УХВАЛА
12 грудня 2024 року
м. Київ
cправа № 906/214/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 (колегія суддів: Василишин А .Р., Філіпова Т. Л., суддя Бучинська Г. Б.) у справі
за позовом Приватного підприємства "Оріон" до відповідачів: 1) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, 2) Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області, про стягнення 185 000 грн,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Оріон" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - Головне управління ДПС у Житомирській області) та Головного управління Державної казначейської служби України у Житомирській області про стягнення збитків у розмірі 185 000 грн.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.07.2024 в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Оріон" задоволено, рішення Господарського суду Житомирської області від 23.07.2024 скасовано, прийнято нове рішення - про задоволення позову.
26.11.2024 Головне управління ДПС у Житомирській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. Крім того, скаржник заявив клопотання про зупинення виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024.
27.11.2024 до Верховного Суду надійшли заперечення Приватного підприємства "Оріон" проти відкриття касаційного провадження. Позивач вважає, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі не підлягає касаційному оскарженню, оскільки ціна позову у справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М.Рогач Л. І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3 028 грн.
Позов у цій справі подано у 2024 році, а його предметом є стягнення 185 000 грн, що становило менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.
Отже, з огляду на наведене постанова апеляційного господарського суду у цій справі не підлягає касаційному оскарженню як така, що ухвалена у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження постанови у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржник вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" частини третьої статті 287 ГПК України).
Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме абзаців четвертого, сьомого пункту 198.6 статті 198 ПК України. Вважає, що контрагент позивача не втрачає право на отримання податкового кредиту внаслідок зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН. За таких обставин скаржник зазначив, що відсутні підстави вважати, що неправомірні рішення податкового органу, у цьому конкретному випадку, призвели до понесення позивачем збитків.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник лише окреслив характер правовідносин сторін цього спору та висловив незгоду із висновком суду апеляційної інстанції по суті спору, проте не навів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Тому на переконання колегії суддів ця касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник не обґрунтував наявності існування кількісного та якісного критеріїв у цьому правовому питанні.
За оцінкою колегії суддів касаційна скарга не містить переконливих аргументів, які би свідчили про наявність випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Водночас сама лише незгода з судовим рішенням з підстав власного тлумачення норми права не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, тому що настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь одного із учасників справи є звичайним передбачуваним процесом.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак необхідність доведення наявності випадків, визначених в пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України, було передбачуваним. Разом з тим скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями цього Кодексу могли вимагати касаційного перегляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання про зупинення виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 не розглядається.
Керуючись статтями 12, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 906/214/24 за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 12.12.2024 |
Оприлюднено | 13.12.2024 |
Номер документу | 123713454 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Краснов Є.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні