Справа № 513/1029/23
Провадження № 2/513/30/24
Саратський районний суд Одеської області
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 грудня 2024 року Саратський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Миргород В.С.
при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №513/1029/23 за позовом ОСОБА_1 , в особі його представника адвоката Тулянцевої Валентини Володимирівни до ОСОБА_2 , третя особа: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, суд, -
В С Т А Н О В И В :
25 серпня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Тулянцеву В.В. звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.
Позовні вимоги позивач мотивував тим, що 18 листопада 1995 року Кривобалківською сільською радою Саратського району Одеської області був зареєстрований шлюб між ним та відповідачем ОСОБА_2 . Однак сімейне не життя через постійні сварки і сторони припинили спільне проживання з 08 березня 2011 року. З цього часу подружжя проживали окремо. Він залишився проживати у с. Крива Балка Білгород-Дністровського району, а відповідач стала проживати з ОСОБА_3 в с. Успенівка Білгород-Дністровського району, з яким 25 жовтня 2013 року зареєструвала шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 . У свідоцтві про народження батьком дитини записаний ОСОБА_1 . Про вказаний факт йому не було відомо. Заочним рішенням Саратського районного суду Одеської області від 16 квітня 2013 року за позовом відповідачки шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний. Вказаним рішенням суду встановлено відсутність у них дітей. В той час остання нічого йому не сказала про народження дитини. Крім того, він має вроджену безплідність та неможливість мати дітей. У 2017 році відповідачка звернулася до нього з позовом про стягнення аліментів на ОСОБА_4 , в якому вказала, що він є батьком дитини. Тоді йому стало відомо про зазначення його батьком у свідоцтві про народження дитини. За заявою відповідачка вказаний позов залишено судом без розгляду. До останнього часу вважає, що питання про його батьківство щодо дитини, є вирішеним. Але 19 серпня 2023 року отримав позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів. З отриманих документів дізнався, що він вважається батьком дитини.
Враховуючи, що він не є батьком ОСОБА_4 , народженої відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 , просить виключити відомості про нього як про батька дитини з актового запису № 53 про народження дитини, вчиненого 14 лютого 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року зазначена позовна заява, в порядку п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, передана за територіальною підсудністю на розгляд Саратського районного суду Одеської області. 10 жовтня 2023 року справа надійшла до Саратського районного суду Одеської області.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розпочато підготовче провадження.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Тулянцева В.В. не з`явилися, про день, час та місце розгляд справи повідомлені належним чином та своєчасно. Від представника позивача надійшла заява про слухання справи у її та позивача відсутність на підставі наявних у справі матеріалів, позовні вимоги підтримали; зазначили, що на проведені генетичної експертизи сторона позивача не наполягає.
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду судової справи, в судове засідання не з`явилася. У своїй заяві подала суду заяву про слухання у її відсутність, позовні вимоги визнала. Відзив на позовну заяву не надійшов.
Представник Саратського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Н. Ніколаєва також не з`явилася у судове засідання, просила справу слухати у її відсутність.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч.3 ст.211, ч.1 ст.223 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи без участі учасників справи, повідомлених про дату, місце та час розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно зі ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Дослідивши письмові докази по справі та всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що з 18 листопада 1995 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебували у шлюбі, зареєстрованому Кривобалківською сільською радою Саратського району Одеської області, актовий запис № 10; зміна прізвища дружини на ОСОБА_2 (а.с.107).
Заочним рішенням Саратського районного суду Одеської області від 16 квітня 2013 року, за заявою ОСОБА_2 , шлюб між сторонами розірвано (а.с.108-109). Як вбачається з вказаного рішення суду, сторони припинили спільне проживання, зі слів позивачки, з 2011 року. Судом встановлено, що від шлюбу подружжя дітей не має.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі народилася ОСОБА_4 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області складено відповідний актовий запис за №53. Батьком дитини записано ОСОБА_1 на підставі актового запису про шлюб №10 від 18 листопада 1995 року (а.с. 85-86).
25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 уклала шлюб з гр. ОСОБА_3 , про що свідчить копія актового запису про шлюб № 132, вчиненого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області; прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_2 » (а.с.86-87).
Згідно довідки № 84, виданої КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» 23 серпня 2023 року, ОСОБА_1 , 1973 року народження, знаходився на амбулаторному лікуванні, діагноз, зокрема, безпліддя (а.с. 73).
За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Так, засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів визначає Сімейний кодекс України (далі - СК України).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Оскільки у спорах про виключення з актових записів відомостей про батьківство зачіпаються права не лише сторін спору, а й дитини, то згідно пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 СК України (ч. 1 ст. 121 СК України).
Згідно зі ст.122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.
Статтею 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України, при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено, що предметом доказування у справах про оспорювання батьківства відповідно до ст. 136 Сімейного кодексу України є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведення цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
Відповідно до п.4 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, на суд покладаються певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
ЄСПЛ зазначив у справі «Jevremovic v.Serbia», що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v.Serbia», заява 3150/05§109. Рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Законодавством передбачено певні обов`язки батьків стосовно їх дитини, а також необхідність увалити судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права та обов`язки їх батьків, інших осіб. Задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних обов`язків позивача перед дитиною.
Відповідно, з урахуванням частини третьої статті 12, статті 81 ЦПК України, на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Доводити про відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що «експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо».
Так, Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК - тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Позивач оспорюючи факт свого батьківства надав до суду, як доказ, довідку КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» від 23 серпня 2023 року про те що, ОСОБА_1 , 1973 року народження, знаходився на амбулаторному лікуванні, діагноз, зокрема, безпліддя. Однак, судом не може бути прийнято вказаний документ в якості належного та допустимого доказу.
Суд надав можливість сторонам скористатись правом, зокрема, на проведення судово-генетичної експертизи та роз"яснив наслідки не вчинення певної дії. Тобто, сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.
Сторони у справі жодного клопотання чи заяв про призначення експертизи та запитань перед експертами не заявляли. Представник позивача адвокат Тулянцева В.В. в судовому засіданні наголосила на тому, що вони відмовляються від проведення експертизи.
Проте, у даній категорії справ є обов`язкове проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, яка проводиться саме за клопотанням сторін та саме експертний висновок щодо відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком і дитиною є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства по справі і підставою для виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини, тому суд вважав за необхідне у задоволенні позову відмовити.
Інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог сторона не надала.
За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Спір між сторонами виник щодо відсутності кровного споріднення між особою записаною батьком і дитиною та питання пов`язаного щодо виключення з актового запису про народження дитини даних про батька дитини.
Оскільки позивач не довів належними доказами відсутність кровного споріднення з дитиною ОСОБА_4 , батьком якої він записаний, а визнання позову відповідачкою суд не приймає як доказ доведенності позовних вимог, враховуючи першочергового інтереси дитини, у суду відсутні підстави для виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
За такого, позовні вимоги позивача щодо виключення відомостей щодо нього як батька дитини з актового запису про народження ОСОБА_4 є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 12, 13, 77, 81, 211, 259, 260, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Саратський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 12 грудня 2024 року.
Суддя В. С. Миргород
Суд | Саратський районний суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 13.12.2024 |
Оприлюднено | 17.12.2024 |
Номер документу | 123738076 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них про позбавлення батьківських прав |
Цивільне
Саратський районний суд Одеської області
Миргород В. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні