Постанова

від 10.12.2024 по справі 638/18016/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 638/18016/21

провадження № 61-15424св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «С-ІНВЕСТБУД»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Залеською Анастасією Сергіївною, на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березня 2023 року в складі судді Цвіри Д. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року в складі колегії суддів Яцини В. Б., Бурлака І. В., Мальованого Ю. М. у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «С-ІНВЕСТБУД» про стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «С-ІНВЕСТБУД» (далі - ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД») про стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що між нею та ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» було укладено:

- договір від 07 листопада 2016 року № ФФБ-27-Д про участь у фонді фінансування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - договір № 1);

- договір від 16 грудня 2016 року № ФФБ-30-Д про участь у фонді фінансування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 (далі -договір 2);

- договір від 20 вересня 2019 року № ФФБ-60-Д про участь у фонді фінансування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 (далі - договір № 3).

Відповідно до умов зазначених договорів №№ 1-3 позивач зобов`язалася передати відповідачу кошти на зведення двох квартир та комори у будинку АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язався організувати будівництво, звести будинок, а саме закінчити будівництво та прийняти до експлуатації і передати у власність позивача вказане нерухоме майно.

Загальна вартість майнових прав згідно з договорами №№ 1-3 складала 929 580,96 грн, а саме: вартість квартири № 1 - 702 060,96 грн, вартість квартири № 2 - 180 000,00 грн, вартість комори - 47 520,00 грн, яку покупець зобов`язався перерахувати на поточний рахунок продавця.

Позивач зазначала, що вона перерахувала на поточний рахунок відповідача 100 % вартості майнових прав на квартири та комору. Таким чином, позивач виконала свої зобов`язання перед відповідачем за договорами №№ 1-3.

Крім того, з урахуванням додаткових договорів про внесення змін до договорів №№ 1-3, плановий термін прийняття спірного об`єкта будівництва до експлуатації встановлено - 01 серпня 2020 року.

Однак відповідач у зазначений строк об`єкт будівництва до експлуатації не ввів, у порушення умов договору будівництво житлового будинку не завершив, квартири та комору в обумовлений строк не передав, що свідчить про те, що відповідач належним чином умови договорів №№ 1-3 не виконав.

У зв`язку з тим, що строк виконання зобов`язання закінчився 01 серпня 2020 року, з 02 серпня 2020 року зобов`язання відповідача є простроченим, у зв`язку з чим позивач вважала, що з відповідача на її користь підлягає стягненню сума штрафних санкцій за порушення умов договорів на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 625 ЦК України, а саме індекс інфляції за весь час прострочення, 3 % річних та пеня у розмірі 3 % вартості роботи.

Крім того позивач зазначала, що через тривале порушення зобов`язань їй спричинено моральну шкоду, зокрема позивач реалізувала належну подружжю квартиру з метою набуття спірних квартир за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із чим позивач вимушена орендувати житло. Орієнтовні витрати на оренду квартири складають 5 000,00 грн на місяць. Позивач проживає не у власному майні, а тому постійно вимушена змінювати житло у зв`язку із чим перебуває у стресі.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд:

- стягнути з ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» на її користь 13 168 233,50 грн, з яких: 35 659,25 грн - 3 % річних, 105 375,76 грн - індекс інфляції за весь час прострочення, 13 027 198,50 грн - пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги);

- стягнути ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» на її користь моральну шкоду у розмірі 120 000,00 грн.

Короткий зміст заперечень ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД»

ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» заперечувало проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що товариство є фінансовою установою, яке здійснює діяльність із залучення коштів установників управління майном для фінансування об`єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю.

У своїй діяльності ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» керується Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а саме товариство є управителем, який від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством, Правилами фонду та відповідає вимогам, встановленим зазначеним Законом.

Договори №№ 1-3 укладені з позивачем відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Тому твердження позивача, що він є покупцем, а відповідач - продавцем майнових прав, не відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству, оскільки у цьому випадку ОСОБА_1 виступає установником управління майном (довірителем ФФБ), а ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» - управителем.

