Окрема думка

від 12.12.2024 по справі 160/20805/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Смоковича М. І.

12 грудня 2024 року

м. Київ

у справі №160/20805/22

провадження №К/990/41546/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Шлай А.В., суддів Прокопчук Т.С., Кругового О.О.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:

1.1. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022;

1.2. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують виключенню зі списків особового складу, за період з 27.06.2018 по 25.12.2022.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання судового рішення йому було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 98 421,15 грн. Оскільки виплата індексації у день його виключення зі списків особового складу не була проведена, то, відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 26.06.2018.

4. На виконання судового рішення у справі № 200/4095/22 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено 26.12.2022 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 98 421,15 грн.

5. Уважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

6. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують виключенню зі списків особового складу, у розмірі 98 417,26 грн за період з 27.06.2018 по 25.12.2022. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

7. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 26.06.2018 (у день виключення зі списків особового складу частини), а 26.12.2022, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні. За текстом рішення, під час визначення розміру компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, зважаючи на правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 480/3105/19 (постанова від 30.11.2020), зазначив що середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби, складає 413,11 грн (25 200,00 грн / 61 день). Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку з позивачем, а саме з 27.06.2018 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 25.12.2022 (день фактичного розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення) становить 1 643 дні. Сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені становить 678 739,73 грн (413,11 грн х 1643 дні). Виплачена позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення становить 98 421,15 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 1643 дні (678 739,73 грн) складає 0,145 (98 421,15 грн / 678 739,73 грн). Отож, ураховуючи принцип справедливості та співмірності, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, який підлягає стягненню, становить 98 417,26 грн (413,11 грн х 1643 дні х 0,145).

8. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 та ухвалено нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2022 по 26.12.2022 у загальному розмірі 16 524,40 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

9. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Суд апеляційної інстанції вказав, що для визначення розміру суми, яка підлягає відшкодуванню за цим позовом, підлягають врахуванню такі обставини: 1) позивача 26.06.2018 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , водночас до суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення він звернувся лише у серпні 2022 року; 2) станом на день звільнення спір з приводу належних йому сум був відсутній; 3) виплата заборгованості здійснена відповідачем 26.12.2022, тобто через 40 днів після набрання судовим рішенням у справі № 200/4095/22 (15.11.2022) законної сили. Ураховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку лише за період після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 200/4095/22 (15.11.2022) до фактичного погашення відповідачем заборгованості (26.12.2022) у розмірі 16 524,40 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

10. 11.12.2023 до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023.

11. У касаційній скарзі позивач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, просить його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

12. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та постанові Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. Автор скарги пояснює, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач до серпня 2022 року претензій щодо виплати індексації грошового забезпечення не мав, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України до моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким вирішено спір щодо індексації грошового забезпечення, ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень законодавства. На думку автора скарги, на користь працівника підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати виключення зі списків особового складу по дату розрахунку).

Основні мотиви, викладені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року

13. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

14. При цьому, суд першої інстанції, визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за 1 643 днів, спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

15. Однак, наведений у вказаній постанові підхід щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, на той час стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

16. Період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові 30.11.2020 в справі №480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

17. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.

18. Суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи вказаним обставинам оцінки не надавав, а дійшов безпідставного висновку про наявність підстав для часткової відмови у задоволенні позовних вимог за період з 27.06.2018 по 14.11.2022 з тих мотивів, що спір про належні позивачеві суми індексації при виключенні зі списків особового складу військової частини виник лише в серпні 2022 року.

19. Таким чином, період стягнення середнього заробітку у цій справі поділяться на дві частини до та після 19.07.2022, а саме:

1) період з 27.06.2018 по 18.07.2022 - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та висновки Верховного Суду (№ 480/3105/19), які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19.07.2022;

2) період з 19.07.2022 по 26.12.2022 - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

20. Сума, яку постановили стягнути суди попередніх інстанцій, визначена без урахування наведеного, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

21. Отож у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

22. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій вирішували справу без повного та всебічного з`ясування обставин в цій адміністративній справі.

Підстави і мотиви для викладення окремої думки

23. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

24. Як уже зазначалось, статтею 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року, встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо висновується із цієї норми.

25. Статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, тобто після 19.07.2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведене свідчить, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».

26. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.

При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

27. Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

28. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

29. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

30. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов`язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

31. Повертаючись до обставин цієї справи, варто зауважити, що на виконання судового рішення у справі № 200/4095/22 відповідач 26.12.2022 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 98 421,15 грн.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції розрахував суму середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, яка становить 678 739,73 грн.

Водночас з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача судом першої інстанції враховано постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, у зв`язку з чим визначено справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 98 417, 26 грн.

32. Своєю чергою, суд апеляційної інстанції врахував, що станом на день звільнення спір з приводу належних йому сум був відсутній, а виплата заборгованості здійснена відповідачем 26.12.2022, тобто через 40 днів після набрання судовим рішенням у справі № 200/4095/22 (15.11.2022) законної сили, тому розрахував суму середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період у сумі 16 524,40 грн.

33. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві вважаю, що колегія суддів мала підтримати висновки суду першої інстанції, які виходили з очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, зменшивши розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року.

34. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу дійти такого правового висновку, який непрямо висновується з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, як у редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року, про те, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, при цьому, у разі якщо період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, то, починаючи з 19.07.2022, з урахуванням обмеження шестимісячним строком.

35. Обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачив можливості зменшення його розміру. Також у зазначеній редакції не змінився саме компенсаційний характер зазначеної виплати.

Такий підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.

36. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

37. Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.

38. Ключовою проблемою тлумачення положень статті 117 КЗпП України, в якій врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, є те, що дійсно приписами частини першої статті 117 КЗпП України передбачено відповідальність роботодавця в разі невиплати з його вини всіх належних працівникові сум при звільненні.

39. Водночас з обставин справи висновується, що спір між сторонами виник не у зв`язку з розміром усіх сум, що підлягали позивачу до виплати у момент звільнення, а лише індексації грошового забезпечення, тому відповідальність роботодавця необхідно визначати за правилами частини другої статті 117 КЗпП України, якою встановлено, що у разі якщо спір вирішено на користь працівника частково (працівник у судовому порядку просив вирішити спір в частині індексації грошового забезпечення), розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

40. Саме таких висновків дійшов суд першої інстанції з посиланням на частину другу статті 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 і на підставі частини другої статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX.

41. Такого не врахувала колегія суддів при скасуванні як постанови суду апеляційної інстанції, так і рішення суду першої інстанції, тому висновки щодо тлумачення частини першої статті 117 КЗпП України не відповідають обставинам справи, оскільки не виплаченими були не всі суми належні при звільненні, а лише частково (індексація грошового забезпечення), тому до цих обставин необхідно застосовувати положення частини другої статті 117 КЗпП України.

Суддя М. І. Смокович