Постачальник подає теплову енергію для об'єктів Споживача, перелічених в додатку до договору.

Відповідно до п. 2.2. договору нормальна тривалість опалювального періоду 183 дня. Початок та закінчення опалювального періоду визначається погодними умовами та встановлюється виконкомом Міськради. В разі збільшення опалювального періоду проти нормативного Споживач сплачує всю вартість фактично отриманої теплової енергії.

Згідно до п. 3.2. договору Споживач зобов'язується щомісячно сплачувати послуги теплопостачання в відповідності з об'ємами теплоспоживання.  

Кількість відпускаємої теплової енергії Споживачу розраховується теплопостачальною  організацією відповідно підключеним розрахунковим або проектним тепловим навантаженням опалювальних споруд (зданій) в відповідності з “Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських зданій, а також на господарсько-побутові потреби в Україні КТМ 204”, затверджених Держжилкомунгоспом України 14.12.1993р., а при наявності засобів обліку – за приладами обліку, встановленим на тепловому вводі Споживача. Засоби обліку опломбовуються у встановленому порядку, п. 3.3. договору.  

Відповідно до п. 4.1. договору споживач, за отриману теплову енергію, здійснює оплату по фіксованим тарифам, затверджених Маріупольським виконкомом міської Ради, в строк до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, які встановлені з розрахунку споживання теплової енергії в продовж всього опалювального період: за опалення  131,24м2 при тарифі 3,98грн. за 1 м2, ПДВ 20%, в місяць 522,34грн., ПДВ 98,47грн.

Згідно до п. 4.2. договору витрати гарячого водопостачання та тепла визначається розрахунком, який здійснюється на підставі довідок споживача, проектів теплопостачання споруди.

В разі зміни тарифів, нові є обов'язковими для застосування сторонами, п 4.6. договору.  

Пунктом 4.3. договору, передбачено, що в разі не оплати рахунку в указаний строк Споживачу нараховується пеня відповідно Закону України № 543/96 ВР від 22.11.1996р., в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня. Споживачу – суб'єкту підприємницької діяльності пеня нараховується в відповідності з Законом України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги” № 686-ХІV від 20.05.1999р. в розмірі 1% за кожен день прострочки.

В підтвердження виконання договору з боку позивача надано акти про включення центрального опалення від 20.10.2006р.

Позивачем були виставлені рахунки, які додані до матеріалів справи від  26.02.2007р. на суму 1692,97грн., від 23.03.2007р. на суму 1692,97грн., від 25.04.2007р. на суму 791,46грн., а всього на загальну суму 4177,4грн. Зазначені рахунки були направлені на адресу відповідача, про що свідчать реєстри відправлень, які додані до матеріалів справи.    

Відповідач умови договору виконав частково, за отримане теплову енергію розрахувався в сумі 2679,97грн., що підтверджено матеріалами справи.  

У зв'язку з тим, що відповідач не своєчасно та не в повному обсязі оплачував вартість відпущеної теплової енергії за ним утворилася заборгованість за період з 01.11.2006р. по 01.06.2007р.в розмірі 1497,43грн.

Під час розгляду справи відповідач 09.10.2007р. та 29.10.2007р. оплатив суму боргу в повному обсязі у зв'язку з чим позивач уточнив позовні вимоги, на підставі зазначеного провадження у справі у частині стягнення суми боргу підлягає припиненню на підставі              п. 11 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Згідно вимог ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від  виконання зобов'язання  і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України),

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 1497,43грн., які нараховані позивачем згідно пункту 4.3. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, то ці вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 118,51грн. в решті заявленої вимоги щодо стягнення пені, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні, як зайво нараховані, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до   статті   1   Господарського  кодексу  України цей Кодекс визначає  основні  засади  господарювання  в Україні  і регулює господарські відносини,  що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між  суб'єктами господарювання,  а  також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Приписами ст. 5 Господарського кодексу України встановлені конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, якими визначено, у тому числі, визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу  України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні  виконувати  господарські  зобов'язання  належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності  конкретних  вимог  щодо  виконання   зобов'язання   - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання     господарських    договорів  застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу  України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті  525  Цивільного  кодексу  України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна  його умов  не  допускається,  якщо  інше  не  встановлено договором або законом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання  має  виконуватися  належним чином відповідно до умов договору  та  вимог  цього   Кодексу,   інших   актів   цивільного законодавства,  а  за відсутності таких умов та вимог – відповідно до  звичаїв  ділового  обороту  або  інших  вимог,   що   звичайно ставляться.

              Відповідно до   статті  199  Господарського  кодексу  України виконання  господарських  зобов'язань  забезпечується заходами  захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин,  передбаченими  цим  Кодексом  та  іншими  законами.  За погодженням  сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі,  що  йому  не  суперечать,   види   забезпечення   виконання зобов'язань,   які   звичайно   застосовуються   у  господарському (діловому) обігу.

              До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин    застосовуються    відповідні   положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до   статті   546   Цивільного   кодексу   України виконання  зобов'язань  може  забезпечуватися  в т.ч. неустойкою.

Відповідно до  статті  230  Господарського  кодексу   України штрафними  санкціями  у  цьому  Кодексі  визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

              Суб'єктами застосування  штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання,  зазначені  у  статті 2 цього Кодексу.

              Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання   (основного   зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

              Відповідно до   статті   551   Цивільного   кодексу   України предметом неустойки може бути грошова  сума,  рухоме  і нерухоме майно.

              Якщо предметом   неустойки   є   грошова сума, її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

              Розмір неустойки,  встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

              Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого  актом  цивільного  законодавства,  крім   випадків, передбачених законом.