Крім того, відповідач звертав увагу на те, що сторони домовились, що терміни вживаються у цих договорах у значенні, викладеному у Законі України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Отже, спеціальним Законом визначено права довірителя ФФБ у випадку порушення забудовником строків спорудження об`єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов`язків. У зв`язку з чим відповідач вважав безпідставним посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки між сторонами договір купівлі-продажу майнових прав не укладався, укладені між сторонами договори є договорами управління майном, які регулюються спеціальним Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Також звертав увагу на те, що при укладенні спірних договорів, позивач та відповідач погодили умови щодо звільнення від відповідальності ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» у випадку порушення термінів введення об`єкта будівництва в експлуатацію. Тому пред`явлення позивачем зазначеної вимоги про стягнення з ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» пені у сумі 13 027 198,50 грн відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» суперечить умовам, укладених між сторонами договорів, фактичним обставинам справи, та нормам діючого законодавства України, а тому задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про стягнення з ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України, відповідач зазначав, що положення зазначеної статті стосуються виконання грошових зобов`язань. Однак пунктами 8.14 договорів визначено, що управитель ФФБ повертає довірителю ФФБ кошти тільки у конкретних випадках.

ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» із заявами про повернення коштів не зверталася, об`єкти інвестування від ОСОБА_1 не відкріплені, укладені договори є чинними, а тому у ТОВ «ФК «ФК «С-ІНВЕСТБУД» відсутній обов`язок щодо повернення ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 929 850,96 грн. А тому вимога позивача про стягнення з ТОВ «ФК «ФК «С-ІНВЕСТБУД» штрафних санкцій за порушення умов договору відповідно до статті 625 ЦК України є безпідставною. Також вважав безпідставною вимогу позивача про стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 27 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію у спірних договорах №№ 1-3 конкретно не визначений, про що свідчить пункт 7.1, відповідно до якого зазначена не конкретна, а орієнтовна календарна дата прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Крім того, суд врахував те, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правових відносин, тобто до відносин, за наявності яких передбачена цивільно-правова відповідальність. Так як прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, то відносини щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить не до цивільно-правових, а до публічно-правових відносин. Тому суд вважав, що склад цивільно-правового порушення зі сторони ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» відсутній, що виключає можливість застосувати до відповідача цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені). Також суд вважав, що підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 549 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Обов`язок щодо прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію не є грошовим зобов`язанням. Тому правовідношення, яке виникло між сторонами, не є грошовим зобов`язанням, у зв`язку з чим до спірних правовідносин не застосовується можливість стягувати з відповідача пеню.

Також суд не вбачав підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не належить до цивільно-правових відносин, зі сторони відповідача відсутній склад цивільно-правового порушення.

Харківський апеляційний суд постановою від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 березня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, вказавши про те, що позивач не довела, що відповідач як особа, яка надає фінансові послуги, не виконала свої обов`язки за укладеними між сторонами договорами №№ 1-3, або відповідач відповідає за затримку у завершенні будівництва.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Залеську А. С., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березня 2023 року і постанову Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а також суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 501/3038/16 (провадження № 61-264св19), від 08 вересня 2021 року в справі № 755/17909/19 (провадження № 61-10431св21), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16 (провадження № 14-241цс19), від 19 червня 2023 року в справі № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 11 квітня 2018 року в справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18), від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач має на меті задовольнити власні потреби у житлі, вона є споживачем, зокрема фінансової послуги, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів». Тому позивач, у розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів» має право на захист свого порушеного права шляхом стягнення пені відповідно до частини п`ятої статті 10 зазначеного закону.

Вважає, що товариство не виконало належним чином зобов`язань за спірними договорами №№ 1-3, зокрема щодо контролю за дотриманням забудовником умов та зобов`язань за договорами, що призвело до збільшення строків будівництва більше ніж на дев`яносто днів. Відповідач не надав доказів, які б могли свідчити про те, що він дбав про інтереси установника управління, вживав заходів впливу до забудовника з метою дотримання погоджених сторонами у договорі строків завершення будівництва, а також вживав заходів щодо вирішення конфлікту із споживачем.

Зазначає, що метою створення ФФБ є отримання довірителями ФФБ у власність житла, і ця мета досягнута не була. Відомостей про завершення будівництва станом на сьогоднішній день відповідач не надав. Оскільки відповідач порушив право позивача на отримання у власність житла, не виконав належним чином зобов`язання за договорами про участь у фонді фінансування будівництва, то позовні вимоги позивача підлягали задоволенню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зауважує, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, тобто дія цієї статті поширюється на спірні правовідносини, отже позовні вимоги в цій частині також підлягали задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року передано на розгляд колегії суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Погрібному С. О.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 листопада 2023 року для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 визначено суддю-доповідача - Олійник А. С. та суддів, які входять до складу колегії: Ступак О. В., Гулейкова І. Ю.

