Ухвала

від 05.12.2024 по справі 465/8267/23

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/8267/23

1-кп/465/724/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні в режимі відеоконференції взалісудуу м.Львовіклопотання ОСОБА_4 про визнання очевидної недопустимості доказів у кримінальномупровадженні №12023141370000745від 23.08.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.4 ст.186 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Франківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023141370000745 від 23.08.2023 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 - ч.4 ст.186 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 подав до суду клопотання про визнання очевидної недопустимості усіх доказів, у даному кримінальному провадженні. Мотивує таке тим, що 17.10.2023 під час ознайомлення та надання доступу до речових доказів та матеріалів досудового розслідування у відповідності до вимог ст.290 КПК України, прокурором ОСОБА_6 та слідчим ОСОБА_7 було свідомо та з прямим умислом позбавлено права на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. У протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування ОСОБА_4 зазначав про факт порушення, а саме, що слідчий ОСОБА_7 категорично відмовив в наданні часу для належного ознайомлення. Відтак, внаслідок істотного порушення, його було позбавлено та порушено його право на захист, що унеможливило здійснити дії, які здатні забезпечити надання суду належних і допустимих доказів невинуватості підозрюваного.

В судовому засіданні прокурор заперечив щодо задоволення клопотання обвинуваченого, просив відмовити у такому.

Обвинувачений та його захисник підтримали подане клопотання.

Розглянувши матеріали кримінального провадження, подане клопотання про визнання очевидної недопустимості доказів, заслухавши доводи і думку присутніх сторін, суд приходить до висновку про безпідставність таких з наступних мотивів.

За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно з ч.2 ст.89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому, системний аналіз ст.89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець поділяє ознаки недопустимості доказів на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 р. у справі № 601/1143/16).

В контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного, саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК України) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК України вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 р. у справі №210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 р. у справі №334/5670/18).

Відповідно до ч.12 ст.290 КПК України якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Так, даючи оцінку доводам, викладених у клопотанні обвинуваченого, суд на даному етапі не вбачає очевидної недопустимості усіх доказів у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 "не надали можливість ознайомитись належним чином у зв`язку з обмеженням його в часі слідчим", як це зазначено ОСОБА_4 у протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 17.10.2023.

В той же час, суд вважає за необхідне вказати, що доводи, викладенні обвинуваченим у клопотанні, безумовно підлягають оцінці одночасно з аналізом усіх в сукупності доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених у них доказів.

Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Також, слід зазначити, що нормами КПК України не передбачено можливості оскарження вказаної ухвали.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам кримінального провадження, що відповідно до ч.2 ст.392 КПК України заперечення проти ухвал, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Керуючись ст. 84, 89 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_4 про визнання очевидної недопустимості доказів - відмовити.

Ухвала остаточна та окремому оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено 10.12.2024.

Суддя ОСОБА_1