Ухвала

від 11.10.2024 по справі 570/1826/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 570/1826/22

провадження № 61-12900ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартинов Олексій Юрійович, на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 8 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГОЩА-БУД», про визнання права іпотекодержателя на квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

23 вересня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартинов О. Ю., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 8 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу

(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Всупереч пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України заявником не додано до касаційної скарги документи, що підтверджують сплату судового збору

у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, водночас заявник порушує питання про відстрочення сплати судового збору до завершення розгляду справи в касаційному порядку.

Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом цієї практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania»), «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Заявником не надано суду доказів, що підтверджують його доходи та відповідне фінансове становище. Інші доводи заявника до уваги судом не беруться, оскільки вони не містять обставин, які відповідають статті 8 Закону України «Про судовий збір» та статті 136 ЦПК України, і на підставі яких суд може вирішити питання про звільнення від сплати судового збору.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та

у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України

«Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше

5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача у цій справі свідчить про її майновий характер.

Зміст заявлених позовних вимог у цій справі ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про визнання права іпотекодержателя на квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставки судового збору за такими вимогами визначається відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18).

Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач, звертаючись з позовом, визначив розмір грошових вимог, що підлягають задоволенню за рахунок визнання права іпотекодержателя на квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння, який становить 3 160 800 грн, тому при визначенні ціни позову в цій справі потрібно виходити саме із розміру такої грошової вимоги.

ОСОБА_1 звернувся з позовом у червні 2022 року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2022 року встановлений

в розмірі 2 481 грн.

Отже, за подання позову в цій справі підлягав сплаті судовий збір у розмірі

12 405 грн (5 пмпо х 2481 грн).

Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті

в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина третя статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

З огляду на зазначене за подання ОСОБА_1 касаційної скарги на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 8 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2024 року підлягає сплаті судовий збір у розмірі 19 848 грн (12 405 грн х 200% х 0,8).

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс.

р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору заявник має надати суду документи, що підтверджують його сплату у встановлених порядку ірозмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Пунктом 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги

та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет

до неї додаються докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

Всупереч пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України заявник не додав до касаційної скарги докази надсилання її копії та копій доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи.

Отже, на усунення зазначеного недоліку заявнику необхідно надати суду докази надсилання копії касаційної скарги та копій доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи.

Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених

статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мартинов Олексій Юрійович, на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 8 квітня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 29 серпня 2024 року залишити без руху.

Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Карпенко