Ухвалою від 29 листопада 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали ізДзержинського районного суду міста Харкова.

У грудні 2023 року справу передано до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2024 року № 1189/0/226-24 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_3 .

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року матеріали справи № 638/18016/21 та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року передано на розгляд колегії суддів: Петрову Є. В. (суддя-доповідач), Грушицькому А. І., Литвиненко І. В.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» укладено:

- договір від 07 листопада 2016 року № ФФБ-27-Д про участь у фонді фінансування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- договір від 16 грудня 2016 року № ФФБ-30-Д про участь у фонді фінансування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- договір від 20 вересня 2019 року № ФФБ-60-Д про участь у фонді фінансування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 8-53).

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 укладених договорів визначено, що за цими договорами ОСОБА_1 як довіритель ФФБ приймає на себе зобов`язання виконувати Правила ФФБ, передає ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» як управителю ФФБ в обсягах та на умовах цих договорів грошові кошти у довірче управління з метою отримання у власність об`єктів інвестування, визначених у пунктах 5 цих договорів, та встановлює обмеження щодо окремих дій управителя ФФБ з управління цими грошовими коштами (пункт 1.4). Управитель ФФБ приймає грошові кошти на рахунок ФФБ у довірче управління з подальшим використанням їх на умовах та у порядку, визначеному цими договорами та правилами ФФБ (пункт 1.5).

Відповідно до пунктів 3.1.1.14 договорів №№ 1-3 управитель ФФБ (ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД») не несе відповідальності, зокрема, за порушення термінів введення об`єкта будівництва в експлуатацію, а також термінів його заселення, спричинених житлово-експлуатаційними службами, за передачу довірителю ФФБ у власність об`єкт інвестування.

Пунктом 7.1 договорів встановлено планове введення об`єкта будівництва в експлуатацію - 30 червня 2017 року.

Додатковими договорами про внесення змін до зазначених договорів №№ 1-3 пункт 7.1 договорів викладено в такій редакції: «планове введення об`єкта будівництва в експлуатацію - 01 серпня 2020 року» (а. с. 57-59).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» на її користь 3 % річних, інфляційні втрати за весь час прострочення, пеню у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), а також моральну шкоду, посилаючись на порушення відповідачем умов договорів №№ 1-3 щодо вчасної здачі об`єкта будівництво до експлуатації.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (стаття 3 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Положення частини першої статті 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 611 ЦК України встановленні правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами було укладено договори про участь у фонді фінансування будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 . За умовами цих договорів, з урахуванням додаткових договорів, сторони погодили планове введення об`єкта будівництва в експлуатацію - 01 серпня 2020 року (пункти 1.7 договорів №№ 1-3).

Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

У статті 252 ЦК України міститься визначення строку та терміну, а саме: 1) строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; 2) термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що у спірних договорах термін прийняття об`єкта будівництва до експлуатації конкретною датою не визначено, а вказана орієнтовна дата.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій посилалися на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 липня 2020 року в справі № 369/6303/19 (провадження № 61-6531св20), відповідно до яких встановлення орієнтовного строку вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 липня 2020 року в справі № 369/6303/19, на які посилалися суди, не є релевантними до спірних відносин, оскільки викладені за інших фактичних обставин справи. Зокрема у наведеній судами справі було встановлено, що сторони договору купівлі-продажу майнових прав погодили орієнтовний строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації. Тоді як в цій справі, яка переглядається, сторони чітко визначили термін виконання зобов`язання - 01 серпня 2020 року, тобто передбачили конкретну календарну дату, яка має неминуче настати.

При цьому слід розуміти різницю між «планованим» та «орієнтовним» строком. Указані поняття не є тотожними.

У даному випадку дата прийняття будинку в експлуатацію була запланованою,

а тому мала настати саме в той день, який був визначений договорами про участь у фонді фінансування будівництва житлового будинку (01 серпня 2020 року), тоді як орієнтована дата може змінитися у силу різних обставин, тому й указує на невизначеність умов такого правочину.

Подібні висновки щодо строку прийняття об`єкта будівництва до експлуатації викладені у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 757/25889/21 (провадження № 61-7132св24).