              Розмір неустойки  може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує  розмір  збитків,  та  за  наявності  інших обставин, які мають істотне значення.

              Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні  санкції  за  порушення  грошових  зобов'язань встановлюються  у  відсотках,  розмір  яких визначається обліковою ставкою Національного банку України,  за  увесь  час  користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 2  статті  343  Господарського  кодексу України  платник  грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу  пеню  в  розмірі,  що встановлюється   за   згодою  сторін,  але  не  може  перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

              Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо  відповідальності  за  несвоєчасне  виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом   України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання  грошових  зобов'язань", згідно з  пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку  платежу,  що   встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

              Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний у випадку стягнення її судом.

Пунктом 4.3. договору визначено, що в разі не оплати рахунку в указаний строк Споживачу нараховується пеня відповідно Закону України № 543/96 ВР від 22.11.1996р., в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня. Споживачу – суб'єкту підприємницької діяльності пеня нараховується в відповідності з Законом України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги” № 686-ХІV від 20.05.1999р. в розмірі 1% за кожен день прострочки.

Обґрунтовуючи розмір пеню в розмірі 1% позивач застосовує положення Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибуденкових територій”, вказує на те, що саме цей закон встановлює відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності  за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги, якими є послуги з централізованого опалення, вказує на пріоритет саме цього закону, та спеціальну дію його норм.

Суд не погоджується із такими аргументами позивача, враховуючи те, що обидва закони є актами єдиного органу законодавчої влади в Україні – Верховної Ради. Відповідно до ст. 24 Конституції України всі рівні перед законом та мають однакові права та обов'язки.

Конституція не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

          А ні Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання”, а ні Закон України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибуденкових територій” своєї дії не зупиняли та неконституційними Конституційним судом України не визнавалися.

          Тобто, норми зазначених законів мають рівну юридичну силу, проте, позивач надає перевагу саме Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за споживані комунальні послуги та утримання прибуденкових територій” та взагалі не застосовує норми іншого закону “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання”.

Разом з цим, Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 та Господарський кодекс України є діючими, якими встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.    

          Із змісту статті 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за споживані комунальні послуги та утримання прибудинкових територій” вбачається, що законом визначено обов'язковість в умовах договорів про надання комунальних послуг та утримання прибудинкових територій забезпечення виконання зобов'язань відповідно до чинного законодавства, а сама, цією нормою встановлено, що такі договори, що укладаються із суб'єкти підприємницької діяльності повинні містити їх зобов'язання щодо сплати комунальних послуг за тарифами, які у встановленому законом порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території та щодо сплати пені в розмірі одного відсотку від суми простроченого платежу за кожний день прострочення за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги.

          Із прийняттям пізніше Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, який набрав чинності з 01.01.05р. та зобов'язанням, згідно розділу 8 цього закону, приведення всіх договорів про надання житлово-комунальних послуг у відповідність із цим законом до 01.01.06р., всі умови таких договорів, у тому числі, й відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору, обов'язки споживачів передбачені в ст. 26 зазначеного закону, як істотні умови, обов'язкові для включення в договору на житлово-комунальні послуги. Тобто, забезпечення виконання зобов'язань у комунальних послугах врегульовано в даному законі належним чином.     

              З огляду на викладене, враховуючи  встановлення Законом України "Про відповідальність за  несвоєчасне  виконання грошових зобов'язань"  граничного розміру відповідальності за прострочення  платежу  у  вигляді  пені  (розмір  якої   не   може перевищувати   подвійної   облікової  ставки  Національного  банку України,  що  діяла  у  період,  за  який  сплачується  пеня),  за прострочку  платежу  за  договором  може  бути  стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином,  судом встановлено, що пеня в розмірі 118,51грн. (обчислена  у  розмірі  подвійної  облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від суми заборгованості за  договором)  і  є  тим  граничним  розміром відповідальності за прострочку платежу, який встановлений законом, у зв'язку з  чим, господарський  суд дійшов висновку, що заявлені вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1497,43грн. суперечать законодавству, тому задоволенню підлягає пеня у сумі 118,51грн. відповідно до розрахунку суду за подвійною обліковою ставку НБУ за прострочку оплати в спірному періоді з 11.04.2007р. по 11.11.2007р.

Відповідно зі ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Оскільки  відповідачем   до виконані позивачем зобов'язання своєчасно не оплачені, то суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, що передбачений ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 24 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 548, 551, 599, 615, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193, 199,  Господарського кодексу України, 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за споживані комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”, ст. 26 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, ст.ст. 1-3  Закону України "Про відповідальність за  несвоєчасне  виконання грошових зобов'язань",  ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, ст. 80 п. 11, ст. 82 – 85 ГПК України, господарський суд

                                                    ВИРІШИВ:

           Позов Комунального комерційного підприємства “Маріупольтепломережа”                    м. Маріуполь до приватного підприємства “Бонус” м. Маріуполь про стягнення  2994,86грн. задовольнити частково .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Бонус” (87516, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Перемоги, 39/41, р/р 2600818871101 в МФ “Приватбанк”, МФО 335429, ЗКПО 30073350) на користь Комунального комерційного підприємства “Маріупольтепломережа” (87518, м. Маріуполь, вул. Гризодубовой, 1, р/р № 26006010488100 в філії ЗАТ “Донгорбанк”, МФО 335786, ЄДРПОУ 33760279) пеню в розмірі 118,51грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі грн. 55,03та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі   63,66грн.

Стосовно стягнення суми основного боргу в розмірі 1497,43грн. провадження у справі припинити на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.   

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дні прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дні набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                         Мартюхіна Н.О.