У зв`язку з чим висновки суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, що строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію у спірних договорах №№ 1-3 конкретно не визначений, є недостатньо обґрунтованими.

Верховний Суд звертає увагу на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, однак вважає, що такі висновки не призвели до неправильного вирішення цієї справи з огляду на таке.

Щодо покладення на відповідача як управителя відповідальності за несвоєчасне введення об`єкта в експлуатацію

Відповідно до частини першої статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів може здійснюватися виключно, у тому числі, через фонди фінансування будівництва.

Спеціальним законом, який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю є Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон).

З метою отримання довірителями у власність житла фінансова установа як управитель створює фонд фінансування будівництва (далі - ФФБ), управління яким здійснює відповідно до затверджених Правил фонду та договору управління майном (статті 5, 6, 7, 9 Закону).

Відповідно до положень статті 9 Закону управитель укладає із забудовником договір, за яким забудовник зобов`язується збудувати один або декілька об`єктів будівництва, забезпечити прийняття їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку та передати об`єкти інвестування установникам цього фонду у строки та на умовах, визначених цим Законом, правилами фонду та договором управління майном, а управитель зобов`язується здійснювати фінансування будівництва цих об`єктів будівництва на умовах договору.

Забудовник зобов`язаний виконати свої зобов`язання за договором щодо організації спорудження об`єктів будівництва та своєчасного введення їх в експлуатацію незалежно від обсягу замовлення на будівництво, підтвердженого управителем.

Відповідно до положень частини третьої статті 11 Закону для ФФБ виду А поточну ціну вимірної одиниці об`єкта будівництва, споживчі властивості об`єктів інвестування, коефіцієнти поверху та комфортності визначає забудовник, при цьому він приймає на себе ризик щодо недостатності залучених коштів на спорудження об`єкта будівництва та зобов`язаний своєчасно ввести його в експлуатацію незалежно від обсягу фінансування.

Відповідно до частини другої статті 12 цього Закону правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об`єктів інвестування, порядок та умови закріплення об`єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання взятих на себе зобов`язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об`єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ.

Управитель ФФБ при здійсненні управління ФФБ несе відповідальність за дотримання обмежень довірчої власності управителя, визначених Правилами ФФБ і визнаних довірителями ФФБ; несе зобов`язання перед довірителями ФФБ у межах договору про участь у ФФБ (абзаци перший-третій частини другої статті 13 Закону).

Згідно з частиною першою статті 18 Закону управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником виконання умов та зобов`язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести, зокрема до збільшення строків будівництва більше ніж на 90 днів.

Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону, у разі порушення забудовником строків спорудження об`єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов`язків, передбачених частиною першою цієї статті, довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов`язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у ФФБ і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до ФФБ. Довіритель не сплачує управителю винагороду за виплату йому коштів у разі, якщо довіритель відмовляється від участі у фонді з підстав, визначених цією частиною.

Статтею 18 Закону визначено контроль управителя ФФБ за виконанням зобов`язань за договором.

Зокрема, у разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об`єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону, що виходять із ФФБ у зв`язку із розірванням договору про участь у ФФБ, а також здійснювати інші заходи щодо виконання забудовником своїх зобов`язань за договором, визначені цим Законом.

Згідно з частиною одинадцятою статті 20 Закону для встановлення факту виконання відповідачем умов договору про участь у ФФБ та факту припинення управління майном необхідне настання трьох таких умов у їх поєднанні: виконання довірителем всіх зобов`язань перед Управителем ФФБ; введення об`єкта до експлуатації; підписання довірителем із забудовником акта прийому-передачі закріпленого за ним об`єкта інвестування після введення об`єкта в експлуатацію.

При цьому Управитель ФФБ при здійсненні управління ФФБ несе зобов`язання перед довірителями ФФБ у межах договору про участь у ФФБ; за письмовою заявою довірителя виступає в інтересах довірителів позивачем у разі невиконання забудовником своїх зобов`язань щодо строків спорудження і якості об`єктів будівництва та передачі довірителям у власність об`єктів інвестування.

Як встановили суди, на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом об`єкт будівництва до експлуатації не введено.

Відповідно до пунктів 3.1.1.14 договорів №№ 1-3 Управитель ФФБ (ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД») не несе відповідальності за порушення термінів введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

Крім того, відповідно до Правил ФФБ виду А спірного об`єкта будівництва ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» саме забудовник несе відповідальність за невиконання зобов`язань щодо організації спорудження об`єкта будівництва та своєчасного введення його в експлуатацію.

Дослідивши зміст укладених між сторонами договорів, а також Правила ФФБ виду А, дотримуватись вимог якого зобов`язувалася позивач у зв`язку з підписанням договорів №№ 1-3, установивши, що умовами укладених між сторонами договорів №№ 1-3 про участь у фонді фінансування будівництва не передбачено відповідальності управителя за порушення термінів введення об`єкта будівництва в експлуатацію, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильно висновку про відсутність підстав покладення на відповідача як управителя відповідальності за несвоєчасне введення спірного об`єкта в експлуатацію.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не здійснює будівництво спірного об`єкта, оскільки такі функції покладено безпосередньо на забудовника. У визначених договорах обов`язками управителя ФФБ є здійснення управління грошовими коштами довірителя з метою їх використання для фінансування спорудження об`єкта інвестування, та після введення його в експлуатацію - передачі у власність довірителю закріплених за ним об`єктів інвестування.

Позивач не довела, що несвоєчасне введення об`єкта в експлуатацію сталося внаслідок дій чи бездіяльності зі сторони відповідача. Судам не надано доказів неналежного виконання управителем своїх зобов`язань щодо контролю за строками прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва, зокрема доказів того, що збільшення строків будівництва об`єкта сталося внаслідок дій чи бездіяльності зі сторони управителя (відсутність контролю, неналежний контроль за забудовником).

Факт неналежного виконання забудовником покладених на нього обов`язків не може бути підставою для матеріальної відповідальності відповідача як управителя коштів за договором про участь у ФФБ, без доведення, що саме його дії чи бездіяльність завдали шкоди позивачу.

Враховуючи зазначене, недоведеність обставини неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків, покладених на нього умовами договору про участь у ФФБ, а також того, що не введення спірного об`єкта в експлуатацію виникло внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості заявленого позову та відсутності підстав для його задоволення.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів керується наступним.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено наступні дефініції: споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Враховуючи, що позивач має на меті задовольнити власні потреби у житлі, ці відносини безпосередньо не пов`язані з підприємницькою діяльністю, позивач є споживачем фінансової послуги, Верховний Суд погоджується з доводами позивача, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 501/3038/16 (провадження № 61-246св19), від 01 вересня 2022 року в справі № 759/3606/20 (провадження № 61-11705св21), та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 759/9026/21 (провадження № 61-10154сво22).

Однак, враховуючи те, що виконавцем та відповідальною особою за введення спірного об`єкта в експлуатацію є забудовник, а не ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» як управитель майном, а також, враховуючи те, що відповідно до умов договорів №№ 1-3 та Правил ФФБ виду А спірного об`єкта будівництва ТОВ «ФК «С- ІНВЕСТБУД» не несе відповідальності за порушення термінів введення об`єкта будівництва в експлуатацію, то відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % вартості роботи (послуг) на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення, з огляду на таке.

У статті 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Так боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов`язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов`язань.

В силу положень статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Тобто порушенням грошового зобов`язання є невиконання боржником обов`язку сплатити грошові кошти.

Обов`язок щодо прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію не є грошовим зобов`язанням.

Врахувавши зазначене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат від простроченої суми.

Крім того, колегія суддів враховує те, що пунктами 8.14 договорів №№ 1-2 визначено, що управитель ФФБ повертає довірителю ФФБ кошти тільки у конкретних випадках.

ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «С-ІНВЕСТБУД» із заявами про повернення коштів не зверталася, об`єкти інвестування від ОСОБА_1 не відкріплені, укладені договори є діючими, а тому у ТОВ «ФК «ФК «С-ІНВЕСТБУД» відсутній обов`язок щодо повернення ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 929 850,96 грн. А тому вимога позивача про стягнення з ТОВ «ФК «ФК «С-ІНВЕСТБУД» штрафних санкцій за порушення умов договору, відповідно до статті 625 ЦК України, є безпідставною.

У зв`язку з чим доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у стягненні з відповідача на користь позивача штрафних санкцій на підставі статті 625 ЦК України є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Залеською Анастасією Сергіївною, залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 березня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко